Рішення від 18 січня 2026 р. у справі №260/9814/25 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 січня 2026 рокум. Ужгород№ 260/9814/25

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Буря Василь Васильович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить: 1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у перерахунку пенсії №072050016010 від 26.06.2025. 2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 стаж (період) роботи з 01.01.1992 по 04.12.2024p. на посадах викладача в Мукачівській дитячій музичній школі №1, Мукачівській дитячій школі мистецтв №1 та на посадах викладача та завідувача відділу народних інструментів в Мукачівській дитячій школі мистецтв №1 ім. С.Ф.Мартона, комунальному закладі «Мукачівська дитяча школа мистецтв ім. С.Ф.Мартона» Мукачівської міської ради, комунальному закладі «Мукачівська школа мистецтв ім. С.Ф. Мартона» Мукачівської міської ради до страхового стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України від 05.11.1991p. №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення». 3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV «Про загальнообов`язкове державно пенсійне страхування».

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача вказує, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Закарпатській області та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV. Після призначення їй пенсії за віком позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти пенсій станом на день її призначення відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням від 26.06.2025 року №072050016010 відповідач відмовив позивачу у призначенні відповідної допомоги, мотивувавши це відсутністю у останньої необхідного страхового стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Позивач з наданою відмовою не погоджується, а тому за захистом своїх прав звернулася до суду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву.

24.12.2025 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив щодо його задоволення. Зокрема вказав, що період роботи, який може бути зарахований заявниці до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, обмежується часом з 01.08.1984 по 28.08.1991 та з 29.08.1991 по 31.12.1991. Відповідно, після цієї дати посада викладача по класу фортепіано у позашкільному навчальному закладі, такому як Мукачівська дитяча музична школа, не відповідає умовам для його зарахування, оскільки ця посада не передбачена чинним Переліком закладів і посад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993.

А тому, на думку відповідача, позивач не має необхідного спеціального стажу роботи, який є обов`язковою умовою для отримання права на пенсію за вислугу років, а також відповідної грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

31.12.2025 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 , починаючи з 04.12.2024 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 01.08.1984 року:

- запис №1 - 01.08.1984 прийнята на посаду викладача народних інструментів у Чинадіївській дитячій музичній школі;

- запис №2 - 27.08.1991 звільнена з Чинадіївської ДМШ у зв`язку з переведенням в Мукачівську ДМШ;

- запис №3 – 27.08.1991 прийнята по переведенню в Мукачівську ДМШ №1 на посаду педагога по класу домра-гітара;

- запис №4 – 20.11.1996 на підставі рішення Мукачівського виконавчого комітету за №197 від 25.10.1996 Мукачівська дитяча музична школа №1 перейменована в Мукачівську дитячу школу мистецтв №1;

- запис №5 – 02.04.1999 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 №387 перейменовано Мукачівську дитячу школу мистецтв №1 в Мукачівську дитячу школу мистецтв №1 ім. С.Ф.Мартона;

- запис №6 – 04.04.2013 підтверджено педагогічну кваліфікаційну категорію «спеціаліст» ІІ категорії;

- запис №7 – 16.04.2018 присвоєно педагогічну кваліфікаційну категорію «спеціаліст першої категорії»;

- запис б/н - Мукачівська дитяча школа мистецтв №1 ім. С.Ф.Мартона з 28.08.2020р. реорганізована шляхом злиття у комунальний заклад «Мукачівська дитяча школа мистецтв ім. С.Ф.Мартона» Мукачівської міської ради;

- запис №8 – 19.11.2021 присвоєно кваліфікаційну категорію «Спеціаліст вищої категорії» та педагогічне звання «Старший викладач»;

- запис б/н – Комунальний заклад «Мукачівська дитяча школа мистецтв №1 ім. С.Ф.Мартона» Мукачівської міської ради перейменовано на комунальний заклад «Мукачівська школа мистецтв ім. С.Ф.Мартона» Мукачівської міської ради».

19.06.2025 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення їй грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом із тим, відповідач рішенням від 26.06.2025 року №072050016010 відмовив в призначенні позивачу відповідної допомоги. Така відмова мотивована відсутністю у позивача 30 років страхового стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років з посиланням на те, що Переліком посад і закладів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, не передбачено право на пенсію за вислугу років для викладачів дитячих музичних шкіл.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058), який набрав чинності 01.01.2004.

Відповідно до п.7-1 Розділу Прикінцевих положень Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е-ж ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону України від 05.09.2017 №2145-VIII «Про освіту» (далі - Закон №2145-VIII) позашкільна освіта, разом із повною загальною середньою, професійно-технічною, вищою та іншими освітами, є невід`ємним складником системи освіти та становить структуру освіти в Україні.

Так, за змістом статей 1, 4 Закону України від 22.06.2000 №1841-III «Про позашкільну освіту» (далі - Закон №1841-III) система позашкільної освіти - освітня підсистема, що включає, зокрема, державні, комунальні, приватні заклади позашкільної освіти.

Позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України «Про освіту», цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Відповідно до ч.3 ст.12 Закону №1841-III заклади позашкільної освіти можуть функціонувати у формі центрів, комплексів, палаців, будинків, клубів, станцій, кімнат, студій, шкіл мистецтв, малих академій мистецтв (народних ремесел), малих академій наук, мистецьких шкіл, спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно-оздоровчих клубів осіб з інвалідністю, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, дитячих стадіонів, дитячих бібліотек, дитячих флотилій, галерей, бюро, оздоровчих закладів, що здійснюють позашкільну освіту.

За приписами п.6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №433 від 06.05.2001, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші), відносяться до позашкільних навчальних закладів.

Відповідно до ст.21 Закону №1841-III педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугу років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Водночас згідно з Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, зокрема, в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах передбачені посади: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка з 01.08.1984 по 28.08.1991 працювала на посаді викладача в Чинадіївській дитячій музичній школі, з 29.08.1991 по 31.12.1991 на посаді викладача в Мукачівській дитячій музичній школі, а з 01.01.1992 і до тепер на посадах викладача в Мукачівській дитячій музичній школі №1, Мукачівській дитячій школі мистецтв №1 та на посадах викладача та завідувача відділу народних інструментів в Мукачівській дитячій школі мистецтв №1 ім. С.Ф.Мартона, комунальному закладі «Мукачівська дитяча школа мистецтв ім. С.Ф.Мартона» Мукачівської міської ради, комунальному закладі «Мукачівська школа мистецтв ім. С.Ф. Мартона» Мукачівської міської ради.

Отже, із врахування вище вказаних норм та на переконання суду, викладач музичної школи є педагогічними працівником позашкільного навчального закладу.

Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 №433 «Про затвердження переліку типів позашкільних навчальних закладів і Положення про позашкільний навчальний заклад» затверджено типи позашкільних навчальних закладів, зокрема, мистецькі школи: музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, в якому посада педагога не передбачена.

Разом з тим у постанові від 23.01.2020 у справі №756/9879/16-а Верховним Судом сформовано правову позицію, згідно з якою при встановленні права на зарахування періоду роботи до спеціального страхового стажу необхідно враховувати та аналізувати положення Закону України «Про освіту» №1060-XII, Закону України «Про позашкільну освіту» №1841-III, Переліків №963, №433, які також регулюють правовідносини, що виникають при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України заяв громадян про призначення пенсій за вислугу років.

Тобто при встановленні права на зарахування періоду роботи позивачки до спеціального страхового стажу, який дає право у тому числі на призначення грошової допомоги відповідно до п.7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV необхідним є системний аналіз законодавства з метою встановлення тієї обставини, чи відноситься посада педагога дитячої музичної школи до педагогічних посад.

При цьому Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що перелік закладів, установ освіти і посад, визначений Переліком №909, містить прогалини, що зумовлює обмеження права педагогічних працівників на отримання пенсії за вислугу років.

Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №233/4308/17 та від 30.01.2019 у справі №442/456/17 при розгляді подібних правовідносин суд відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №419/794/15, і серед іншого зазначив наступне:

«Таким чином, викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем та концертмейстером в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні п.«е» ст.55 Закону №1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909».

Відтак, виходячи з системного аналізу положень Закону України «Про освіту», Закону України «Про позашкільну освіту», Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963, Переліку типів позашкільних навчальних закладів і Положення про позашкільний навчальний заклад, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 №433, суд доходить висновку, що посада викладача по класу домра-гітара, яку позивач обіймає з 27.08.1991, відноситься до педагогічних і дає право на пенсію за вислугу років при наявності відповідного педагогічного стажу роботи. Відповідно, такий стаж роботи підлягає зарахуванню до спеціального стажу у розумінні п.«е» ст.55 Закону №1788-ХІІ, п.7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №876/5312/17, Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №233/4308/17, від 08.04.2020 у справі №149/2408/17.

Крім того, право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV не залежить та не пов`язується із призначенням саме пенсії за вислугою років, а є окремим правовим механізмом відповідної соціальної виплати, який також може реалізовуватись при призначенні пенсії за віком.

Підсумовуючи вищенаведене, та враховуючи те, що в ході судового розгляду даної справи встановлено, що період роботи позивача на посаді викладача дитячої музичної школи повинен бути зарахований до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII, інших належних доводів щодо відсутності підстав для отримання позивачем грошової допомоги відповідачами не зазначено, тому суд вважає, що рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 26.06.2025 року №072050016010 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги у розмірі десятимісячних пенсій є протиправними та таким, що підлягає скасуванню.

Однак суд не вбачає підстав для покладення на відповідача окремого обов`язку вчинити дії спрямовані на зарахування до спеціального стажу позивача період роботи з 01.01.1992 по 04.12.2024p. на посадах викладача в Мукачівській дитячій музичній школі №1, Мукачівській дитячій школі мистецтв №1 та на посадах викладача та завідувача відділу народних інструментів в Мукачівській дитячій школі мистецтв №1 ім. С.Ф.Мартона, комунальному закладі «Мукачівська дитяча школа мистецтв ім. С.Ф.Мартона» Мукачівської міської ради, комунальному закладі «Мукачівська школа мистецтв ім. С.Ф. Мартона» Мукачівської міської ради, що дає право на пенсію за вислугу років, адже повний та ефективний захист її права на отримання одноразової грошової допомоги забезпечить спосіб зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку допомогу.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у спосіб визнання протиправним рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 26.06.2025 року №072050016010 щодо відмови позивачу у виплаті грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV та Порядку №1191.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для часткового задоволення цього адміністративного позову.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить із такого.

На підставістатті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Позивач також просить стягнути на її користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9200,00 грн. На підтвердження витрат позивач подала до суду Договір про надання правової допомоги №04-09/10/2025 від 09.10.2025 року; Додатковий договір про внесення змін до договору №04-09/10/2025 від 09.10.2025 року про надання правової допомоги від 12.11.2025 року; опис послуг, які надаються адвокатом від 12.11.2025 року; квитанцію №5243092; ордер на надання правничої допомоги серії АО №1206068.

При вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд керується таким.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).

Статтею 134 КАС Українипередбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі №160/7922/20 та додаткових постановах від 5 вересня 2019 року у справі №826/841/17 та від 18 серпня 2021 року у справі №300/3178/20.

Частиною 7статті 139 КАС Українивстановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Стосовно співмірності та розумності витрат на правову допомогу за участь у даній справі суд зазначає таке.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №826/15063/18, від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19, від 08.02.2022 у справі №160/6762/21.

Заявляючи клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9200,00 грн.

Суд, у свою чергу, зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд проаналізував опис послуг, які надаються адвокатом від 12.11.2025 року, та визначену в них вартість послуг на правничу допомогу в розмірі 9200,00 грн.

Оцінюючи характер наданої правової допомоги суд зазначає, що позивачем не доведено зазначений у описі затрачений час у розмірі 6 години на опрацювання законодавчої бази, судової практики та на підготовку проекту позовної заяви.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, §268)).

Оцінюючи характер наданої правової допомоги суд також враховує, що правові висновки висловлено Верховним Судом в аналогічних справах. З огляду на це, пошук та аналіз судової практики по суті зводиться до дублювання висновків Верховного Суду про релевантні норми права, аналіз та спосіб їх застосування.

Суд зазначає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте, цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Також у постанові від 23.06.2022 у справі №607/4341/20 Верховний Суд зазначив, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Вказані висновки Верховного Суду у відповідності до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничудопомогує значно завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах «Stankiewicz v. Poland», заява №46917/99, пункт 75).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З наведеного, суд доходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правову допомогу на суму 5000,00 грн.

Керуючись ст.ст.73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 26.06.2025 року №072050016010.

Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та виплати її, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191.

В задоволенні решти вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 968,96 грн. (дев`ятот шістдесят вісім гривень 96 коп.) та судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22, код ЄДРПОУ 13322403).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЯ. М. Калинич