Постанова від 18 січня 2026 р. у справі №523/17580/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/737/26

Справа № 523/17580/25

Головуючий у першій інстанції Кремер І. О.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді – Сєвєрової Є.С. (суддя-доповідач),

- суддів: - Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

учасники справи:

- заявник – ОСОБА_1 ,

- боржник – Дочірнє підприємство «Клінічний санаторій ім. Пирогова» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»,

розглянув у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу стосовно стягнення з Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій ім. Пирогова» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2025 року, постановлену у складі судді Кремер І.О., про відмову у видачі судового наказу,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст заяви

В серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу стосовно стягнення з Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій ім. Пирогова» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У поданій заяві ОСОБА_1 просить суд видати судовий наказ про стягнення з Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій ім. Пирогова» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 147845,34 грн. за період з 09 квітня 2023 року по 03 червня 2025 року у розмірі 147845,34 грн.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2025 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про стягнення з Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій ім. Пирогова» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заяву про видачу судового наказу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період 09 квітня 2023 року по 03 червня 2025 року у розмірі 147845,34 грн. заявник подала через підсистему «Електронний суд» 22.08.2025, тобто після спливу тримісячного строку, визначеного ч. 1 ст. 233 ЦПК України для такий вимог за період з 09.04.2023 по 21.05.2025.

Суд звертав увагу, що заявник має право звернутись до суду із вказаними вимогами у порядку позовного провадження, шляхом звернення з відповідною позовною заявою до суду.

Крім того, суд зазначив, що беручи до уваги що ЦПК України не передбачено одночасної видачі судового наказу з частини вимог, а незадоволеної частини відмови у видачі судового наказу, суддя дійшов висновку про відмову у видачі ОСОБА_1 судового наказу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2025 скасувати та видати судовий наказ про стягнення з ДП «Клінічний санаторій ім. Пирогова» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 147 845,34 грн. та судовий збір у розмірі 726,72 грн..

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала суду є незаконною, необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального законодавства.

Апелянт вказує на те, що строк для звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не порушено, оскільки фактичний розрахунок із заявницею відбувся 03.06.2025, а заява подана 22.08.2025, тобто в межах тримісячного строку.

ДП «Клінічний санаторій ім. Пирогова» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» було отримано копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, з пропозицією надати відзив протягом встановленого строку, та копію апеляційної скарги.

Відзив на апеляційну скаргу від останнього не надходив.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 – 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно зі ст. 369 ЦПК України справу розглянуто апеляційним судом без виклику її учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів частково не погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції в частині мотивування висновків суду про відмову у видачі судового наказу.

Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Проаналізувавши матеріали справи, висновки суду ухвалі про відмову у видачі судового наказу, колегія суддів дійшла висновку про їх часткову необґрунтованість.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч.2 ст.167 ЦПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.

Відповідно до ч.1 ст.165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо:

1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу;

2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу;

4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу;

5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою;

6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ;

7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті;

8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу;

9) заяву подано з порушенням правил підсудності.

Перелік підстав для видачі судового наказу є вичерпним.

Відмовляючи у видачі судового наказу суд першої інстанції виходив із положень п. 5 ч.1 ст. 165 ЦПК України. Суд зазначив, що заяву про видачу судового наказу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період 09 квітня 2023 року по 03 червня 2025 року у розмірі 147845,34 грн. заявник подала через підсистему «Електронний суд» 22.08.2025, тобто після спливу тримісячного строку, визначеного ч. 1 ст. 233 ЦПК України для такий вимог за період з 09.04.2023 по 21.05.2025.

Однак, з вказаними висновками суду першої інстанції в повній мірі неможливо погодитись виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116 КЗпП України).

Відповідно до матеріалів справи, заявниця ОСОБА_1 працювала на посаді реєстратора у ДП «Клінічний санаторій ім. Пирогова» ЗАТ «Укрпрофоздоровиця».

08.04.2023 ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується копією наказу №48 від 06.04.2023. Із вказаним наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомилась 08.04.2023, про що свідчить її особистий підпис в наказі.

В день звільнення підприємством не було проведено з ОСОБА_1 повного розрахунку всіх належних сум, що належали працівникові при звільненні.

Довідку про нараховану та не виплачену заробітну плату ОСОБА_1 отримала 22.01.2025, відповідно до якої за квітень 2023 року була нарахована та не виплачена заробітна плата у розмірі 21806,73 грн., після утримання податків 17336,36 грн.

Крім того, судом було встановлено, що у 2024 році ОСОБА_1 вже зверталася до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій ім. Пирогова» приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку (справа № 523/10375/24).

У вказаному позові ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій ім. Пирогова» приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» заборгованість із невиплаченої заробітної плати у сумі 17 336,36 грн., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати (за період з квітня 2023 року по грудень 2023 року та із січня 2024 року по червень 2024 року) у сумі 105 600, 00 грн. та моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

За результатами розгляду даної справи Суворовським районним судом м. Одеси 03.02.2025 було ухвалено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково, а саме стягнуто з Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій ім. Пирогова» приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» заборгованість із невиплаченої заробітної плати у сумі 17 336,36 грн. та 2 000,00 грн. моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог, в тому числі і стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, було відмовлено.

Вказана обставина підтверджується наявною у матеріалах справи копією вказаного рішення.

Фактичний розрахунок по заборгованості із невиплаченої заробітної плати підприємством було проведено 03.06.2025.

Таким чином, з урахуванням дати фактичного розрахунку 03.06.2025 та датою звернення до суду із заявою про видачу судового наказу 22.08.2025, ОСОБА_1 не пропустила тримісячний строк на звернення до суду, визначеного ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Однак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що судовий наказ може бути видано лише до вимог, які носять безспірний характер.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Ця редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності 19 липня 2022 року.

В своїй заяві про видачу судового наказу, ОСОБА_1 просить стягнути середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 09.04.2023 по 03.06.2025.

Однак, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ст. 117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, право на яку має позивач, не може перевищувати розміру такого заробітку за шість місяців.

За таких обставин, вірними є висновки суду першої інстанції, що беручи до уваги що ЦПК України не передбачено одночасної видачі судового наказу з частини вимог, а незадоволеної частини відмови у видачі судового наказу, та з урахуванням вказаного відсутні підстави для видачі ОСОБА_1 судового наказу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в редакції мотивувальної частини даної постанови.

В решті ухвалу суду необхідно залишити без змін.

Дата ухвалення постанови, порядок та строк касаційного оскарження

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Згідно пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6-8, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 353, п. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу, після її перегляду в апеляційному порядку не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2025 року змінити. Викласти мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції в редакції мотивувальної частини даної постанови, в решті залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному не підлягає.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе