Рішення від 12 січня 2026 р. у справі №760/22202/25 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 760/22202/25

Провадження № 2/211/1761/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13 січня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Юзефовича І.О.,

за участю секретаря судового засідання Андрійченко А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» (далі ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА») звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 29.06.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 8039601 про надання споживчого кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку визначеному ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" за умови якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» надав відповідачу грошові кошти у розмірі 15300,00 грн. Строк кредиту - 360 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,50 % в день. 07.07.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору кредиту, відповідно до якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на 5000,00 грн. та викласти п.п.1.3 договору в новій редакції відповідно до якої сума кредиту складає 20300,00 грн. Станом на дату подання позову відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатив нараховані відсотки. Загальна заборгованість відповідача за кредитним договором становить 56840,00 грн. з яких: 20300,00 грн. - заборгованість за кредитом; 36540,00 грн. - заборгованість по процентам. З огляду на викладене вище, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 56840,00 грн. з яких: 20300,00 грн. - заборгованість за кредитом; 36540,00 грн. - заборгованість по процентам, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат: судовий збір у сумі 2422,40 грн. та судові витрати у сумі 105,00 грн.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

13.10.2025 року до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Сікорської І.С., згідно якого представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази підписання кредитного договору № 8039601 за допомогою одноразового цифрового підпису, відсутні первинні бухгалтерські документи, зокрема копії меморіальних ордерів, заяв на видачу готівки, платіжних доручень на підтвердження перерахування на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів. Надані позивачем довідки не є належними та допустимими доказами, оскільки не містять реквізитів отримувавча, зокрема його рахунку. З наданих позивачем додатків до позовної заяви неможливо встановити отримання відповідачем від кредитодавця кредитних коштів, дійсний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором, періоди за які така заборгованість нарахована, суми та час внесення відповідачем платежів. Також, представник відповідача вказує, що не підлягають стягненню проценти у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації в військовій частині НОМЕР_1 з 04.10.2025 року. Відсотки за користування кредитними коштами нараховані поза межами строку кредитування, з порушенням приписів ст. 1048 ЦК України, тому не підлягають стягненню. Посилаючись на Закон України "Про захист прав споживачів", Закон України "Про споживче кредитування" та постанову Великої Палати Верховного суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає, що вимога позивача про стягнення процентів за кредитом, нарахованих внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань не підлягають задоволенню або мають бути зменшені оскільки вони майже в шість разів перевищують розмір заборгованості за тілом кредиту.

У судове засідання сторони у справі не з`явились.

Представник позивача в прохальній частині позовної заяви клопотав про розгляд справи за його відсутності та наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача надала до суду заяву, в якій обставини та вимоги, викладені у відзиві на позовну заяву по справі підтримала у повному обсязі, просила розглянути справу за відсутності сторони відповідача, в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 29.06.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 8039601 про надання споживчого кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаному у порядку визначеному ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" відповідно до якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» надав відповідачу грошові кошти у розмірі 15300,00 грн., а споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Строк кредиту - 360 днів. Відповідно до пунктів 1.5.1 та 1.5.2 договору стандартна процентна ставка становить 1,50% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору. Знижена процентна ставка 1.05% в день та застосовується якщо споживач до 29.07.2024 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, зазначеного в графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту. (а.с. 26-52)

07.07.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору кредиту №8039601, відповідно до якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на 5000,00 грн., у зв`язку з чим п.п.1.3 договору викладений в новій редакції відповідно до якої сума кредиту складає 20300,00 грн. Враховуючи збільшення загальної суми кредиту, сторони також визначили, що на момент укладання угоди денна процентна ставка за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 1,50 %, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосуання зниженої процентної ставки 1,46 %, орієнтована реальна річна процентна ставка складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 9193,38 % річних, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 6602,66 % річних. Надання частини кредиту у сумі, на яку збільшено загальний розмір кредиту здійснюється за платіжними реквізитами вказаними в п 2.1 договору. (а.с.56-58)

Договір № 8039601 від 29.06.2024 року підписано електронним підписом позичальника, одноразовим ідентифікатором С3088 29.06.2024 року 22:50:54 (а.с.44).

Паспорт споживчого кредиту підписано електронним підписом позичальника, одноразовим ідентифікатором СТ8079 29.06.2024 року 22:50:47 (а.с.52).

Додаткову угоду до договору кредиту №8039601 підписано електронним підписом позичальника, одноразовим ідентифікатором С4563 07.07.2024 року 13:5:55 (а.с.58).

Паспорт споживчого кредиту до укладання додаткової угоди щодо збільшення суми кредиту до договору 8039601 підписано електронним підписом позичальника, одноразовим ідентифікатором EL4983 07.07.2024 року 13:55:40 (а.с.65).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Договір № 8039601 від 29.06.2024 року та додаткова угода до договору кредиту №8039601 від 07.07.2024 року підписана відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами договору. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем та його представником таких доказів не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20), від 12.01.2021 року у справі провадження № 524/5556/19 (провадження №61-16243 св 20), від 14.06.2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження №61-16059св21), тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

В подальшому, для забезпечення виконання договірних відносин, кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши позичальнику ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного договору та додаткової угоди. Факт видачі кредиту, підтверджують документи про перерахування кредитних коштів, зокрема лист-довідка ТОВ «Пейтек» з якої вбачається, що 29.06.2024 року 22:51:05 було успішно перераховані кошти на платіжну карту клієнта від ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" на картковий рахунок НОМЕР_2 номер транзакції в системі ТОВ "АВЕНТУС УКРАІНА" - 47951088, перераховано 15300 грн. (а.с. 82) та 07.07.2024 року 13:56:11 було успішно перераховані кошти на платіжну карту клієнта від ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" на картковий рахунок НОМЕР_2 номер транзакції в системі ТОВ "АВЕНТУС УКРАІНА" - 48202559 перераховано 5000 грн. (а.с. 84).

Так відповідачем ОСОБА_1 був наданий вищевказаний номер карткового рахунку НОМЕР_2 при укладанні кредитного договору та додаткової угоди. Відповідно до п. 2.1 договору № 8039601, кошти кредиту надаються товариством у безготівковий формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2 . Сума кредиту або його частина перераховується товариством протягом двох календарних днів з моменту укладання цього договору. Дата надання кредиту 29.06.2024 року або 30.06.2024 року. Договором також передбачено, що у випадку здійснення (ініціювання здійснення) товариством платежу за реквізитами вищевказаної платіжної картки виявиться, що платіж не може бути зарахований на рахунок з будь-яких причин, які не залежать від товариства сторони укладають додаткову угоду про зміну платіжних реквізитів споживача для надання кредиту за цим договором. При цьому, така додаткова угода може бути укладена лише протягом 24-х годин з моменту прийняття товариством рішення про надання кредиту споживачу. Якщо сторони з будь-яких причин у вказаний строк не укладуть вказану додаткову угоду, споживач втрачає право отримати кредитні кошти за цим договором, а у товариства не виникає прострочення кредитора.

Так, у суду відсутня інформація про зміну реквізитів відповідача та укладання ним додаткової угоди для надання реквізитів банківської картки з метою отримання кредитних коштів через не зарахування на рахунок відповідача платежу.

Згідно умов додаткової угоди від 07.07.2024 року до договору № 8039601, надання частини кредиту у сумі, на яку збільшено загальний розмір кредиту здійснюється за платіжними реквізитами, вказаними в п. 2.1 договору. Дата надання частини кредиту 07.07.2024 року або 08.07.2024 року.

На виконання договору № 8039601 від 29.06.2024 року кредитодавець виконав свої зобов`язання та передав відповідачу у власність грошові кошти у розмірі 20300,00 грн, шляхом перерахування на банківський картковий рахунок ОСОБА_1 за посередництвом платіжної установи ТОВ "Пейтек".

Таким чином, матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредит за договором № 8039601 від 29.06.2024 року та додатковою угодою від 07.07.2024 року, проте не виконав взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені договором, отримані кошти у повному обсязі не повернув, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача заборгованості за основною сумою боргу.

Що стосується процентів за користування кредитними коштами, суд виходить з наступного.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, окрім заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 20300,00 грн, відповідачу нарахована заборгованість за відсотками згідно з кредитним договором у розмірі 36540,00 грн. (а.с. 68-81).

Твердження представника відповідача про те, що сума нарахованих відсотків є непропорційно завеликою відносно суми боргу, що суперечить Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування» та порушує принцип розумності та добросовісності, не знайшло свого підтвердження, оскільки позивачем здійснено розрахунок заборгованості згідно умов Договору, при цьому, нараховані відсотки за користування кредитними коштами, у розумінні вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування» не є неустойкою (штрафом, пенею).

Щодо доводів представника відповідача про нарахування відсотків за договором поза межами строку кредитування, суд приходить до наступного.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 ).

Так, відповідно до п. 1.4 договору строк кредитування, тобто, строк на який надається кредит позичальнику становить 360 календарних днів. Відповідно до розрахунку заборгованості, відповідачу нараховані проценти за зниженою та стандартною процентною ставкою, впродовж строку дії договору та відповідно до умов укладеного між сторонами договору. Поза межами строку кредитування заборгованість за відсотками не нараховувалась. З огляду на вказане, позивач на підставі частини першої статті 1048 ЦК України правомірно нарахував проценти за користування коштами за період прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем.

Разом з тим, представником відповідача не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності заборгованості за кредитом або свого відповідного розрахунку заборгованості.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_1 як військовослужбовець має пільги, встановлені частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що унеможливлює стягнення з нього процентів за користування кредитом.

Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони від 21 серпня 2014 року 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Так, представник відповідача у відзиві послалася на звільнення відповідача від сплати процентів, у зв`язку з його військовою службою з 04.10.2025 року, проте не надала жодних документів на підтвердження обставини, що відповідач набув статус військовослужбовця і на нього розповсюджувались пільги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені у позовній заяві вимоги.

Суд приходить до висновку про доведеність заявлених позивачем позовних вимог, тоді, як стороною відповідача суду не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

В даному випадку позивачем було надано достатні докази на підтвердження укладення договору про надання споживчого кредиту, отримання відповідачем коштів та порушення відповідачем умов договору, відповідачем доказів на спростування вказаних обставин не надано.

За вказаних обставин, суд доходить висновку, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач уклав договір в електронній формі та отримав кредит за цим договором в розмірі 20300,00 гривень, проте не виконав взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені договором, кошти не повернув та не сплатив відсотки за користування кредитом у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи позовні вимоги позивача в межах заявлених ним вимог, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити і стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 56840,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 20300 (двадцять тисяч триста) гривень 00 копійок, заборгованість за процентами - 36540 (тридцять шість тисяч п`ятсот сорок) гривень 00 копійок.

Щодо вимоги про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Приписами статті 141 ЦПК України визначено: розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

З врахуванням наведеного, витрати позивача на оплату поштових відправлень підлягають стягненню з відповідача в сумі 105 грн.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування судового збору в сумі 2422,40 грн., сплачений ним при подачі позову (а.с.132), тому оскільки позов підлягає задоволенню в повному обсязі, суд з врахуванням положень ст. 141 ЦПК України вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати, стягнувши їх з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2-5,12,13, 76-81,89, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (ЄДРПОУ 41078230, юридична адреса: 03062, м. Київ, проспект Берестейський, буд. 90А) суму заборгованості в розмірі 56840 (п`ятдесят шість тисяч вісімсот сорок) гривень 00 копійок, з яких: заборгованість за кредитом - 20300 (двадцять тисяч триста) гривень 00 копійок, заборгованість за процентами - 36540 (тридцять шість тисяч п`ятсот сорок) гривень 00 копійок, в рахунок відшкодування судового збору 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та судових витрат 105 (сто п`ять) гривень 00 копійок.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя І.О.Юзефович