Рішення від 28 вересня 2025 р. у справі №278/924/24 — Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/924/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2025 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Кравчук Д. В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути на його користь із відповідача заборгованість за борговою розпискою у сумі 10000,00 доларів США. Зазначає, що вказані кошти зобов`язувався повернути до 01.05.2022, проте не повернув, тому позивач був змушений звернутись до суду із вказаним позовом.

Заочним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19.08.2024 позов задоволено та стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за розпискою від 24.12.2021 в сумі 10000,00 доларів США (а.с. 23-26).

Ухвалою суду від 09.12.2024 заяву представника ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено - заочне рішення скасовано та призначено до судового засідання у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Під час проведення судового засідання позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі. Суду пояснив наступне. Кошти було повернуто позивачу у повному обсязі його дружиною, оскільки на той час перебував за кордоном. Розписку позивач не повернув із невідомих йому причин; вказав, що кошти не повернув у строк до 01.05.2022 через початок повномаштабного вторгнення. Повідомив, що до правоохоронних органів не звертався щодо дій позивача.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 10000,00 доларів США, що підтверджується оригіналом розписки (а.с. 56). Із розписки вбачається, що зобов`язався повернути дану позику до 01.05.2022.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 (дружина відповідача) пояснила, що 01.09.2023 в другій половині дня зі знайомим ОСОБА_4 поїхала до с. Калинівка віддати кошти ОСОБА_1 , які у позику взяв її чоловік у позивача. Вказала, що зателефонувала до позивача та повідомила, що привезе віддати борг чоловіка, також написала дві розписки в присутності свідка, аби віддати кошти. ОСОБА_1 не впустив до свого двору свідка, який приїхав із нею, у двір зайшла тільки вона. Завчасно номери банківських купюр переписала до блокноту, позивач взяв вказані кошти та почав перевіряти їх. Позивач був незадоволений, що кошти повернула вона. У розписках позивач не розписався, кошти повертала вона, оскільки відповідач на той час перебував за кордоном. Позивач продовжує стверджувати, що коштів не повертали йому.

Під час допиту свідка ОСОБА_3 було відтворено аудіозапис, який долучений відповідачем ОСОБА_2 до заяви про перегляд заочного рішення. Із даного аудіозапису вбачається, що між свідком ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 відбулась телефонна розмова, під час якої ОСОБА_1 підтвердив, що свідком ОСОБА_3 йому було передано кошти у сумі 10000,00 доларів США, проте він вказав, що це вона повернула відсотки за розпискою, а сам борг не повернуто, і всі питання він хоче вирішувати із відповідачем.

На запитання судді свідок ОСОБА_3 повідомила, що до правоохоронних органів не зверталась із заявою щодо вчинення шахрайських дій щодо ОСОБА_1 .

Крім того, у судовому засіданні сам позивач заперечував щодо того факту, що дана телефонна розмова відбулась між свідком та ним саме з приводу отримання даних коштів ОСОБА_2 , вказав, що даний запис телефонної розмови є незрозумілим.

Свідок ОСОБА_4 пояснив, що він разом із свідком ОСОБА_3 , 01.09.2023 особисто поїхав до будинку позивача в с. Калинівка, щоб повернути гроші. Перед тим як їхати до позивача зазначив, що вони із ОСОБА_3 розклали кошти та зробили фото в с. Кодня. Вказав, що його до двору позивача не впустили, він чекав ОСОБА_3 у своїй машині, коли повернулась сказала, що кошти віддала. Бачив саме позивача, коли той виходив зі свого подвір`я, кошти фотографували, було 10000,00 доларів США; йому відомо, що це кошти, які відповідач брав у борг у позивача. особисто він не бачив передачу коштів свідком ОСОБА_3 позивачу.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно положення статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини 2 статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Тлумачення абзацу 1 частини 1 статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України).

Звертаючись до суду із позовом про стягнення боргу, позивач, як на доказ підтвердження отримання відповідачем грошових коштів від позивача, посилається на розписку від 24.12.2021.

Досліджуючи боргову розписку, суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням існування між сторонами договірних зобов`язань, відповідно, свідчить про існування між сторонами саме укладеного договору позики та є доказом факту передачі грошових коштів позичальнику. Доказів зворотнього відповідач суду не надав.

Судом відтворено долучений до заяви про перегляд судового рішення звукозапис між свідком ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 , однак судом не може прийняти до уваги даний звукозапис телефонної розмови, оскільки із його чітко не вбачається, що між свідком ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 йде мова саме про цей договір, оскільки за умовами даного боргу відсотки не передбачені. Із запису вбачається, що ОСОБА_1 підтвердив отримання ним коштів у сумі 10000,00 доларів США, однак вказав, що надані кошти він розцінює як відсотки за надану позику, та у подальшому буде спілкуватись виключно із відповідачем ОСОБА_2 (а.с. 21-28 виділених матеріалів про перегляд заочного рішення).

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справідоказів.Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.08.2023 року у справі № 766/150/21, в постанові від 16.01.2019 р. у справі № 373/2054/16 дійшла висновків, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Таким чином, відповідно до положень ст. ст. 1046, 1047 ЦК України між сторонами в належній формі укладений договір позики, на підтвердження якого позивач представив розписку про передачу грошових коштів. Строк виконання зобов`язання за умовами договору настав 01.05.2022. Матеріали справи не містять доказів, які підтверджують виконання в повному обсязі зобов`язання позичальником. Наявність розписки у позичальника підтверджує факт неповного повернення грошових коштів. Відповідач будь-яких заперечень щодо заявлених вимог до суду не надав.

Отже, беручи до уваги те, що майнові права позивача порушені, зобов`язання за договором позики ОСОБА_2 не виконав належним чином, суд дійшов висновку про законність та доведеність позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості, яка становить 10000,00 доларів США.

На виконання положень ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 3847,56 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 12-13, 49, 141, 258, 259, 263-265, 273-274, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за розпискою від 24 грудня 2021 року в сумі 10000,00 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 3847,56 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне рішення складено та підписано 15.01.2026.

Суддя О. М. Дубовік