Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №554/11865/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/11865/25 Номер провадження 33/814/328/26Головуючий у 1-й інстанції Троцька А. І. Доповідач ап. інст. Корсун О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 року м. Полтава

Суддя Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду Корсун О.М., за участю: секретаря судового засідання Гонти М.В., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , і його представника – адвоката Литовченка Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Литовченка Р.В., на постанову Шевченківського районного суду м. Полтава від 28 листопада 2025 року,

в с т а н о в и в:

Цією постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим і накладено на нього стягнення за ч.1 ст.130 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 605 гривень 60 копійок судового збору.

За постановою місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні ним адміністративного правопорушення за таких обставин.

02 серпня 2025 року приблизно о 09 годині 42 хвилини водій ОСОБА_1 по вул. Південній, 57 у м. Полтава в порушення вимог п.2.5 ПДР України керував транспортним засобом «Mitsubishi Outlander», н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння у вигляді: почервоніння шкіри обличчя, поведінки, яка не відповідала обстановці, тремтіння пальців рук, та відмовився від проходження в установленому законодавством порядку огляду на стан названого сп`яніння.

В апеляційній скарзі адвокат Литовченко Р.В. просить скасувати постанову Шевченківського районного суду м. Полтава від 28 листопада 2025 року та закрити провадження у справі щодо ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Cвої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував те, що: ОСОБА_1 не перебував у стані наркотичного сп`яніння та не мав ознак зазначеного сп`яніння; поліцейський не повідомив ОСОБА_1 про наявність у нього конкретних ознак алкогольного чи наркотичного сп`яніння, не оглядав його на предмет наявності ознак наркотичного сп`яніння; ОСОБА_1 у межах визначеного законодавством строку, протягом 2 годин після складання протоколу, пройшов огляд у закладі охорони здоров`я, за результатами якого встановлено відсутність в ОСОБА_1 наркотичного сп`яніння та його ознак; поліцією в порушення вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, не було запропоновано ОСОБА_1 пройти огляд на сп`яніння на місці зупинки; з огляду на відсутність в ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння поліцейські не мали визначених законодавством підстав для висування ОСОБА_1 вимоги щодо проходження огляду на стан названого сп`яніння; ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду з поважних причин, так як у нього вдома знаходився наодинці син та він ( ОСОБА_1 ) разом із дружиною поспішали додому; родина ОСОБА_1 переїхала в м. Полтава з м. Куп`янськ – місця активних бойових дій, та після перенесеного їх дитина дуже погано й стресово реагує на їх відсутність поруч із нею, особливо під час повітряної тривоги, яка була на час подій.

Також адвокат Литовченко Р.В. у апеляційній скарзі заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Шевченківського районного суду м. Полтава від 28 листопада 2025 року, зазначаючи, що: 06 грудня 2025 року він подав апеляційну скаргу, яку 12 грудня 2025 року Полтавським апеляційним судом було повернуто у зв`язку з тим, що ним не було долучено до матеріалів апеляційної скарги витяг із договору про надання правової допомоги, після чого він невідкладно, 13 грудня 2025 року, повторно звернувся з апеляційною скаргою, долучивши до неї ордер і договір про надання правової допомоги.

Суд апеляційної інстанції заслухав особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , і його представника - адвоката Литовченка Р.В., вивчив матеріали справи та дійшов висновку про таке.

Відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Разом з тим, строк на апеляційне оскарження постанови підлягає поновленню, коли він пропущений з поважних причин. Поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження є обставини, що об`єктивно перешкоджали особі, яка має право на оскарження постанови, вчасно подати апеляційну скаргу.

З матеріалів справи вбачається, що 28 листопада 2025 року місцевим судом прийнято постанову щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП (а.с.54-58).

06 грудня 2025 року представник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвокат Литовченко Р.В., першочергово подав у системі «Електронний Суд» апеляційну скаргу на вказане вище судове рішення, тобто протягом десятиденного строку з моменту його винесення (а.с.61-66).

12 грудня 2025 року суддею Полтавського апеляційного суду Захожаєм О.І. повернуто апеляційну скаргу адвоката Литовченка Р.В. У постанові апеляційного суду зазначено, що на підтвердження своїх повноважень на подання апеляційної скарги адвокат Литовченко Р.В. надав лише копію ордеру на надання правничої допомоги, разом з тим, у порушення вимог ч.2 ст.271 КУпАП не долучив до матеріалів апеляційної скарги витяг із договору про надання правової допомоги, не надавши належних документів на підтвердження повноважень щодо надання правничої допомоги в Полтавському апеляційному суді (а.с.70-72).

13 грудня 2025 року представник подав повторно апеляційну скаргу, долучивши до неї договір та ордер про надання правової допомоги ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції, а також заявивши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження (а.с.76-88).

Таким чином, оскільки адвокатом Литовченком Р.В. першочергово було подано апеляційну скаргу в межах визначеного законом строку апеляційного оскарження та після її повернення адвокат Литовченко Р.В. звернувся до суду апеляційної інстанції в розумний строк, об`єктивно необхідний для реалізації процесуальних прав і виконання процесуальних дій (на наступний день після винесення постанови про повернення апеляційної скарги), долучивши на виконання постанови про повернення апеляційної скарги відповідні документи щодо надання ним правової допомоги ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає, що представнику належить поновити строк на апеляційне оскарження як такий, що пропущений із поважних причин.

Статтею 294 КУпАП регламентовано, що судове рішення суду першої інстанції переглядається в межах доводів апеляційної скарги.

Виходячи з положень ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі ст.245 КУпАП завданням судді при розгляді справ про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

В апеляційній скарзі порушується питання про скасування постанови місцевого суду та закриття провадження у справі щодо ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП. У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 і його адвокат підтримали апеляційну скаргу.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду та позбавлені підстав.

Диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП передбачено відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП відмови як особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується наявними у матеріалах справи належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності достатніми та взаємозв`язаними доказами, і є обґрунтованим.

Так, згідно з даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №409970 02 серпня 2025 року о 09 годині 42 хвилини водій ОСОБА_1 по вул. Південній, 57 у м. Полтава в порушення вимог п.2.5 ПДР України керував транспортним засобом «Mitsubishi Outlander», н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння у вигляді: почервоніння шкіри обличчя, поведінки, яка не відповідала обстановці, тремтіння пальців рук, та відмовився від проходження в установленому законодавством порядку огляду на стан названого сп`яніння (а.с.1).

Наведені вище обставини підтверджуються даними відеозаписів, записаних на технічному носієві інформації, з яких установлено те, що 02 серпня 2025 року приблизно о 09 годині 42 хвилини ОСОБА_1 по вул. Південній, 57 у м. Полтава керував транспортним засобом «Mitsubishi Outlander», н.з. НОМЕР_1 , та був зупинений поліцією. Затим поліцейський повідомив ОСОБА_1 , зокрема, про виявлені в нього ознаки наркотичного сп`яніння в ході спілкування, його візуального огляду й надання оцінки його поведінки, у вигляді: почервоніння обличчя, поведінки, що не відповідала обстановці. Однак ОСОБА_1 на неодноразові вимоги поліції відмовився від проходження огляду на стан названого сп`яніння відповідно до встановленого порядку в закладі охорони здоров`я, цілеспрямовано й умисно тривалий час ухиляючись від огляду, не виконуючи вимоги поліції, хоча повною мірою усвідомлював їх, про що свідчить зміст його відповідей, а також, незважаючи на попередження поліцейського про те, що така поведінка ОСОБА_1 буде розцінена як його відмова від проходження огляду. Зазначена вище позиція ОСОБА_1 щодо відмови від огляду полягала в запереченні ним наявності в нього ознак наркотичного сп`яніння. ОСОБА_1 неодноразово посилався на, що почервоніння обличчя не є ознакою наркотичного сп`яніння. При цьому, поліцейським було роз`яснено ОСОБА_1 : можливість реалізації ним права на правову допомогу; те, що відповідно до вимог п.2.5 ПДР України він має обов`язок щодо проходження зазначеного вище огляду на вимогу поліції та вказані вище дії (відмова особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в установленому законодавстом порядку) є порушенням вимог п.2.5 ПДР України та за їх вчинення передбачено складання протоколу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП (а.с.5).

Отже, наведені вище докази безперечно доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та об`єктивних обставин не довіряти їм немає. Підстав для висновку про недопустимість, недостовірність чи неналежність цих доказів не встановлено.

Окрім того, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, його зупинки поліцією та його відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі не оспорюється та підтверджено в апеляційній скарзі й ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційної інстанції.

При цьому, ОСОБА_1 , який є водієм із відповідним посвідченням водія, безумовно розумів наявність у нього передбаченого законодавстом обов`язку пройти на вимогу поліцейського в установленому порядку огляд на стан наркотичного сп`яніння і наслідки відмови від проходження згаданого огляду, а саме те, що особи, які вчиняють вказане порушення, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Водночас можливість реалізації прав, передбачених законодавством України, в тому числі й тих, про які зазначено ОСОБА_1 (зокрема, права на правову допомогу), ОСОБА_1 і його представнику було надано під час провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, якими вони й скористалися в повному обсязі в спосіб, який уважали за необхідне. У ході провадження в місцевому суді та апеляційного провадження вони, зокрема, мали можливість навести аргументи щодо помилковості оскаржуваної постанови. Разом з тим, наведені ними доводи не знайшли свого підтвердження.

Що стосується долучених ОСОБА_1 матеріалів за результатами його медичного огляду (медичного висновку №754 від 02 серпня 2025 року, акту огляду, роздруківок із алкотестера, результатів токсикологічного дослідження №2673 від 06 серпня 2025 року), за змістом яких зазначено про те, що в ОСОБА_1 не виявлено ознак сп`яніння (а.с.14-18, 39-48), то суд апеляційної інстанції зауважує наступне.

З аналізу змісту відеофіксації та вказаних вище медичних матеріалів убачається, що ОСОБА_1 пройшов зазначений вище огляд у медичному закладі після складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення самостійно на підставі власної заяви (за відсутності поліцейського, в порядку самозвернення).

Адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, що полягає у відмові особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, є закінченим з моменту відмови водія від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння відповідно до встановленого порядку (в закладі охорони здоров`я).

За змістом п.6 розділу Розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України №1395 від 07 листопада 2015 року, в разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду (на стан сп`яніння) в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення.

У п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року також передбачено, що, якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Таким чином, із моменту відмови водія ОСОБА_1 на неодноразові вимоги поліції від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння ним було вчинено закінчене адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, після чого поліцейський із дотриманням нормативних положень обґрунтовано зафіксував фактичні обставини цього правопорушення в протоколі. Тому проходження ОСОБА_1 самостійно огляду в закладі охорони здоров`я вже після закінчення вчиненого ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, і, більше того, після його фіксації у відповідному процесуальному документі суб`єктом владних повноважень, не спростовує наявність у діях ОСОБА_1 події та складу вказаного вище адміністративного правопорушення.

В аспекті викладеного вище апеляційний суд також зауважує, що місцевим судом у межах протоколу про адміністративне правопорушення притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не за керування транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, а за відмову від проходження відповідно до встановленого законодавством порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння особою, яка керувала транспортним засобом, що є порушенням вимог п.2.5 ПДР України та утворює самостійну альтернативну форму об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Окрім того, названий вище огляд у медичному закладі не відповідає порядку такого огляду, визначеного в ст.266 КУпАП, положеннях Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, оскільки здійснений без направлення і доставлення ОСОБА_1 для огляду поліцейським (проведено огляд на підставі власної заяви апелянта), а також огляд у медичному закладі й складення висновку за результатами огляду проведено без залучення поліцейського, присутність якого при огляді є обов`язковою.

До того ж, вимогами п.9 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, передбачено, що з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

За змістом ч.4 ст.266 КУпАП огляд осіб на стан алкогольного сп`яніння здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення.

У той же час, ОСОБА_1 до закладу охорони здоров`я з метою здійснення огляду на стан сп`яніння звернувся 02 серпня 2025 року о 13 годині 15 хвилин, тобто після спливу двох годин із моменту встановлення поліцейським підстав для проведення його огляду на стан наркотичного сп`яніння та висування поліцією вимоги щодо проходження такого огляду в установленому порядку, що в будь мало місце до 11 години 00 хвилин. Тобто огляд було проведено без урахування установленого законодавством строку, а тому вказаний вище результат медичного огляду не відображає актуальних відомостей для розгляду цього провадження.

Отже, наявність у матеріалах провадження зазначеного вище медичного висновку не впливає на необхідність і правильність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, а посилання ОСОБА_1 і його прежставника на вказаний висновок є безпідставним.

Також позбавлені підстав доводи апеляційної скарги про те, що поліцейським не було запропоновано ОСОБА_1 проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння на місці зупинки.

Згідно з п.12 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, в разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного сп`яніння згідно з ознаками, визначеними в п.4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Такий висновок ґрунтується й на тому, що, як передбачено приписами п.п.7-8 розділу ІІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини обов`язкове. Метою лабораторного дослідження є виявлення або уточнення наявних речовин, що здатні спричинювати стан сп`яніння.

Таким чином, ураховуючи викладене вище, зважаючи на обов`язковість проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини, яке проводиться в закладах охорони здоров`я, огляд на стан наркотичного сп`яніння здійснюється лише в медичному закладі, а не також і на місці зупинки транспортного засобу, на що помилково посилається апелянт. Тому поліцейським було обґрунтовано висунуто ОСОБА_1 вимоги щодо проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння відразу в медичному закладі.

Пунктом 2 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, визначено, що огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Саме ці дискреційні повноваження поліцейського дають йому право самостійно визначати наявність чи відсутність підстав для проведення огляду водія на стан сп`яніння.

Як убачається з матеріалів провадження, поліцією було встановлено наявність підстав уважати, що ОСОБА_1 перебуває в стані наркотичного сп`яніння з ознаками такого стану. На місці події поліцейський повідомив ОСОБА_1 , зокрема, про виявлення в нього ознак наркотичного сп`яніння у вигляді: почервоніння обличчя, поведінки, що не відповідала обстановці, в контексті наявності підстав для проведення його огляду на стан названого сп`яніння. Наявність у ОСОБА_1 цих ознак наркотичного сп`яніння зафіксовано й у протоколі про адміністративне правопорушення та направленні на медичний огляд (а.с.1, 3). Усупереч доводам апелянта, виявлення ознак у вигляді: почервоніння обличчя, поведінки, що не відповідала обстановці, виходячи з їх змісту, може здійснюватися в ході спілкування з водієм, зокрема, під час його візуального огляду та надання оцінки його поведінці, та не потребує обов`язкового проведення інших специфічних дій чи тестів.

Відповідно до п.4 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є, зокрема: поведінка, що не відповідає обстановці; почервоніння обличчя.

Тому посилання ОСОБА_1 на те, що почервоніння обличчя не є ознакою наркотичного сп`яніння позбавлені підстав і не ґрунтуються на вимогах законодавства. При цьому, сам ОСОБА_1 підтвердив те, що він мав почервоніння обличчя.

Наявність же ознак наркотичного сп`яніння не є тотожним наявності стану наркотичного сп`яніння, який можливо встановити лише за результатами відповідного огляду на стан названого сп`яніння, та згадані ознаки не вказують на перебування особи, яка керувала транспортним засобом, у цьому стані, але є однією з передумов, які на вимогу поліцейського зобов`язують особу, яка керувала транспортним засобом, пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння відповідно до встановленого законодавством порядку. Однак у порушення вимог закону ОСОБА_1 від проходження такого огляду відмовився.

У силу приписів ч.1 ст.130, ст.266 КУпАП, п.2.5 ПДР України проходження водієм огляду на стан наркотичного сп`яніння на вимогу поліцейського, який установив наявність підстав для висновку про перебування водія в стані наркотичного сп`яніння, відповідно до встановленого законодавством порядку є безумовним обов`язком водія, в той час як мотиви відмови особистого характеру від проходження цього огляду не впливають на кваліфікацію дій порушника за ч.1 ст.130 КУпАП.

Отже, з урахуванням викладених вище обставин і вимог закону, суд апеляційної інстанції не вбачає належних і достатніх підстав для висновку про безпідставність висування поліцією ОСОБА_1 вимог щодо проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння чи наявності тих істотних порушень вимог законодавства, які би нівелювали обов`язок виконання цих вимог, ставили би під сумнів наявність у діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Будь-яких даних про те, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності перевіркою матеріалів провадження в ході апеляційного розгляду не встановлено.

За змістом ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересу.

Крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.

Однією з найважливіших умов правомірності акту крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода.

Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається.

Будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та керувати ними, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху, що обумовлено змістом і характером протиправних дій, які становить загрозу для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху, а також безпосередньо для себе особисто, та власності третіх осіб.

Як убачається з матеріалів справи та підтверджено в апеляційній скарзі, на момент зупинки поліцією ОСОБА_1 рухався автомобілем разом зі своєю дружиною, матір`ю їх дитини, а тому, у випадку існування наведених апелянтом обставин необхідності термінового повернення додому до сина, дружина ОСОБА_1 мала можливість вчинити ці дії будь-яким доступним способом. Отже, відсутні підстави для висновку про неможливість виконання наведених в апеляційній скарзі дій іншим шляхом, окрім як шляхом порушення ОСОБА_1 вимог п.2.5 ПДР України, що є грубим порушенням вимог ПДР України.

На місці події ОСОБА_1 тривалий час - протягом більше 40 хвилин, ухилявся від проходження в установленому порядку на вимоги поліції огляду на стан наркотичного сп`яніння, що, з урахуванням вказаної вище тривалості часу, не є ознакою дій особи в стані крайньої необхідності. Його ж відмова від цього огляду полягала в постійному зазначенні ним про відсутність у нього ознак наркотичного сп`яніння.

Також у світлі викладеного вище суд апеляційної інстанції враховує і непослідовність та суперечливість наведених ОСОБА_1 тверджень, який у ході здійснення щодо нього провадження за порушення правил обгону, спочатку вказував, що він зараз зайнятий, оскільки повинен їхати в лікарню, затим зазначав, що йому необхідно їхати додому до дітей.

З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції не вбачає наявність обставин, які би свідчили про вчинення ОСОБА_1 дій у стані крайньої необхідності.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, з яких ставиться питання про скасування оскаржуваної постанови й закриття провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, не знайшли свого підтвердження.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 є водієм із водійським посвідченням серії НОМЕР_2 , що підтверджується даними відеофіксації, протоколу про вилучення в ОСОБА_1 зазначеного вище водійського посвідчення, що підтверджено підписом ОСОБА_1 у відповідній графі, та не оспорюється в апеляційній скарзі (а.с.1).

Тому суд першої інстанції з урахуванням положень ст.23, 33 КУпАП правильно наклав на ОСОБА_1 стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік відповідно до санкції ч.1 ст.130 КУпАП, яка є безальтернативною.

Отже, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Поновити представнику особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвокату Литовченку Р.В., строк на апеляційне оскарження постанови Шевченківського районного суду м. Полтава від 28 листопада 2025 року щодо ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Литовченка Р.В., залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Полтава від 28 листопада 2025 року щодо ОСОБА_1 – без зміни.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Полтавського

апеляційного суду О.М. Корсун