Вирок від 18 січня 2026 р. у справі №636/9958/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/9958/25 Провадження 1-кп/636/934/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2026

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника – адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чугуєві обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 62025170020009787 від 15.07.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця с. Гуменці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, маючого середню професійну освіту, неодруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей, із задовільним станом здоров`я, не є особою з інвалідністю, військовослужбовця військової служби за мобілізацією НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України, обіймаючого посаду інспектора прикордонної служби 3 категорії – номер обслуги першої групи автоматичних гранатометів станкових гранатометного відділення другої Прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,

встановив:

ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем за мобілізацією, у військовому званні «солдат», перебуваючи на посаді інспектора прикордонної служби 3 категорії – номера обслуги 1 групи автоматичних гранатометів станкових гранатометного відділення другої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 прикордонного загону ДПСУ, в порушення ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст.ст. 11, 16, 28-32, 37, 16, 127, 128, 129, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 13.06.2025 приблизно о 10 год. 00 хв., знаходячись в пункті тимчасової дислокації підрозділу у АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, відкрито відмовився виконувати бойовий наказ другої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 прикордонного загону від 12.06.2025 №26/432-гриф-25-Вн, який полягав вибути в район МР «Бобер», після чого здійснити переміщення на РОІІ «Ліверпуль», доведеного начальником групи організації зв`язку штабу другої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 прикордонного загону капітаном ОСОБА_6 , який виданий уповноваженою особою, у межах своїх повноважень, із дотриманням належної форми і порядку його віддання, а також, ґрунтувався на законі, за змістом не суперечив чинному законодавству та не пов`язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Своїми діями ОСОБА_4 підірвав боєздатність свого підрозділу, вчинив кримінальне правопорушення, а саме: непокора – відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.

Ставлення ОСОБА_4 до вчиненого злочину не викликає у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

За таких обставин справи, згідно з положеннями ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи, що проти цього не заперечували обвинувачений та інші учасники судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому судом встановлено, що зазначені особи правильно розуміють зміст цих обставин, добровільність їх позицій не викликає сумнівів. Судом роз`яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі – Європейський суд) передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України», «Коробов проти України»).

Розумний сумнів – це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений у ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України», «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Мюррей проти Сполученого Королівства» та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Статтею 370 КПК України передбачено, що обґрунтованим є таке рішення, що ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд вважає, що своїми діями ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України – непокора – відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, його конкретні обставини, дані про особу обвинуваченого, стан його здоров`я та міцність його соціальних зв`язків, а саме: те, що він є громадянином України, має середню професійну освіту, неодружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, за місцем служби характеризується посередньо, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря психіатра не перебуває, не є особою з інвалідністю, раніше несудимий.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 , передбаченими ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, яке полягає у повному визнанні своєї вини обвинуваченим, осуду власних дій, наявності відчуття жалю за вчинене, розуміння наслідків своїх дій.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

При призначенні покарання суд виходить із положень ст. ст. 65 КК України, а саме: з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, пом`якшуючі покарання обставини, відсутність обтяжуючих покарання обставин, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного злочину, і вважає, що виправлення ОСОБА_4 і попередження скоєння ним нових злочинів можливо лише у разі призначення покарання у виді позбавленням волі.

Цивільний позов не заявлений.

Судові витрати про справі відсутні.

Речові докази по справі відсутні.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення, з моменту обрання запобіжного заходу, з 07 жовтня 2025 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку день за день.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з 07 жовтня 2025 року.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 у виді тримання під вартою – залишити до набрання вироком законної сили.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення, з моменту обрання запобіжного заходу, з 07 жовтня 2025 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку день за день.

До набрання вироком законної сили залишити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з 07 жовтня 2025 року.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Чугуївський міський суд Харківської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1