Постанова від 15 січня 2026 р. у справі №947/36619/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1443/26

Справа № 947/36619/25

Головуючий у першій інстанції Огренич І. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

переглянув у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2025 року про повернення позовної заяви по справі за позовом ОСОБА_1 до російської федерації про стягнення грошових коштів в рахунок погашення нанесених збитків, -

В С Т А Н О В И В:

29 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути на його користь з російської федерації (RUSSIAN FEDERATION код ISO RU/ RUS 643) грошові кошти в розмірі 3 576 378,89 гривень в рахунок погашення нанесених збитків.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, та надано десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви. Зазначено, що позивачу необхідно сплатити судовий збір за подання позовної заяви.

Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до частини 1-2 статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Таким чином, позивач має самостійно визначитись з відповідачем (співвідповідачем), який (які) мають відповідати за даним позовом, виходячи зі змісту та характеру правовідносин, які склались між сторонами. Тобто, позивачу необхідно уточнити відповідача, оскільки будь-яка держава виступає стороною як в міжнародних публічних, так і в міжнародних приватноправових відносинах через відповідні компетентні органи держави.

06 жовтня 2025 року від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків в якій він зазначив, що суд неправомірно дійшов висновку, що позивачу необхідно робити будь-яке уточнення сторони відповідача - російської федерації. Щодо сплати судового збору позивач зазначив, що в цій справі має легітимне очікування на стягнення збитків, нанесених російською федерацією майну Українського народу, до складу якого входить сам позивач, що в контексті пункту 22 статті 5 Закону України "Про судовий збір" виключає необхідність сплати позивачем судового збору при подачі позову до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої шкоди у зв`язку з збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до порушення права власності на рухоме майно. Більш того, Верховний Суд прямо зазначив, що концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до російської федерації (RUSSIAN FEDERATION код ISO RU/ RUS 643) про стягнення грошових коштів в рахунок погашення нанесених збитків, вважати не поданою та повернуто позивачу з усіма доданими до неї документами. Роз`яснено позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає зверненню із позовом до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Суд першої інстанції відхилив посилання позивача на відсутність обов`язку сплати судового збору за подання позовної заяви про стягнення збитків та не приймає до уваги посилання на пункт 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» як на підставу для звільнення від сплати судового збору. Та, оскільки недоліки позовної заяви усунуті не були, а тому вона підлягає поверненню.

Суд також зазначив, що в порушення положень статей 43, 177 ЦПК України позивачем не надано доказів направлення відповідачу позовної заяви з додатками.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37- 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Предметом оскарження є ухвала суду про повернення заяви заявникові (п. 6 ст. 353 ЦПК України).

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З урахуванням вищевикладеного та положень ч. 1 ст. 368, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, за наступних підстав.

У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 не надав доказів сплати судового збору або ж документів які б підтверджували звільнення від сплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», крім того позивачем не надано суду доказів направлення відповідачу позовної заяви з додатками

Однак, колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції та вважає зазначити наступне.

Відповідно до частин 1, 4 статті 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

У статті 185 ЦПК України вказано, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху також у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абзацом 2 частини 1 цієї статті, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 14 цього Кодексу.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Обов`язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір - це процесуальний обов`язок, визначений нормами процесуального права.

Відповідно до пункту 22 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – в справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Колегія суддів вважає, що оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави рф про стягнення грошових коштів в рахунок погашення нанесених йому збитків, завданих в результаті агресивних дій відповідача, що призвела до матеріальних втрат позивача, тому він на підставі пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Апеляційний суд зазначає, що наявність чи відсутність факту заподіяння шкоди, нанесення збитків встановлюється судом під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження при вирішенні питання, чи звільнений заявник від сплати судового збору.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.08.2023 у справі №463/5308/22.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2023 у справі №990/114/23 наголосила, що «суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.

Питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються, вирішується судом в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення по суті справи, а оцінка наданих стороною позивача обґрунтувань та доказів на предмет їх достатності на стадії відкриття провадження у справі законом не передбачена».

Також Верховний Суд у вище зазначених судових рішеннях наголошував на тому, що, вирішуючи питання про відкриття провадження, суди мають з`ясовувати питання про наявність підстав для звільнення заявника від сплати судового збору, враховуючи відомості про суб`єкта, який подав заяву чи скаргу, суб`єкта, який визначений відповідачем, а також категорію справи та вимоги, заявлені в ній, оскільки Закон України «Про судовий збір» чітко визначає випадки, за яких судовий збір не справляється (частина 2 статті 3 цього Закону) та пільги щодо сплати судового збору (частина 1 статті 5 наведеного Закону).

Згадані приписи Закону України «Про судовий збір», на відміну від правил статті 8 цього Закону, не дають судам дискреції у вирішенні питання про звільнення заявників від сплати судового збору, оскільки безумовно визначають перелік випадків, за яких судовий збір не справляється, та суб`єктів, які звільняються від сплати судового збору.

Таким чином, на думку колегії суддів посилання суду першої інстанції в ухвалі про повернення позовної заяви на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що дії держави-агресора російської федерації призвели до його вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно, є передчасним, та не доцільним в контексті вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Щодо посилання суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів надсилання копії позовної заяви й додатків відповідачеві, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в постанові від 05.03.2025 по справі № 947/16221/24 Верховний Суд зауважив, що рф, порушивши Статут Організації Об`єднаних Націй, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (пункти 1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975 року, договори, укладені між Україною та росією, зокрема про українсько-російський державний кордон, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому є, відповідно до прийнятих Україною нормативних актів, державою?агресором, що свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Верховний Суд сформував висновок щодо обмеження судового імунітету рф у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 в справі №635/6172/17, постановах Верховного Суду від 14.04.2022 в справі №308/9708/19, від 18.05.2022 в справі №428/11673/19, від 18.05.2022 в справі №760/17232/20-ц, від 10.02.2025 в справі №524/1252/23 та інших.

Відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України з опублікуванням оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

З метою дотримання гарантій справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін, враховуючи факт відсутності дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією, припинення дії стосовно цих країн Мінської Конвенції 1993 року, що унеможливлює використання судом засобів поштового зв`язку для інформування рф про провадження у справі, суд першої інстанції мав роз`яснити позивачу право (можливість) самостійно інформувати державу-відповідача в особі її органів державної влади про провадження у справі в українському суді, а також повідомити відповідача про час, дату та місце судового засідання шляхом публікації оголошення на офіційному веб порталі судової влади України.

Таким чином, суд безпідставно зазначив, що позивачем не надано доказів направлення відповідачу рф позовної заяви з додатками позивачем.

Право на звернення особи до суду є її абсолютним правом, що гарантується Конституцією України та іншими законами. Це право забезпечує можливість кожної особи захищати свої права, свободи та законні інтереси у разі їх порушення, невизнання чи оспорення. Судовий захист є важливою складовою верховенства права та демократичної правової держави, а також способом реалізації принципу доступності правосуддя для всіх громадян.

Щоб бути якісним, судове рішення повинно сприйматися сторонами та суспільством у цілому як таке, що стало результатом коректного застосування юридичних правил, справедливого процесу та правильної оцінки фактів, а також як таке, що може бути ефективно реалізованим. Лише в такому випадку сторони будуть переконані, що їхню справу було розглянуто й вирішено справедливо, а суспільство сприйме ухвалене рішення як фактор відновлення суспільної гармонії (пункт 31 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень).

Відповідно до практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм під час вирішення питання про прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судових захист, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 01.12.2022 в справі №910/20185/21.

Суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону, не звернув уваги та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально та помилково повернув позовну заяву.

Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За вказаних обставинах колегія суддів вважає, що ухвала Київського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2025 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, а цивільна справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 6, 379, 382–384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 16 січня 2025 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

С.М. Сегеда