Постанова від 18 січня 2026 р. у справі №522/9029/25-Е — Вінницький апеляційний суд

Справа № 522/9029/25-Е

Провадження № 22-ц/801/63/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Швець Р. В.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2026 рокуСправа № 522/9029/25-Ем. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Берегового О.Ю., Стадника І.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 01 жовтня 2025 року, ухвалене суддею Швець Р.В. у м. Ямпіль, повне рішення складено 01 жовтня 2025 року, в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

У квітні 2025 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі – АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 20 лютого 2024 року у розмірі 49 457,80 грн станом на 02 квітня 2025 року, а також 2 422,40 грн судового збору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 червня 2021 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Підпис відповідачем здійснено власноручно на планшеті. Відповідачем погоджено використання ОТР пароля в якості підпису та інших видів простого електронного підпису, а саме при здійсненні будь-якої операцій та правочинів між сторонами за допомогою ОТР паролю, як простого електронного підпису.

У подальшому відповідачка виявила бажання отримати послугу «Миттєва розстрочка. Кредит готівкою», ознайомилася із актуальними умовами кредитування та 20 лютого 2024 року підписала паспорт споживчого кредиту за допомогою ОТР пароля. Після чого, із відповідачем за допомогою ОТР паролю було підписано кредитний договір б/н від 20 лютого 2024 року про надання строкового кредиту у розмірі 52 000,00 грн, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника на строк 36 місяців із встановленням річної відсоткової ставки у розмірі 18%. Додатково із відповідачем за допомогою ОТР паролю підписано графік кредиту.

Відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору та графіку кредиту.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 02 квітня 2025 року має заборгованість у сумі 49 457,80 грн, яка складається з наступного: 44 777,80 грн - заборгованість за тілом кредиту; 4 680,00 грн – заборгованість за нарахованими відсотками.

Вказане стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 01 жовтня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 20 лютого 2024 року в розмірі 49457 (сорок дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят сім) гривень 80 (вісімдесят) копійок, яка складається з: - 44777 (сорок чотири тисячі сімсот сімдесят сім) гривень 80 (вісімдесят) копійок - заборгованість за тілом кредита; 4680 (чотири тисячі шістсот вісімдесят) гривень – заборгованість за нарахованими відсотками.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з відсутністю підтвердженої заборгованості в заявленому розмірі.

У скарзі зазначає, що судом під час розгляду справи було враховано розрахунок заборгованості, який подано позивачем у довільній формі та без підписання відповідальними особами. Згідно цього розрахунку, заборгованість утворилася внаслідок незрозумілих операцій, розрахунок являється шахрайським і не перевірений судом на достовірність. Зазначена у виписці операція не відображає підтвердження фактичного отримання коштів – зняття готівки, оплати картою, грошовий переказ. Станом на 20 травня 2025 року, на момент прийняття нею рішення про розірвання договору, в додатку «ПриватБанк» відображалася цифра 38 978,80 грн. У даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону №1023-ХХІІ. Суд не надав оцінки руху коштів та проігнорував факт зменшення кредитного ліміту.

06 січня 2026 року від АТ КБ «ПриватБанк» надійшли письмові пояснення у справі.

Разом з тим, в ухвалі Вінницького апеляційного суду від 20 листопада 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» було роз`яснено, що банк має право подати відзив на апеляційну скаргу протягом п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Копію вказаної ухвали отримано АТ КБ «ПриватБанк» 21 листопада 2025 року, а відтак банк мав право подати відзив на апеляційну скаргу до 26 листопада 2025 року.

Письмові пояснення, які подані АТ КБ «ПриватБанк» 06 січня 2026 року, фактично є відзивом на подану апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуального дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 5 ст. 174 ЦПК України, суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне.

Оскільки представник АТ КБ «ПриватБанк» подав додаткові пояснення поза межами строку на подання відзиву на апеляційну скаргу і не просив дозволу подати додаткові пояснення, а суд не визнавав їх подання необхідним, тому ці пояснення апеляційний суд залишає без розгляду.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у його постановах від 12 червня 2023 року у справі №307/3697/20 та від 24 травня 2023 року у справі №372/3260/20.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг та 18 червня 2021 року підписала Заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг. Підпис відповідачем здійснено власноруч на планшеті, що відповідає вимогам Постанови НБУ від 13 грудня 2019 року №151 «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України».

Відповідачем погоджено використання ОТР пароля в якості підпису та інших видів простого електронного підпису, а саме при здійсненні будь-якої операції та правочинів між сторонами за допомогою ОТР паролю як простого електронного підпису сторони домовились вважати, що він однозначно ідентифікує особу Клієнта та є логічно пов`язаний із електронними даними про будь-яку операцію або правочин виключно за умови, якщо підтвердження Клієнтом здійснення операції або укладення правочину здійснено шляхом введення у відповідне поле інтерфейсу програмного комплексу або сайту Банку цифрової послідовності, яка повністю ідентична надісланому Банком ОТР -паролю на фінансовий номер Клієнта.

У подальшому, 20 лютого 2024 року між позивачем і ОСОБА_1 за допомогою OTP пароля було підписано кредитний договір б/н за програмою «Миттєва розстрочка. Кредит готівкою» про надання строкового кредиту у розмірі 52 000,00 грн шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника.

У п. 1 кредитного договору визначено наступні умови кредитування: тип кредиту – строковий кредит; сума кредиту – 52000,00 грн; строк кредитування 36 місяців. Процентна ставка, відсотків річних – 1,5% сплачується щомісячно від загальної суми кредиту (18% річних). Тип процентної ставки – фіксована. Загальні витрати за кредитом – 28 080,00 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за весь час строк кредитування кредитом – 80 080,00 грн. Реальна річна процентна ставка, відсотків річних – 35,31%.

Згідно з п. 4.1 кредитного договору, позичальник зобов`язується кожного місяця, починаючи з наступного місяця після укладання цього договору, здійснювати повернення кредиту та сплачувати нараховані банком проценти за користування кредитом, рівними платежами в розмірі та строки, зазначені згідно графіку, шляхом зарахування на рахунок НОМЕР_1 , відкритий у банку.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється банком щодня, не пізніше дня сплати платежу, зазначеного в графіку. Проценти нараховуються на загальну суму кредиту, зазначену в розділі 1 «Істотні умови кредитування» цього договору (а.с.17-30).

20 лютого 2024 року ОСОБА_1 ознайомилася із графіком платежів та підписала Паспорт споживчого кредиту (а.с.26 на звороті-30).

Факт отримання та використання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується випискою за договором №б/н за період з 20 лютого 2024 року по 03 квітня 2025 року, з якої встановлено, що 20 лютого 2024 року на картку № НОМЕР_2 здійсненого грошовий переказ на суму 52000,00 грн (а.с.15).

Із копії довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 встановлено, що 20 лютого 2024 року встановлено кредитний ліміт у сумі 52000,00 грн. (а.с.16)

Однак, як слідує із розрахунку заборгованості по кредитному договору б/н від 20 лютого 2024 року, відповідач ОСОБА_1 здійснила часткову оплату по кредиту, а саме: 4 333,32 грн – погашено заборгованість за поточним тілом кредиту; 2 888,88 грн – погашено заборгованості за простроченим тілом кредиту; 2 340,00 грн – погашено заборгованість по нарахованим відсоткам; 1 560,00 грн - погашено заборгованість по простроченим відсоткам. Станом на 02 квітня 2025 року ОСОБА_1 не виконала своїх зобов`язань та допустила заборгованість в розмірі 49 457 (сорок дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят сім) гривень 80 (вісімдесят) копійок, яка складається з: 44 777 (сорок чотири тисячі сімсот сімдесят сім) гривень 80 (вісімдесят) копійок - заборгованість за тілом кредиту; 4 680 (чотири тисячі шістсот вісімдесят) гривень – заборгованість за нарахованими відсотками (а.с.14).

Оскільки ОСОБА_1 не виконала своїх зобов`язань за кредитним договором, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вказаним позовом про стягнення заборгованості.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

З положень ч. 13 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України слідує, що обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру заборгованості покладається на позивача, а відповідач, у разі заперечень щодо обставин, викладених у позові, повинен спростувати наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом та її розмір.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (ст. 76-79 ЦПК України).

Суд першої інстанції, встановивши, що позивач обґрунтував та довів відповідними доказами розмір заборгованості, а позичальник у свою чергу не довів факту належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором.

У ч. 1 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про те, що розрахунок заборгованості наданий позивачем у довільній формі та без підписання відповідальних осіб. Згідно цього розрахунку, заборгованість утворилася внаслідок незрозумілих операцій, розрахунок являється шахрайським і не перевірений судом на достовірність.

Встановлено, що 20 лютого 2024 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, що не заперечується останньою.

У п.2.2 договору сторони погодили, що кредит надається безготівковим шляхом – перерахування коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_3 .

Факт перерахування банком 20 лютого 2024 року ОСОБА_1 коштів у розмірі 52 000 грн підтверджується випискою за договором за період з 20 лютого 2024 року по 03 квітня 2025 року, деталі операції: «покупка, грошові перекази». Залишок після операції «-52 000 грн».

Орієнтовна загальна вартість кредиту становить 80 080 грн, про що був обізнаний позичальник, з них 52 000 грн – сума кредиту, а 28 080 грн – проценти за договором.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 не заперечувала факт отримання коштів у вказаному розмірі та користування ними.

На підтвердження розміру заборгованості станом на квітень 2025 року позивачем було надано розрахунок заборгованості, який узгоджується із наданою АТ КБ «ПриватБанк» випискою по рахунку ОСОБА_1 ..

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа(форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

У постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі №169/506/17, від 24 червня 2021 року у справі №686/19271/19 зроблено висновки, що факт отримання та повернення грошових коштів доводять банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення (виплати) грошей до (з) каси товариства.

Отже, належними та допустимими доказами внесення/повернення особою коштів у готівковій формі можуть бути прибуткові та видаткові касові ордери, а у випадку внесення/повернення коштів у безготівковій формі таким доказом може бути відповідна банківська виписка.

З аналізу наданого позивачем розрахунку та банківської виписки слідує, що при визначенні розміру заборгованості враховані кошти, сплачені ОСОБА_1 , у загальному розмірі 11 122,20 грн: 20 березня 2024 року у розмірі 2 224,44 грн; 20 квітня 2024 року у розмірі 2 224,44 грн; 20 травня 2024 року у розмірі 2 224,44 грн; 19 липня 2024 року у розмірі 1 444,44 грн та 780 грн; 20 липня 2024 року у розмірі 1 444,44 грн та 780 грн.

Хоча за умовами укладеного договору ОСОБА_1 зобов`язалася щомісячно сплачувати платіж у загальному розмірі 2 224,44 грн: 1 444,44 грн – сума кредиту та 780 грн – проценти за користування кредитом.

ОСОБА_1 допустила прострочення у червні місяці 2024 року, а у подальшому із серпня місяця 2024 року повністю перестала сплачувати кошти на визначених договором умовах.

При цьому хибною є позиція ОСОБА_1 з приводу того, що станом на 20 жовтня 2025 року сукупний розмір заборгованості повинен становити 44 488,80 грн, оскільки звертаючись до суду із даним позовом банк у достроковому порядку просить стягнути заборгованість за непогашеним тілом кредиту і заборгованість за процентами, яка виникла станом на день звернення до суду із вказаним позовом, з урахуванням сплачених позичальником сум.

Детальні складові заборгованості містяться у розрахунку із сумою та датою внесених відповідачкою коштів на погашення заборгованості, а черговість її погашення погоджена сторонами у п.4.5 кредитного договору.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

ОСОБА_1 в судовому засіданні при розгляді справи судом першої інстанції зазначила, що згідно її розрахунків заборгованість за вказаним кредитним договором становить 29 802,48 грн, а дії банку є шахрайством. Загальна сума, яку вона використала з картки становить 45 924,68 грн, в тому числі внесла 16 122,20 грн. Зазначила, що не відмовляється від зобов`язань, однак не погоджується із розрахунком боргу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вже зазначає, що залишок за кредитом становить 44 457,80 грн і нею погашено 16 122,20 грн, що підтверджується доданими до апеляційної скарги доказами.

У ч. 3 ст. 367 ЦПК України зазначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року в справі №279/11692/15-ц зазначено, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».

Обмеження у можливості надання доказів до суду апеляційної інстанції переслідує не мету створення перешкод у поповненні доказової бази у справі, а, навпаки, має на меті забезпечення максимально повного подання доказів шляхом підвищення активності осіб, які беруть участь у справі, при її розгляді у суді першої інстанції та відповідальність за свої дії в процесі захисту права.

Проте зазначене слід відрізняти від випадків, коли в особи, яка надає нові докази до апеляційного суду, відсутня недобросовісність дій.

Звертаючись до суду із даним позовом, АТ КБ «ПриватБанк» надало повний перелік документів, які, на його думку, підтверджували викладені в позовній заяві обставини, в тому числі і розмір заборгованості.

У ч. 2 ст. 13 ЦПК України зазначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом

За змістом ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву на позов не скористалася, власного письмового розрахунку, який міг би бути перевірений та оцінений судом, відповідачка не надала.

У п. 1 ч. 1 ст. 191 ЦПК України зазначено, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Зі змісту статті 178 ЦПК України слідує, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив повинен, в тому числі, містити: обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, надану позивачем, з якою відповідач погоджується; заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Тобто, суд ухвалює рішення в межах вимог позову та з урахуванням заперечень відповідача щодо заявлених позовних вимог.

ОСОБА_1 не довела належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, розмір заборгованості за тілом кредиту та процентами не спростувала, а відтак суд першої інстанції розглянув справу на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Стверджуючи про невідповідність розрахунків та не заперечуючи факт неповернення коштів, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, не мотивуючи свою позицію в цій частині.

Доводи апеляційної скарги за своїм змістом не впливають на висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 01 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.Ю. Береговий

І.М. Стадник