Постанова від 15 січня 2026 р. у справі №519/561/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/670/26

Справа № 519/561/24

Головуючий у першій інстанції Лемець С.П.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д., Комлевої О.С.,

переглянув у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Южного міського суду Одеської області від 15 липня 2024 року по справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

19 квітня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі ГУ ПФУ в Одеській області) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, в розмірі 5 201,13 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою, щодо переведення її з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону 1058-ІV.

Відповідно до ст. 37 Закону №1058-ІV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

ГУ ПФУ в Одеській області при переведенні відповідача з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону 1058-ІV, розмір пенсійної виплати було встановлено без врахування вимог постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (без врахування обмеження з 01.03.2023) з 18.10.2023 в сумі 12 068,01 грн, замість належної 10 899,64 грн.

Після встановлення зазначених обставин з 18 жовтня 2023 року пенсійну справу відповідачки було доопрацьовано та приведено у відповідність до чинного пенсійного законодавства. ГУ ПФУ в Одеській області 20.02.2024 №657 винесено рішення про прийняття суми переплати пенсії на облік.

Безпідставна виплата пенсії у завищеному розмірі призвела до того, що відповідачка за період з 18.10.2023 по 29.02.2024 отримала суми пенсійних виплат без достатньої на те правової підстави та наслідок цього виникла переплата пенсії у розмірі 5 201,13 грн.

ГУ ПФУ в Одеській області надіслано листа відповідачці від 21.02.2024 за вих. №1500-0504-8/26996 з повідомленням про надміру виплачені суми пенсійних виплат у розмірі 5 201,13 грн за період з 18.10.2023 по 29.02.2024, однак станом на теперішній час, надміру виплачену суму пенсійних виплат у розмірі 5 201,13 грн відповідачкою добровільно не повернуто.

Рішення Южного міського суду Одеської області від 15 липня 2024 року в задоволенні позову ГУ ПФУ в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовлено.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, представник ГУ ПФУ в Одеській області, звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Южного міського суду Одеської області від 15 липня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом вимог матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З урахуванням вищевикладеного та положень ст. ст. 368, 369 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та запереченнях на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до вимог Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою КМУ №280 від 23.07.2014, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003. Цей Закон визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Положеннями частини 1 статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Отже, відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе за наявності однієї з двох умов: зловживання з його боку або подання страхувальником недостовірних даних. Вищевказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, визначає Порядок відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 21 березня 2003 року №6-4.

Згідно пункту 3 вказаного Порядку суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Обов`язковою умовою стягнення надміру виплачених пенсій є допущення зловживань з боку пенсіонера та в жодному випадку вказані суми не можуть бути стягнуті у разі призначення її на підставі достовірних даних, формування яких не залежить від пенсіонера.

За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Згідно ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019 у справі №545/163/17 (провадження №61-33727сво18).

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц (провадження №14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №607/4570/17-ц (провадження №61-29030св18).

Колегія суддів зазначає, що обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Судом першої інстанції встановлено, що 18 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою, щодо переведення її з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника (а.с. 15).

ГУ ПФУ в Одеській області було прийнято рішення про переведення відповідача з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника та перерахунок пенсії (а.с.11).

Як зазначено в позовній заяві, розмір пенсійної виплати було встановлено без врахування вимог постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (без врахування обмеження з 01.03.2023) з 18.10.2023 в сумі 12 068,01 грн, замість належної 10 899,64 грн. Виплата пенсії у завищеному розмірі призвела до того, що відповідачка за період з 18.10.2023 по 29.02.2024 отримала суми пенсійних виплат без достатньої на те правової підстави та як наслідок виникла переплата пенсії у розмірі 5 201,13 грн.

ГУ ПФУ в Одеській області було надіслано листа відповідачці від 21.02.2024 за вих. №1500-0504-8/26996 та повідомлено про надміру виплачені суми пенсійних виплат у розмірі 5 201,13 грн, однак надміру виплачену суму пенсійних виплат відповідачкою добровільно не повернуто (а.с. 8).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ГУ ПФУ в Одеській області, суд першої інстанції вірно виходив із того, що позивачем не надано належних доказів про те, що поведінка відповідачки у справі була недобросовісною. Так, розрахунок пенсії проводився позивачем у справі. Обов`язок нарахування пенсії та визначення її розміру є дискреційними повноваженнями позивача у справі. Відповідачка не зобов`язана перевіряти вірність нарахування, отже, в її діях недобросовісність виключається.

Саме по собі неврахування ГУ ПФУ в Одеській області законодавства при переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, не є підставою для стягнення переплати з відповідачки у справі, відповідно в даному випадку відсутня арифметична помилка при обрахуванні позивачем пенсії ОСОБА_1 .. У зв`язку із чим позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 5 201,13 грн не підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції та вважає його законим й справедливим.

В апеляційній скарзі вказано, що ГУ ПФУ в Одеській області має право вимагати повернення у відповідачки безпідставно набуте майно на підставі положень ст. 1212 ЦК України, а саме надміру виплачені суми пенсійних виплат в розмірі 5 201,13 грн, однак колегія суддів не погоджується із такими твердженнями, оскільки вони ґрунтуються на невірному тлумаченні норм чинного законодавства.

Так, частиною 1 статті 1212 ЦК України, яку просить застосувати представник позивача, встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов: 1) має місце набуття або збереження майна; 2) вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; 3) має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення статті 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

Суд першої інстанції вірно врахував, як положення ст. 1212 ЦК України, так положення ст. 1215 ЦК України.

Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

При цьому, як встановлено, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов`язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи.

В українському законодавстві відсутнє визначення поняття «рахункова помилка». Однак в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що лічильна (рахункова) помилка - це помилка, яка була допущена під час проведення арифметичних підрахунків. До лічильних помилок, наприклад, належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період.

Допущена позивачем надмірна виплата пенсії не може бути віднесена до рахункової помилки, пов`язане з арифметичним обчисленням, оскільки помилка має характер людського фактору, працівником ГУ ПФУ в Одеській області управління при виконанні своїх повноважень, а саме при визначенні пенсії відповідачки не було враховано вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році».

В даному випадку надмірна виплата відбулась за відсутності рахункової помилки, тому, передбачені законом підстави для повернення безпідставно отриманих відповідачкою коштів відсутні.

У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позовних вимог, такий висновок суду відповідає засадам розумності та справедливості.

Доводи наведені в апеляційні скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, крім того були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381–384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Южного міського суду Одеської області від 15 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 16 січня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

О.С. Комлева