Постанова від 15 січня 2026 р. у справі №521/17236/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1668/26

Справа № 521/17236/25

Головуючий у першій інстанції Бобуйок І. А.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

переглянув у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2025 року про повернення позовної заяви по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ДТЕК Одеські електромережі» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -

В С Т А Н О В И В:

01 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «ДТЕК Одеські електромережі» (- далі АТ «ДТЕК Одеські електромережі») про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано строк десять днів з дня вручення копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви. Роз`яснено, що у разі невиконання вищевказаних вимог у встановлений судом строк, заява буде вважатися неподаною та повернута позивачеві.

Постановляючи вказану ухвалу суд першої інстанції вважав, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 175, 177 ЦПК України, та вказав, що відповідно до ч. 3 п. п. 2, 8 ст. 175 ЦПК України, позовна заява не містить: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви (а.с. 22).

07 жовтня 2025 року від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви та до якої додано копію паспорта на ім`я ОСОБА_1 , копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 та копію довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 (а.с. 24-27).

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до АТ «ДТЕК Одеські електромережі» про визнання протиправним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, вважати не поданою та повернуто позивачу.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37- 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Предметом оскарження є ухвала суду про повернення заяви заявникові (п. 6 ст. 353 ЦПК України).

Згідно частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З урахуванням вищевикладеного та положень ч. 1 ст. 368, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, за наступних підстав.

У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини 2 статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.

Відповідно до положень ст. ст. 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.

Статтею 175 ЦПК України встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява.

Так, згідно ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175, 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. ст. 175, 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 у встановлений судом строк, недоліки позовної заяви, визначені ухвалою суду від 02 жовтня 2025 року усунуті не були, а саме позивачем не вказано зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів.

Однак, колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції, оскільки він є помилковим та не відповідає матеріалам справи.

Так, із змісту позовної заяви ОСОБА_1 до АТ «ДТЕК Одеські електромережі» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вбачається, що позивач надав докази, що підтверджують позовні вимоги, та вказав, що їх оригінали знаходяться в позивача (а.с. 13).

Таким чином, вимога п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачем була виконана, а твердження суду першої інстанції про те, що «позовна заява не містить зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви» не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що норми ст. 175 ЦПК України не містять вимог щодо конкретної форми або розширеного опису зазначення про наявність оригіналів доказів, а передбачають лише обов`язок вказати факт їх наявності у позивача або іншої особи. Вказане позивачем у позовній заяві відповідає буквальному змісту цієї норми.

За таких обставин, підстави для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, саме у зв`язку з не зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви, а в подальшому для її повернення з цих підстав, в суду першої інстанції були відсутні.

Колегія суддів наголошує, що судові процедури повинні бути справедливими, а тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

ЄСПЛ у рішенні від 18 жовтня 2005 року в справі «МПП «Голуб» проти України» відзначив, що право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимну мету та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.

Загалом ЄСПЛ у своїй практиці критично оцінює надмірну формалізованість вимог національного законодавства різних держав-учасниць, що перешкоджають доступу до суду.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Згідно практики Європейського суду з прав людини право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява №12964/87).

Застосування судом першої інстанції найбільш суворого процесуального наслідку у вигляді повернення позовної заяви за формальних підстав свідчить про надмірний формалізм та суперечить завданню цивільного судочинства, визначеному ст. 2 ЦПК України, а також принципу забезпечення особі права на доступ до правосуддя.

Відповідно до ч. 4 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви допускається лише у разі, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, які перешкоджають відкриттю провадження у справі. У даному випадку позивач фактично виконав вимоги закону ще на момент подання позову, а тому підстави для застосування зазначеної норми були відсутні.

Суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону, не звернув уваги та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально та без безпідставно повернув позовну заяву.

Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За вказаних обставинах колегія суддів вважає, що ухвала Хаджибейського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2025 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, а цивільна справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 6, 379, 382–384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 16 січня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

С.М. Сегеда