Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №480/7072/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 р.Справа № 480/7072/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 р. (постановлену суддею Опімах Л.М.) по справі № 480/7072/25

за позовом ОСОБА_1

до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

10.09.2025 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо зволікання з прийняттям та надсиланням документа виконавчого провадження за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 27.08.2025 р. про примусове виконання рішення; зобов`язати Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) невідкладно прийняти та надіслати ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , документ виконавчого провадження за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 27.08.2025 р. про примусове виконання рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 р., яка набрала законної сили, прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції в частині зобов`язання невідкладно прийняти і надіслати позивачу документ виконавчого провадження за результатами розгляду заяви позивача від 27.08.2025 р. про примусове виконання рішення, провадження у справі в цій частині закрито.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 р., яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

05.11.2025 р. позивач звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, оскільки прийнявши рішення про закриття провадження у справі щодо частини позовних вимог, суд не вирішив питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 р. відмовлено у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі № 480/7072/25 за позовом ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 р. та задовольнити заяву позивача про ухвалення додаткового рішення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: вимог Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення у справі № 480/7072/25, суд першої інстанції виходив з того, що постанова про відкриття виконавчого провадження винесена відповідачем 04.09.2025 р., тобто, до звернення позивача до суду з цим позовом, та надіслана позивачу 11.09.2025 р. до вирішення питання про відкриття провадження у справі, у зв`язку з чим відсутнє усунення порушення та задоволення позову як підстави для присудження з відповідача всіх понесених позивачем у справі витрат, оскільки таке порушення усунене до звернення позивача до суду та відкриття провадження у цій справі.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення (ч. 2 ст. 252 Кодексу адміністративного суду України).

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Згідно із ч. 2 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до ст. 140 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, не погоджуючись з бездіяльністю Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо зволікання з прийняттям та надсиланням документа виконавчого провадження за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 27.08.2025 р. про примусове виконання рішення звернувся до Сумського окружного адміністративного суду 10.09.2025 р.

Судовим розглядом встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 79004401 винесена 04.09.2025 р., тобто до звернення позивача до суду з цим позовом та надіслана позивачу 11.09.2025 р. до вирішення питання про відкриття провадження у справі № 480/7072/25.

Тобто, відповідачем порушення прав позивача усунено до звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.

Крім того, ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 р. провадження у справі в частині зобов`язання невідкладно прийняти і надіслати позивачу документ виконавчого провадження за результатами розгляду заяви позивача від 27.08.2025 р. про примусове виконання рішення закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивач відмовився від позову, а не на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з виправленням оскаржуваних порушень суб`єктом владних повноважень.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення та присудження всіх понесених ним у справі витрат із відповідача.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329, 379, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 р. по справі № 480/7072/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич

Повний текст постанови складено 19.01.2026 року