Рішення від 18 січня 2026 р. у справі №635/6096/25 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 635/6096/25

провадження № 2/619/132/26

Рішення

іменем України

19 січня 2026 року,

м. Дергачі,

Дергачівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Нечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Міщенко О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 635/6096/25,

ім`я (найменування) сторін:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ЛЬВІВСЬКЕ КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ЛЬВІВЕЛЕКТРОТРАНС»,

вимоги позивача: про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,

представниця відповідача: Лелів Н.Ю. (у режимі відеоконференції).

Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача.

ОСОБА_1 у системі «Електронний суд» 04.08.2025 звернувся до Харківського районного суду Харківської області з позовом, у якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просить скасувати наказ ЛКП "Львівелектротранс" № 750-к від 19.07.2022 та зобов`язати відповідача видати новий наказ про припинення виплати середнього заробітку з дати, що настане через 2 місяці після належного письмового повідомлення позивача, з підтвердженням ознайомлення. У обґрунтування позову зазначено, що він був прийнятий на роботу до ЛКП "Львівелектротранс" на посаду монтера колії п`ятого розряду з 09 серпня 2021 року по 26 лютого 2022 року, а також обіймав посаду контролера. Був призваний на військову службу за мобілізацією 26 лютого 2022 року. З 28 березня 2025 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень. Відповідно до ч. 2 ст. 119 КЗпП за працівниками, призваними на військову службу під час мобілізації, зберігалися місце роботи, посада та середній заробіток до набрання чинності Законом України № 2352-IX від 01 липня 2022 року (19 липня 2022 року). Проте ЛКП "Львівелектротранс" фактично припинило виплату середнього заробітку з 19 липня 2022 року, про що він дізнався після перевірки банківських надходжень. 05 серпня 2022 року він отримав повідомлення через Viber від працівника ЛКП "Львівелектротранс" про те, що з 19 липня 2022 року - дня набрання чинності Законом України №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", за ним, як працівником ЛКП «Львівелектротранс», буде збережено лише місце роботи та посада під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення. Це повідомлення було єдиним способом комунікації від ЛКП "Львівелектротранс" щодо припинення виплати середнього заробітку. Жодних документів, які б засвідчували його ознайомлення з наказом чи зміною умов праці, не надходило. Вважає дії ЛКП "Львівелектротранс" незаконними, оскільки припинення виплати середнього заробітку є зміною істотних умов праці, а неналежне повідомлення порушує права працівника, оскільки не забезпечує можливості реалізації права на судовий захист. Повідомлення про зміну умов праці має бути здійснене письмово з підтвердженням ознайомлення працівника, а неналежне повідомлення про припинення виплати середнього заробітку становить триваюче порушення його трудових прав. На момент його мобілізації 26 лютого 2022 року діяла редакція ч. 2 ст. 119 КЗпП України, яка гарантувала середній заробіток за період служби до 19.07.2022. Зміни, внесені Законом № 2352-IX (набрав чинності 19.07.2022), не мають зворотної дії в часі, оскільки, відповідно до ст. 58 Конституції України та ст. 5 Цивільного кодексу України, закони, що погіршують становище особи, не застосовуються. Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 807/798/16 підкреслив, що права, набуті за попередньою редакцією закону, зберігаються, якщо новий закон звужує їхній обсяг.

Представником відповідача до суду надано відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач був прийнятий на роботу 09 серпня 2021 року на посаду монтера колії п`ятого розряду. Наказом № 135-п від 04.02.2022 прийнятий на посаду контролера пасажирського транспорту відділу контролю за сумісництвом. Наказом № 230-к від 25.02.2022 Позивача у зв`язку з призовом на військову службу увільнено від роботи, виплачено зарплату по день вибуття з роботи, забезпечено гарантоване збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Наказом № 750-к від 19.07.2022 року Позивачу припинено нараховувати та виплачувати середній заробіток з 19.07.2022 у зв`язку зі змінами, внесеними до частини 3 статті 119 КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022. Відтак, ЛКП «Львівелектротранс» діяло відповідно до вимог чинного законодавств. Положення частини третьої статті 119 КЗпП України, у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на Позивача до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни до цієї статті. Прийняття відповідачем оспорюваних наказів було спрямоване на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог чинного законодавства. Глава VII Закону № 2232-ХІІ врегульовує особливості призову під час мобілізації. Згідно із частиною другою статті 39 Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Із набранням чинності Законом № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 14.08.2025 справу передано за територіальною підсудністю на розгляд Дергачівського районного суду Харківської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2025 справу № 635/6096/25 розподілено судді Нечипоренко І.М.

Відповідно до ухвали суду від 06.10.2025 справу № 635/6096/25 прийнято до провадження Дергачівського районного суду Харківської області та позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою суду від 17.10.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 11.11.2025, яке було відкладено на 09.12.2025 у зв`язку з неявкою позивача та на 14.01.2026 за клопотанням позивача.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та пояснив, що у порушення ст. 32 КЗпП не був повідомлений за 2 місяці про зміну істотних умов праці, з наказом № 750-к ознайомлений не був.

Представниця відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції проти позову заперечувала.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Відповідно до розпорядження № 808-п від 06.08.2021 ЛКП "Львівелектротранс", ОСОБА_1 прийнято монтером колії 5 розряду з 09.08.2021 (а.с. 74).

Відповідно до розпорядження № 135-п від 04.02.2022 ЛКП "Львівелектротранс", ОСОБА_1 прийнято на посаду контролера пасажирського транспорту за сумісництвом з 07.02.2022 (а.с. 73).

ОСОБА_1 з 24.02.2022, у зв`язку з призивом на військову службу під час мобілізації з 24.02.2022 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , увільнений від роботи з забезпеченням збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві у порядку, встановленому Кабінетом міністрів (а.с. 64).

У зв`язку зі змінами, внесеними до частини третьої статті 119 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», наказом № 750-к від 19.07.2022 ЛКП "Львівелектротранс", ОСОБА_1 припинено нарахування та виплату середнього заробітку з 19.07.2022 (а.с. 69-72).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Згідно з частиною другою статті 39 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Тобто законодавець врахував обтяжливість покладення забезпечення цієї державної гарантії на роботодавців та змінами до частини третьої статті 119 КЗпП України виключив положення щодо збереження середнього заробітку за місцем роботи на час призову за рахунок роботодавця.

Таким чином, із набранням чинності Закону № 2352-IX - 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року).

З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призиву на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Отже, припиняючи з 19 липня 2022 року виплату середньої заробітної плати ОСОБА_1 на період проходження ним військової служби ЛКП "Львівелектротранс" діяло відповідно до вимог чинного законодавства.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2025 року в справі № 210/4825/22, від 23 жовтня 2024 року в справі № 204/10216/22, від 28 червня 2023 року в справі № 753/12209/22, від 14 серпня 2023 року в справі № 349/1607/22, від 14 вересня 2023 року в справі № 210/4198/22, а також у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2023 року в справі № 242/1792/22, від 06 вересня 2023 року в справі № 204/10983/22, від 14 вересня 2023 року в справах № № 332/1195/23, 754/5488/22, від 18 жовтня 2023 року в справі № 639/3086/22, від 01 листопада 2023 року в справі № 642/959/23, від 22 листопада 2023 року в справі № 711/5198/22, від 08 грудня 2023 року в справі № 638/5055/22.

Щодо посилання позивача на порушення принципу незворотності дії закону у часі, суд зазначає, що оскільки з часу набрання чинності Законом № 2352-ІХ, раніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. У зв`язку з цим із 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Відповідно до частини другої статті Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Оскільки положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, відтак відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року.

Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-ІХ.

Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України та Європейського суду, посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та призводить до погіршення становища внаслідок застосування положень Закону № 2352-ІХ, є необґрунтованими.

Щодо посилань позивача на порушення ст. 32 КЗпП, за змістом якої про зміну істотних умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці, суд зазначає, що припинення виплати позивачу середньомісячного заробітку для нього не вважається зміною істотних умов праці, з огляду на таке.

Виходячи з аналізу змісту частини 3 статті 32 КЗпП України, зміна істотних умов праці - це зміна систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших.

15.03.2022 року прийнято Закон України № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якого на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст. 43, 44 Конституції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 названого Закону, у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених ч. 3 ст. 32 та ст.103 КЗпП України, здійснюється не пізніше як до запровадження таких умов.

На момент запровадження законодавчих змін щодо організації трудових відносин в умовах воєнного стану, позивач перебував та продовжує перебувати на військовій службі, а тому припинення виплати йому середньомісячного заробітку для нього не вважається зміною істотних умов праці, оскільки збереження за ним середньої заробітної плати є соціальною гарантією.

Такий правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 16 листопада 2023 року по справі № 449/995/22.

Крім того, суд вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи позивача щодо не ознайомлення його з наказом №750-к від 19.07.2022.

Позивач повідомив і надав на підтвердження скріншот із застосунку «Viber», де його відповідачем було повідомлено про те, що з 19.07.2022 за ним буде збережено лише місце роботи та посада під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Суд бере до уваги, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який є спеціальним законом по відношенню до інших законів, які регулюють трудові правовідносини, тому має перевагу над загальними законами, надає роботодавцю право пересилати накази, повідомлення альтернативними способами електронної комунікації, які обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Враховуючи, що позивач був призваний на військову службу під час мобілізації і роботодавець був позбавлений можливості здійснювати комунікацію іншим шляхом, за таких обставин суд вважає підтвердженою ту обставину, що позивач був ознайомлений із фактом припинення виплати йому нарахування та виплати середнього заробітку з 19.07.2022, після отримання повідомлення не вчиняв будь-яких дій щодо захисту своїх прав протягом тривалого часу.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки при зверненні до суду позивач звільнений від сплати судового збору і у позові відмовляється, то судовий збір залишається за рахунок держави.

Керуючись ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

У позові ОСОБА_1 до ЛЬВІВСЬКОГО КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЛЬВІВЕЛЕКТРОТРАНС» про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Надіслати учасникам справи копію судового рішення в електронній формі у порядку, визначеному законом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ЛКП «Львівелектротранс», ЄДРПОУ 04081119, місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Академіка Андрія Сахарова, буд. 2.

Суддя І. М. Нечипоренко