Рішення від 15 січня 2026 р. у справі №473/205/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/205/26

РІШЕННЯ

іменем України

"16" січня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Лузан Л.В., за участю секретаря судових засідань Ліхачової А.Є, представниці позивача Шевчук А.В., відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську Миколаївської області адміністративну справу за позовом Вознесенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області до ОСОБА_1 про затримання з метою забезпечення примусового видворення,

ВСТАНОВИВ

16 січня 2026 року Вознесенський відділ Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15 січня 2026 року співробітниками Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області було виявлено громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , який порушив Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»,а саме не мав дійсного паспортного документа, а також документів, які б надавали йому право законного перебування на території України. При цьому будь-яких дій для легалізації факту свого перебування в Україні не вживав.

У зв`язку з встановленими обставинами 15 січня 2026 року співробітники Вознесенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області склали стосовно відповідача протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст.203КУпАП та винесли постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400,00 грн.

Також 15 січня 2026 року Вознесенський відділ Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області прийняв відносно відповідача рішення про примусове видворення з України.

Враховуючи вказані обставини, виходячи з того, що є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення про видворення та перешкоджатиме здійсненню вказаної процедури, а тому позивач просив затримати відповідача строком на шість місяців з метою забезпечення його примусового видворення.

В судовому засіданні представниця позивача Шевчук А.В. позовні вимоги підтримала.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, оскільки має родину на території України. Водночас документами з приводу легалізації свого становища на території України не займався, оскільки мав намір вирішувати це питання після закінчення воєнного стану в Україні.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 січня 2026 року співробітниками Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області був доставлений до приміщення Вознесенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Проведеною Вознесенським відділом Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області перевіркою встановлено, що відповідач прибув на територію України 21 грудня 2014 року по паспортному документу громадянина Республіки Узбекистану для виїзду за кордон на його ім`я, серії та номеру АА1568833, строк дії якого закінчився 20 травня 2023 року на території України.

28 січня 2020 року Вознесенським відділом Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області було прийнято рішення про примусове повернення відповідача до країни походження або третьої країни, зобов`язано останнього покинути територію України до 27 лютого 2020 року. Проте обумовлене рішення відповідач не виконав.

При цьому, відповідач дозволу на імміграцію в Україну не оформляв, для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів не звертався, будь-яких інших дій щодо легалізації свого становища в Україні не вживав. За оформленням нового паспортного документу для виїзду за кордон іноземець до Посольства Республіки Узбекистану в Україні не звертався.

У зв`язку з встановленими обставинами 15 січня 2026 року співробітники Вознесенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області склали стосовно відповідача протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст.203КУпАП та винесли постанову про накладення адміністративного стягнення в вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн.

Також 15 січня 2026 року Вознесенський відділ Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області прийняв відносно відповідача рішення про примусове видворення з України.

Згідно рішення Вознесенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області від 15 січня 2026 року відповідач був поміщений до ДУ «Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС України» (направлені відповідні повідомлення до посольства Республіки Узбекистан).

Згідно ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Чахал проти Великобританії» будь-яке позбавлення волі відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод буде виправданим доти, доки триває процедура депортації. Якщо така процедура не провадиться з належною ретельністю, затримання перестає бути допустимим.

Європейський Суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» та у справі «Дугуз проти Греції» вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в Законі.

Згідно ч.ч. 1, 3, 4 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Згідно ч. 1ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; зобов`язання внести заставу.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців (ч. 11ст. 289 КАС України).

Судом встановлено, що відповідач постійного зареєстрованого місця проживання та законного джерела існування не має. ОСОБА_2 не має дійсного паспортного документа або документа, який дає право на виїзд з України, також у нього відсутні документи на проживання в Україні. З заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні відповідач не звертався. Водночас, останній не надав належних та допустимих доказів, які б унеможливлювали виконання ним вимог Закону, або поважності причин такого порушення.

Враховуючи відсутність у відповідача документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України, примусове повернення до нього не застосовувалося в силу вимог ч.8 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Отже, оскільки відповідач допустив порушення вимог міграційного законодавства України, будь-яких дій для легалізації свого перебування на території України не вчинив, в останнього відсутній документ, що дає право на виїзд з України, не виконав раніше прийняте відносно нього рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, тому наявні обґрунтовані підстави вважати, що він ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення. Зазначене є передбаченою ч.1 ст.289 КАС України підставою для затримання іноземця з метою забезпечення примусового видворення за межі території України.

Водночас, суд критично ставиться до доводів відповідача стосовно наявності у нього родини на території України, оскільки зазначене не підтверджено жодними доказами та не спростовує факту порушення відповідачем встановленого законом порядку перебування іноземців на території України.

Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги Вознесенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.2,5-6,8-10,77,241-246,271,289 КАС України, суд

УХВАЛИВ

адміністративний позов Вознесенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області до ОСОБА_1 про затримання з метою забезпечення примусового видворення задовольнити.

Затримати громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, з поміщенням його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, на строк, необхідний для проведення процедури видворення, однак не більше ніж на шість місяців, починаючи відрахування вказаного строку з дати фактичного затримання, тобто з 15 січня 2026 року.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.В.Лузан