Вирок від 13 січня 2026 р. у справі №569/23584/25 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/23584/25

ВИРОК

іменем України

Справа № 569/23584/25

14 січня 2026 року Рівненський міський суд Рівненської області

у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне кримінальне провадження №12025181010001784 від 27.08.2025 року по обвинуваченню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рівне Рівненської області, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

з участю прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_3 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИВ:

26 серпня 2025 року, о 14 годині 20 хвилин, ОСОБА_3 , керуючи автомобілем Toyota Avensis, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебував у технічно справному стані, рухаючись по вул. Млинівській, зі сторони вул. Білої в напрямку вул. Соборної, в м. Рівне, в порушення вимог п.п. б) п. 2.3 та п. 18.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі по тексту – Правила дорожнього руху), проявив неуважність до дорожньої обстановки, з моменту виникнення небезпеки для руху, у вигляді зупинки транспортного засобу перед нерегульованим пішохідним переходом, який рухався попереду у сусідній смузі руху справа, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості керованого ним автомобіля аж до повної його зупинки, у результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , яка перетинала проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу справа на ліво по ходу руху транспортного засобу, хоча мав технічну можливість зупинити керований ним транспортний засіб до лінії руху пішохода.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий – пішохід ОСОБА_6 , отримала тілесні ушкодження у вигляді забою головного мозку середнього ступеня з оболонковими локальними нашаруваннями правої лобно-скроневої ділянки головного мозку з наявністю перелому склепіння та основи черепа (перелому лускатої частини правої лобної кістки та великого крила клиноподібної кістки, перелому виличиного відростка правої лобної кістки, перелому лускатої частини правої скроневої кістки, перелом стінок основної пазухи та латеральної стінки правої орбіти), поєднана із зовнішніми ушкодженнями – забоєм м`яких тканин голови та обличчя, параорбітальною гематомою правого ока, багатоуламкового перелому діафізу лівої плечевої кістки зі зміщенням, закритого косого перелому середньої третини (тіла) лівої великогомілкової кістки, перелому верхньої третини лівої малогомілкової кістки, які в своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя.

Порушення ОСОБА_3 , пункту 18.4 Правил дорожнього руху, який передбачає, якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, перебуває у прямому безпосередньому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та суспільно-небезпечними наслідками, що настали.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе у інкримінованому злочині визнав повність і підтвердив, що при обставинах вказаних у вироку 26 серпня 2025 року, о 14 годині 20 хвилин, керуючи автомобілем Toyota Avensis, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебував у технічно справному стані, рухаючись по вул. Млинівській, зі сторони вул. Білої в напрямку вул. Соборної, в м. Рівне, в порушення вимог п.п. б) п. 2.3 та п. 18.4 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки, з моменту виникнення небезпеки для руху, у вигляді зупинки транспортного засобу перед нерегульованим пішохідним переходом, який рухався попереду у сусідній смузі руху справа, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості керованого автомобіля аж до повної його зупинки, у результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_6 . У вчиненому щиро розкаявся, шкоду потерпілій відшкодовано.

Потерпіла ОСОБА_6 до суду не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, подала суду заяву про розгляд кримінального провадження без її участі, зазначила, що шкода завдана кримінальним правопорушення повністю відшкодована, претензій до ОСОБА_3 немає. Просила суворо не карати та призначити покарання не пов`язане з позбавленням волі та застосувати положення ст.69 КК України, про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.

Обставини справи, встановлені даним вироком, а саме місце, час, спосіб вчинення та наслідки злочину, форма вини i мотиви злочину ніким iз учасників судового розгляду, в тому числі i самим обвинуваченим ОСОБА_3 не оспорюються.

Заслухавши думку учасників процесу, з`ясувавши правильне розуміння ними змісту обставин справи, а також те, що сумнівів у добровільності їх позицій немає, роз`яснивши положення ч.3 ст.349 КПК України,що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини у апеляційному порядку, суд визнав недоцільним досліджувати докази стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються і вважає вину ОСОБА_3 доведеною повністю.

Органом досудового слідства правильно кваліфіковані дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Відповідно до ст. 50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.

Такі вимоги кореспондуються з правовими позиціями, викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року №7, а також приписами, зазначеними в ч. 1 ст. 1 КК України, ст. 2 КПК України.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує вік обвинуваченого, відсутність судимостей, наявність міцних соціальних зв`язків, зокрема, місце постійного проживання та реєстрації, за яким характеризується позитивно, не одружений, студент, на спостереженні у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, допомагає ЗСУ, (у ході судового розгляду перерахував на потреби ЗСУ 5000 грн), думку потерпілої, яка претензій матеріального та морального характеру не має, крім того просила суворо не карати та призначити покарання не пов`язане з позбавленням волі та застосувати положення ст.69 КК України, про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, крім того дане кримінальне правопорушення є злочином з необережності.

Разом із тим, відповідно до положень ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

В свою чергу, згідно з ч. 2 ст. 66 КК України, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Так, на переконання суду, в даному випадку існують підстави для призначення обвинуваченому ОСОБА_3 більш м`якого виду основного покарання, із застосуванням положень ч.1 ст.69 КК України та визнання в якості обставин, що пом`якшують покарання те, що обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, добровільно відшкодував заподіяну шкоду потерпілому. В судовому засіданні висловлював щирий жаль з приводу вчиненого, крім того, не оспорював фактичних обставин справи та добровільно розповів про обставини вчиненого кримінального правопорушення. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Суд приходить до висновку, що дані обставини є такими, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та дають суду підстави перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного у санкції ч. 2 ст. 286 КК України. Тому, зважаючи на конкретні обставини вчиненого злочину, враховуючи принцип індивідуалізації покарання, суд вважає можливим виправлення ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства, що є підставою для призначення йому основного покарання із застосуванням ст.69КК України у виді штрафу в розмірі п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85000 (вісімдесят п`ять тисяч) гривень, без позбавлення права керування транспортними засобами.

На думку суду, дане покарання буде необхідним і достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

У відповідності до п.21 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N18 ( v0018700-08 ) від 19.12.2008) у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 і ст.287 КК ( 2341-14 ) необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Приймаючи рішення про незастосування до обвинуваченого ОСОБА_3 додаткового покарання, а саме позбавлення права керувати транспортними засобами, судом було враховано обставини вчинення злочину - вчинення з необережності, особу обвинуваченого, котрий позитивно характеризується, до адміністративної відповідальності не притягався, у вчиненому щиро розкаявся, вибачився перед потерпілою, доглядає за бабусями ( ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), які є особами похилого віку.

Згідно ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України з ОСОБА_3 на користь держави слід стягнути 8022,60 грн. витрат на залучення експертів.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого не застосовувати.

Керуючись ст.ст. 124, 349, 368, 370, 374 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу у розмірі 5000 (п`яти тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян штрафу, що становить 85000 (вісімдесят п`ять тисяч) гривень, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 8022 (вісім тисяч двадцять дві) гривні 60 копійок витрат на залучення експерта.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Вирок може бути оскаржений до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд Рівненської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_9