Рішення від 18 січня 2026 р. у справі №520/30703/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

19.01.2026 р. справа №520/30703/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)

провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вимогами про: 1) визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо зменшення відсоткового розміру встановлених премій при перерахунку ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період з 03.08.2022 по 19.05.2023 на виконання судового рішення справи № 520/27632/24; 2) зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок окремих складових щомісячного грошового забезпечення, а саме щомісячних премій з 03.08.2022 по 19.05.2023 у належних відсоткових розмірах: серпень 2022-січень 2023 – 260%, лютий 2023-травень 2023 – 510% посадового окладу, установлених Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України з урахуванням судового рішення по справі № 520/27632/24 та провести виплату недоотриманих сум грошового забезпечення.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/27632/24 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України безпідставно та протиправно зменшила відсотковий розмір фактично встановлених та виплачених премій за період проходження військової служби.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що у спірних правовідносинах відсутній факт порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача, оскільки заявником не надано жодних належних і допустимих доказів ані звернення до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою про видачу оновленої довідки про перерахунок грошового забезпечення, ані отримання письмової відмови у її наданні, що є необхідною передумовою для виникнення спору та реалізації права на судовий захист. За таких обставин звернення позивача до суду є передчасним, оскільки відсутнє оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, які б породжували негативні правові наслідки для позивача, а відтак відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник проходив військову службу з 03.08.2022р. по 19.06.2024 на штатній військовій посаді в організаційній структурі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Не погодившись із повнотою розрахунку грошового забезпечення при звільненні, заявник звернувся з позовом до суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі №520/27632/24 було визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 03.08.2022 до 20.05.2023 грошового забезпечення у зв`язку із проходженням військової служби, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 03.08.2022 до 20.05.2023 грошового забезпечення у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 (2481,00 грн) та 01.01.2023 (2684,00 грн) відповідно, для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, із урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести нарахування та виплату ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 20.06.2024 до 19.12.2024, що складає 183 календарні дні, та становить у розмірі 260101 (двісті шістдесят тисяч сто одну) гривню 56 копійок.

За викладеними у позові твердженнями, на виконання вищевказаного рішення суду у справі №520/27632/24 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснила заявнику перерахунок грошового забезпечення (основних та додаткових видів), про що повідомила листом № 40/05/13-К-166-Аз від 06.09.2025.

За твердженнями заявника, під час проходження служби та до ініціювання судового процесу в межах справи №520/27632/24 показник відсоткового значення такого виду грошового забезпечення як премія згідно з листом суб`єкта владних повноважень від 10.11.2025 становив: за період серпень 2022р.-січень 2023р. у розмірі - 260%; за період лютий 2023р. - травень 2023р. у розмірі - 510%.

Проте, після виконання суб"єктом владних повноважень рішення суду у справі №520/27632/24 показник відсоткового значення такого виду грошового забезпечення як премія зазнав змін, а саме: за період серпень 2022р.–січень 2023р. почав складати - 110% (замість 260% первісних); за період лютий 2023р.-травень 2023 почав складати - 250% (замість 510% первісних).

Проте, згідно з перерахунком грошового забезпечення заявника розмір премії з 03.08.2022р. по 28.02.2023р. до перерахунку було встановлено 250% грошового забезпечення, а після перерахунку розмір премії склав 110%; розмір премії з 01.03.2023р. по 19.05.2023р. до перерахунку було встановлено 510% грошового забезпечення, а після перерахунку розмір премії склав 250% (а.с. 10 зворот).

Ухвалою суду від 09.01.2026 було витребувано у відповідача додаткові докази, оскільки подані заявником докази (у вигляді письмових документів, які раніше були створені саме суб`єктом владних повноважень - відповідачем) містять явно та очевидно взаємно суперечливі відомості про різний показник відсоткового значення розміру премій за одні й ті самі календарні періоди проходження заявником військової служби.

Так, згідно з листом відповідача - Військової частини НОМЕР_1 від 10.11.2025р. №40-05/13-К-339-Аз заявнику призначались премії з серпня 2022р. по січень 2023р. у розмірі - 260%, а з лютого 2023р. по дату звільнення (19.06.2024р.) заявнику призначались премії у розмірі - 510%.

Лист Військової частини НОМЕР_1 від 10.11.2025р. №40-05/13-К-339-Аз підписаний командиром Військової частини НОМЕР_1 .

Однак, згідно із довідкою, котра є додатком до листа Військової частини НОМЕР_2 від 06.09.2025р. №40/05/13-К-167-Аз за період 03.08.2022р.-28.02.2023р. заявнику призначались премії у розмірі - 250%, а за період 01.03.2023р. по 19.05.2023р. заявнику призначались премії - 510%.

Приєднані до позову копії наказів Військової частини НОМЕР_1 від 07.09.2022р. №240, від 11.10.2022р. №330, від 07.11.2022р. №397, від 15.12.2022р. №508, від 13.03.2023р. №325, від 06.04.2023р. №406, від 10.05.2023р. №632, від 09.06.2023р. №806, від 10.07.2023р. №1066, від 12.08.2023р. №1251, від 12.09.2023р. №1464, від 12.10.2023р. №1642, від 14.11.2023р. №1885, від 12.12.2023р. №2112, від 17.01.2024р. №114, від 13.02.2024р. №255, від 14.03.2024р. №462, від 12.04.2024р. №636, від 13.05.2024р. №800, від 12.06.2024р. №950, від 12.07.2024р. №1111 цих суперечностей не усувають, позаяк не містять ані відомостей про розмір окладу заявника за посадою, ані відомостей про показники відсоткового значення розміру премій заявника.

На виконання ухвали суду від 09.01.2026 відповідачем подано довідку про доходи заявника №387 від 15.08.2024, відповідно до якої посадовий оклад заявника складав 3.170,00 грн; розмір премії у вересні 2022р. склав 7.413,70 грн; з жовтня 2022р. по листопад 2022р. - 7.925,00 грн; грудень 2022 р. - 15.850,00 грн; лютий 2023р. - 7.925,00 грн, що становить 250% посадового окладу; з березня 2023р. по лютий 2024р. розмір премії склав 16.167,00 грн, що становить 510% посадового окладу.

Дані розміри премії підтверджуються також довідкою, котра є додатком до листа Військової частини НОМЕР_2 від 06.09.2025р. №40/05/13-К-167-Аз, відповідно до якої за період 03.08.2022р.-28.02.2023р. заявнику призначались премії у розмірі - 250%, а за період 01.03.2023р. по 19.05.2023р. заявнику призначались премії - 510%.

Таким чином, з урахуванням сукупності досліджених судом доказів, зокрема довідки про доходи заявника №387 від 15.08.2024 (поданої відповідачем на виконання ухвали суду від 09.01.2026) та довідки котра є додатком до листа Військової частини НОМЕР_2 від 06.09.2025р. №40/05/13-К-167-Аз, суд доходить до переконання про те, що заявнику у межах спірних правовідносин фактично призначались та виплачувались премії у таких розмірах: за період з 03.08.2022р. по 28.02.2023р. включно - у розмірі 250 % посадового окладу, а за період з 01.03.2023р. по дату звільнення зі служби 19.06.2024 - у розмірі 510 % посадового окладу.

Заявник у межах справи №520/27632/24 звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Проте, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії було залишено без задоволення.

Стверджуючи про вчинення суб”єктом владних повноважень протиправних дій з приводу зменшення після виконання рішення суду у справі №520/27632/24 відсоткового розміру фактично встановлених та виплачених премій за період проходження військової служби, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб”єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу отримання військовослужбовцями Національної гвардії України винагороди за публічну службу унормовані, насамперед, приписами ч.1 ст.43, ч.7 ст.43 Конституції України, ст.40 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі за текстом - Закон №2232-XII), ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.12.2018р.) постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Закону України "Про Національну гвардію України" від 13 березня 2014 року №876-VII, Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за №405/31857; далі за текстом - Інструкція №200).

Так, на подальший розвиток положень ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Урядом України було прийнято постанову КМУ від 30.08.2017р. №704, п.4 якої було запроваджено механізм обчислення грошового забезпечення в частині розміру окладу за посадою та окладу за званням із використанням певної величини прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (у період 29.01.2020р. як календарної дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. по справі №826/6453/18 – 20.05.2023р. як календарної дати набрання чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481) обчислення грошового забезпечення передбачалось із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб без визначення конкретної арифметичної величини цієї правової категорії безпосередньо у тексті постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції №200, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 2 Постанови № 704 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Пунктом 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання:

1) установлювати: посадові оклади військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, посади яких не передбачені цією постановою, у розмірах, визначених затвердженими цією постановою схемами, згідно з додатками 1-11 за аналогічними посадами; посадові оклади заступникам керівників структурних підрозділів, посади яких не передбачені цією постановою, на 1-5 відсотків нижче від посадового окладу відповідного керівника; надбавку за особливості проходження служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) та особам рядового і начальницького складу в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років.

Порядок та умови виплати такої надбавки визначати керівникам державних органів залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов`язків за посадою;

2) здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків (для військовослужбовців розвідувальних органів - не менш як 30 відсотків) посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення;

3) надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Порядок та розмір преміювання врегульований у розділі XVII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам №200.

Так, командири (начальники) військових частин Національної гвардії України мають право преміювати осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за їх особистий внесок у загальні результати служби.

Преміювання здійснюється відповідно до положення про преміювання, розробленого, враховуючи специфіку та особливості виконання покладених завдань на військову частину.

Розміри премії встановлюються за рішенням командувача Національної гвардії України з урахуванням наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Національної гвардії України, та особливостей проходження служби.

Виплата премії військовослужбовцям здійснюється щомісяця за попередній місяць під час виплати грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира військової частини (командирам військових частин - наказу вищих командирів (начальників)), який видається до 05 числа місяця, що настає за місяцем преміювання. У разі переведення або звільнення військовослужбовців з військової служби - у місяці виключення зі списків особового складу в розмірі, що визначається пропорційно часу їх служби в поточному місяці.

За рішенням командира військової частини премія за грудень може бути виплачена в кінці грудня поточного бюджетного року. При цьому наказ про встановлення розмірів премії видається в грудні поточного року. У разі допущення проступків військовослужбовцями, які потребують зменшення (позбавлення) премії за грудень, після видання наказу до нього вносяться відповідні зміни та проводиться перерахунок у цьому або наступному місяці.

Командир військової частини має право позбавляти військовослужбовців премії повністю або зменшувати її розмір у межах показників, визначених у положенні про преміювання військовослужбовців військової частини. При цьому військовослужбовці можуть бути позбавлені премії в повному обсязі або її розмір може зменшуватися виключно за той календарний місяць, у якому вони допустили порушення (проступок) або стало відомо про порушення (проступок). Рішення про виплату премії, зменшення її розміру або позбавлення в повному розмірі оформлюється наказом командира військової частини на підставі поданих у встановленому порядку в кінці кожного місяця клопотань (рішень) безпосередніх командирів (начальників) про виплату (позбавлення повністю або частково) премії підлеглим військовослужбовцям. У рапортах з клопотанням про позбавлення премії (повністю або частково) зазначаються конкретні причини, які стали підставою для цього. Забороняється позбавляти премії військовослужбовців або зменшувати її розмір протягом кількох місяців за одне допущене порушення.

Премія військовослужбовцям виплачується з того дня, з якого вони стали до виконання обов`язків за посадами (у тому числі до тимчасового виконання обов`язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних командирів (начальників)). Особам офіцерського складу, курсантам з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби) що навчаються у військових навчальних закладах, премія виплачується з дня зарахування на навчання до дня його закінчення, а також за час перебування у відпустці, що надається після закінчення військового навчального закладу.

Згідно з правовим висновком постанови Верховного Суду від 31.12.2025р. по справі №400/2502/23 та правовим висновком постанови Верховного Суду від 07.02.2022 по справі № 420/7697/21 поняття «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними.

Застосовуючи положення наведених норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що у розумінні ст.ст.1, 15 Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР "Про оплату праці" та ст.94 Кодексу законів про працю України премія є складовим елементом заробітної плати (грошового забезпечення як правового аналогу винагороди за працю у відносинах з проходження військової служби), а тому підпадає під правовий режим захисту за ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що за загальним правилом унеможливлює як ревізію індивідуальних актів правозастосування з приводу визначення розміру премії, так і зміну раніше застосованого у означених правовозастосовчих актах показника відсоткового значення розміру премії (без скасування відповідних наказів) після настання події припинення публічної військової служби особи (за виключенням надзвичайно виняткових випадків прояву суб"єктом владних повноважень явного та очевидного свавілля у застосуванні нерозумно завищеного розміру премії).

Слушність саме такого тлумачення змісту належних норм права підтверджується змістом ст.97 Кодексу законів про працю України (далі за текстом - КЗпП України), де указано, що роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

У ході розгляду справи суб"єкт владних повноважень не подав до суду доказів існування у межах спірних правовідносин саме такого випадку у вигляді свавільного завищення розміру призначених заявнику премій.

Суд відзначає, що рішенням суду у справі №520/27632/24 підтверджений факт порушення відповідачем права заявника на отримання належного розміру грошового забезпечення за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.09.2017р. №704 показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн." замість показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "2.481,00грн." та "2.684,00 грн".

Відтак, у даному конкретному випадку належне виконання суб"єктом владних повноважень рішення суду у справі №520/27632/24 у межах спірних правовідносин не може мати інших правомірних варіантів, окрім збільшення арифметичного значення грошового виміру розмірів призначених заявнику премій за рахунок застосування до незмінних показників відсоткового значення премій величин окладу за посадою та окладу за званням, обчислених із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "2.481,00грн." станом на 01.01.2022р. та "2.684,00 грн" станом на 01.01.2023р. замість показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.".

Натомість, зменшення відсоткового розміру фактично виплачених премій за період проходження військової служби, а саме: за період 03.08.2022р. - 28.02.2023р. з 250% в розмірі 7.925,00 грн. до 4.917,00 грн.; за період 01.03.2023р.-19.05.2023р. з 510% в розмірі 16.167,00 грн. до 12.075,00 грн. відбулося у період, коли правовідносини з проходження заявником військової служби на штатній військовій посаді в організаційній структурі суб"єкта владних повноважень вже були припинені.

При цьому, зменшення змінної частини винагороди, не повідомлене працівнику заздалегідь, свідчить про штучний характер такого зниження, що порушує принцип призначення преміювання саме за ті умови і результати роботи, що були враховані під час його виплати працівнику (перегляд оцінки виконаної роботи).

Відповідно до п. 12 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам №200 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених кошторисом військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям за поточний місяць здійснюється щомісяця до 20 числа. У ці терміни проводяться виплати грошового забезпечення за перерахунками у зв`язку з присвоєнням (позбавленням) військового звання, призначенням на інші посади, змінами розмірів процентної надбавки за вислугу років тощо.

Отже, дослідженими судом доказами підтверджується нарахування та виплата заявнику премії у таких розмірах: за період з 03.08.2022 по 28.02.2023 - 250 % у сумі 7.925,00 грн; за період з 01.03.2023 по 19.05.2023 - 510 % у сумі 16.167,00 грн.

Суд зазначає, що преміювання та виплата інших додаткових складових є правом роботодавця та визначення відсоткового їх значення саме в його дискреційних повноваженнях.

Проте, якщо вони вчинені після припинення трудових (службових) правовідносин, перегляд їх розміру в бік зменшення має ознаки порушення принципу справедливості та безпідставного вручання в право особи на володіння власним майном у розумінні ст.1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Суд повторно наголошує, що на суспільні відносини з приводу реалізації відповідачем функцій суб"єкта владних повноважень повною мірою поширюється дія приписів ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст. КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тлумачення змісту ч.2 ст.19 Конституції України міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.12.2023р. у справі №160/7116/19, де указано, що "52. Водночас судова палата наголошує на тому, що одним із конституційних принципів, на якому повинна базуватися діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, є принцип, відповідно до якого ці органи, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

53. Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом”. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

54. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.".

Також суд вважає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень суб”єктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип «найбільш сприятливого становища для особи» (favor libertatis).

Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.

Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника як приватної особи варіантом тлумачення норми національного закону України є відсутність підстав для вчинення суб"єктом владних повноважень правомірного управлінського волевиявлення з приводу перегляду структури та розмірів грошового забезпечення за минулі періоди проходження військової служби (за виключенням виключних екстраординарних випадків виявлення латентних фактів явно та очевидно недоброчесної поведінки військовослужбовця).

До того ж суд зважає, що законодавством України встановлена загальна заборона приймати рішення з оплати праці, що погіршує умови, встановлені законодавством.

З`ясовані судом у ході розгляду справи обставини свідчать, що зменшення показника відсоткового розміру такого виду грошового забезпечення як премія за минулі періоди публічної служби було здійснено суб"єктом владних повноважень не з підстав ревізії (перегляду) виконаного заявником обсягу роботи або її результатів чи умов проходження служби, а виключно для штучного обчислення розміру оплати праці, зумовленої необхідністю приведення у відповідність до закону (під час виконання рішення суду) розміру окладу за посадою (за рахунок застосування під час обчислення окладу за посадою показника прожиткового мінімуму для працездатної особи понад величину - "1.762,00грн.), у силу запровадженого алгоритму обчислення грошового забезпечення прямо та безпосередньо впливає на обрахунок розміру інших видів грошового забезпечення, обчислення яких поставлено у залежність від розміру окладу за посадою.

Тож, у даному конкретному випадку під час вчинення оскарженого управлінського волевиявлення з приводу зменшення показника відсоткового значення розміру премії, суб"єкт владних повноважень не дотримався вказаних вище вимог законодавства, що призвело до погіршення умов оплати праці (служби) за минулі періоди часу, а саме - до зменшення абсолютного арифметичного значення грошового виміру такого виду грошового забезпечення як премія за минулі місяці за відсутності факту правомірної ревізії (зміни оцінки) службових досягнень публічного службовця чи умов проходження служби або інших юридично значимих факторів для преміювання.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного за рішенням суб”єкта владних повноважень публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Визначаючись з приводу реально вчиненого суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом з огляду на положення п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов`язку, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.

У межах спірних правовідносин суб"єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення з приводу обчислення розміру призначених заявнику премій у спосіб, котрий призвів до зменшення їх грошового розміру, що прямо суперечить суті рішення суду у справі №520/27632/24.

Тож, оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд констатує, що суб`єктом владних повноважень не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України під час обчислення розміру грошового забезпечення заявника на виконання рішення суду у справі №520/27632/24.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати не доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб”єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки – доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову в частині вимог з урахуванням ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ч.2 ст.5, ч.2 ст.9 КАС України стосовно визнання протиправним реально вчиненого суб”єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та обтяження суб”єкта владних повноважень обов”язком вчинення конкретного управлінського волевиявлення у порядку абз.1 ч.4 ст.245 КАС України.

Стосовно посилання відповідача на пропуск заявником строку звернення суд зазначає, що строк звернення до суду у спорі про проходження публічної служби в частині оплати праці (виплати грошового забезпечення) установлений ст.233 Кодексу законів про працю України.

Згідно зі ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відносно вимог найманого працівника про стягнення коштів в оплату праці (як у формі заробітної плати, так і у формі грошового забезпечення) взагалі не застосовувався будь-який строк давності.

Згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Винятки з цієї норми за ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ не підлягають поширенню на спірні правовідносини.

Згідно з п.1 Глави ХІХ Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 30.03.2020р. №540-ІХ під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023р. №651 з 24:00год. 30.06.2023р. на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Оскільки процесуальний строк звернення до суду, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), не може сплинути, не розпочавши перебігу, то суд наголошує, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли строк згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ слід обчислювати з 01.07.2023р.

Таке тлумачення змісту ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ повністю корелюється із правовими позиціями постанови Верховного Суду від 21.03.2025р. у справі №460/21394/23, де указано, що правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Верховний Суд у постанові від 20.06.2025 у справі №520/30126/24 зазначив про те, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період після з 19.07.2022 слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.

На виконання рішення суду у справі №520/27632/24 відповідачем було здійснено перерахунок грошового забезпечення позивача, однак при цьому зменшено раніше встановлений відсотковий розмір премії, що призвело до зменшення загальної суми виплат.

Про вказане порушення свого права позивач дізнався з листа відповідача від 06.09.2025 № 40/05/13-К-167-Аз, додатком до якого була довідка про перерахунок грошового забезпечення, з якої вбачається зниження відсоткових показників премії порівняно з тими, що виплачувалися до перерахунку.

Саме з цієї дати позивач об`єктивно набув обізнаності про порушення свого права, тоді як до цього моменту відсоткові та цифрові показники премії не були предметом судового розгляду у справі №520/27632/24.

Позов у справі №520/30703/25 подано до суду 21.11.2025, тобто в межах тримісячного строку звернення до адміністративного суду, визначеного КАС України, у зв`язку з чим підстави для висновку про пропуск строку звернення до суду відсутні.

Стосовно клопотання відповідача про скасування ухвали суду від 09.01.2026р. про накладення штрафу суд зазначає, що згідно з ч.ч.2, 4, 5, ст.44 КАС України учасники справи зобов"язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Відповідно до ч.3 ст.79 КАС України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

За правилами п.1 ч.4 ст.162 КАС України до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Як то указано у ч.4 ст.79 КАС України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Аналогічне по суті правило сформульовано законодавцем і у положеннях ч.7 ст.80 КАС України, де указано, що особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

Ухвалою суду від 24.11.2025р. на виконання імперативних приписів ч.4 ст.9 КАС України у цілях з`ясування об”єктивної істини за власною ініціативою безвідносно до доводів сторін на процесуальної поведінки учасників справи судом у відповідача були витребувані усі докази на підтвердження власних аргументів проти позову, а також повного, вичерпного і всебічного висвітлення обставин спору та спростування доводів заявника, зокрема, але не виключно докази про проходження заявником публічної служби із відображенням дати зарахування на кожну нову штатну посаду та звільнення/переміщення/переведення; докази про розмір, структуру, складові грошового забезпечення протягом усього періоду проходження служби у спірних правовідносинах у розрізі кожного окремого календарного місяця; докази відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу призначення, обчислення, нарахування, виплату видів грошового забезпечення вимогам ч.2 ст.2 КАС України, а також будь-які інші докази, котрі доводять необґрунтованість позову).

Під час розгляду справи №520/30703/25 відповідач після отримання ухвали суду про прийняття позову до розгляду не подав ані витребуваних судом доказів, ані будь-яких процесуальних документів відповідача з приводу неможливості подання доказів до суду з поважних причин.

Лише після отримання повторної ухвали суду про витребування доказів відповідач сповістив суд про передачу первинних документів про виплачене заявнику грошове забезпечення на зберігання до архівної установи, проте доказів настання означених обставин до суду не подав.

Суд відзначає, що докази про перераховані у власність заявника безготівкові кошти у якості виплаченого заявнику грошове забезпечення є банківськими документами, фізичний доступ до яких не втрачається через передання письмових документів про нарахування грошового забезпечення до будь-яких архівних установ.

Тож у даному конкретному випадку відповідачем суб"єктмло владних повноважень після отримання ухвали суду про витребування доказів за відсутності будь-яких поважних причин та дії факторів непереборної/нездоланної сили не було виконано ані процесуального обов"язку з приводу подання до суду витребуваних доказів, ані процесуального обов"язку з приводу письмового сповіщення суду про неможливість подання витребуваних доказів.

За твердженням відповідача, судове рішення у справі № 520/27632/24 виконано у повному обсязі, оскільки після набрання ним законної сили було здійснено перерахунок і виплату грошового забезпечення позивача з урахуванням посадових окладів, визначених за правилами Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, а також коригування розмірів надбавок і щомісячної премії в межах бюджетних асигнувань та з урахуванням фактичного грошового забезпечення за аналогічною посадою. При цьому відповідач зазначає, що розміри премій після перерахунку визначались правомірно, первинні фінансово-облікові документи тимчасово перебувають в архіві, а порушення строків виплати грошового забезпечення було зумовлене обставинами воєнного стану та бойовими діями, що відповідно до закону звільняє роботодавця від відповідальності.

Згідно з п.9 ч.3 ст.2 КАС України до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Частиною 2 ст.44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з ч.4 ст.45 КАС України суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

За визначенням ч.1 ст.144 КАС України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

У розумінні п.5 ч.1 ст.145 КАС України одним із заходів процесуального примусу є штраф.

Частиною 1 ст.149 КАС України передбачено, що суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин суб`єктом владних повноважень; 4) використання під час процедури врегулювання спору за участю судді портативних, аудіотехнічних пристроїв, а також здійснення фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису.

Частиною 2 ст.149 КАС України визначено, що суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків; 2) неодноразового зловживання процесуальними правами; 3) повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів.

Суд вважає, що у діянні відповідача міститься склад одночасно двох протиправних вчинків, а саме: 1) неповідомлення суду про неможливість подання витребуваних судом доказів; 2) неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин (п.3 ч.1 ст.149 КАС України ).

Окреслені діяння не можуть вчинятись неусвідомлено чи нецілеспрямовано.

Наслідком вчинення окреслених діянь є фактична неможливість відправлення правосуддя у зв`язку із відсутністю у фізичному розпорядженні органу судової влади об"єктивних даних, котрі у розумінні ч.2 ст.73 КАС України входять до предмету доказування і необхідні для з"ясування істини у спорі.

Отже, судом встановлено, що всупереч вимогам ухвали суду від 24.11.2025 та ухвали від 09.01.2026 відповідачем не подано до відзиву витребуваних судом доказів, а також не надано їх у повному обсязі на виконання ухвали суду від 09.01.2026.

При цьому, відповідач не повідомив суд у встановлений процесуальним законом строк про неможливість подання таких доказів із зазначенням причин та не надав підтверджень вчинення всіх залежних від нього дій, спрямованих на їх отримання.

Суд повторно наголошує, що посилання відповідача на передачу первинних фінансово-облікових документів на зберігання до архіву не підтверджено жодними доказами та не звільняє суб"єкта владних повноважень як від обов`язку виконання ухвали суду про витребування доказів, так і від обов"язку письмового сповіщення про неможливість подання витребуваних судом доказів з поважних причин, а тому не може вважатися поважною причиною їх неподання.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність підстав для застосування до відповідача заходів процесуального примусу, передбачених статтею 149 КАС України, а відтак клопотання відповідача про скасування ухвали суду від 09.01.2026 в частині накладення штрафу задоволенню не підлягає.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з”ясування об”єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття об”єктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124,129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 122-123, 149, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Клопотання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про скасування ухвали суду від 09.01.2026р. в частині стягнення штрафу - залишити без задоволення.

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з приводу зменшення відсоткового розміру встановлених премій при перерахунку ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період з 03.08.2022 по 19.05.2023 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 по справі № 520/27632/24.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату такого виду щомісячного грошового забезпечення як премія із використанням за період з 03.08.2022 по 28.02.2023 показника відсоткового значення щомісячних премій у розмірі 250% посадового окладу з урахуванням перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 по справі №520/27632/24 із використанням при обчисленні посадового окладу показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "2.481,00 грн" станом на 01.01.2022 за період 03.08.2022р.-31.12.2022р. та із використанням при обчисленні посадового окладу показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "2.684,00 грн" станом на 01.01.2023 за період 01.01.2023р.-28.02.2023р. з урахуванням раніше проведених платежів.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату такого виду щомісячного грошового забезпечення як премія із використанням за період з 01.03.2023 по 19.05.2023 показника відсоткового значення щомісячних премій у розмірі 510% посадового окладу з урахуванням перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 по справі №520/27632/24 із використанням при обчисленні посадового окладу показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "2.684,00 грн" станом на 01.01.2023 за період 01.03.2023р.-19.05.2023р. з урахуванням раніше проведених платежів.

Позов в решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко