Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №522/16112/25-Е — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Заява про забезпечення (скасування забезпечення) позову або доказів

Дата: 12 січня 2026 р.

Справа: №522/16112/25-Е

Суддя: Кострицький В. В.

Номер провадження: 22-ц/813/1298/26

Справа № 522/16112/25-Е

Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю.І.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОЧЕ РІВЕР ХІЛС», ОСОБА_2

треті особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «КОРОНА», ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 01 серпня 2025 року, постановлену у складі судді Ковтун Ю.І., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОЧЕ РІВЕР ХІЛС», ОСОБА_2 , треті особи Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «КОРОНА», ОСОБА_3 про витребування рухомого майна з чужого незаконного володіння, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, стягнення втраченої вигоди,-

установив:

Короткий зміст заяви.

22.07.2025 на адресу суду надійшла заява позивачки ОСОБА_1 про забезпечення позову.

31.07.2025 від позивачки ОСОБА_1 на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків, в якій просить розгляд заяви про забезпечення позову від 22.07.2025 проводити в редакції заяви про забезпечення позову, яка подана до даної заяви.

До заяви надано заяву представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Курило Вікторії Григорівни про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову у цивільній справі № 522/16112/25-ц шляхом:

- накладення арешту на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31100074), яка належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОЧЕ РІВЕР ХІЛС» (ЄДРПОУ 43288951), в межах суми позовних вимог у розмірі 114130 (сто чотирнадцять тисяч сто тридцять) гривень 00 копійок.

- накладення арешту на рухоме майно, що знаходиться у квартирі АДРЕСА_1 , шляхом проведення його опису та арешту згідно з переліком, наведеним у Таблиці 1 яка є додатком до даної заяви , а саме: 1. Комплект меблів до спальні (ліжко+2 прикроватні тумби); 2. Тумба під телевізор; 3. Телевізори Digital; 4. Комплект м`яких меблів (диван + крісло розкладні) ; 5. Кухонні меблі + варочна поверхня Siemens; 6. Духова шафа; 7. Комплект меблів у передпокій (диван+2 тумби); 8. Бойлер; 9. Пральна машина «Bosch»; 10. Ванна акрилова; 11. Холодильник «Днепр»; 12. Мікрохвильова піч; 13. Электрочайник; 14. Комплект посуду на 12 персон; 15. Комплект постільної білизни; 16. Ковдра літня; 17. Ковдра зимня; 18. Подушка пухова; 19. Плед; 20. Покривало; 21. Набір рушників; 22. Роутер компанії Vega; 23. Система охоронної сигналізації; 24. Комплект балконних меблів (стіл+2 стільця); 25. Сейф; 26. Фен для волосся; 27. Люстра; 28. Прасувальна дошка; 29. Тюль та гардини; 30. Каструля; 31. Сковорідка; 32. Стіл + 2 стільця + 4 табуретки; 33. Дзеркало в ванній кімнаті; 34. Вбудована шафа під сейф; 35. Миючі засоби; 36. Технічні пристосування (відро та швабра).

Заява обґрунтована тим, що найбільш переконливим доказом наміру відповідачів унеможливити виконання рішення є розміщення оголошення про продаж квартири, в якій знаходиться спірне рухоме майно позивача. На сайті агентства нерухомості «Атланта» розміщено оголошення (код об`єкта: 321172) про продаж квартири за адресою АДРЕСА_2 , за ціною 2 825 429 грн (еквівалент 68 000 доларів США). Ключовим є те, що фотографії, долучені до оголошення, беззаперечно демонструють, що квартира продається разом із рухомим майном, яке належить позивачу. На фото чітко видно меблі, елементи декору та техніку, перелік яких зафіксовано в Акті приймання-передачі від 03.07.2023. Це є прямим доказом того, що відповідачі не просто незаконно утримують чуже майно, а й активно намагаються його продати третім особам. У разі такого продажу, витребування рухомого майна у нового добросовісного набувача нерухомості стане вкрай ускладненим, якщо не неможливим. Також зазначила, що навіть якщо припустити, що виконання рішення в натурі стане неможливим і мова йтиме про грошову компенсацію, її отримання також перебуває під загрозою. Згідно зі Свідоцтвом про право власності від 29.06.2023, виданим нотаріусом Фроловою Р.В., квартира обтяжена іпотекою на користь самого ж відповідача-1, ТОВ «ЗОЛОЧЕ РІВЕРС ХЛС», на суму 1120000 грн. Це означає, що у разі продажу квартири, виручені кошти в першу чергу будуть спрямовані на погашення вимог іпотекодержателя. Це створює обґрунтований ризик того, що після задоволення вимог забезпеченого кредитора у відповідача-1 не залишиться достатньо вільних коштів для відшкодування позивачу вартості її майна у розмірі 114130 грн.

Позивач просить вжити два взаємопов`язані заходи, які є абсолютно адекватними та співмірними. Позивач просить накласти арешт на квартиру АДРЕСА_3 виключно в межах суми позовних вимог, що становить 489130,00 грн. Цей захід є максимально співмірним та збалансованим. Він не блокує господарську діяльність Відповідача-1 і не паралізує можливість розпорядження активом вартістю понад 2,8 млн грн., а лише встановлює обтяження на незначну, порівняно з вартістю об`єкта, суму. Предметом даного позову є витребування конкретного, індивідуально визначеного рухомого майна (віндикаційний позов). Збереження цього майна в натурі є ключовою передумовою для реального відновлення права власності позивача.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 01 серпня 2025 року у задоволенні заяви представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Курило Вікторії Григорівни про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОЧЕ РІВЕР ХІЛС», ОСОБА_2 , треті особи Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «КОРОНА», ОСОБА_3 про витребування рухомого майна з чужого незаконного володіння, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, стягнення втраченої вигоди - відмовлено.

Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, що посилання позивачки на те, що накладення арешту на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОЧЕ РІВЕР ХІЛС», в межах суми позовних вимог є гарантією виконання останнім можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, не є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Суд приходить до висновку про недоцільність застосування заходів забезпечення позову, про які просить позивачка, оскільки нею не надано жодних доказів того, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення заяви.

Також, суд зауважує, що такий вид забезпечення позову як арешт майна, може бути застосовано до рухомого та нерухомого майна, яке має ознаки речей.

Разом з тим, заявник у заяві про забезпечення позову просить накласти арешт на рухоме майно, яке не представляється можливим ідентифікувати як річ чи сукупність речей (не вказано ознаки, які ідентифікують відповідне майно та відрізняють його від іншого (однорідного чи подібного) майна).

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 01 серпня 2025 року у справі про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову та постановити нову ухвалу, якою заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Курило Вікторії Григорівни – про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що зазначена ухвала є помилковою, незаконною та необґрунтованою. Вона постановлена з істотним порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам. Більше того, оскаржувана ухвала не просто є формальною відмовою, а й створює небезпечний прецедент, за якого право на ефективний судовий захист, гарантоване Конституцією України та міжнародними конвенціями, стає ілюзорним.

Суд першої інстанції обґрунтував свою відмову тим, що позивачем не надано жодних доказів того, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду, а її доводи є лише «посиланнями» та «припущеннями». Такий висновок є не просто хибним – він свідчить про повне ігнорування судом наданих доказів та неправильне розуміння самої суті доказування на стадії забезпечення позову.

До заяви було долучено роздруківку реального оголошення з сайту агентства нерухомості «Атланта» про продаж квартири, в якій знаходиться спірне майно, за ціною 2 825 429 грн. Це не «припущення», а прямий, задокументований доказ того, що Відповідачі вчиняють активні підготовчі дії до відчуження активу, нерозривно пов`язаного з предметом спору. Більше того, фотографії в оголошенні чітко демонструють, що на продаж виставлено не лише «голі стіни», а й рухоме майно, що належить позивачу, перелік якого зафіксовано в Акті від 03.07.2023.

Суд першої інстанції повністю проігнорував другий, не менш вагомий аргумент позивача: наявність іпотечного обтяження на квартиру на суму 1 120 000 грн. на користь самого ж відповідача-1, ТОВ «ЗОЛОЧЕ РІВЕР ХІЛС». Цей факт у сукупності з намірами продати квартиру створює подвійну загрозу: у разі продажу квартири виручені кошти в першу чергу підуть на погашення вимог самого ж відповідача як іпотекодержателя, що робить ілюзорною навіть можливість отримання грошової компенсації. Нездатність суду оцінити ці докази в їх сукупності свідчить про неповне та однобічне дослідження обставин справи.

Метою цього заходу є не лише обмеження у розпорядженні, а й офіційна фіксація наявності, стану та індивідуальних ознак майна. Це дозволяє позивачу, відповідно до статті 49 ЦПК України, уточнити свої позовні вимоги та надати суду всі необхідні дані для розгляду справи по суті. Аналогічна логіка застосовувалася у подібних справах, де позивач був позбавлений доступу до майна (наприклад, справа ОСОБА_4 ). Відмовляючи у цьому, суд позбавив Позивача не лише гарантії виконання рішення, а й єдиного законного процесуального інструменту для збору доказів.

При цьому суд помилково застосував норми матеріального права (статті 179, 184 ЦК України) до суто процесуального питання. На стадії забезпечення позову суд не вирішує спір по суті, а лише створює умови для збереження предмета спору. Вимога надати вичерпні докази, які можуть бути здобуті лише внаслідок вжиття заходів забезпечення, є абсурдною. Тим більше, що до заяви було додано Акт приймання передачі від 03.07.2023, який містить детальний перелік 36 позицій рухомого майна.

Цей документ є більш ніж достатнім для попередньої ідентифікації майна, а твердження суду про протилежне прямо суперечить матеріалам справи.

Вказує, що арешт рухомого майна зберігає сам предмет спору, а арешт квартири – унеможливлює ускладнення процесу його повернення через появу нового «добросовісного» набувача. Заходи є і абсолютно співмірними.

Щодо явки сторін.

Сторони сповіщені належним чином про дату, час та місце судового засідання. В судове засідання сторони не з`явились, що не перешкоджає розгляду справи у відповідності до ст. 372 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість ухвали в межах заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).

Крім того, частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судом норм чинного законодавства України при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд першої інстанції відмовивши у задоволенні заяви про забезпечення позову, зазначив, що посилання позивачки на те, що накладення арешту на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОЧЕ РІВЕР ХІЛС», в межах суми позовних вимог є гарантією виконання останнім можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, не є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про недоцільність застосування заходів забезпечення позову, про які просить позивачка, оскільки нею не надано жодних доказів того, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення заяви.

Колегія суддів апеляційного суду в повній мірі погоджується із таким висновком з огляду на наступне.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Ключовим завданням при вирішенні необхідності забезпечення позовних вимог є забезпечення в подальшому виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Як вбачається із матеріалів справи у липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, згідно якої просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

На думку заявника, є підстави вважати, що відповідач може вчинити дії з метою унеможливлення виконання рішення суду та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

На вказані вище обставини позивач також посилається в апеляційній скарзі.

Як визначено положеннями статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як передбачено вимогами статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову. Отже, при поданні заяви про забезпечення позову недостатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених цим Кодексом.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року, справа N 183/5864/17-ц (провадження N 61-38692св18).

Подана у цій справі заява про забезпечення позову не містить доказів про існування обставин, які унеможливлять виконання рішення суду, у разі невжиття, вказаного в заяві виду забезпечення позову, зокрема, заява не містить обґрунтування ризиків здійснення відповідачем будь-яких дій направлених на неможливість виконання рішення в майбутньому, а заявником не наведено будь-яких підстав необхідності забезпечення позову шляхом визначеним заявником спосіб.

У матеріалах справи також відсутні докази, які б підтверджували доводи скаржника про те, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить або істотно ускладнить виконання рішення суду в подальшому, тобто посилання скаржника на доведеність даних обставин ґрунтуються на припущеннях, що не відповідає положенням статті 81 ЦПК України.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції з урахуванням фактичних обставин справи дійшов правильного висновку про відсутність підстав для забезпечення позову.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні відповідати заявленим вимогам, тобто повинні бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору, бути співмірними заявленим вимогам, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Посилання позивачки на те, що накладення арешту на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОЧЕ РІВЕР ХІЛС», в межах суми позовних вимог є гарантією виконання останнім можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, не є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Факт існування іпотечного обтяження сам по собі не свідчить про порушення прав позивача чи про ризик невиконання рішення суду. Іпотека є законним способом забезпечення зобов`язань і не підтверджує наміру продажу майна, не доводить неможливості виконання майбутнього рішення, не позбавляє позивача передбачених законом способів захисту.

Твердження про «ілюзорність» грошової компенсації є оціночним припущенням, яке не підтверджене жодними фінансовими, договірними чи іншими доказами.

Суд першої інстанції не встановлював права власності, не оцінював докази по суті спору та не виходив за межі повноважень, визначених ЦПК України. Навпаки, він обґрунтовано виходив із того, що: перелік майна в акті приймання-передачі сам по собі не доводить загрози його втрати, ідентифікація майна без доведення ризику не є підставою для арешту, співмірність заходів не може оцінюватися абстрактно, без доведення необхідності їх застосування.

Отже, апеляційна скарга зводиться до незгоди з законною оцінкою суду, але не містить нових доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Доводи апелянта є декларативними, припущеними та не підтвердженими належними і допустимими доказами.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам процесуального закону, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання можливого майбутнього рішення суду, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви в цій справі.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та суб`єктивного тлумачення скаржницею норм права, що регулюють питання забезпечення позову та обставин необхідності вжиття заходів забезпечення позову, і не спростовують правильність висновків суду. Правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04)..

Отже, підстави для вжиття обраних заявником заходів забезпечення позову в цій справі відсутні, а тому ухвала суду першої інстанції є законною.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання судом.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, з мотивів наведених у скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382–384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 01 серпня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Ю.П. Лозко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua