Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №826/17739/14 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/17739/14 Суддя (судді) першої інстанції: Андрусенко О.О., Костюкевич С.Ф., Мачульський В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Василенка Я.М.,

Кузьменка В.В.,

за участі секретаря судового засідання Фищук Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Кабінету Міністрів України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та скасування розпорядження, наказу, поновлення на роботі, стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В :

До Волинського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної казначейської служби України, Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 977-р про звільнення позивача з посади першого заступника голови Державної казначейської служби України, визнання протиправним та скасування наказу Державної казначейської служби України від 24.10.2014 № 866-о, поновлення на посаді першого заступника голови Державної казначейської служби України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.10.2014 Кабінетом Міністрів України видано розпорядження за №977-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника голови Державної казначейської служби України» з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України). На виконання даного розпорядження, Державною казначейською службою України видано наказ від 24.10.2014 №866-о, відповідно до якого позивач вважається звільненим 24.10.2014.

Позивач вважав своє звільнення незаконним та безпідставним, оскільки оскаржувані у даній справі розпорядження та наказ про звільнення були видані у період його непрацездатності та перебування на лікарняному. Також, на переконання позивача, до нього не можуть застосовуватися положення Закону України «Про очищення влади». Так, зазначив, що з 1993 року його діяльність пов`язана із формуванням і удосконаленням державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, а з 1996 року йому неодноразово оголошувались подяки, він був нагороджений почесними грамотами, відзнаками, нагрудним знаком та грошовими винагородами. Вказані факти, а також багаторічний безперервний стаж роботи в органах державного казначейства України свідчить про його професійність та неупередженість, незалежність від політичної ситуації в країні, а робота у Державній казначейській службі України за часів усіх Президентів України свідчить про відсутність у його діях приналежності чи переваги до якоїсь політичної сили чи сприяння до узурпації влади. З урахуванням цього зазначив, що лише той факт, що він обіймав посаду заступника голови Державної казначейської служби України у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 не може бути причиною для звільнення його з посади.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2014 відкрито провадження в адміністративній справі №826/17739/14 (т. 1 а.с. 1).

У запереченнях проти адміністративного позову представник відповідача Державної казначейської служби України позовних вимог не визнав та просив у їх задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування такої позиції зазначив, що Законом України «Про очищення влади» визначено, що умовою для застосування вказаного Закону до суб`єктів, передбачених статтею 2, є факт перебування їх на відповідних посадах упродовж визначеного статтею 3 закону терміну. Відтак посилання позивача на те, що він своїми діями не сприяв узурпації влади ОСОБА_2 , підриву основ національної безпеки і оборони України, не спростовують правомірності застосування до нього Закону про люстрацію, оскільки останній не передбачає в якості критерію здійснення очищення влади необхідність встановлення перелічених у частині другій статті Закону дій. Зазначив, що норми Закону України «Про очищення влади» є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами у визначений законом строк. У свою чергу, Казначейство на підставі приписів Закону України «Про очищення влади» та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №977-р видало наказ від 24.10.2014 №866-о, яким, зокрема, наказано вважати позивача таким, що звільнений з посади першого заступника голови Державної казначейської служби України 24.10.2014 (т. 2 а.с.36-37).

Представник Кабінету Міністрів України також подав заперечення проти адміністративного позову, в яких просив у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що звільнення позивача відбулось у відповідності до чинного законодавства, на підставі прямої вказівки норми Закону України «Про очищення влади» (т. 1 а.с. 144-147).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2015 зупинено провадження у справі № 826/17739/14 до вирішення Конституційним судом України справи за конституційними поданнями 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» (т. 1 а.с.172-173).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2016 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення провадження у справі № 826/17739/14 (т. 2 а.с. 4-6).

Станом на 15.12.2022 день набрання чинності Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX, адміністративну справу №640/18992/18 Окружним адміністративним судом міста Києва не було розглянуто та відповідно до пункту 2 розділу ІІ вказаного Закону цю справу передано на розгляд та вирішення Волинського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №826/17739/14 (т. 2 а.с. 15).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 поновлено провадження у справі № 826/17739/14, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження колегією у складі трьох суддів, призначено у даній справі підготовче засідання (т. 2 а.с. 20-21).

21.04.2025 на адресу суду надійшли додаткові пояснення від представника Державної казначейської служби України, в яких він підтримав правову позицію, викладену у поданих раніше запереченнях проти адміністративного позову. Додатково зазначив, що оскільки ОСОБА_1 у 2022 році досягнув 65-річного віку, призначення (поновлення) його на посаді, займаній до 2014 року, є об`єктивно неможливим з огляду на вимоги пункту 7 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» (т. 2 а.с. 29-31).

30.05.2025 представник Кабінету Міністрів України подав відзив на позовну заяву, в якому додатково зазначив, що розпорядження Уряду від 16.10.2014 № 977-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника голови Державної казначейської служби України» видано у межах компетенції, передбаченої Конституцією, законами України, та відповідає чинному законодавству України. Також зауважив, що вимога про поновлення позивача на посаді першого заступника голови Державної казначейської служби України є безпідставною у зв`язку з неможливістю реалізації роботодавцем на даний час такої вимоги (т. 2 а.с. 138-145).

У додаткових поясненнях, поданих 16.06.2025 та 01.07.2025, представник позивача підтримала позовні вимоги просила їх задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (т. 2 а.с.194-195).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року, визнано протиправним та скасовано розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року №977-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної казначейської служби України».

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної казначейської служби України від 24.10.2014 №866-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державної казначейської служби України з 25.10.2014.

Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 3743697,54 грн. (три мільйони сімсот сорок три тисячі шістсот дев`яносто сім гривень 54 коп.).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Державна казначейська служба України, Кабінет Міністрів України подали апеляційні скарги, в яких просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку у відкритому судовому засіданні на 14 січня 2026 р.

У судовому засіданні представники апелянтів вимоги апеляційних скарг підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційних скарг, згідно норм ст. 309 КАС України.

Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Кабінету Міністрів України не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_1 , починаючи з 1995 року, працював на керівних посадах у Державному казначействі України, про що свідчать записи у трудовій книжці (т. 1 а.с .9-23), біографічна довідка (т. 1 а.с. 80-81, 150-151).

Указом Президента України від 17.01.2011 №114/2011 ОСОБА_1. призначено першим заступником Голови Державної казначейської служби України» (т. 1 а.с. 56).

Наказом голови Державної казначейської служби України від 30.12.2011 №1196-к позивача з 03.01.2012 призначено першим заступником Голови Державної казначейської служби України» (т. 1 а.с. 55).

Матеріалами справи також підтверджено, що у період з 16.10.2014 по 31.10.2014 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у лікувальному закладі, про що свідчить листок непрацездатності серії АГІ № 819655 (т. 1 а.с. 6).

Поряд з тим, 16.10.2014 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №977-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної казначейської служби України», відповідно до якого позивача звільнено з посади першого заступника Голови Державної казначейської служби України з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України) (т. 1 а.с. 148).

Відповідно до вказаного вище розпорядження головою Державної казначейської служби України 24.10.2014 видано наказ №866-о «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого ОСОБА_1 вважати таким, що звільнений з посади першого заступника Голови Державної казначейської служби України 24.10.2014 (т. 1 а.с. 8, 100).

Позивач, вважаючи розпорядження та наказ про своє звільнення протиправними, звернувся до суду з вказаним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що особова справа ОСОБА_1 не містить відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №977-р та наказ Державної казначейської служби України від 24.10.2014 №866-о про звільнення ОСОБА_1 з посади не містять обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.

Також, відповідачі не стверджували про причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів.

Як зазначив суд, оцінюючи пропорційність обмежень у їх сукупності, застосованих до ОСОБА_1 , щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.

Колегія суддів наголосила на порушення відповідачами частини третьої статті 40 КЗпП України, яка забороняє звільняти працівника у період його тимчасової непрацездатності.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані у даній справі розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №977-р та наказ Державної казначейської служби України від 24.10.2014 №866-о про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної казначейської служби України в своїй сукупності із встановленими порушеннями є протиправними та підлягають скасуванню.

Суд першої інстанції відхилив посилання відповідачів на те, що у зв`язку з досягненням позивачем 65-річного віку поновлення його на посаді є об`єктивно неможливим, адже частиною четвертою статті 83 Закону України «Про державну службу» передбачено, що у зв`язку з потребами служби державний службовець за рішенням суб`єкта призначення може бути залишений на державній службі після досягнення 65-річного віку за його згодою. Рішення про продовження строку перебування на державній службі приймається суб`єктом призначення щороку, але не більш як до досягнення державним службовцем 70-річного віку.

Суд першої інстанції виснував, що вказаний Закон передбачає можливість залишення державного службовця на державній службі після досягнення ним 65-річного віку, в ході розгляду даної справи встановлено протиправність розпорядження та наказу про звільнення позивача з посади, а довготривалий судовий розгляд цієї справи не може позбавити його права на поновлення на посаді у зв`язку з незаконним звільненням.

Відтак позовні вимоги колегія суддів задовольнила у повному обсязі.

Кабінет Міністрів України вважає вказані висновки суду необґрунтованими та помилковими, оскільки:

- норми Закону України «Про очищення влади» застосовуються до особи поза необхідністю доведення вини, адже не є одним із видів юридичної відповідальності, є спеціальними нормами прямої дії;

- у суду були відсутні повноваження щодо надання оцінки чи трактуванню норм Закону України «Про очищення влади»;

- висновки суду першої інстанції про порушення ч. 3 ст. 40 КЗпП України є помилковими;

- продовження перебування на посаді після 65 років не є правом державного службовця, а є правом суб`єкта призначення, що здійснюється лише в разі службової потреби;

- поновлення позивача на посаді державного службовця після досягнення ним 65-річного віку є юридично неможливим.

Державна казначейська служби України вважає вказані висновки суду необґрунтованими та помилковими, оскільки:

- суд першої інстанції фактично надав оцінку приписам Закону України «Про очищення влади» з точки зору відповідності чи невідповідності Конституції України;

- оскаржуване рішення у частині визнання протиправним і скасування наказу Казначейства від 24.10.2014 № 866-о, є необґрунтованим, оскільки висновки Суду фактично ґрунтуються на припущеннях;

- особа яка досягла 65-річного віку може бути призначена на посаду державної служби на один рік, за наявності правових підстав особа може бути поновлена на посаді, яку вона обіймала, лише до моменту визначеного у пункті 7 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу», тобто до виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65 річного віку;

- здійснений судом розрахунок сум, присуджених до виплати позивачеві, є безпідставним (необґрунтованим).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 38 Конституції України, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

За змістом статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 61 Конституції України, встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України) передбачено, що підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України «Про очищення влади». У випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади»(частина друга статті 36 КЗпП України).

16.10.2014 набрав чинності Закон України «Про очищення влади» №1682-VII (далі Закон №1682-VII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з частиною першою статті 1 якого очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону № 1682-VII.

Так, пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII, передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: міністра, керівника центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх першого заступника, голови або члена національної комісії, що здійснює відповідно державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв`язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг.

Пунктом 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1682-VII, встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; 2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.

Аналіз положень пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1682-VII, дає підстави для висновку, що заборони, установлені частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII, виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта.

На переконання колегії суддів, приписами Закону № 1682-VII створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до частини другої статті 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення, зокрема, першого заступника керівника центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України, чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду протягом не менше визначеного Законом № 1682-VII строку.

Наведене свідчить про невідповідність положень Закону №1682-VII статті 38 Конституції України.

Заборона перебування на посадах, визначених в частині першій статті 3 Закону №1682-VII та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади, що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує частину другу статті 61 Конституції України.

Колегія суддів звертає увагу, що положення пункту 2 Прикінцеві та перехідні положення та статті 3 Закону №1682-VII, мають бути застосовані у нерозривній сукупності із положеннями статті 1 Закону №1682-VII, якою встановлено мету люстрації - недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Разом із тим, при застосуванні до особи положень Закону №1682-VII, мало б бути з`ясовано, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.

У контексті доводів апелянтів про те, що норми Закону України «Про очищення влади» застосовуються до особи поза необхідністю доведення вини, адже не є одним із видів юридичної відповідальності, є спеціальними нормами прямої дії, колегія суддів звертає увагу, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №977-р та наказ Державної казначейської служби України від 24.10.2014 №866-о про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної казначейської служби України прийнятті без доведення факту індивідуальної вини, а тому, вони не можуть бути визнані правомірними та такими, що прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, і, як наслідок, порушують закріплені Конституцією права ОСОБА_1 .

Щодо аргументів апелянтів про те, що висновки суду першої інстанції про порушення ч. 3 ст. 40 КЗпП України є помилковими, необґрунтованими, то суд апеляційної інстанції наголошує, що висновки суду першої інстанції є правомірними, оскільки відповідачами протиправно звільнено ОСОБА_1 в період його тимчасової непрацездатності, що є порушенням ч. 3 ст. 40 КЗпП України

Так, як слідує із матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 16.10.2014 по 31.10.2014 перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АГІ № 819655 (т. 1 а.с. 6), однак незважаючи на це, наказом Державної казначейської служби України від 24.10.2014 №866-о він був звільнений з посади 24.10.2014.

Ураховуючи викладене, на переконання колегії суддів, оскаржувані у даній справі розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №977-р та наказ Державної казначейської служби України від 24.10.2014 №866-о про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державної казначейської служби України в своїй сукупності із встановленими порушеннями є протиправними та підлягають скасуванню.

У контексті доводів апелянтів щодо неможливості поновлення ОСОБА_1 на посаді державного службовця після досягнення ним 65-річного віку, враховуючи приписи пункту 7 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу», суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Частиною четвертою статті 83 Закону України «Про державну службу», передбачено, що у зв`язку з потребами служби державний службовець за рішенням суб`єкта призначення може бути залишений на державній службі після досягнення 65-річного віку за його згодою. Рішення про продовження строку перебування на державній службі приймається суб`єктом призначення щороку, але не більш як до досягнення державним службовцем 70-річного віку. Таким чином, вказаний Закон передбачає можливість залишення державного службовця на державній службі після досягнення ним 65-річного віку.

Разом із тим, колегія суддів наголошує, що в ході розгляду даної справи встановлено протиправність розпорядження та наказу про звільнення позивача з посади, а довготривалий судовий розгляд цієї справи не може позбавити його права на поновлення на посаді у зв`язку з незаконним звільненням. Питання подальшого проходження державної служби після досягнення 65 річного віку, не є предметом спірних правовідносин, та не має значення у даній справі при вирішенні спору про поновлення особи на посаді.

Щодо доводів апеляційної скарги Державної казначейської служби України про те, що здійснений судом розрахунок сум, присуджених до виплати позивачеві, є безпідставним (необґрунтованим), суд апеляційної інстанції акцентує увагу на наступне.

Середній заробіток працівника, зокрема, визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати, передбаченої цим Порядком застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами пункту 10 Порядку № 100, який був чинним до 12.12.2020, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток.

У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.

Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.

Коефіцієнт, на який необхідно коригувати виплати, які враховуються для обчислення середньої заробітної плати, розраховується діленням окладу (тарифної ставки), установленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував до тлумачення положень Порядку № 100 для цілей обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з-поміж інших постанов, у постановах від 21.04.2021 у справі № 640/6398/19, від 20.09.2022 у справі № 803/2375/14, від 22.02.2023 у справі 826/17709/14, від 04.09.2024 у справі №826/20158/14

Разом із тим, 12.12.2020 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213, якою внесено зміни до Порядку №100, зокрема, виключено його пункт 10, однак, згідно з висновками Верховного Суду, зробленими, зокрема, у постановах від 04.11.2021 в справі №826/6301/15, від 20.01.2022 у справі №826/17709/14, від 25.01.2022 у справі №826/17708/14, від 18.04.2022 у справі №802/4032/14-а, від 28.04.2022 у справі №826/18143/14, від 27.09.2022 у справі №826/18139/14, від 29.11.2022 у справі №826/17616/14 та інших, підстави для застосування коефіцієнта підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку №100 при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні з 12.12.2020, тобто з дати набрання чинності Постановою №1213, якою виключено пункт 10 Порядку №100, а у площині спірних правовідносин до 11.12.2020 середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно розраховувати із урахуванням відповідного коефіцієнта підвищення, оскільки до 11.12.2020 пункт 10 Порядку № 100 був чинним і підлягав застосуванню.

Як вбачається з довідки Державної казначейської служби України від 11.04.2025 №19-11-08/8100 про середньомісячну заробітну плату, у серпні 2014 року заробітна плата позивача становила 12649,94 грн (у серпні 2014 року фактично відпрацьовано 20 робочих днів), а у вересні 2014 року 6551,88 грн (у вересні 2014 року фактично відпрацьовано 11 робочих днів) (т. 2 а.с. 47). Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 619,41 грн ((12649, 94+6551,88)/31, де 31 кількість фактично відпрацьованих робочих днів у серпні-вересні 2014 року).

На виконання вимог ухвали суду, Державна казначейська служба України надала інформацію про те, що посадовий оклад Першого заступника Голови Казначейства ОСОБА_1 станом на дату звільнення 24.10.2014 по 30.11.2015 становив 4648,00 грн згідно зі штатним розписом апарату Казначейства на 2014 рік/2015 рік та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 510 «Про оплату праці керівників державних органів». З 01.12.2015 по 31.12.2015 та з 01.01.2016 по 30.04.2016 становив 5 810,00 грн згідно зі змінами до штатного розпису апарату Казначейства на 2015 рік 2016 рік та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів». З 01.05.2016 по 31.12.2016 становив 11200,00 грн згідно зі змінами до штатного розпису апарату Казначейства на 2016 рік та відповідно до Схеми посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році». З 01.01.2017 по 31.12.2017 становив 12 000,00 грн згідно зі штатним розписом апарату Казначейства на 2017 рік та відповідно до Схеми посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2017 році, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів». З 01.01.2018 по 31.12.2018 становив 15 800,00 грн згідно зі штатним розписом апарату Казначейства на 2018 рік та відповідно до Схеми посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2018 році, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів», із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2018 № 24 «Про впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2018 році». З 01.01.2019 по 31.12.2019 становив 21 900,00 грн згідно зі штатним розписом апарату Казначейства на 2019 рік та відповідно до Схеми посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2019 році, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 06.02.2019 № 102 «Про внесення змін до деяких постанов щодо впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2019 році».

З 01.01.2020 по 31.12.2020 становив 28 000,00 грн згідно зі штатним розписом апарату Казначейства на 2020 рік та відповідно до Схеми посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2020 році, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2020 року № 16 «Про внесення змін до постанови від 18.01.2017 № 15» (т. 3 а.с.35-36).

Таким чином, у зв`язку із підвищенням посадового окладу, розмір середньоденної заробітної плати (619,41 грн), що застосовується для обчислення середнього заробітку, підлягає коригуванню на відповідний коефіцієнт зростання відповідно до наведених вище даних.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.10.2014 до 10.07.2025, яка підлягає стягненню на користь позивача з Державної казначейської служби України, що становить 3743697,54 грн (170337,75 + 82071,56 +249743,76 +394473,76 + 520927,50 + 724087,50 +871771,32 + 730284,39), з яких останній має відрахувати загальнообов`язкові податки та збори.

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянтів, викладені у скаргах, не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всі вимоги законодавства, а тому, відсутні підстави для його скасування.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За правилами статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328-331 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Кабінету Міністрів України - залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді В.В. Кузьменко

Я.М. Василенко

Повний текст постанови складено 16.01.2026.