Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №350/1188/20 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року

м. Київ

справа № 350/1188/20

провадження № 51-3576км25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 02 квітня 2025 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 09 червня 2025 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Долинського районного суду Івано-Франківської області від 02 квітня 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 126 КК та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн. Звільнено ОСОБА_6 від призначеного покарання на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку із закінченням строку давності.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8 65 000 грн, понесених витрат на правову допомогу.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

За вироком районного суду ОСОБА_6 засуджено за те, що він 24 жовтня 2019 року близько 18:06 на вулиці біля приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», що в АДРЕСА_2, на ґрунті тривалих неприязних відносин та існуючого спору з приводу встановленої огорожі на межі земельних ділянок, під час час конфлікту з ОСОБА_8 , діючи умисно, з метою завдання невизначеної шкоди здоров`ю останній, реалізовуючи свій злочинний намір на заподіяння фізичного болю, завдав останній удар по руці, в якій вона тримала мобільний телефон. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 о 18:10 знову підійшов до потерпілої, яка знаходилась неподалік входу в магазин, в якому здійснює підприємницьку діяльність, біля припаркованого автомобіля, цілеспрямовано взяв її лівою рукою за волосся, нахиливши донизу, після чого умисно правою рукою вдарив по обличчі, а коли вона намагалася вирватись від нього, наніс почергово лівою та правою рукою ще два удари в різні ділянки тіла. Перебуваючи між двома транспортними засобами, він продовжив шарпати ОСОБА_8 за верхній одяг, штовхати, внаслідок чого останній було завдано фізичного болю і не спричинено тілесних ушкоджень.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 09 червня 2025 року залишив без змін вирок районного суду, а апеляційну скаргу сторони захисту - без задоволення.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу і призначити новий розгляд цього кримінального провадження в суді першої інстанції.

Свою позицію обґрунтовує істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Стверджує, що суд, визнаючи його винуватим за нанесення побоїв, які завдали фізичного болю потерпілій і не спричинили тілесних ушкоджень, не надав належної оцінки діям самої ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які провокували його, заволодівши його «болгаркою», що підтверджується відеозаписом з камер спостереження та показаннями свідків. Також поза увагою суду залишилась першопричина конфлікту між ним та ОСОБА_8 , що перешкодило суду правильно встановити фактичні обставини справи, що в свою чергу свідчить про неповноту судового розгляду. На думку засудженого, за умов ситуації, яка відбулась між ним та потерпілою, він діяв в умовах необхідної оборони, тобто захищався від дій ОСОБА_8 , адже вона була ініціатором конфлікту, а його дії були спрямовані лише на захист свого майна від протиправного посягання. Додає, що суд безпідставно йому відмовив у клопотанні про долучення матеріалів (витягів із Державного земельного кадастру та висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи на підтвердження користування ним земельною ділянкою, а також щодо права власності на будівлю), що, на його думку, свідчить про грубе порушення норм кримінального процесуального закону.

Наполягає на тому, що в матеріалах провадження відсутні будь-які докази, які підтверджують його вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК.

Запевняє, що під час апеляційного розгляду, суд не прийняв до уваги зазначені вище аргументи і не закрив кримінального провадження через відсутність у його діях складу інкримінованого злочину, при цьому проігнорував клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 404 КПК

Підсумовуючи, зазначає, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін вирок районного суду, належним чином не мотивував прийнятого рішення, а тому, як уважає касатор, його апеляційна скарга розглянута формально, що призвело до постановлення судового рішення, яке не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу сторони захисту надійшло письмове заперечення потерпілої ОСОБА_8 , яка, обґрунтовуючи свою позицію, просить залишити без змін оскаржувані судові рішення. Касаційний розгляд за скаргою засудженого просила здійснювати без участі потерпілої та її представника.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, прокурор ОСОБА_5 заперечила проти її задоволення, просила судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Оспорювання засудженим установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, враховуючи вимоги ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Тому колегія суддів касаційного суду відхиляє доводи скарги засудженого щодо неправильної, на його думку, оцінки судами досліджених доказів за відсутності або безпідставності конкретних доводів щодо неналежності, недопустимості чи недостовірності окремих досліджених судом доказів.

Суть доводів касаційної скарги засудженого зводиться до незгоди з оцінкою доказів судами попередніх інстанцій. При цьому засуджений фактично викладає власну оцінку обставин справи, відмінну від уже наданої.

Водночас у касаційній скарзі не порушується питання про недопустимість письмових доказів з огляду на ст. 87 КПК, а йдеться про їх неправильну оцінку, недостовірність та недостатність для висновку про наявність в діях ОСОБА_6 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів вбачає, що вказаних вимог закону суди дотрималися.

Вирішуючи питання про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 126 КК, районний суд покликався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК.

У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. У мотивувальній частині вироку суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки. З позицією місцевого суду погодився і апеляційний суд, який зауважив про безпідставність доводів сторони захисту стосовно незаконності та необґрунтованості оскарженого вироку з мотивів невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження щодо доведеності вини обвинуваченого.

Даючи оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам, детально відображеним у вироку, які місцевий суд визнав належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК, обставини, які підлягають доказуванню, не містять суперечностей, доповнюють один одного, цей суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 126 КК.

Колегія суддів уважає надану оцінку доказам судами попередніх інстанцій правильною, зважаючи на таке.

Так, за версією сторони захисту, ОСОБА_6 захищався від дій ОСОБА_8 , яка провокувала його, він діяв в умовах необхідної оборони, вину у вчиненні інкримінованого йому злочині не визнав, зазначивши, що жодних із дій, які йому ставляться у провину, не вчиняв, а тому просив виправдати його за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК, був предметом перевірки апеляційного суду, який не знайшов підстав для скасування обвинувального вироку і закриття кримінального провадження.

На думку колегії суддів касаційного кримінального суду, суд першої інстанції, оцінивши докази у справі як окремо так і в їх сукупності, дійшов переконливого висновку, що пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення доведене, діям обвинуваченого надано правильну юридичну оцінку, а вчинене слід кваліфікувати як умисне заподіяння побоїв, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

При цьому суд обґрунтовано відхилив версію обвинуваченого, згідно з якою він захищався від нападу потерпілої ОСОБА_8 , тому його дії підпадали під ознаки необхідної оборони.

Однак Верховний Суд не погоджується з цією позицією, з огляду на таке.

Так, ч. 1 ст. 36 КК регламентовано, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях вказував на те, що право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

Із фактичних обставин, установлених під час судового розгляду судом першої інстанції, вбачається, що 24 жовтня 2019 року близько 18:06-18:10 на вулиці біля приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», що в АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 на ґрунті тривалих неприязних відносин та існуючого спору з приводу встановленої огорожі на межі земельних ділянок, умисно, завдав ОСОБА_8 ударів по різним частинам тіла, внаслідок чого останній було завдано фізичного болю і не спричинено тілесних ушкоджень.

Описані вище події підтверджуютьсяпоказаннями: - потерпілої ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 (які конкретизовано розповіли суду про події того вечора та наслідки від дій ОСОБА_6 ); - свідків ОСОБА_10 (продавець у магазині, яка повідомила ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_6 самовільно почав різати паркан); - ОСОБА_11 (продавець у магазині, яка підтвердила факт конфлікту між ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 того дня); - ОСОБА_12 (відвідувач магазину, яка чула сварку між ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ); - ОСОБА_13 (фельдшер екстренно-медичної допомоги) та ОСОБА_14 (лікар-травматолог), які надавали медичну допомогу потерпілій; - ОСОБА_15 (директор КНП «Рожнятівська БЛ» Рожнятівської селищної ради, який надавав пояснення щодо ведення медичної документації); - ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 (працівників поліції, які надавали пояснення щодо їхній дій та процесу розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_6 ).

Також, на противагу позиції обвинуваченого ОСОБА_6 , крім показань зазначених вище осіб, які узгоджуються між собою, суд першої інстанції покликався на відеозапис з камер спостереження магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» що в АДРЕСА_2, який наданий потерпілою ОСОБА_8 та визнаний речовим доказом відповідно до постанови про визнання речовим доказом та долучення до матеріалів кримінального провадження відеозапису від 10 грудня 2019 року. На відеозаписах зафіксовані події, які мали місце 24 жовтня 2019 року, перебіг яких детально відображено у вироку.

З огляду на зазначені вище докази у їх сукупності, колегія суддів констатує, що дії потерпілої ОСОБА_8 ані за своїм характером, ані за об`єктивними проявами не доводять наявності факту суспільно небезпечного посягання, яке б створювало реальну загрозу заподіяння шкоди життю та здоров`ю ОСОБА_6 , що у свою чергу могло викликати у засудженого невідкладну необхідність застосувати до потерпілої насильницькі дії, які завдали болю і не спричинили тілесних ушкоджень. Установлені судом фактичні обставини свідчать про те, що засуджений вчинив діяння в обстановці, яка не має ознак необхідної оборони, що зумовлює кримінально-правову оцінку вчиненого ним на загальних підставах.

Доводи касатора про те, що районний суд безпідставно йому відмовив у клопотанні про долучення матеріалів, а саме витягів із Державного земельного кадастру та висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи на підтвердження користування ним земельною ділянкою, колегія суддів уважає безпідставними, адже районний суд розглядав кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК, а тому районний суд правильно зазначив, що ці документи не є предметом дослідження у цьому кримінальному провадженні.

Верховний Суд уважає непереконливими доводи сторони захисту про те, що апеляційний суд під час апеляційного провадження проігнорував клопотання про повторне дослідження доказів, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 404 КПК, з огляду на відеозапис апеляційного розгляду від 09 червня 2025 року, з якого вбачається, що ні обвинувачений ОСОБА_6 , ні його захисник ОСОБА_7 подібних клопотань, як письмових, так і усних, про повторне дослідження доказів не заявляли і не подавали.

Не знайшли свого підтвердження доводи засудженого про формальний розгляд кримінального провадження в апеляційному суді.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, керуючись статтями 404, 405, 407, 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 за його скаргою, доводи якої є аналогічними його касаційній скарзі, ретельно перевірив зазначені в них аргументи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, вказавши в ухвалі підстави необґрунтованості доводів сторони захисту.

Суд уважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до правил кримінального процесуального закону, постановлена ухвала не суперечить приписам статей 370, 419 КПК, а тому твердження касатора про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону є безпідставним.

Перевіривши доводи в касаційній скарзі та матеріали кримінального провадження, Верховний Суд погоджується з наведеними місцевим та апеляційним судами висновками на спростування наведених вище доводів, вважає їх обґрунтованими та мотивованими.

Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 02 квітня 2025 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 09 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3