Окрема думка від 16 грудня 2025 р. у справі №910/349/23 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

судді Кібенко О.Р.

17 грудня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/349/23

1. Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у справі за позовом ОСОБА_1 до Федерації велосипедного спорту України (далі - Федерація) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Громадської спілки "Українська федерація велосипедного спорту України" (далі - Федерація) про визнання рішення недійсним, вирішив касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, оскаржувані рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. Не можу погодитися з ухваленим колегією суддів рішенням, виходячи з таких міркувань.

3. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив, зокрема, з того, що як на момент звернення до суду з цим позовом, так і під час розгляду справи та ухвалення рішення судом ОСОБА_1 не був президентом Федерації, а отже, у нього відсутнє матеріальне право, яке підлягає захисту; позивач доказів наявності у нього членства у Федерації - не надав; матеріали справи не містять визначені пунктами 4.6. та 4.10. статуту Федерації документи, які б надати можливість суду встановити що позивач є індивідуальним членом Федерації і як наслідок - встановити порушення прав позивача, зокрема, як індивідуального члена.

4. Суд апеляційної інстанції погодився з тим, що ОСОБА_1 не займав посаду президента Федерації з 20.08.2019 та зауважив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивач є індивідуальним членом Федерації (не в складі виконавчого органу).

5. Верховний Суд скасував вказані рішення судів попередніх інстанцій та, направляючи цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав, що для того, щоб стверджувати, що у позивача відсутнє право/законний інтерес щодо Федерації, оскільки останній не є членом такої, суди попередніх інстанцій мали встановити обставини втрати/припинення членства ОСОБА_1 у Федерації на час проведення спірної конференції.

6. Не погоджуюсь з такими висновками колегії суддів з огляду на таке.

7. Статтею 129 Конституції України закріплено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

8. Відповідно до частин 1, 2 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

9. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність (ч.3 ст.2 ГПК).

10. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини 1, 3 ст.13 ГПК).

11. Згідно зі ст.14 ГПК ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

12. Хочу звернути увагу, що як суд першої, так і суд апеляційної інстанції наголосили на відсутності в матеріалах справи документів, які б надати можливість суду встановити що позивач є індивідуальним членом Федерації (не в складі виконавчого органу) і як наслідок - встановити порушення прав позивача.

13. Звертаю увагу, що саме позивач, який стверджує, що на момент прийняття спірного рішення він був членом Федерації, в силу статей 2, 13, 14 ГПК мав надати суду докази свого членства.

14. Вказівка Верховного Суду про те, що "суди попередніх інстанцій мали встановити обставини втрати/припинення членства ОСОБА_1 у Федерації на час проведення спірної конференції" фактично перекладає на суд обов`язок збирання доказів, оскільки, як було вказано вище, суди встановили, що докази на підтвердження членства позивача відсутні.

15. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, п.9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19).

16. Верховний Суд у постанові від 17.12.2025 у цій справі також вважав, що суди попередніх інстанцій, досліджуючи питання членства позивача, порушили принцип "вірогідності доказів".

17. Вважаю, що у такому випадку колегія суддів мала чітко вказати, які саме докази (на підтвердження членства позивача) їй видавалися більш вірогідним, ніж протилежні (на підтвердження відсутності членства).

18. Верховний Суд у цій справі зазначив: "позивач послідовно протягом усього розгляду справи вказував, що він є членом Федерації, на підтвердження чого надавав суду докази, зокрема і про сплату членських внесків, оцінка яким судами взагалі не була надана".

19. Втім, сама лише наявність платіжних доручень не може підтверджувати факт членства у Федерації, оскільки такі доручення лише фіксують фінансові операції з переказу коштів.

20. Крім того, скаржник у касаційній скарзі вказував, що суди попередніх інстанцій не дослідили докази, зокрема, лист від 17.07.2019 №396/1 за підписом Генерального директора ОСОБА_4, повноваження якого підтверджуються наказом від 24.06.2019 №4, а також платіжні доручення за 2017, 2019, 2022 роки, якими підтверджується сплата членських внесків.

21. Водночас суд першої інстанції вказав, а колегія суддів не врахувала, що ОСОБА_4 не мав повноважень підписувати вказаний лист та засвідчувати факт наявності членства позивача у Федерації (Господарський суд міста Києва рішенням від 28.05.2024 у справі №910/14453/22, яке набрало законної сили, визнав недійсним та скасував наказ президента Федерації (Башенка О.Б.) від 01.07.2022 №2 про призначення ОСОБА_4 генеральним директором Федерації).

22. Окрему увагу хочу звернути на те, що підставами касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 визначив п.3 ч.2 ст.287 ГПК (відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених ним норм), а також п.4 ч.2 ст.287 ГПК, а саме п.1 ч.3 ст.310 ГПК (недослідження письмових доказів позивача).

23. З постанови Верховного Суду від 17.12.2025 у цій справі вбачається, що суд взагалі не дослідив обґрунтованість підстави касаційного оскарження, передбаченої п.3 ч.2 ст.287 ГПК, а досліджував лише посилання скаржника на п.1 ч.3 ст.310 ГПК.

24. Відповідно до п.1 ч.3 ст.310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч.2 ст.287 ГПК.

25. Тобто, за змістом п.1 ч.3 ст.310 ГПК достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч.2 ст.287 цього Кодексу.

26. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21, від 06.12.2023 у справі №910/10294/22 тощо.

27. Під час здійснення касаційного провадження у цій справі, Верховний Суд не досліджував обґрунтованість підстави касаційного оскарження, передбаченої п.3 ч.2 ст.287 ГПК, тому визначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п.4 ч.2 ст.287 у взаємозв`язку із п.1 ч.3 ст.310 ГПК, не могла бути окремим самостійним предметом розгляду.

28. Вважаю, що доводи ОСОБА_1 , викладені ним у касаційній скарзі, фактично зводилися виключно до незгоди із встановленими судами попередніми фактичними обставинами справи щодо того, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення він не був президентом Федерації та у матеріалах справи відсутні докази його членства.

29. З урахуванням цього, на мою думку, Верховний Суд у цій справі повинен був касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Окрему думку складено відповідно до ч.3 ст.34 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О. Кібенко