Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №521/17106/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

14 січня 2026 року

м. Київ

справа № 521/17106/24

провадження № 61-13465св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Дундар І. О., Зайцев А. Ю., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

стягувач - акціонерне товариство «Райффайзен Банк»,

боржник - ОСОБА_1 ,

приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2024 року в складі судді: Громіка Д. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року (повне судове рішення складено 09 жовтня 2025 року) в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Драгомерецького М. М., Комлевої О. С.,

Історія справи

Короткий зміст заяви

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на дії/бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М.

Скарга мотивована тим, що 26 квітня 2011 року Малиновським районним судом м. Одеси було ухвалено заочне рішення у справі № 1519/2-4015/11 за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 841 123,60 грн. За результатами розгляду справи видано виконавчий лист про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 841 123,60 грн із ОСОБА_1

04 жовтня 2024 року із офіційного сайту «Судова влада України» ОСОБА_1 стало відомо, що в провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебуває справа за заявою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. про заміну сторони виконавчого провадження. Того ж дня, до суду було спрямовано заяву щодо ознайомлення із матеріалами справи.

Відповідно до документів, що містяться у матеріалах судової справи та Автоматизованій системі виконавчого провадження, 26 вересня 2024 року до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. надійшла заява АТ «Райффайзен Банк Аваль» про прийняття на примусове виконання виконавчого листа у справі № 2-4015/11 щодо стягнення заборгованості із ОСОБА_1 .

Згідно із заявою, до неї було долучено оригінал відповідного виконавчого листа та копії договорів про відступлення прав вимоги, відповідно до яких, особою яка має право вимоги до ОСОБА_1 є ТОВ «Інвестмент Корпорейшен», а не АТ «Райффайзен Банк Аваль». Заявою АТ «Райффайзен Банк Аваль» підтверджено, що товариство не є належним стягувачем за виконавчим документом та фактично не мало права просити приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження. Адже ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» могло відступити своє право вимоги іншій особі, звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку та таким чином припинити зобов`язання, тощо.

Поряд із цим, виконавчий лист у справі № 2-4015/11 щодо стягнення заборгованості із ОСОБА_1 не відповідає вимогам, встановленим до виконавчого документу частини статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у виконавчому документі не зазначена дата його видачі. Тому приватний виконавець передчасно та незаконно виніс постанову про відкриття виконавчого провадження та застосував заходи примусового виконання рішень по відношенню до ОСОБА_1 , у той час, як повинен був повернути виконавчий лист заявнику - АТ «Райффайзен Банк Аваль» без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із тим, що: виконавчий документ не відповідає вимогам, встановленим до нього чинним законодавством, а саме у виконавчому документі не зазначена дата його видачі; АТ «Райффайзен Банк Аваль» не мало повноважень пред`являти виконавчий лист на примусове виконання, не будучи стягувачем, про що прямо зазначено у заяві про відкриття виконавчого провадження, що фактично свідчить про те, що заява про примусове виконання рішення подана не була.

ОСОБА_1 просила:

визнати дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 26 вересня 2024 року та похідних від неї постанов, а саме: постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 26 вересня 2024 року, постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 26 вересня 2024 року, постанови про арешт коштів боржника від 26 вересня 2024 року, постанови про арешт майна боржника від 26 вересня 2024 року та постанови про зупинення вчинення виконавчих дій від 27 вересня 2024 року незаконними;

зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 26 вересня 2024 року та похідні від неї постанови, а саме: постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 26 вересня 2024 року, постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 26 вересня 2024 року, постанову про арешт коштів боржника від 26 вересня 2024 року, постанову про арешт майна боржника від 26 вересня 2024 року та постанову про зупинення вчинення виконавчих дій від 27 вересня 2024 року;

зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. повернути АТ «Райффайзен Банк Аваль» виконавчий лист у справі № 2-4015/11 щодо стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , без прийняття до виконання.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2024 року:

скаргу ОСОБА_1 задоволено;

визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. при відкритті виконавчого провадження ВП № 64288173 та похідних від неї постанов, а саме постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 26 вересня 2024 року, постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 26 вересня 2024 року, постанови про арешт коштів боржника від 26 вересня 2024 року, постанови про арешт майна боржника від 26 вересня 2024 року та постанови про зупинення вчинення виконавчих дій від 27 вересня 2024 року;

визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. від 26 вересня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1;

визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. від 26 вересня 2024 року про стягнення з боржника основної винагороди в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1;

визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. від 26 вересня 2024 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1;

визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. від 26 вересня 2024 року про арешт коштів боржника в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1;

визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. від 26 вересня 2024 року про арешт майна боржника в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1;

визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. від 27 вересня 2024 року про зупинення вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

з долученої до матеріалів скарги копії виконавчого листа № 2-4015/11 виданого Малиновським районним судом м. Одеси у справі про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором в розмірі 841 123,60 грн, не вбачається зазначення дати видачі виконавчого листа. В оскаржуваній постанові про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 26 вересня 2024 року та похідних від неї постанов, приватним виконавцем Колечком Д. М. датою видачі виконавчого листа № 2-4015/11 зазначено 10 травня 2011 року, однак матеріали скарги не містять жодних обґрунтувань та підстав визначення приватним виконавцем датою видачі виконавчого листа саме 10 травня 2011 року. Правом на надання заперечень або пояснень щодо викладених у скарзі обставин, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М., будучи належним чином сповіщеним про час та місце розгляду справи не скористався;

згідно вимог частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі, зазначаються 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти. У разі пред`явлення до примусового виконання рішення міжнародного юрисдикційного органу у випадках, передбачених міжнародним договором України, такий виконавчий документ повинен відповідати вимогам, встановленим міжнародним договором України;

постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 винесена приватним виконавцем Колечко Д. М. не містить реквізитів в частині дати видачі виконавчого документу, державний виконавець при винесені цієї постанови та похідних від неї постанов опирався на дату набрання рішенням законної сили, а відтак з наведених міркувань суд вважав, що приватний виконавець не виконав покладений на нього обов`язок щодо належного виконання рішення суду, відповідно до вимог Закону України про виконавче провадження.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року:

апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. залишено без задоволення;

ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2024 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

при ухваленні судового рішення про задоволення скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 винесена приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечком Д. М., не містить реквізитів у частині дати видачі виконавчого документу. Таким чином, при винесені цієї постанови та похідних від неї постанов державний виконавець опирався на дату набрання рішенням законної сили, а відтак з наведених міркувань суд першої інстанції дійшов висновку про те, що приватний виконавець не виконав покладений на нього обов`язок щодо належного виконання рішення суду, відповідно до вимог Закону України про виконавче провадження. З такими висновками суду першої інстанції погодилася колегія суддів, з наступних підстав;

як слідує із скарги ОСОБА_1 і не заперечується учасниками справи, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2011 року позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було задоволено та було стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в розмірі 841 123,60 грн. На виконання вказаного рішення суду, за заявою АТ «Райффайзен Банк Аваль» Малиновським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист у справі № 2-4015/11 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором в розмірі 841 123,60 грн (а. с. 10-11). До заяви було долучено оригінал відповідного виконавчого листа та копії договорів про відступлення прав вимоги, у відповідності до яких, особою яка має право вимоги до ОСОБА_3 , є ТОВ «Інвестмент Корпорейшен», а не АТ «Райффайзен Банк Аваль». Проте, приватним виконавцем не було враховано, що виконавчий лист у справі № 2-4015/11 щодо стягнення заборгованості із ОСОБА_1 не відповідає вимогам, встановленим частиною першою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» до виконавчого документу, оскільки у виконавчому документі не була зазначена дата його видачі. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що приватний виконавець передчасно та незаконно виніс постанову про відкриття виконавчого провадження та застосував заходи примусового виконання рішень по відношенню до ОСОБА_1 , у той час, як повинен був повернути виконавчий лист заявнику - АТ «Райффайзен Банк Аваль» без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із тим, що виконавчий документ не відповідає вимогам, встановленим до нього чинним законодавством, оскільки у виконавчому документі не зазначена дата його видачі;

крім того, суд правильно встановив, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» не мало повноважень пред`являти виконавчий лист на примусове виконання, не будучи стягувачем, про що прямо зазначено у заяві про відкриття виконавчого провадження. Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції зазначив, що згідно пункту 7 розділу першого Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України, постанова, як окремий документ повинна обов`язково містити, зокрема, назву виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа). Однак, із долученої до матеріалів скарги копії виконавчого листа № 2-4015/11, виданого Малиновським районним судом м. Одеси у справі про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором в розмірі 841 123,60 грн, не вбачається зазначення дати видачі вищевказаного виконавчого листа. В оскаржуваній постанові про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 26 вересня 2024 року та похідних від неї постанов, приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечком Д. М. датою видачі виконавчого листа №2-4015/11 зазначено 10 травня 2011 року, однак матеріали скарги не містять жодних обґрунтувань та підстав визначення приватним виконавцем дати видачі виконавчого листа, саме 10 травня 2011 року;

колегія суддів зазначила, що відповідно до положень частини третьої статті 431 ЦПК України, виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, ухвала суду є виконавчим документом та мають відповідати вимогам виконавчого документа, встановленим законом. Таким чином, з огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з огляду на те, що постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, винесена приватним виконавцем Колечком Д. М., не містить реквізитів у частині дати видачі виконавчого документу, а тому вказаний приватний виконавець при винесені цієї постанови та похідних від неї постанов, опираючись на дату набрання рішенням законної сили, не виконав покладений на нього обов`язок щодо належного виконання рішення суду, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Аргументи учасників справи

28 жовтня 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року (повне судове рішення складено 09 жовтня 2025 року), у якій просив:

оскаржені судові рішення скасувати;

відмовити ОСОБА_1 у задоволенні скарги у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

26 вересня 2024 року приватним виконавцем було винесено постанову НОМЕР_1 про відкриття виконавчого провадження за вищевказаним виконавчим документом. Згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. У пункті 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;

відсутність у виконавчому документі будь-якої інформації не позбавляє виконавця скористатися своїм правом та отримати таку інформацію у відповідних установах, у тому числі у суді. Так, 13 листопада 2024 року приватним виконавцем до Малиновського районного суду м. Одеса було направлено запит із клопотанням повідомити приватному виконавцю дату видачі виконавчого листа у справі 2-4015/11, виданого Малиновським районним судом м. Одеси. Повернення виконавчого документа без виконання з формальних підстав, за наявності у ньому інформації, що достовірно ідентифікує особу боржника, становить втручання у право стягувача на судовий розгляд, оскільки перешкоджає швидкому виконанню судового рішення. Вказане може вплинути на розумність строків реалізації права стягувача на справедливий суд, оскільки право на суд є захищеним лише у разі виконання судового рішення у порядку, передбаченому законом. Внаслідок повернення виконавчого документа без прийняття до виконання створюється ситуація, коли стягувач на заключному етапі захисту своїх цивільних прав, під час примусового виконання остаточного судового рішення змушений вживати додаткових зусиль для поновлення порушених прав, зокрема, повторно звертатись до суду для усунення недоліків виконавчого листа та повторного пред`являти його до виконання. Така позиція приватного виконавця повністю відповідає сталій практиці Верховного суду, згідно із якою Верховний Суд вважав правомірними дії із відкриття виконавчого провадження у разі недостатності у виконавчому документі певних відомостей. Наприклад, постанова Верховного Суду в справі № 179/531/20, в справі №°761/20750/13-ц;

винесення повідомлення про повернення стягувачу приватним виконавцем без прийняття до виконання виконавчого документу лише за умови відсутності у ньому дати видачі виконавчого документу є проявом крайнього формалізму та порушенням конституційних та конвенційних прав стягувача на справедливий суд. Між тим, визнаючи дії приватного виконавця із відкриття провадження противоправними суди вказаних обставин не врахували у наслідок чого прийняли помилкові рішення. Якщо державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби, приватний виконавець порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права скаржника (скаржник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме скаржника), то така скарга задоволенню не підлягає» Між тим, ні подана до суду скарга, ні оскаржувані рішення не містить обґрунтування: яким чином відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, у якому не вказано дату його видачі, порушує права саме боржниці (скаржниці). Тобто, суди попередньої інстанцій мали керуватись частини третьої статті 451 ЦПК України та відмовити у задоволенні скарги у частині скасування постанови про відкриття провадження. Всі інші вимоги скарги, що були задоволені судами попередніх інстанцій, мають похідних характер від вимоги про скасування постанови про відкриття провадження, та також мали бути судами відхилені. Про це вказано в постанові Верховного Суду в справі № 521/13686/22;

законодавцем врегульована процесуальна поведінка сторін у разі виявлення ними помилки у виконавчому документі. Крім цього, за вказаною нормою приватний виконавець позбавлений можливості звертатися до суду із заявою про виправлення помилки у виконавчому документі, оскільки згідно із вимогами Закону це є виключною прерогативою боржника чи стягувача. Між тим, боржниця до суду із відповідною заявою не зверталась, а звернулась зі скаргою із вимогою про скасування постанови про відкриття провадження, маючи намір запобігти примусовому виконанню рішення, а не сприяти йому, виконуючи свої законодавчо встановленні обов`язки (частина восьма статті 19 Закону України «Про виконавче провадження»). У цьому випадку така поведінка боржниці мала бути кваліфікована судами попередніх інстанцій, як така, що має неправомірну мету, направлена не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту власних прав та інтересів, чому і повинні були надати належну правову оцінку суди попередніх інстанцій та відмовити у захисті такого цивільного «права» та «інтересу» боржниці;

згідно із договором про відступлення права вимоги від 28 грудня 2018 року АТ «Райффайзен Банк» відступило, а АТ «Оксі Банк» прийняло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/79729/74/83449 від 01 жовтня 2007 року. У свою чергу, АТ «Оксі Банк» відступило, а ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» прийняло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №014/79729/74/83449 на підставі відповідного договору про відступлення права вимоги. Отже, у даному випадку ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» на час відкриття виконавчого провадження (26 вересня 2024 року) було кредитором ОСОБА_1 , але не є її стягувачем (яким залишалось на той час АТ «Райффайзен Банк»), оскільки відповідна ухвала про заміну сторони виконавчого провадження була винесена Малиновським (Хаджибейським) районним судом Одеси лише 11 грудня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123997452).

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

09 грудня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 12 листопада 2025 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.

Фактичні обставини

У провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 1519/2-4015/11 за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 841 123,60 грн.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2011 року в справі № 1519/2-4015/11 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/15390632):

стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в розмірі 841 123,60 грн;

стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» державне мито в розмірі 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення -120 грн, а всього -1 820 грн.

Малиновським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист у справі № 2-4015/11 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором в розмірі 841 123,60 грн.

26 вересня 2024 року приватним виконавцем Колечко Д. М. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 та похідні від неї постанови, а саме постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 26 вересня 2024 року, постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 26 вересня 2024 року, постанову про арешт коштів боржника від 26 вересня 2024 року, постанову про арешт майна боржника від 26 вересня 2024 року та постанову про зупинення вчинення виконавчих дій від 27 вересня 2024 року.

Позиція Верховного Суду

Щодо визнання дій приватного виконавця незаконними щодо винесення постанови від 26 вересня 2024 року про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення основної винагороди приватного виконавця, постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 26 вересня 2024 року, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 26 вересня 2024 року, накладення арешту на грошові кошти в частині виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів та оскарження постанов приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження у частині стягнення основної винагороди приватного виконавця від 26 вересня 2024 року, про стягнення з боржника основної винагороди від 26 вересня 2024 року, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 26 вересня 2024 року, накладення арешту на грошові кошти в частині виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів

Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) вказано, що:

«юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення від неї не вбачається».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) зазначено, що:

«імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) вказано, що:

«частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону України «Про виконавче провадження», підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця».

Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 414 ЦПК України).

У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору (частина четверта статті 414 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суди не врахували, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом;

скарга про визнання дій приватного виконавця незаконними щодо винесення постанови від 26 вересня 2024 року про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення основної винагороди приватного виконавця, постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 26 вересня 2024 року, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 26 вересня 2024 року, накладення арешту на грошові кошти в частині виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів та оскарження постанов приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження у частині стягнення основної винагороди приватного виконавця від 26 вересня 2024 року, про стягнення з боржника основної винагороди від 26 вересня 2024 року, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 26 вересня 2024 року, накладення арешту на грошові кошти в частині виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Тому провадження у справі у цій частині належить закрити та повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи у частині вказаних вимог віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

Щодо визнання дій приватного виконавця незаконними, скасування в іншій частині постанови про відкриття виконавчого провадження, скасування постанов про арешт коштів та майна боржника, про зупинення вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом (стаття 447 Розділ VII ЦПК України).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (статті 447-1 Розділ VII ЦПК України).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті 451 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред`явлення рішення до виконання.

У пункті 6 частини четвертої 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, зокрема якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 травня 2025 року у справі № 2-1431/11 (провадження № 61-20528св21) зазначено: «посилання в касаційній скарзі на те, що в матеріалах справи відсутні докази внесення виправлень до виконавчого документа відповідно до статті 432 ЦПК України та судами не застосовано пункт 1 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для скасування судових ухвалених судових рішень. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 6 серпня 2020 року, ухваленою за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, встановлено, що на заяві стягувача про отримання рішення суду та виконавчого листа від 21 жовтня 2013 року представником зазначено про отримання копії рішення суду та виконавчого листа 31 жовтня 2013 року. Рік видачі виконавчого листа у зв`язку з помилкою виправлений судом першої інстанції з «2012» на «2013» і, відповідно, завірений печаткою суду із зазначенням «виправленому вірити». Таким чином, матеріалами справи та відповідними доказами підтверджено, що виконавчий лист у справі виданий саме 31 жовтня 2013 року, інших доказів про видачу виконавчого листа саме 31 жовтня 2012 року матеріали справи не містять і відповідних доказів заявником не надано».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18) зроблено висновок, що «згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. Тому відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2021 року у справі № 686/3941/19 (провадження № 61-13029св20)) зазначено «у пункті 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, зокрема, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею. Частиною четвертою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. При цьому, пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавцю під час здійснення виконавчого провадження надано право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. Разом з тим, відсутність у виконавчому документі відомостей про дату народження боржника та ідентифікаційний номер не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документу без прийняття до виконання».

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-45цс14 визначено, що «вимоги до змісту виконавчого листа встановлені частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що потрібно зазначати у виконавчому листі індивідуальний ідентифікаційний номер боржника (фізичної особи), а пунктом 6 частини першої статті 26 цього Закону встановлено, що у разі невідповідності змісту виконавчого листа вимогам статті 18 державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження. Разом з тим відповідно до пункту 3 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі й конфіденційну. Отже, висновок суду касаційної інстанції про те, що відсутність у виконавчому листі певних даних про особу боржника є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження, слід вважати передчасним».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 761/20750/13-ц (провадження № 61-21778св19) зазначено: «апеляційний суд на зазначене вище уваги не звернув, доводів апеляційної скарги не перевірив, не врахував, що відсутність у виконавчому документі будь-якої інформації щодо боржника, зокрема, дати народження, паспортних даних не позбавляє виконавця скористатися своїм правом та отримати таку інформацію у відповідних установах».

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, , № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 2-9894/09 (провадження № 61-16629св20) зазначено: «судами встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2009 року у цивільній справі № 2-9894/09 з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 04 червня 2008 року № ML 701/344/2008 у розмірі 430 849,36 грн. 19 липня 2019 року на адресу приватного виконавця Кудряшова Д. В. надійшла заява представника ПАТ «ОТП Банк» Вельковського С. В. про примусове виконання виконавчого листа № 2-9894/09, виданого 18 вересня 2012 року Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором від 04 червня 2008 року № МL 701/344/2008 у розмірі 430 849,36 грн. На час звернення до приватного виконавця Кудряшова Д. В. з заявою про відкриття виконавчого провадження АТ «ОТП Банк» відступило право вимоги за кредитним договором від 04 червня 2008 року № ML 701/344/2008, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не був стягувачем в розумінні вимог Закону України «Про виконавче провадження». Постановою приватного виконавця від 14 січня 2020 року внесено зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження до всіх процесуальних документів виконавчого провадження № НОМЕР_2 де замість стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зазначено стягувачем - ПАТ «ОТП Банк». Враховуючи, що ухвали про заміну стягувача за наслідками відступлення ПАТ «ОТП Банк» на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прав вимоги до боржника ОСОБА_1 не приймалось, на час розгляду скарги із такою заявою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зверталось, а отже процесуального правонаступництва не відбулось, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1. Колегія суддів зауважує, що місцевий суд правильно вказував, що оскільки в постанові про відкриття виконавчого провадження від 19 липня 2019 року дійсно була допущена описка, замість «стягувач - ПАТ «ОТП Банк» зазначено «стягувач - ТОВ «ОТП Факторинг Україна», сама постанова прийнята відповідно до норм діючого законодавства, заявник як сторона виконавчого провадження, не був позбавлений можливості звернутись до приватного виконавця із заявою про усунення такої помилки в вищезазначеній постанові. Таким чином, з огляду на вищенаведені правові норми та встановлені обставини у справі, колегія суддів зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та арешту майна боржника за заявою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є неправомірними помилкові, а тому вважає обґрунтованими аналогічні за змістом доводи касаційної скарги».

У справі, що переглядається:

при задоволенні скарги в частині щодо визнання дій приватного виконавця незаконними в іншій частині постанови про відкриття виконавчого провадження, скасування постанов про арешт майна боржника, про зупинення вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження, скасування в іншій частині постанови про відкриття виконавчого провадження, скасування постанов про арешт майна боржника, про зупинення вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження суди вважали, що виконавчий лист у справі № 2-4015/11 щодо стягнення заборгованості із ОСОБА_1 не відповідає вимогам, встановленим частиною першою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» до виконавчого документу, оскільки у виконавчому документі не була зазначена дата його видачі. Крім того суд вказали, що згідно з виконавчим листом стягувачем є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», натомість відповідно до договорів про відступлення прав вимоги особою, яка має право вимоги до ОСОБА_3 , є ТОВ «Інвестмент Корпорейшен», а не АТ «Райффайзен Банк Аваль». Тому АТ «Райффайзен Банк Аваль» не мало повноважень пред`являти виконавчий лист на примусове виконання, не будучи стягувачем, про що зазначено у заяві про відкриття виконавчого провадження;

суди не врахували, що не будь-які недоліки виконавчого листа є підставою для його повернення без прийняття до виконання;

виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі й конфіденційну;

відсутність у виконавчому документі інформації щодо дати видачі виконавчого документа не позбавляє виконавця скористатися своїм правом та отримати таку інформацію;

касаційний суд погоджується із доводами приватного виконавця про те, що відсутність у виконавчому документі будь-якої інформації не позбавляє виконавця скористатися своїм правом та отримати таку інформацію в суді;

суди не врахували, що на час звернення до приватного виконавця Колечка Д. М. із заявою про відкриття виконавчого провадження АТ «Райффайзен Банк» відступило право вимоги за кредитним договором № 01479729/74/8344, а ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» не було стягувачем в розумінні вимог Закону України «Про виконавче провадження»;

оскільки станом на момент відкриття виконавчого провадження ухвали про заміну стягувача за наслідками відступлення АТ «Райффайзен Банк» на користь АТ «Оксі Банк», а в подальшому на користь ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» прав вимоги до боржника ОСОБА_1 не приймалось, а отже процесуального правонаступництва не відбулось, приватний виконавець обґрунтовано відкрив виконавче провадження та наклав арешт на кошти та майно боржника за заявою стягувача АТ «Райффайзен Банк».

За таких обставин суди зробили помилковий висновок про наявність правових підстав для задоволення скарги у частині визнання дій приватного виконавця незаконними, скасування в іншій частині постанови про відкриття виконавчого провадження, скасування постанов про арешт коштів та майна боржника, про зупинення вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження. Тому оскаржені рішення у цій часині належить скасувати та відмовити у задоволенні скарги у зазначеній частині.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що:

оскаржені судові рішення належить скасувати;

провадження у справі у частині вимог скарги ОСОБА_1 про визнання дій приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. незаконними щодо винесення постанови від 26 вересня 2024 року про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення основної винагороди приватного виконавця, постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 26 вересня 2024 року, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 26 вересня 2024 року, накладення арешту на грошові кошти в частині виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів та оскарження постанов приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження у частині стягнення основної винагороди приватного виконавця від 26 вересня 2024 року, про стягнення з боржника основної винагороди від 26 вересня 2024 року, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 26 вересня 2024 року, накладення арешту на грошові кошти в частині виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, стягувач - АТ «Райффайзен Банк», закрити;

повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи справі у частині вимог скарги про визнання дій приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. незаконними щодо винесення постанови від 26 вересня 2024 року про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення основної винагороди приватного виконавця, постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 26 вересня 2024 року, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 26 вересня 2024 року, накладення арешту на грошові кошти в частині виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів та оскарження постанов приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження у частині стягнення основної винагороди приватного виконавця від 26 вересня 2024 року, про стягнення з боржника основної винагороди від 26 вересня 2024 року, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 26 вересня 2024 року, накладення арешту на грошові кошти в частині виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, стягувач - АТ «Райффайзен Банк», віднесений до юрисдикції адміністративного суду;

у частині вимог скарги ОСОБА_1 про визнання дій приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. незаконними, скасування в іншій частині постанови про відкриття виконавчого провадження, скасування постанов про арешт коштів та майна боржника, про зупинення вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог скарги.

Оскільки касаційний суд вирішив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України частково закрити провадження у справі, то він відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює ОСОБА_1 її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи у відповідній частині до суду адміністративної юрисдикції.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 406, 409, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича задовольнити частково.

Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року скасувати.

Провадження у справі у частині вимог скарги ОСОБА_1 про визнання дій приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича незаконними щодо винесення постанови від 26 вересня 2024 року про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення основної винагороди приватного виконавця, постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 26 вересня 2024 року, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 26 вересня 2024 року, накладення арешту на грошові кошти в частині виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів та оскарження постанов приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження у частині стягнення основної винагороди приватного виконавця від 26 вересня 2024 року, про стягнення з боржника основної винагороди від 26 вересня 2024 року, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 26 вересня 2024 року, накладення арешту на грошові кошти в частині виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, стягувач - акціонерне товариство «Райффайзен Банк», закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи справі у частині вимог скарги про визнання дій приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича незаконними щодо винесення постанови від 26 вересня 2024 року про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення основної винагороди приватного виконавця, постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 26 вересня 2024 року, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 26 вересня 2024 року, накладення арешту на грошові кошти в частині виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів та оскарження постанов приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження у частині стягнення основної винагороди приватного виконавця від 26 вересня 2024 року, про стягнення з боржника основної винагороди від 26 вересня 2024 року, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 26 вересня 2024 року, накладення арешту на грошові кошти в частині виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, стягувач - акціонерне товариство «Райффайзен Банк», віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

У частині вимог скарги ОСОБА_1 про визнання дій приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовичанезаконними, скасування в іншій частині постанови про відкриття виконавчого провадження, скасування постанов про арешт коштів та майна боржника, про зупинення вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог скарги.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2024 року та постанова Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

А. Ю. Зайцев

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко