Постанова від 18 січня 2026 р. у справі №520/22032/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2026 р. Справа № 520/22032/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 року (ухвалене суддею Ширант А.А.) в справі № 520/22032/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області , Відділу перерахунків пенсій №5 Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління ПФ України в Дніпропетровській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Відділу перерахунків пенсій №5 Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління ПФ України в Дніпропетровській області, у якому просив: переглянути рішення Пенсійного Фонду №204650018270; визнати дії Пенсійного фонду України щодо відмови у врахуванні періоду роботи з 14.05.1986 р. по 24.07.1990 р. для визначення страхового стажу незаконними; зобов`язати Пенсійний фонд України врахувати період роботи з 14.05.1986 р. по 24.07.1990 р. як страховий стаж для призначення пенсії; зобов`язати Пенсійний фонд України призначити пенсійне забезпечення, враховуючи зазначений період страхового стажу.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії № 204650018270 від 09.06.2023 р. ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , періоди роботи з 14.05.1986 - 24.07.1990 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.12.1982 р. та врахувати при призначенні пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду по даній справі; решту позовних вимог залишено без задоволення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що 02.06.2023 р. позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Для підтвердження страхового стажу надано трудову книжку НОМЕР_1 від 23.12.1982 р.

За наслідками розгляду заяви позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняло рішення №204650018270 від 09.06.2023 р. про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_2 з 14.05.1986 р. по 24.07.1990 р., оскільки наявне виправлення в даті прийняття та з 23.03.1993 р. по 20.04.1994 р., оскільки в підставі про звільнення вказано неповну дату наказу. Для зарахування вищезазначених періодів роботи необхідно надати уточнюючі довідки.

Позивач, вважає рішення відповідача від 09.06.2023 р. № 204650018270 таким, що порушує його право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення пенсійного органу є необґрунтованим та підлягає скасуванню, а тому належним способом захисту прав позивачки є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , періоди роботи з 14.05.1986 - 24.07.1990 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.12.1982 р. та врахувати при призначенні пенсії за віком та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду по даній справі.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон №1058-ІV).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Приписами статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

До набрання чинності Законом № 1058-IV діяв Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (в подальшому - Закон № 1788-ХІІ).

Згідно з ст. 56 Закону № 1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В той же час, трудова книжка підтверджує загальний трудовий стаж особи.

Згідно із п. 2 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до записів у трудові книжці серії НОМЕР_3 вбачається, що згідно з запису № 11 позивача 14.05.1986 р. прийнято на роботу слюсарем з ремонту автомобілів 3 розряду у Харківський АТП, наказ № 81-ок від 13.05.1986 р.; згідно з запису № 12 29.04.1986 р. Харківське АТП – 20123 перейменовано в АТП - 36329; згідно з запису № 13 20.12.1987 р. Харківське АТП – 36329 перейменовано в АТП – 16329; згідно з запису № 14 позивача 24.07.1990 р. звільнено по ст. 38 КЗпП за власним бажанням, наказ № 97ок від 24.07.1990 р.

Згідно архівної довідки №С-54 від 07.07.2023 р. вбачається, що відповідно до наказу №81-ок від 13.05.1986 р. позивача прийнято на роботу з 14.05.1986 р. Відповідно до наказу №97ок від 24.07.1990 р., позивача звільнено з посади за власним бажанням.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що трудова книжка позивача містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про періоди роботи позивача з 14.05.1986 р. по 24.07.1990 р., а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення його з роботи.

У спірному рішенні пенсійного органу вказано, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 14.05.1986 р. по 24.07.1990 р., оскільки наявне виправлення в даті прийняття та з 23.03.1993 р. по 20.04.1994 р., оскільки в підставі про звільнення вказано неповну дату наказу.

Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 р., який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (в подальшому - Інструкція № 58).

Відповідно до п. 1.1 Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно з п. 2.2 Інструкції № 58, до трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.3 Інструкції № 58 визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (п. 2.4. Інструкції № 58).

Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена Постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 р. за № 162.

Інструкція № 162 чітко визначала коло осіб, які уповноважені вносити записи до трудової книжки. До таких осіб належить керівник підприємства або спеціально уповноважена ним особа. Позивач як особа, на яку не покладено обов`язків щодо організації ведення обліку, зберігання і видачі трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для незарахування пенсійним органом страхового стажу і, як наслідок, для обмеження права позивача на належне пенсійне забезпечення. На працівника не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.

Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Обов`язок щодо заповнення трудової книжки покладався на керівника підприємства, установи організації, а не на працівника.

Таким чином, певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 р. в справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 р. в справі №159/4315/16-а.

Суд апеляційної інстанції вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, у зв`язку з чим відповідачем протиправно не зараховані до трудового стажу період роботи позивача з 14.05.1986 р. по 24.07.1990 р. до загального страхового стажу позивача, якій підтверджується записом трудової книжки НОМЕР_1 від 23.12.1982 р.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у первинних документах про її трудову діяльність, що таким чином не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 р. в справі №593/283/17 та від 30.09.2019 р. в справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що оскільки відповідальність за ведення трудової книжки покладається саме на роботодавця, виправлення дати прийняття на роботу та інші визначені в рішення відповідача підстави для відмови не можуть бути підставою для не зарахування спірного періоду роботи позивача згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 23.12.1982 р., до загального страхового стажу позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області № 204650018270 від 09.06.2023 р. прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв`язку з чим є не обгрунтованим та підлягає скасуванню.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії № 204650018270 від 09.06.2023 р. ОСОБА_1 , зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 14.05.1986 р. по 24.07.1990 р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.12.1982 р. та врахувати при призначенні пенсії за віком та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду по даній справі.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 по справі № 520/22032/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін