Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №175/4300/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/857/26 Справа № 175/4300/25 Суддя у 1-й інстанції - Білоусова О. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Триполець В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Краматорська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області про встановлення факту родинних відносин

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2025 року,-

В С Т А Н О В И В:

07 квітня 2025 року заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин. Зазначає, що є племінником ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стверджує, що є єдиним спадкоємцем після смерті тітки, однак свідоцтва про шлюби його бабусі з різними батьками його матері та тітки не збереглися. У зв`язку із чим, виникла необхідність встановити факт родинних відносин, а саме того, що ОСОБА_2 є рідною тіткою ОСОБА_1 . Даний факт необхідно встановити для можливості оформлення спадщини за законом після смерті рідної тітки заявника, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.2-3).

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Краматорська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області про встановлення факту родинних відносин - відмовлено (а.с.38-39).

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність судового рішення, ухвалене з порушення норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового, про задоволення своїх позовних вимог (а.с.42-43).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , (мовою оригіналу) ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №1014. Батьками записані – ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , (мовою оригіналу) ОСОБА_6 та ОСОБА_3 одружились 23.04.1963 року, актовий запис №10.

Згідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 24.01.1964 року, (мовою оригіналу) ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №б/н. Батьками записані – ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , актовий запис №993, виданим Управлінням реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади Краматорської міської ради, ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно посвідки про народження серії НОМЕР_5 , (мовою оригіналу) ОСОБА_10 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис №1014. Батьками записані – ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_6 , (мовою оригіналу) ОСОБА_13 та ОСОБА_10 одружились 06.11.1957 року, актовий запис №1175.

ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 , актовий запис №1325, виданим Управлінням реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади Краматорської міської ради.

Відповідно до свідоцтва на право власності на житло від 06.10.1994 року , виданого згідно розпорядження (наказом) від 06.10.1994 року № 3822/1, квартира, яка знаходиться за адресою (мовою оригіналу) ул. Социалистическая 53-98 дійсно належить на праві приватної, спільної власності ОСОБА_13 та членам його сім`ї ОСОБА_2 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.08.2016 року, посвідченого державним нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори Уваровою Г.І., зареєстровано в реєстрі за №1-2935, спадкоємцем зазначеного у свідоцтві майна ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 є його дружина – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . Спадщина складається з: частки квартири АДРЕСА_2 .

У наданих до суду письмових поясненнях ОСОБА_15 , яка підтвердила той факт, що померла ОСОБА_2 є рідною тіткою заявника ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту родинних відносин, суд першої інстанції виходив з того, що письмові докази у справі не дають підстав для однозначного висновку про те, що ОСОБА_2 є тіткою ОСОБА_1 , а тому суд не вправі на підставі припущень вважати доведеним той чи інший юридичний факт. Крім цього, суд першої інстанції критично поставився до письмових пояснень свідка ОСОБА_15 , оскільки за відсутності документального підтвердження вказаних ним обставин щодо родинних зв`язків, її покази є недостатніми доказами та не можуть бути покладені в основу рішення суду для задоволення вимог про встановлення факту родинних відносин.

Однак з такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів погодитися не може.

Відповідно до ч. 1 ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернути до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження зокрема справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такий правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 320/948/18.

Згідно роз`яснень, які містять у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, поняття "спір про право" пов`язане виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів не може бути й спору про право.

За приписами ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 зазначає, що померла ОСОБА_2 є його рідною тіткою, оскільки не збереглися свідоцтва про шлюб його бабусі з ОСОБА_11 та ОСОБА_16 , які були зареєстровані у 1936 році та 1941 році, а інформація в архівах є лише з 1945 року, у зв`язку із чим він не може підтвердити родин ні зв`язки.

Як на підставу вимог заяви ОСОБА_1 посилався на те, що встановлення юридичного факту необхідно йому для оформлення спадщини за законом.

Отже, зі змісту наданих матеріалів вбачається, що встановлення факту безпосередньо пов`язане з вирішенням питання про право власності та для отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 .

Розглядаючи заяву, суд першої інстанції на вищевказані вимоги закону, роз`яснення Пленуму та обставини справи уваги не звернув, належним чином не встановив, чи не вбачається із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, спір про право, не визначив коло осіб, права та інтереси яких може порушити ухвалене у справі рішення та помилково розглянув справу по суті в порядку окремого провадження.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку, що у даній справі наявний спір про право, це виключає можливість розгляду заяви в порядку окремого провадження.

Допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи.

Оскільки допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із залишенням заяви без розгляду з підстав, передбачених ч. 1 ст. 377 ЦПК України.

При цьому колегія суддів роз`яснює заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Виходячи з того, що допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із залишенням заяви без розгляду з підстав, передбачених ч. 1 ст. 377 ЦПК України.

Керуючись ст. 259, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2025 року — скасувати.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Краматорська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області про встановлення факту родинних відносин - залишити без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 15 січня 2026 року.

Судді: