Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №496/5306/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

14 січня 2026 року

м. Київ

справа № 496/5306/24

провадження № 61-14104св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Дундар І. О., Зайцев А. Ю., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2, на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 05 листопада 2024 року у складі судді: Горяєвої І. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Коновалової В. А., Кострицького В. В.,

Історія справи

13 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк», банк) про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними.

ОСОБА_1 просила:

кредитний договір № 010/2-0-1/08-089 від 07 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль», визнати недійсним з моменту укладення;

іпотеку на нерухоме майно: комплекс будівель № 2-А (два, літера «А»), що знаходяться в АДРЕСА_1 та складається з нежитлової кам`яної будівлі, зазначеної на плані «А» - будівля офісу, нежитловою площею 987,40 кв. м, нежитлової будівлі з залізобетонних блоків, зазначеної на плані «Б» будівля виставочного салону, нежитловою площею 128,20 кв. м, нежитлової кам`яної будівлі, зазначеної на плані «В»-будівля побутових приміщень, нежитловою площею 23,90 кв. м, загальною нежитловою площею 1 139,50 кв. м, заставна вартість якого визначена в сумі 4 258 559,00 грн, розташованих на земельній ділянці площею 0,237 гектарів, яка виникла на підставі договору іпотеки від 19 березня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» і посвідченим 19 березня 2008 року, Зезик В. А. , державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області, та зареєстрованим в реєстрі 19 березня 2008 року № 2-1368, визнати припиненою та виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна;

застосувати наслідки визнання кредитного договору від 07 березня 2008 року № 010/2-0-1/08-089 недійсним у вигляді двосторонньої реституції, а саме: зобов`язати АТ «Райффайзен Банк Аваль» повернути ОСОБА_1 суму сплачених нею коштів в розмірі 162 000 дол. США та зобов`язати АТ «Райффайзен Банк Аваль» прийняти від ОСОБА_1 грошову суму, передбачену умовами цього кредитного договору, в розмірі еквівалентному 249 990,68 дол. США, що складає суму двох траншів: 149 990,68 дол. США рефінансування заборгованості по кредиту, перерахованих АТ «Райффайзен Банк Аваль» до АКБ «Імексбанк», за курсом: 5,07 грн, за 1 дол. США, станом на 07 березня 2008 року; 100 000 дол. США, отриманих позичальником готівкою, в сумі 500 000 грн на ремонт нерухомості, а всього: 1 267 452,75 грн за курсом 5,07 грн за 1 дол. США, станом на 07 березня 2008 року, у спосіб розстрочки платежу, згідно статті 267 ЦПК України, рівними частинами, на строк один рік.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 26 серпня 2024 року відкрито провадження у справі.

04 листопада 2024 року АТ «Райффайзен Банк» подало заяву про закриття провадження у справі.

Заява мотивована тим, що 04 жовтня 2024 року рішенням Біляївського районного суду Одеської області у справі № 2-202/2011 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, тобто уже є судове рішення між тими ж сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 05 листопада 2024 року:

заяву АТ «Райффайзен Банк» про закриття провадження у справі задоволено;

провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Райффайзен Банк» про визнання кредитного договору та іпотечного договорів недійсними закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

у провадженні суду знаходиться справа № 2-202/11 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Райффайзен Банк» про визнання договорів недійсними;

04 жовтня 2024 року Біляївським районним судом Одеської області винесено рішення у справі № 2-202/2011 за участю тих самих сторін, з того самого предмету позову і з тих самих підстав, тобто спір між сторонами вже вирішено, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Райффайзен Банк» про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та стягнення моральної шкоди було відмовлено, в задоволенні зустрічного позову АТ «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено;

оскільки вже було винесено рішення суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, тому суд на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, вбачає підстави для закриття провадження у справі.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

ПостановоюОдеського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задоволено частково;

ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 05 листопада 2024 року в частині вимог про визнання іпотеки припиненою скасовано і направлено справу в наведеній частині для розгляду до суду першої інстанції;

в іншій частині ухвалу змінено, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови;

в іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

підставами позову про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів у справі № 2-202/11 позивачкою ОСОБА_1 зазначалося: в частині визнання недійсним кредитного договору - порушення законодавства, допущені відповідачем під час його укладення, неповідомлення їй про умови кредитування, у тому числі щодо можливості укладення договору в національній валюті; неповідомлення про перелік банківських послуг, якими супроводжується кредитування; незаконний вплив на волевиявлення щодо укладення договорів страхування шляхом обмеження вільного вибору страховика; неотримання письмової інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту та інші відомості, передбачені частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»; порушення правил частини третьої статті 1056-1 ЦК України, оскільки відповідач в односторонньому порядку безпідставно збільшив відсоткову ставку. Щодо договору іпотеки, то позивачка оспорювала його як прямо пов`язаний з кредитним договором, вчинений внаслідок укладення вказаного кредитного договору та на його забезпечення та виконання;

підставами позову у справі № 496/5306/24 позивачкою зазначено про наявність ознак обману з боку банку, що відповідно до статей 215, 230 ЦК України тягне за собою визнання оспорюваного правочину недійсним, як під час укладення, так і під час виконання умов кредитного договору; існування ризиків для споживача помилково, чи навіть унаслідок уведення його в оману, придбати непотрібні йому кредитні послуги; ненадання відомостей про умови кредитування, які не підписані позичальником перед укладенням кредитного договору в письмовій формі щодо достовірної інформації про умови кредитування, його сукупної вартості; без зазначення валюти кредитування; без зазначення фіксованої чи змінюваної ставки; введення в оману позичальника банком до укладення договору; не проінформовано про валютні ризики; в договорі при укладенні кредитного договору не визначено абсолютне значення подорожчання кредитну, чим також введено в оману позичальника; позбавив права вільного вибору страхової компанії, що свідчить про несправедливість умов договору; умисним обмеженням волевиявлення позичальника з боку банку; замовчування можливості укласти кредитний договір в національній валюті гривні; відсутність у банку ліцензії на операції з валютними цінностями; встановлення платежів, які споживач має сплатити на його користь за дії, які банк здійснює на власну користь; вимушення позичальника сплатити грошові кошти, які передують укладення кредитного договору; порушення умов кредитного договору щодо зобов`язання сплачувати заборонені законодавством платежі (комісія за надання кредиту), що з огляду на вимоги частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є нікчемною умовою; порушення умов кредитного договору. Допущені банком під час його виконання, оскільки банком підвищена фіксована відсоткова ставка за користування кредитом, що є нікчемною умовою, і таке слід кваліфікувати як дії введення позичальника в оману; істотні порушення, допущені банком під час виконання кредитного договору, що стали підставами кримінального провадження; повідомлення банком про звернення стягнення на належне заявниці майно, що перебуває в іпотеці, вказують на його агресивну діяльність та зацікавленість в належній позичальнику нерухомості; у випадку визнання недійсним кредитного та іпотечного договорів недійсними повинні бути застосовані наслідки недійсності правочину, згідно з якими позичальниця повинна повернути банку 249 990,68 дол. США по курсу 5,05, що дорівнює 1 262 452,90 грн;

у справі № 2-202/11 предметом позову ОСОБА_1 було визнання недійсним кредитного договору № 010/2-0-1/08-809 від 07 березня 2008 року, визнання недійсним договору іпотеки від 19 березня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайден Банк Аваль», зобов`язання державного нотаріуса Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області виключити з реєстру іпотек та заборони відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження спірного нерухомого майна, переданого в іпотеку; зобов`язати відповідача повернути позивачу суму сплачених коштів в розмірі 162 000 дол. США; зобов`язати відповідача прийняти від позивача грошову суму боргу за кредитним договором в розмірі, еквівалентному 249 990,68 дол. США, що складає 1 374 948,74 грн з розстрочкою платежу рівними частинами; стягнути з відповідача моральну шкоду 100 000 грн;

у справі № 496/5306/24 предметом позову є визнання недійсним кредитного договору з моменту укладення; визнання іпотеки припиненою та виключення з реєстру іпотек та заборон відчуження запису про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна; застосувати наслідки визнання кредитного договору № 010/2-0-1/08-809 від 07 березня 2008 року у вигляді двосторонньої реституції, а саме: зобов`язати АТ «Райффайзен Банк Аваль» повернути ОСОБА_1 суму сплачених нею коштів в розмірі 162 000 дол. США та зобов`язати відповідача прийняти від ОСОБА_1 грошову суму, передбачену умовами цього Кредитного Договору, в розмірі еквівалентному 249990,68 дол. США, що складає суму двох траншів - 149990,68 дол. США 68 центів - рефінансування заборгованості по кредиту, перерахованих АТ «Райффайзен Банк аваль» до АКБ «Імексбанк» за курсом 5,07 грн за 1 дол. США станом на 07 березня 2008 року та 100 000 дол. США, отриманих позичальником готівкою в сумі 500000 грн, на ремонт нерухомості, а всього 1267452,75 грн за курсом 5,07 грн за 1 дол. США станом на 07 березня 2008 року, у спосіб розстрочки платежу, згідно статті 267 ЦПК України, рівними частинами, на строк один рік;

аналіз змісту позовних вимог та підстав позовів в обох справах свідчить про їх тотожність, оскільки підставами недійсності оспорюваного кредитного договору зазначено про допущені банком порушення законодавства як під час його укладення, так і в період його дії, обман з боку банку та введення позичальника в оману, щодо валюти кредитування, вибору страховика, зміна відсоткової ставки в односторонньому порядку та порушення законодавства про права споживачів, тощо;

деталізований опис підстав недійсності кредитного договору, що має місце у справі № 496/5306/24, не свідчить про зміну підстав позову в цій частині, і помилкове посилання заявниці на неврахування судом, що позивачці двічі судом у справі № 2-202/11 було відмовлено у прийнятті уточнених позовних вимог, не спростовує наведеного, оскільки наразі суд має виходити з вже наявного судового рішення, яке ухвалене у тотожному спорі та яке набрало законної сили;

натомість, що стосується вимог позивачки про визнання недійсним іпотечного договору, виключення з реєстру іпотеки та заборон відчуження запису про іпотеку та забору відчуження майна, яке передано в іпотеку за оспорюваним договором іпотеки, які заявлено в обох позовах, у справі № 496/5306/24 позивачкою заявлено про визнання припиненою іпотеки та виключення з реєстру відомостей про таке обтяження, а підставою так само, як і в попередній справі, зазначено про те, що іпотекою може забезпечуватися лише дійсне зобов`язання, тому у зв`язку із недійсністю кредитного договору іпотека має бути припинена. Отже, вимога про визнання іпотеки припиненою як предмет позову у справі № 2-202/11 не заявлялася, тому, незважаючи на тотожні підстави та склад учасників справи, вказане виключає можливість закриття провадження у справі в наведеній частині на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України через інший предмет позову;

стосовно вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача повернути їй 162 000 дол. США та зобов`язання прийняти від позивача грошову суму боргу за кредитним договором в розмірі, еквівалентному 249 990,68 грн, з розстрочкою платежу рівними частинами, то в обох справах тотожні вимоги щодо тих самих сум зазначалися як наслідок недійсного кредитного договору та часткового виконання позивачкою взятих на себе зобов`язань;

аналіз змісту вимог ОСОБА_1 в обох справах свідчить про те, що вимоги про повернення їй 162000 дол. США та обов`язку відповідача прийняти від неї кошти, у розмірі еквівалентному 249 990,68 дол. США, є реституцією сторін договору та приведення їх в первісний стан, а намагання довести відмінність вказаних вимог та їх підстав не ґрунтується на вимогах закону, а є намаганням позивачки удруге вирішити спір, щодо якого вже наявне судове рішення, яке набрало законної сили, що є неприпустимим;

наведене у своїй сукупності та зміст позовних вимог в частині щодо позовних вимог про визнання іпотеки припиненою є підставою для застосування вимог пунктів 3 та 4 частини 1 статті 379 ЦПК України та скасування оскаржуваної ухвали суду в цій частині і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. В іншій частині суд хоча і постановив правильну по суті ухвалу, проте припустився порушення норм процесуального права, допустив невмотивованість свого судового рішення, тому відповідно до вимог частини четвертої статті 376 ЦПК України зазначене є підставою для зміни судового рішення шляхом зміни його мотивувальної частині. В іншій частині ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін;

отже, довід апеляційної скарги про безпідставність закриття провадження у справі через звернення позивачки до суду у теперішній справі з інших підстав (нових, у тому числі з тими, що не були прийняті судом у якості зміни підстав позову у справі № 2-202/11), а предмет позову у справі № 496/5306/24 відрізняється від предмету позову у справі № 2-202/11, є частково обґрунтованим.

Аргументи учасників справи

08 листопада 2025 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 05 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року, в якій просила:

скасувати ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 05 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року;

направити справу № 496/5306/24 до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

спори у справі № 2-202/11 та у справі № 496/5306/24 виникли з різних підстав та мають не однакові предмети спору;

підставами для визнання кредитного договору недійсним у справі № 2-202/11 є порушення вимог законодавства, допущені відповідачем під час укладення кредитного договору та під час його виконання. ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ввів ОСОБА_1 в оману своїми незаконними діями, що на стадії укладення договору виразилися у неповідомленні умов кредитування до укладення договору, в тому числі щодо можливості укладення договору у національній валюті, а також переліку банківських послуг, якими супроводжується кредитування, й більш того, у незаконному впливі на волевиявлення щодо укладення договорів страхування шляхом обмеження вільного вибору страховика. Письмової інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту чи інші відомості, передбачені частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та розділом 2 Правил надання банками інформації, в Анкеті-заяві немає. Позивач вказувала на порушення відповідачем правил частини третьої статті 1056-1 ЦК України, посилаючись на те, що під час виконання кредитного договору відповідач в односторонньому порядку, без належного повідомлення та без отримання відповідної згоди позичальника, виходячи за межі прав та обов`язків, передбачених чинним законодавством, безпідставно збільшив відсоткову ставку на 2 %, починаючи з серпня 2010 року і почав вимагати сплати платежів в порядку і розмірах, що суперечать кредитному договору, а саме погодженому обома сторонами графіку платежів як невід`ємній частині Договору, а також нараховувати штрафні санкції за несплату платежів в новому розмірі, що є підставами визнання такого договору нікчемним й відповідно до положень частини другої статті 215 ЦК України встановлює його недійсність. Також ОСОБА_1 вважала, що визнанню недійсним підлягає й договір іпотеки, як прямо пов`язаний виключно з кредитним договором, вчинений внаслідок укладення вказаного кредитного договору та на забезпечення його виконання;

підставами звернення із позовом у справі № 496/5306/24 ОСОБА_1 вбачає як в порушеннях вимог законодавства, допущених відповідачем під час укладення кредитного договору та під час його виконання так і те, що AT «Райффайзен Банк Аваль» було допущено ряд порушень під час укладення кредитного договору № 010/2-0-1/08-089 від 07 березня 2008 року між ОСОБА_1 та AT «Райффайзен Банк Аваль», а саме: наявність ознак обману з боку банку, що відповідно до статей 215, 230 ЦК України тягне за собою визнання оспорюваного правочину недійсним; порушення, допущені банком щодо вимог зобов`язання укладання договору страхування із страховою компанією за переліком наданим банком, що є порушенням права позичальника «вільного» вибору страхової компанії; порушення банком прав позивача щодо замовчування можливості укласти кредитний договір в національній валюті - гривні; порушення банком умов кредитного договору щодо зобов`язання сплачувати заборонені законодавством платежі; порушення банком прав позичальника та поручителя неправомірним підвищенням процентної ставки; істотні порушення, допущені банком під час виконання кредитного договору, що стали підставами кримінального провадження; юридичні наслідки недійсності оскаржуваного правочину; рішення Європейського суду з прав людини, згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що застосовуються позивачем до правовідносин дійсної справи;

19 серпня 2015 року ОСОБА_1 подала заяву про часткові зміни підстав позовних вимог, з урахуванням ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року;

під час розгляду справи № 2-202/11 ОСОБА_1 двічі зверталась до Біляївського районного суду Одеської області із заявами про зміну підстав позову, але їй двічі суд відмовив у прийнятті заяв. Звертаючись до Біляївського районного суду Одеської області з позовом у справі № 496/5306/24, ОСОБА_1 звертається до суду з інших підстав (нових, у тому числі з тими, що не були прийняті судом у якості зміни підстав позову у справі № 2-202/11), що стало додатковими підставами змін предмету позову у справі №496/5306/24, що відрізняється від предмету позову у справі № 2-202/11;

визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав, зокрема залишати позов без розгляду. Аналогічний правовий висновок щодо застосування вимог пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України та залишення позову без розгляду викладено в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 755/16267/17, від 23 листопада 2022 року у справі № 759/2532/22-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 520/97/18, від 30 червня 2023 року у справі № 522/13894/22.

11 грудня 2025 року АТ «Райффайзен Банк» через підсистему Електронний суд подало відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником Хуторянецем О. В., в якому просило:

ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 05 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року залишити без змін;

касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив мотивований тим, що:

04 жовтня 2024 року Біляївським районним судом Одеської області ухвалено рішення у справі № 2-202/11 за участю тих самих сторін, з того самого предмету позову і з тих самих підстав, тобто спір між сторонами вже вирішено. У задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Райффайзен Банк» про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та стягнення моральної шкоди було відмовлено. У задоволенні зустрічного позову АТ «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

апеляційний суд правильно зазначив, що з аналізу змісту позовних вимог та підстав позовів в обох справах № 496/5306/24 та № 2-202/11 вбачається про їх тотожність, оскільки підставами недійсності оспорюваного кредитного договору зазначено про допущені банком порушення законодавства як під час його укладення, так і в період його дії, обман з боку банку та введення позичальника в оману, щодо валюти кредитування, вибору страховика, зміна відсоткової ставки в односторонньому порядку та порушення законодавства про права споживачів, тощо. Деталізований опис підстав недійсності кредитного договору, що має місце у справі № 496/5306/24, не свідчить про зміну підстав позову в цій частині, і помилкове посилання заявниці на неврахування судом, що позивачці двічі судом у справі № 2-202/11 було відмовлено у прийнятті уточнених позовних вимог, не спростовує наведеного, оскільки наразі суд має виходити з вже наявного судового рішення, яке ухвалене у тотожному спорі та яке набрало законної сили. Стосовно вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача повернути їй 162 000 дол. США та зобов`язання прийняти від позивача грошову суму боргу за кредитним договором в розмірі, еквівалентному 249 990,68 грн, з розстрочкою платежу рівними частинами, то в обох справах тотожні вимоги щодо тих самих сум зазначалися як наслідок недійсного кредитного договору та часткового виконання позивачкою взятих на себе зобов`язань;

апеляційний суд правильно вказав, що аналіз змісту вимог ОСОБА_1 в обох справах свідчить про те, що вимоги про повернення їй 162 000 дол. США та обов`язку відповідача прийняти від неї кошти, у розмірі еквівалентному 249 990,68 дол. США, є реституцією сторін договору та приведення їх в первісний стан, а намагання довести відмінність вказаних вимог та їх підстав не ґрунтується на вимогах закону, а є намаганням позивачки удруге вирішити спір, щодо якого вже наявне судове рішення, яке набрало законної сили, що є неприпустимим.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2025року відкрито касаційне провадження у справі.

02 січня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 06 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 28 листопада 2025року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що ухвала суду першої інстанції оскаржується у нескасованій частині, а постанова апеляційного суду - у частині залишення без змін ухвали суду першої інстанції. У частині вимог про визнання іпотеки припиненою судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини

У провадженні суду знаходилася справа № 2-202/11 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Райффайзен Банк» про визнання договорів недійсними.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 10 вересня 2014 року у справі № 2-202/11:

позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково;

кредитний договір № 010/2-0-1/08-089 від 07 березня 2008, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», визнано недійсним;

договір іпотеки від 19 березня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посвідчений 19 березня 2008 року, Зезик В. А. , державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області та зареєстрований в реєстрі за № 2-1368 19 березня 2008 року, визнано недійсним;

застосовано правила реституції та зобов`язано сторони повернути в натурі все, що вони одержали на виконання кредитного договору № 010/2-0-1/08-089 від 07 березня 2008 року, а саме: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» повертає ОСОБА_1 суму сплачених коштів у розмірі 162 000 дол. США; ОСОБА_1 повертає ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» залишок боргу, згідно кредитного договору, у розмірі еквівалентному 249 990,68 дол. США, що складає 1 267 452,75 грн станом на 07 березня 2008 року, за курсом 5,07 грн, за 1 дол. США;

у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 лютого 2015 року:

апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено;

рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 вересня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року:

касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено;

рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 лютого 2015 року скасовано;

справу направлено на новий розгляд до Біляївського районного суду Одеської області.

Від представника АТ «Райфайзен Банк Аваль» надійшла зустрічна позовна заява, в якій просив суд стягнути в рахунок виконання основного зобов`язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором від 07 березня 2008 року у розмірі 353 421,39 дол. США та 2 142 759,35 грн - нежиле приміщення - комплекс будівель під № 2-А, який складається з будівлі офісу, будівлі виставочного салону, будівлі побутових приміщень, загальною площею 1139,50 кв. м, у с. Котовка, Біляївського району Одеської області та належить ОСОБА_1 на праві власності. Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів в рамках виконавчого провадження.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 04 жовтня 2024 року:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Райффайзен Банк» про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та стягнення моральної шкоди відмовлено;

у задоволенні зустрічного позову АТ «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Для застосування вказаної підстави закриття провадження у справі необхідна одночасна наявність трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається (див. постанови Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 757/130/22-ц (провадження № 61-15800св23), від 09 травня 2024 року в справі № 753/876/23 (провадження № 61-16231св23), від 17 квітня 2024 року в справі № 669/417/22 (провадження № 61-12939св23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що «підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу». Аналогічні висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2023 року у справі № 750/9187/22 (провадження № 61-5459св23), від 17 квітня 2024 року у справі № 669/417/22 (провадження № 61-12939св23), від 30 травня 2024 року у справі № 757/130/22-ц (провадження № 61-15800св23) та інших.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 161/8523/18 зазначено, що «вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що «підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права».

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо:

у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт 4 частини першої статті 257 ЦПК України);

після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду (пункт 11 частини першої статті 257 ЦПК України).

Тлумачення пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про залишення позову без розгляду є наявність у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто, коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року в справі № 367/644/21 (провадження № 61-1441св24)).

Касаційний суд уже підкреслював, що:

слід розмежовувати умови для залишення позову без розгляду, передбачені пунктами 4 та 11 частини першої статті 257 ЦПК України. Вказані пункти хоч і направлені на виключення випадків одночасного розгляду декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, але мають різні умови застосування;

так, пункт 11 частини першої статті 257 ЦПК України стосується наявності в тому самому суді іншого позову (позові) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не вчинено відповідних процесуальних дій (постановлення ухвали про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду). Натомість у пункті 4 частини першої статті 257 ЦПК України парламент внормував випадки, які стосуються перебування у провадженні цього чи іншого суду, справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2025 року у справі № 215/4936/24 (провадження № 61-4076св25)).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини перша, друга статті 273 ЦПК України).

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що:

рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 04 жовтня 2024 року у справі № 2-202/11 у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Райффайзен Банк» про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та стягнення моральної шкоди відмовлено. У задоволенні зустрічного позову АТ «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122341856);

АТ «Райффайзен Банк» 14 листопада 2024 року оскаржило рішення Біляївського районного суду Одеської області від 04 жовтня 2024 року в апеляційному порядку та ухвалою Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123114668);

ОСОБА_1 18 листопада 2024 року оскаржила рішення Біляївського районного суду Одеської області від 04 жовтня 2024 року в апеляційному порядку та ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123166160);

ухвалою Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2024 року призначено розгляд справи на 06 лютого 2025 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123650363);

ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2025 року цивільну справу № 2-202/11прийнято до свого провадження; призначено розгляд справи на 11 вересня 2025 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126745312);

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулась із позовом до АТ «Райффайзен Банк» про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними;

АТ «Райффайзен Банк» звернулося із заявою про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 04 жовтня 2024 року у справі № 2-202/2011 у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Райффайзен Банк» про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та стягнення моральної шкоди відмовлено, тобто уже є судове рішення між тими ж сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав;

відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішеньАТ «Райффайзен Банк» 14 листопада 2024 року оскаржило рішення Біляївського районного суду Одеської області від 04 жовтня 2024 року в апеляційному порядку та ухвалою Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123114668). Також ОСОБА_1 18 листопада 2024 року оскаржила рішення Біляївського районного суду Одеської області від 04 жовтня 2024 року в апеляційному порядку та ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123166160);

згідно з даними вебсайту Одеського апеляційного суду розділ «Список справ, призначених до розгляду» розгляд справи № 2-202/11 призначено на 18 лютого 2026 року;

за змістом пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав;

поза увагою судів залишилось те, що у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;

суди не звернули уваги на те, що рішення Біляївського районного суду Одеської області від 04 жовтня 2024 року у справі № 2-202/11 сторони оскаржили в апеляційному порядку, тобто на момент вирішення питання про закриття провадження у справі рішення Біляївського районного суду Одеської області від 04 жовтня 2024 року не набрало законної сили;

поза увагою судів залишилось те, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

встановивши, що у провадженні Біляївського районного суду Одеської області перебувала справа № 2-202/2011 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Райффайзен Банк» про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та стягнення моральної шкоди, суди не перевірили чи наявні підстави для залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до АТ «Райффайзен Банк» визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними у справі № 496/5306/24.

За таких обставин суди зробили передчасний висновок про провадження у справі. Тому ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 05 листопада 2024 року у нескасованій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року у частині залишення без змін ухвали суду першої інстанції належить скасувати та передати справу у частині визнання недійсним кредитного договору, застосування наслідків недійсності кредитного договору, виключення з реєстру іпотек та заборон відчуження записів про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України).

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без дотримання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову апеляційного суду у частині залишення без змін ухвали суду першої інстанції скасувати та передати справу у частині визнання недійсним кредитного договору, застосування наслідків недійсності кредитного договору, виключення з реєстру іпотек та заборон відчуження записів про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2, задовольнити частково.

Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 05 листопада 2024 року у нескасованій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року у частині залишення без змін ухвали суду першої інстанції скасувати та передати справу у частині визнання недійсним кредитного договору, застосування наслідків недійсності кредитного договору, виключення з реєстру іпотек та заборон відчуження записів про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна до суду першої інстанції для продовження розгляду.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Біляївського районного суду Одеської області від 05 листопада 2024 року та постанова Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року у скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

А. Ю. Зайцев

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко