Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №711/1619/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 711/1619/25

Провадження № 22-ц/821/146/26

Категорія: 304090000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Новікова О.М., Сіренка Ю.В.

за участю секретаря: Руденко А.О.

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет»

відповідач: ОСОБА_1

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чернявського Анатолія Леонідовича на заочне рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 14 травня 2025 року (ухваленого під головуванням судді Скляренко В.М. в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет » до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

7 лютого 2025 року ТОВ « Фінпром Маркет» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.05.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір позики №75541556, на підставі якого відповідачу, з урахуванням умов додаткової угоди від 13.05.2021, була надана позика в сумі 5 000,00 грн.

Внаслідок порушення відповідачем умов повернення кредитних коштів, за ним утворилась заборгованість в розмірі 16 766,87 грн.

На підставі договору факторингу №2610 від 26.10.2021, укладеного між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами», а також договору факторингу №030423-ФК від 03.04.2023, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет», право вимоги до відповідача перейшло до позивача.

Оскільки відповідач не виконує свого зобов`язання з повернення кредитної заборгованості, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

На підставі наведеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» заборгованість за Договором позики №75541556 в розмірі 16 766,87 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 14 травня 2025 року позовні вимоги - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» заборгованість за договором позики №75541556 від 10.05.2021 в загальній сумі 16 766,87 грн та судові витрати в розмірі 5 922,40 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі позики і він користувався кредитними коштами. Також за обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачем допущене порушення його зобов`язання в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого станом на 24.02.2025 за ним обчислюється заборгованість за договором позики №75541556 від 10.05.2021 в загальному розмірі 16 766,87 грн, яка складається з наступних сум: залишок за тілом позики – 5 000,00 грн; залишок за процентами – 11 766,87 грн. При цьому, суд взяв до уваги, що нарахування процентів за користування позикою здійснювалось первинним кредитором за ставкою 1,99% за період користування позикою з 10.05.2021 по 07.09.2021, що відповідає умовам п. 2, 4.2 Договору позики з врахуванням положень про порядок нарахування процентів за понадстрокове користування позикою, передбаченим п. 6.5, 6.9 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», а також узгоджується із змістом ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

Врахувавши ту обставину, що в порушення умов Договору позики, відповідач фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку не повернув в порядку та у строки, передбачені договором, і після відступлення права грошової вимоги не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попереднього кредитора, чим порушив права кредитора, то позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи вимоги про стягнення судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу складає 3 500,00 грн.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 14 травня 2025 року залишено без задоволення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій 07 листопада 2025 року через систему «Електронний суд», представник ОСОБА_1 – адвокат Чернявський А.Л., вважаючи оскаржуване рішення суду необгрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просив заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що відповідачу не було повідомлено про укладення договорів факторингу між первісним кредитором та позивачем, тому в силу приписів ч. 1 ст. 1082 ЦК України у відповідача не виник обов`язок погашення боргу за договором позики № 75541556 від 10.05.2021 в сумі 16 766,87 грн та вважає, що суд помилково не застосував норму матеріального права, визначену ч. 1 ст. 1082 ЦК України.

Посилаючись на п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вважає, що відсутні підстави для стягнення заборгованості за договором позики, так як відповідач перебуває на військовій службі за контрактом з 24.11.2021, що підтверджується довідкою від 29.01.2025 №2779/д/Б та посвідченням учасника бойових дій.

Просив причини неподання довідки та посвідчення до суду першої інстанції визнати поважними та долучити їх до матеріалів справи.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 08 грудня 2025 року, ТОВ «Фінпром Маркет» вважаючи рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 травня 2025 року законним, обгрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, а апеляційну скаргу – необгрунтованою, просило суд апеляційну скаргу сторони відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10.05.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 був укладений договір позики №75541556, який підписаний відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора /а.с. 7/.

13.05.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода №75541556 до договору позики №75541556 від 10.03.2021, яка підписана відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора /а.с. 7 – зворотній бік/.

Згідно умов вищевказаного договору, позика надається в загальній сумі 5 000,00 грн строком на 30 днів, тобто до 09.06.2021, на умовах її повернення зі сплатою процентів за базовою ставкою в розмірі 1,99% за кожен день користування позикою.

Пунктами 4.1, 4.2 Договору позики передбачено, що до моменту його підписання позичальник ознайомився з повною інформацією щодо позикодавця та його послуг, а також з Правилами надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ /а.с. 7-20/.

ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» здійснило грошовий переказ на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 в загальній сумі 5 000,00 грн, а саме: 10.05.2021 – 2 100,00 грн, 13.05.2021 – 2 900,00 грн /а.с. 23, 25/.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість відповідача за договором позики №75541556 від 10.05.2021 станом на 24.02.2025, яка фактично нарахована за період з 10.05.2021 по 07.09.2021, становить 16 766,87 грн і складається з наступних сум: залишок за тілом позики – 5 000,00 грн; залишок за процентами – 11 766,87 грн /а.с. 26-31/.

26.10.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» (фактор) був укладений Договір факторингу №2610, згідно умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило фактору право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), право на одержання яких належить ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», в тому числі і щодо договору позики №75541556 від 10.05.2021 в сумі 16 766,87 грн /а.с. 32-43/.

03.04.2023 між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» (клієнт) та ТОВ «Фінпром Маркет» (фактор) був укладений Договір факторингу №030423-ФК, згідно умов якого клієнт відступив фактору право вимоги до боржників, які належали клієнту за кредитними договорами, в тому числі і щодо договору позики №75541556 від 10.05.2021 в сумі 16 766,87 грн /а.с. 44-53/.

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 вказаного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладені норми права та встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що стороною позивача доведено, що відповідачем було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі позики і він користувався кредитними коштами.

Вирішуючи спір в частині визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем допущене порушення його зобов`язання в частині повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 16 766,87 грн, яка складається із тіла кредиту – 5 000,00 грн, залишок за процентами – 11 766,87 грн, та взяв до уваги, що нарахування процентів за користування позикою здійснювалось первинним кредитором за ставкою 1,99% за період користування позикою з 10.05.2021 по 07.09.2021, що відповідає умовам п. 2, 4.2 Договору позики з врахуванням положень про порядок нарахування процентів за понадстрокове користування позикою, передбаченим п. 6.5, 6.9 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», а також узгоджується із змістом ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

Суд першої інстанції вірно врахував ту обставину, що в порушення умов Договору позики відповідач фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку не повернув в порядку та у строки, передбачені договором, і після відступлення права грошової вимоги не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попереднього кредитора, чим порушив права кредитора, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що відповідачу не було повідомлено про укладення договорів факторингу між первісним кредитором та позивачем, тому в силу приписів ч. 1 ст. 1082 ЦК України у відповідача не виник обов`язок щодо погашення боргу за договором позики № 75541556 від 10.05.2021 в сумі 16 766,87 грн та вважає, що суд помилково не застосував норму матеріального права, визначену ч. 1 ст. 1082 ЦК України, проте такі посилання відхиляються колегією суддів по наступних підставах.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема п. 1 ч. 1 цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим, положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України, у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив правовий висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012).

Як встановлено судом, 26 жовтня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» укладено договір факторингу № 2610, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» відступило фактору право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання (позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), право на одержання яких належить ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» , в тому числі і щодо договору позики № 75541556 від 10.05.2021 в сумі 16 766,87 грн.

Відповідно до Реєстру прав вимоги №2 від 26.10.2021, вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія управління активами» за порядковим номером 17760 набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 16 766,87 грн (а.с. 40-41).

Згідно Акту прийому-передачі Реєстру заборгованостей за договором факторингу №2610 від 26.10.2021 вбачається, що на виконання п. 5.2 договору факторингу №2610, укладеного між клієнтом і фактором, клієнт передав, а фактор прийняв оригінал реєстр заборгованостей від 26.10.2021, після чого від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованостей від боржників і фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей. ( а.с. 39).

Згідно Акту прийому-передачі інформації згідно Реєстру заборгованостей в електронному вигляді за договором факторингу №2610 від 26.10.2021 вбачається, що на виконання п. 5.2 договору факторингу №2610, укладеного між клієнтом і фактором, клієнт передав, а фактор прийняв інформацію, яка надана в електронному вигляді ( а.с. 40).

03 квітня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет»» укладено договір факторингу № 030423-ФК, згідно умов якого клієнт відступив фактору право вимоги до боржників, які належали клієнту за кредитними договорами, в тому числі і щодо договору позики №75541556 від 10.05.2021р. в сумі 16 766,87 грн. (а.с. 44-53).

Позивачем на підтвердження переходу права вимоги надано реєстр заборгованостей від 03.04.2023, з якого вбачається, що ТОВ «Фінпром Маркет» за порядковим номером 35115 набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 16 766,87 грн ( а.с. 53).

Згідно Акту прийому-передачі Реєстру заборгованостей за договором факторингу №030423-ФК від 03.04.2023 вбачається, що на виконання п. 5.2 договору факторингу №030423-ФК, укладеного між клієнтом і фактором 03.04.2023, клієнт передав, а фактор прийняв оригінал реєстру заборгованостей від 03.04.2023, після чого від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованостей від боржників і фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей. Реєстр заборгованостей передано факторові в повному обсязі відповідно до умов договору факторингу №030423-ФК від 03.04.2023, будь-яких зауважень до зазначеного реєстру фактор немає ( а.с. 51).

Згідно Акту прийому-передачі інформації згідно Реєстру заборгованостей в електронному вигляді за договором факторингу №030423-ФК від 03.04.2023 вбачається, що на виконання п. 5.2 договору факторингу №030423-ФК від 03.04.2023, укладеного між клієнтом і фактором, клієнт передав, а фактор прийняв інформацію, яка надана в електронному вигляді. Інформація передана повністю відповідно до умов договору факторингу 3030423-ФК від 03.04.2023, зауважень у фактора щодо інформації, переданої клієнтом, немає ( зворотня сторона а.с. 51).

Враховуючи вищевикладене, позивач на підтвердження своїх вимог надав суду належні та допустимі докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Крім того, договори факторингу відповідачем в судовому порядку не оскаржувались, є чинними, а отже право вимоги за договором позики та додатковою угодою перейшло до ТОВ «Фінпром Маркет» на законних підставах. Такі договори факторингу сторонами не розривались, тому підлягають до виконання і такі мають правове значення для позивача в частині погашення заборгованості на користь нового кредитора.

Є необгрунтованими посилання скаржника в апеляційній скарзі на відсутність доказів щодо повідомлення боржника про відступлення прав вимоги, оскільки повідомлення про заміну кредитора не є обов`язковим при укладенні договору відступлення прав вимоги.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі, виконання боржником свого обов`язку первісному кредитору є належним виконанням.

Крім того, неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою визнання договору факторингу недійсним та не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну стягувача за рішенням суду.

Також є необгрунтованими і відхиляються доводи апеляційної скарги, що при постановленні рішення судом не було взято до уваги, що на підставі п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у відповідача відсутні підстави для стягнення заборгованості за договором позики, так як він перебуває на військовій службі за контрактом з 24.11.2021, що підтверджується довідкою від 29.01.2025 №2779/д/Б та посвідченням учасника бойових дій, по наступних підставах.

Так, на підтвердження того, що відповідач перебуває на військовій службі за контрактом з 24.11.2021 і по даний час, було надано довідку від 29.01.2025 №2779/д/Б та посвідчення учасника бойових дій, у зв`язку із чим сторона відповідача просила суд визнати причини неподання доказів до суду першої інстанції поважними та долучити їх до матеріалів справи.

Щодо долучених стороною відповідача доказів до апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною восьмою статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, – це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку, на відповідача.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення змісту пункту 6 частини другої статті 356, частин першої, другої та третьої статті 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи, що подані стороною відповідача до апеляційної інстанції докази (копія посвідчення НОМЕР_2 , та довідка №2773/д/б, виданої начальником штабу – першим заступником командира ВЧ НОМЕР_3 полковником ОСОБА_2 ) не могли бути подані до суду першої інстанції з поважних та не залежних від відповідача обставин, вважає за доцільне їх прийняти.

З доданих доказів судом апеляційної інстанції установлено, що відповідач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_3 ( за контрактом) з 24.11.2021 по теперішній час .

Відповідно до вимог пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Отже, на відповідача ОСОБА_1 поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом у період з 24.11.2021 і по даний час.

При зверненні із даним позовом ТОВ «Фінпром Маркет»» на підтвердження розміру заборгованості за договором позики №75541556 від 10.05.2021 надало розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що відсотки за вказаним кредитним договором нараховувались у період з 10.05.2021 по 07.09.2021 за зниженою процентною ставкою 1.99%, визначеною п. 2 договору позики.

Встановлено, що у період з 24.11.2021 і по даний час відповідач перебуває на військовій службі у лавах ЗСУ, проте, заборгованість за відсотками нараховувалась у період з 10.05.2021 по 07.09.2021, тобто на відповідача не поширюється дана пільга, оскільки нарахування відсотків здійснювалось відповідно до умов договору та до вступу відповідача на військову службу.

Інші доводи, наведені стороною відповідача в апеляційній скарзі, були предметом апеляційного перегляду, проте суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у апеляційній скарзі доводами, не вбачає.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чернявського Анатолія Леонідовича - залишити без задоволення.

Заочне рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 14 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет » до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді О.М. Новіков

Ю.В. Сіренко