Рішення від 18 січня 2026 р. у справі №200/8750/25 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2026 року Справа№200/8750/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

11 листопада 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду, через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», надійшов позов адвоката Чернікова Д.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:

- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення з 01.01.2020 по день ухвалення судового рішення;

- зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі №160/34212/24 за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2020 по день ухвалення судового рішення;

- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не компенсації ОСОБА_1 сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за період служби з 01.01.2020 по 18.07.2022 у відповідності до рішення суду у справі № 160/34212/24;

- зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за період служби з 01.01.2020 по 18.07.2022 у відповідності до рішення суду у справі №160/34212/24;

- стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі штату 14.03.2024 в сумі 134 377, 2 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що позивач з 24.11.2018 по 14.03.2024 включно проходила службу у Військовій частині НОМЕР_1 . На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/34212/24 від 04.04.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 на зроблено перерахунок грошового забезпечення, яке не було виплачено за час служби, зокрема було нараховано 96 363, 85 грн, у зв`язку з чим просить, нарахувати та виплатити позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (індексації) відповідно до положень Закону №2050-ІІІ.

Вказує, що виплата позивачу перерахованого грошового забезпечення (індексації) на підставі рішення суду повинна здійснюватися одночасно з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Вважає, що у зв`язку з тим, що рішенням суду встановлено порушення права позивача на належне грошове забезпечення, то вона має право на нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі штату 14.03.2024 в сумі 134 377, 20 грн.

Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.

01 грудня 2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з затримкою їх виплати вказує, що вимога Позивача нарахувати та виплатити йому компенсацію за несвоєчасно виплачене грошове забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року є цілком не обґрунтованою та безпідставною. При цьому, стягнення з бюджету військової частини НОМЕР_1 , який і так є обмежений, ще різного роду компенсацій, середніх заробітків призводить до неможливості нараховувати в повному об`ємі тієї самої виплати за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/34212/24.

Щодо нарахування та виплати компенсації ОСОБА_1 сум податку з доходів фізичних осіб зазначає, що Розрахунок проведений на підставі податкової консультації Державної податкової служби України №2095/ІПК/99-00-24-03-03 від 17.04.2025 про відрахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору на військовослужбовців звільнених з військової служби, у якій зазначається: «Враховуючи викладене, оскільки дохід у вигляді виплат, наведених у Вашому зверненні, виплачується на підставі рішення суду звільненим військовослужбовцям, то сума такого доходу включається до їх загального місячного (річного) оподаткованого доходу як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб, без урахування положень п.168.5 ст.168 Кодексу і військовим збором за ставкою 5 відсотків». Сума перерахованого грошового забезпечення позивача за рішенням суду становить 96 363,85 грн., однак сума до перерахування на карту ОСОБА_1 становитиме 74 200, 17 грн., у зв`язку з утриманням ПДФО в сумі 17 345,49 грн. та військового збору в сумі 4 818,19 грн. Вважає, що вимога компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб є необґрунтованою та незаконною, бо за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 по справі № 160/34212/24 виплату буде здійснено за КЕКВ 2880 “Інші поточні видатки”.

Щодо виплати середнього заробітку вказує, що норми Кодексу законів про працю України на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, не поширюється, а отже, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

04 грудня 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив зі змісту якої представник позивача не погодився із доводами наведеними у відзиві на позовну заяву, вважає, що такі ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права та ігноруванням усталеної практики Верховного Суду. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

11 грудня 2025 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив відповідно до яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року продовжено розгляд справи № 200/8750/25 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (посвідченням серії НОМЕР_3 від 29.04.2015).

ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частин НОМЕР_1 у період з 23.01.2019 по 14.03.2024.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року по справі № 160/34212/24 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій т зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації з невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 01.01.2020 по 14.03.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 01.01.2020 по 14.03.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу з військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу н оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімально заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 70 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невключенні до склад грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час д воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) з 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року в справі № 160/34212/24 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року в справі № 160/34212/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії скасовано в частині позовних вимог з 19 липня 2022 року по 14 березня 2024 року. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії за період з 19 липня 2022 року по 14 березня 2024 року залишено без розгляду

Згідно з довідкою-розрахунком від 03.10.2025 № 1107/247/77/698/пс щодо обчислення та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні, додаткові, одноразові додаткові види грошового забезпечення) з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року по справі № 160/34212/24, позивачу нараховано до виплати (згідно з рішенням суду) 96 363,85 грн.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує, що сума перерахованого грошового забезпечення позивача за рішенням суду становить 96 363,85 грн, однак сума до перерахування на карту ОСОБА_1 становитиме 74 200, 17 грн, у зв`язку з утриманням ПДФО в сумі 17 345,49 грн та військового збору в сумі 4 818,19 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі Закон №2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статі 2 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - Закон № 2050-ІІІ) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (в тому числі, за рішенням суду). При цьому виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу.

Системний аналіз вищенаведених норм, за позицією Верховного Суду викладеної у постанові від 15.10.2020 року у справі № 240/11882/19 дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства.

Верховний Суд у справі № 240/11882/19 зазначив, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зазначений правовий висновок підтриманий у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21.

Ураховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 липня 2024 року в справі №480/1704/19 та від 21 серпня 2024 року в справі №200/63/23, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу, тобто законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов також у постанові від 25.01.2025 року у справі № 380/1607/24.

Заборгованість за судовим рішенням у справі № 160/34212/24 відповідач нарахував, але не виплатив позивачу, проте нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків їх виплати відповідач не здійснив.

Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Таким чином, з огляду на наявність факту невиплати позивачу грошового забезпечення суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення на виконання рішення суду по справі 160/34212/24.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 за період служби з 01.01.2020 по 18.07.2022 у відповідності до рішення суду у справі №160/34212/24.

Відповідно до підпункту 171.1 пункту 171 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Постановою Кабінетом Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.

Пунктом 4 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 22.06.2018 справа № 812/1048/17 зазначив, що доводи відповідача про те, що на час виплати позивачу грошового забезпечення він втратив статус особи рядового і начальницького складу ОВС є необґрунтованими, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача. Також вказав, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 справа № 815/5826/16 зазначено: Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними.

Отже, після набрання рішенням у даній справі законної сили на відповідача покладається безумовний обов`язок його виконання.

Разом з тим на відповідача, як податкового агента, законом покладено кореспондуючий обов`язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу. У цьому контексті, право на захист є самостійним суб`єктивним правом, яке з`являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання.

Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.

У суду відсутні наразі підстави зобов`язувати відповідача здійснити виплату вищевказаної компенсації, оскільки відповідний обов`язок виникає одночасно з виплатою нарахованого грошового забезпечення, тобто у майбутньому, отже відповідні вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.

Стосовно стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі штату 14.03.2024 в сумі 134 377, 20 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002р. 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Суд вважає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 Кодексу законів про працю України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Верховний суд у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 дійшов наступних правових висновків: «Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX 19.07.2022р., положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022р. правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022р. підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022р., підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону №2352-IX).

П.73 Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022р., яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.»

Аналогічний висновок висловлено у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року в справі № 440/6856/22.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивача було звільнено 14.03.2024, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

При звільненні із позивачем не проведено остаточного розрахунку, що вбачається зі змісту рішення суду у справі № 160/34212/24, яким присуджено позивачу недонараховане йому відповідачем за час служби і на час виключення за списків особового складу грошове забезпечення у сумі 96 363,85 грн.

Таким чином, відповідач має сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Оскільки з 14.03.2024 та у наступні 6 місяців відповідачем не проведено із позивачем остаточного розрахунку, то позивачу підлягає виплаті середній заробіток за період з 15.03.2024 по 14.09.2024 включно, тобто за 184 дні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт л пункту 1 Порядку № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі Порядок - № 260), пунктом 7 розділу І якого, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що нарахування середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Згідно з п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

За приписами вказаного п. 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) (пп. б).

Зважаючи на викладене, середньоденне грошове забезпечення позивача за січень-лютий 2024 року для обчислення відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, становить (22023,28 грн + 22023,28 грн)/60 день= 734,11 грн.

Ключове питання, яке має вирішити суд в цьому спорі, стосується застосування статті 117 КЗпП України в аспекті визначення розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 дійшла висновку про наявність підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця.

Водночас, ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Водночас, загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

В постанові від 23.10.2025 у справі № 340/4454/23 Верховний Суд вказав, що суд має присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Так, позивачем у березні 2025 року отримано при звільненні 273 715,97 грн (53 992,05 (грошове забезпечення)+22 023,08 (компенсація відпустки за 2022 рік) + 11 011,54 (компенсація відпустки за 2023 рік)+ 22 023,08 (компенсація відпустки за 2024 рік) + 69 621,33 (кмопенсація відпустки УБД) + 55 057,69 (ОГД при звільненні) + 39 987,20 (компенсація за неотримане речове майно)). Сума недоплаченого грошового забезпечення, протиправна несплата якого встановлена судом у рішенні у справі № 160/34212/24, становить 96 363,85 грн.

Тобто, при звільненні позивач мала отримати 370 079,82 грн, а частка розміром 96 363,85 грн становить 26,04 % від суми, що належала позивачу при виключенні зі списків особового складу.

Добуток середньоденного заробітку позивача та 6 місячного періоду невиплати з дня виключення зі списків особового складу (184 дні) становить 734,11 грн*184=135 076,24 грн, а 26,04 % від цієї суми 35 173,85 грн.

Отже, суд вважає що середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2024 по 14.09.2024 (включно) в розмірі 35 173,85 грн відповідає засадам справедливості і співмірності з урахуванням установлених судом обставин.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина перша статті 77 КАС України).

Ураховуючи викладене, беручи до уваги адміністративний позов, відзив на позовну заяву, встановлені судом обставини спірних правовідносин, а також необхідності застосування найбільш ефективного способу відновлення порушеного права позивача суд дійшов висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту.Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1076,00 грн за позовну вимогу про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі штату 14.03.2024 в сумі 134 377, 2 грн.

Суд враховує, що позовні вимоги в цій частині задоволено частково, а отже стягненню на користь позивача підлягає 281,44 грн (26.18%) понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача

Керуючись статтями 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення нарахованих на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 у справі № 160/34212/24, з урахуванням постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13.08.2025.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму нарахованого грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 у справі № 160/34212/24, з урахуванням постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13.08.2025, за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2024 по 14.09.2024 (включно) у розмірі 35 173,85 (тридцять п`ять тисяч сто сімдесят три) гривні 85 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) витраті зі сплати судового збору у розмірі 281,44 (двісті вісімдесят одна) гривня 44 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя М.М. Крилова