Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №538/1401/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 538/1401/24 Номер провадження 22-ц/814/661/26Головуючий у 1-й інстанції Бондарь В. А. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Карпушина Г. Л., Обідіної О. І.,

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області Антона Чорнорука

на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 20 лютого 2025 року, ухвалене в м. Лохвиця під головуванням судді Бондарь В. А.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Заводської міської ради Миргородського району Полтавської області про визнання договору укладеним,

в с т а н о в и в:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Заводської міської ради Миргородського району Полтавської області, в якому просив суд визнати укладеним Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі «Пекарня» між уповноваженою особою Іванисем С. М. та ОСОБА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на громадський будинок - нежитлове побутове приміщення (літ. А-1) загальною площею 68,6 м. кв, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що у 2007 році він придбав у ОСОБА_2 , який діяв на підставі договору «Про спільне користування майном» та мав право на розпорядження майном, виділеним на майнові паї пайовиків, нежитлове побутове приміщення пекарні за адресою АДРЕСА_1 , про що ним була надана розписка про передачу коштів за приміщення в будівлі «Пекарня», інвентаризаційний № 81 в сумі 13 000 грн.

04.07.2013 на його ім`я виготовлено технічний паспорт на громадський будинок - нежитлове побутове приміщення, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 .

01.03.2021 між ним, як ФОП ОСОБА_1 , та Заводською міською радою укладено Договір оренди земельної ділянки площею 0,0230 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5322681101:01:001:0561, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, строком на 25 років.

17.10.2023 КП «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» видано Довідку № 1723, про те, що об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 в КП «Лубенське МБТІ» не зареєстровано.

На даний момент будівництво нежитлового побутового приміщення закінчено, об`єкт готовий до експлуатації, але для цього необхідно оформити Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації.

Проте через відсутність всіх необхідних документів позивач не може провести державну реєстрацію права власності, оскільки будівництвом займався інший власник і де знаходися вся документація йому не відомо, при цьому перехід права власності відбувався в процесі розпаювання та виділення майна на майнові паї в натурі, а тому він змушений звернуться до суду з даним позовом.

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 20 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано укладеним Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі «Пекарня» між уповноваженою особою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнано за ОСОБА_1 право власності на громадський будинок - нежитлове побутове приміщення (літ. А-1) загальною площею 68,6 м. кв, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги є доведеними та не порушують права чи законні інтереси інших осіб.

В апеляційному порядку рішення суду оскаржив керівник Миргородської окружної прокуратури Полтавської області Антон Чорнорук, діючи в інтересах держави в особі Заводської міської ради, Державної інспекції архітектури та містобудування України, та в апеляційній скарзі, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивачем не надано суду докази на підтвердження правомірності набуття ним спірного нерухомого майна. При тому, що 07.11.2023 він вже звертався до суду з позовом про визнання права власності на нежитлову будівлю - пекарню, у задоволенні якого рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 07.02.2024 у справі № 538/2202/23 йому було відмовлено.

Відтак, позивач неодноразово звертався до суду з вимогами щодо визнання права власності на нежитлове приміщення, проте належних доказів на обґрунтування позовних вимог не надавав.

Вказує, що підставою для відмови державного реєстратора у проведенні реєстраційних дій за заявою ОСОБА_1 щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення була саме відсутність правовстановлюючого документа, що надає право на набуття речових прав на нерухоме майно.

Зазначає, що під час передачі ОСОБА_1 ОСОБА_2 коштів в сумі 13 000 грн за приміщення будівлі пекарні не було додержано обов`язкової письмової форми договору купівлі-продажу нерухомого майна та його нотаріального посвідчення.

Наголошує, що позивачем не надано доказів того, яким саме чином Заводська міська рада оспорює чи не визнає його права, адже позивач в досудовому порядку з питанням оформлення права власності до відповідача - Заводської міської ради не звертався, відмови не отримував.

Крім того, законодавством не передбачено можливості виникнення права власності на новостворене нерухоме майно та об`єкт незавершеного будівництва до моменту введення його в експлуатацію чи державної реєстрації.

Вважає, що наданий позивачем технічний паспорт не підтверджує його право власності на нежитлове приміщення та не свідчить про те, що воно може бути об`єктом цивільного обороту через набуття на нього прав.

Звертає увагу на те, що на підставі оскаржуваного рішення 29.04.2025 було проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірне нежитлове приміщення, проте з рішення суду неможливо встановити право власності визнано на всю будівлю чи лише на певну його частину.

Також вказує, що позивач фактично користувався об`єктом самочинного будівництва, яке збудоване без відповідного дозволу, без належно затвердженого проекту та який не прийнятий в експлуатацію.

Крім того, судом не було з`ясовано чи належало вказане приміщення Заводській міській раді, чи претендують на нього інші особи. При цьому, Заводська міська рада не є юридичною особою, яка може набувати права та нести обов`язки, не може бути та не є титульним володільцем спірного нерухомого майна.

Підстави представництва відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор обґрунтував невиконанням органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави, що в контексті правовідносин у даній справі полягають у захисті майнових інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування щодо володіння та розпорядження землею комунальної власності шляхом оскарження неправосудного рішення, а тому прокурор набув право звернутись до суду в інтересах держави з апеляційною скаргою.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керівник Миргородської окружної прокуратури Полтавської області Антон Чорнорук подав відповідь на відзив, у якій просить задовольнити апеляційну скаргу, а аргументи позивача у відзиві вважає такими, що не ґрунтуються на законі та не підтверджені належними доказами.

Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що рішенням п`ятої сесії восьмого скликання Заводської міської ради Полтавської області від 23.02.2021 № 22 зареєстровано за Заводською територіальною громадою право власності на земельну ділянку площею 0,0230 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5322681101:01:001:0561, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі. Передано ФОП ОСОБА_1 у користування на умовах оренди терміном на 25 років вказану земельну ділянку (а. с. 10).

01.03.2021 між ФОП ОСОБА_1 та Заводською міською радою було укладено Договір оренди земельної ділянки площею 0,0230 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5322681101:01:001:0561, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, строком на 25 років (а. с. 11-12).

На вказаній земельній ділянці знаходиться нежитлове побутове приміщення, побудоване до 1992 року, яке в установленому поряду як об`єкт цивільних прав не зареєстроване.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Заводської міської ради Чепурко О. М. № 70227486 від 15.11.2023 відмовлено ОСОБА_1 у проведенні реєстраційних дій щодо державної реєстрації права власності у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа, який надає право на набуття речових прав на нерухоме майно (а. с. 29).

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 07 лютого 2024 року у справі № 538/2202/23, яке набрало законної сили 08.03.2024, відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до Заводської міської ради про визнання права власності на вказане нежитлове побутове приміщення.

Заявляючи у цій справі позов про визнання укладеним договору купівлі-продажу нежитлового побутового приміщення загальною площею 68,6 м. кв, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , позивач ОСОБА_1 вказував, що спірне приміщення нежитлової будівлі «Пекарня» було виділено в натурі уповноваженій особі ОСОБА_2 згідно рішення загальних зборів співвласників майна колишнього КСП «Бодаква» (протокол № 2 від 27.02.2007), та продано останнім позивачеві за 13 000 грн, на підтвердження чого позивач надав розпису ОСОБА_2 від 16.02.2013.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (стаття 640 ЦК України в редакції Закону № 1878-VI від 11.02.2010).

Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Особливості купівлі-продажу об`єктів незавершеного будівництва та майбутніх об`єктів нерухомості визначаються законом (частина перша статті 656 ЦК України).

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частини перша, друга статті 48 ЦПК України).

Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка за твердженням позивача повинна виконати зобов`язання (боржник).

Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (див. постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17).

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20).

Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 39 постанови від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 зазначила, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Отже, у справі про визнання укладеним договору (зобов`язання укласти договір) позивачем є особа, яка бажає укласти договір, а відповідачем має бути сторона договору, яка відмовляється укласти договір, чим порушує права позивача.

У випадку заявлення такого позову покупцем до продавця за змістом статей 317, 655, 658 ЦК України належним відповідачем за загальним правилом є власник товару (майна), що підлягає відчуженню за договором, тобто особа, наділена правом володіння, користування та розпоряджання своїм майном (див. пункти 76-83 постанови Великої Палати Верховного Суду 18 грудня 2024 року у справі № 907/825/22 (провадження № 12-13гс24)).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі ОСОБА_2 та Заводська міська рада Миргородського району Полтавської області не є власниками нежитлового побутового приміщення по АДРЕСА_1 , а отже, не є належними відповідачами у спорі про визнання укладеним договору купівлі-продажу даного приміщення.

Відповідно до статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Отже, представник діє від імені та в інтересах власника (довірителя, підопічного) і не набуває самостійного права власності на майно, яке він представляє чи ним розпоряджається; право власності залишається у особи, яку він представляє, а представник лише здійснює юридичні дії з управління або розпорядження цим майном в межах наданих йому повноважень.

Договором про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності від 01 березня 2007 року, Іванись С. М. був уповноважений співвласниками майнових паїв реорганізованого КСП «Бодаква» Лохвицького району Полтавської області, які підписали договір (всього 12 осіб), на вчинення дій щодо отримання майна від КСП «Бодаква» з підписанням акту приймання-передачі; ведення переговорів з приводу умов укладання договорів про передачу майна; підписання від імені співвласників договорів про передачу майна; здійснення передачі майна іншій стороні за актом приймання-передачі; контролю виконання договорів про передачу майна та представлення інтересів співвласників в суді при розгляді спорів, що стосуються укладання та виконання договорів про передачу майна.

Самостійних прав на нежитлове побутове приміщення пекарні, яке, як стверджує позивач, увійшло до пайового фонду майна членів КСП «Бодаква», ОСОБА_2 , який є лише уповноваженим на підписання договору представником співвласників, не набув, тому він не має особисто відповідати за цим позовом.

Згідно норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради наділені повноваженнями щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, доказів щодо належності до якого спірного нежитлового приміщення матеріали справи не містять.

Таким чином, відповідачі, до яких ОСОБА_1 пред`явлено позов про визнання укладеним договору купівлі-продажу, не є власниками спірного майна та суб`єктами матеріальних правовідносин, за рахунок яких можна задовольнити позовні вимоги, захистивши право позивача в обраний ним спосіб.

Правом на залучення до участі у справі співвідповідачів - власників майнових паїв КСП «Бодаква» або їх спадкоємців, чи заміну первісних відповідачів належними відповідачами - співвласниками майна в порядку, передбаченому статтею 51 ЦПК України, позивач не скористався, а суд першої інстанції при розгляді справи належної уваги на суб`єктний склад учасників справи не звернув та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності і обґрунтованості судового рішення (стаття 263 ЦПК України).

Згідно послідовної, усталеної практики Верховного Суду вирішуючи спір, суд залежно від характеру правовідносин зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників спору і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.

Так, у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 при вирішенні спору про визнання правочину недійсним, Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної власності, суд відповідно до вимог ЦПК України залучає до участі у справі про визнання такого правочину недійсним усіх співвласників. З огляду на зазначене, якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача.

Аналогічні правові висновки, що пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові, викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18, постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19, від 07 грудня 2023 року у справі № 363/2300/20, від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21 та ін.

Оскільки склад сторін у справі не відповідає суб`єктному складу спірних матеріальних правовідносин та їх правовому регулюванню, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору укладеним, який заявлений позивачем до неналежних відповідачів - ОСОБА_2 та Заводської міської ради, а правових підстав для їх заміни належними відповідачами у цій справі судом не встановлено.

З урахуванням мотивів скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає підстав для надання оцінки іншим доводам апеляційної скарги керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області.

При цьому колегія суддів вважає, що прокурор наділений повноваженнями на представництво інтересів держави у цій справі. Керівник Миргородської окружної прокуратури Полтавської області належним чином обґрунтував підстави представництва інтересів держави в суді та подав апеляційну скаргу з дотриманням норм статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України, оскільки компетентні органи не забезпечили захисту інтересів держави шляхом оскарження рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 20 лютого 2025 року, а тому він правомірно вступив у справу для захисту інтересів держави.

На виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» керівник Миргородської окружної прокуратури Полтавської області повідомив Заводську міську раду та Державну інспекцію архітектури та містобудування України, що звертатиметься до суду з апеляційною скаргою на вказане судове рішення у зв`язку з порушенням інтересів держави, та запропонував самостійно звернутися до суду з відповідною апеляційною скаргою, що відповідним компетентним органом у розумний строк здійснено не було.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Наявність бездіяльності компетентного органу підтверджена відмовою представника Заводської міської ради Миргородського району Полтавської області, яка є відповідачем у справі, подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, при цьому мотиви якими керувався орган місцевого самоврядування, не здійснюючи своїх процесуальних прав, для представництва прокурором інтересів держави значення не мають.

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення по справі, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат, які у разі відмови у позові покладаються на позивача.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області Антона Чорнорука задовольнити.

Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 20 лютого 2025 року скасувати та постановити по справі нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Заводської міської ради Миргородського району Полтавської області про визнання договору укладеним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури 3 562,23 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Г. Л. Карпушин

О. І. Обідіна