Вирок від 15 січня 2026 р. у справі №953/220/26 — Київський районний суд м. Харкова

Справа№ 953/220/26

н/п 1-кп/953/552/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2026 р. м. Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного провадження кримінальне провадження №12025226130000592 від 04.12.2025 за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт. Слобожанське Зміївського району Харківської області, із базовою середньою освітою, не одруженого, на утриманні малолітніх осіб та осіб похилого віку не має, інвалідом та військовослужбовцем не являється, офіційно не працевлаштований, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:

1)вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 20.01.2016 за ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ст. 75 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі;

2)вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 07.02.2019 за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України до 4 років позбавлення волі;

3)вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 15.07.2019 за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 70, ст. 71 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі;

4) вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 02.09.2019, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду від 03.12.2019, за ч.2 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до 4 років позбавлення волі; ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 18.02.2020 визначено порядок виконання вироків та за сукупністю злочинів відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворих покарань, призначених вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 07.02.2019 та вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 02.09.2019, більш суворим, призначеним вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 15.07.2019, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці;

5)вироком Зміївського районного суду Харківської області від 15.06.2020 за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1,4 ст. 70 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі;

6)вироком Новобаварського районного суду м. Харкова від 08.10.2025 за ч. 4 ст. 185, до позбавлення волі на строк 5 років, відповідно до ст. 75,76 України, звільнений з іспитовим строком на 2 роки,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

03.12.2025 о 18:00, ОСОБА_3 , перебуваючи у приміщенні квартири за адресою: АДРЕСА_2 , на ґрунті ревнощів, вступив у словесний конфлікт зі своєю співмешканкою ОСОБА_4 .

В ході конфлікту ОСОБА_3 , діючи з раптово виниклим прямим умислом, спрямованим на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , з мотивів ревнощів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і свідомо бажаючи їх настання, перебуваючи у положенні стоячи праворуч від потерпілої на відстані 70 сантиметрів, наніс удар кулаком лівої руки в область правого плеча потерпілої, та один удар кулаком лівої руки в праву частину грудної клітини зі сторони спини ОСОБА_4 .

В результаті протиправних дій з боку ОСОБА_3 , згідно з висновком судово-медичної експертизи № 09-2001/2025 від 05.12.2025, ОСОБА_4 спричинено тілесні ушкодження у вигляді садна в проекції правого VII ребра по лопатковій лінії, синця з садном на тлі в проекції плечового суглобу по задній частині, синця на плечі в верхній третині по задній поверхні, що відповідно до п.п. 2.3.2.«б», 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6, відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.

Враховуючи, що ступінь родинних відносин, спорідненості між потерпілою ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а також характер насильства відповідають критеріям, визначених у ст. ст. 1, 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дане кримінальне правопорушення відноситься до кримінальних проступків, пов`язаних із домашнім насильством.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 125 КК України, як спричинення умисних легких тілесних ушкоджень.

Прокурор звернувся з клопотанням про розгляд кримінального проступку у порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 у заяві про визнання винуватості, за участі захисника - адвоката ОСОБА_5 , беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального проступку при обставинах, викладених в обвинувальному акті, беручи до уваги, що обвинуваченому роз`яснено зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акту у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини, враховуючи, що обвинуваченим надана згода на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду у судовому засіданні, він правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності його позиції, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, про що потерпілим ОСОБА_4 надано відповідну заяву, та розглядає справу відповідно до ч. 2 ст. 382 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 381 КПК України суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акту.

Враховуючи викладене, а також те, що вимоги КПК України виконані, суд дійшов висновку, що обвинувальний акт має бути розглянутий в порядку, передбаченому ст. 381-382 КПК України.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України не здійснюється.

На підставі ч. 2 ст. 382 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Дослідивши обвинувальний акт та матеріали кримінального провадження, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_3 у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, повністю доведена.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він неодноразово судимий, останній раз, вироком Новобаварського районного суду м. Харкова від 08.10.2025 року за ч. 4 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки, на обліку лікаря психіатра та нарколога не перебуває, не одружений, проживає з цивільною дружиною ОСОБА_4 , на утриманні малолітніх осіб та осіб похилого віку не має, інвалідом та військовослужбовцем не являється, офіційно не працевлаштований, інша компрометуюча інформація відсутня.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, відповідно до п. 6-1 ч. 1 ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального проступку відносно особи, з якою винний перебуває у сімейних/близьких відносинах.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

При обранні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно до ст. 65 КК України, суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного ним кримінального проступку, даних про особу обвинуваченого, майновий стан, наявність обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченого та обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого, і вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання, в межах санкції ч. 1 ст. 125 КК України, у вигляді штрафу.

Суд, враховуючи обставини скоєного кримінального правопорушення, кваліфікує протиправне діяння обвинуваченого ОСОБА_3 як таке, що пов`язане із домашнім насильством, з таких підстав.

Верховний Суд у постанові від 12.02.2020 у справі №453/225/19 зауважив, що Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (далі - Закон № 2227-VIII), який набрав чинності 11.01.2019, внесено зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII) під домашнім насильством розуміється діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Водночас у п. «b» ст. 3 Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі - Стамбульська конвенція) визначає домашнє насильство як всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.

Як наголошується у Стамбульській конвенції (ст. 2), її положення застосовуються до всіх форм насильства щодо жінок, у тому числі до домашнього насильства, яке зачіпає жінок непропорційно.

У контексті зазначеного «злочином, пов`язаним із домашнім насильством» слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого містять хоча б один із елементів, перелічених у ст. 1 Закону № 2229-VIII, незалежно від того, чи вказано їх у відповідній статті (частині статті) КК України як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину.

Відповідно до ст. 91-1 КК України, в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов`язки: 1) заборона перебувати місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження програми для кривдників (частина 1 статті) Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, застосовуються до особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла 18-річного віку (частина 2 статті) Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців (частина 3 статті).

Враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що в інтересах потерпілої необхідно застосувати до обвинуваченого обмежувальний захід, поклавши на нього обов`язок, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України, а саме, направити ОСОБА_3 для проходження програми для кривдників строком 3 місяці.

Призначене покарання на думку суду буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Щодо ОСОБА_3 запобіжний захід не обирався і, зважаючи на характер призначеного покарання, його обрання є недоцільним.

Цивільний позов не заявлено.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

Керуючись ст. ст. 369, 370, 373, 374, 381, 382 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначити йому покарання у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 50 (п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 850,00 (вісімсот п`ятдесят, 00) грн.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України застосувати до ОСОБА_3 обмежувальний захід - направлення для проходження програми для кривдників на строк 3 (три) місяці.

Вирок Новобаварського районного суду м. Харкова від 08.10.2025, яким ОСОБА_3 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, та за ст. 75 КК України звільнено з іспитовим строком два роки виконувати окремо.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з моменту його отримання.

Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому ст.ст. 381 та 382 цього КПК України, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини. Якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому ст. 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Копія вироку за результатами розгляду обвинувального акту щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надсилається учасникам судового провадження.

Вирок суду першої інстанції, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1