Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №201/11043/15-ц — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/137/26 Справа № 201/11043/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Триполець В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Петрової Кристини Валеріївни про закриття виконавчого провадження та зобов`язання вчинити дії, боржник: ОСОБА_2

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2023 року, -

В С Т А Н О В И В:

29 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі – державний виконавець) Петрової К. В. Скарга мотивована тим, що 22 вересня 2015 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у справі № 201/11043/15-ц ухвалив рішення, яким стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини усіх його доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 липня 2015 року і до досягнення дітьми повноліття. 22 жовтня 2015 року видано виконавчий лист, на підставі якого Соборний ВДВС відкрив виконавче провадження № 49649459. Заявниця вказувала, що постановою державного виконавця Петрової К. В. від 31 серпня 2020 року виконавче провадження закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Підставою для закриття виконавчого провадження слугувало надіслання невідомою особою на електронну пошту ВДВС копії її паспорта з фрагментом документа «Заява про відмову від позовних вимог», в якому вона відмовляється від вимог та просить закрити виконавче провадження. ОСОБА_1 вказувала, що ніколи не писала до ВДВС подібних заяв, це зроблено невідомою особою поза її волею та бажанням. Також зазначала, що у вказаному документі немає найменування одержувача, а також підпису особи, яка його склала, а тому вважає, що такий документ взагалі не підлягав реєстрації. На підставі викладеного ОСОБА_1 просила скасувати постанову державного виконавця Петрової К. В. від 31 серпня 2020 року про закриття виконавчого провадження і зобов`язати державного виконавця поновити виконавче провадження (том 1 а.с.1-2).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2023 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Петрової К.В. про закриття виконавчого провадження та зобов`язання вчинити дії, боржник: ОСОБА_2 - відмовлено (том 1 а.с.196-203).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали та постановлення нової, якою задовольнити скаргу в повному обсязі (том 1 а.с.208-211).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 залишено без задоволення, а ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2023 року залишено без змін (том 1 а.с.257-261).

Постановою Верховного суду від 12 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (том 2 а.с.37-41)

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, з урахуванням Постанови Верховного суду від 12 березня 2025 року, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом 1 інстанції встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2015 року у справі № 201/11043/15-ц стягнено з ОСОБА_2 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь матері ОСОБА_1 в розмірі 1/3 частини всіх видів його доходу щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на кожну дитину, встановленого для дітей відповідного віку, до досягнення ОСОБА_4 і ОСОБА_5 повноліття, починаючи стягнення з 07 липня 2015 року. Рішення набрало законної сили.

22 жовтня 2015 року у вказаній справі видано виконавчі листи, які були направлені для виконання за місцем знаходження боржника.

Державний виконавець Петрова К. В. відкрила виконавче провадження № 49649459 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей згідно з рішенням суду від 22 вересня 2015 року.

15 серпня 2020 року до Соборного ВДВС надійшла заява ОСОБА_1 про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з виїздом та відсутністю грошових претензій до ОСОБА_2 .

Постановою державного виконавця Петрової К. В. від 31 серпня 2020 року виконавче провадження № 49649459 закрито на підставі заяви ОСОБА_1 .

Поданню заяви ОСОБА_1 про закінчення виконавчого провадження та винесенню постанови про закінчення виконавчого провадження № 49649459 від 31 серпня 2020 року передувала домовленість між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , згідно з якою ОСОБА_1 подасть до виконавчої служби заяву про закінчення примусового виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2015 року у справі № 201/11043/15 про стягнення аліментів, а ОСОБА_2 надасть дозвіл на перетин кордону для їх спільних дітей та в подальшому не буде переказувати грошові кошти на поточний рахунок ОСОБА_1 , а надаватиме допомогу шляхом придбання необхідних для дітей речей (одяг, предмети необхідні для навчання, іграшки, планшети, телефони тощо).

На підтвердження цієї домовленості ОСОБА_2 надав заяву про надання згоди на виїзд дітей за кордон, а також платіжні інструкції на переказ ОСОБА_1 коштів на утримання дітей, а також виписку з рахунка.

Факту наявності вказаних домовленостей заявниця в суді першої інстанції не заперечувала.

З моменту винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови і до моменту звернення ОСОБА_1 зі скаргою, тобто протягом більше 2 років, заявниця не вчиняла будь-яких дій на відновлення порушених, на її думку, прав щодо неотримання аліментів на дітей.

Суд 1 інстанції відмовляючи у задоволенні скарги виходив з відсутності в діях державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 49649459 від 31 серпня 2020 року порушення норм закону, оскільки вони вчинені саме на підставі особистих дій ОСОБА_1 і її волевиявлення.

Однак із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів не погоджується.

Так, стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Зазначене конституційне положення кореспондується з частиною першою статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У частинах другій і третій статті 451 ЦПК України передбачено, що в разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 вказувала, що державний виконавець не мав права приймати постанову від 31 серпня 2020 року про закриття виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки заяви про відмову від позовних вимог та закриття виконавчого провадження вона не подавала.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 12 березня 2025 року, оцінці підлягають дії державного виконавця щодо прийняття постанови про закриття виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови).

Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:

1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності;

4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності;

6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою і пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Підстави закінчення виконавчого провадження визначені у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, такими підставами є: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; 2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; 3) припинення юридичної особи – сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; 4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена; 7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів; 9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону; 14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України; 15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача – заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки; 16) погашення, списання згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», її дочірньою компанією «Газ України», Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.

Результат аналізу частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» дозволяє зробити висновок, що закриття виконавчого провадження за ініціативою стягувача можливе лише у випадку передбаченому пунктом 1 вказаної норми, а саме у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення.

Водночас у пункті 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», що вказаний підставою для прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови, передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

З урахуванням викладеного, та враховуючи той факт, що в матеріалах справи відсутні докази фактичного, повного виконання виконавчого документу, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч. 1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» з виконання виконавчого листа № 201/11043/15-ц від 22 жовтня 2015 року винесена без порушенням норм закону, оскільки закриття виконавчого провадження за ініціативою стягувача можливе лише у випадку передбаченому пунктом 1 вказаної норми, а саме у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення, а тому дії державного виконавця є незаконними, а згадана постанова підлягає скасуванню.

Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження.

Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 . З метою поновлення порушеного права стягувача, належить зобов`язати державного виконавця відновити виконавче провадження та вчинити заходи примусового виконання рішення суду у спосіб і порядок, передбачений Законом України «Про виконавче провадження» та виконавчим документом.

Статтею 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, враховуючи викладені норми права та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, а ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2023 року, скасувати і ухвалити нове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження №49649459, задовольнити.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Петрової К.В. щодо винесення постанови від 31.08.2020 про закінчення виконавчого провадження №49649459 з примусового виконання виконавчого листа по справі №201/11043/15-ц, виданого 22.10.2015 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська та скасувати цю постанову.

З метою поновлення порушеного права ОСОБА_1 зобов`язати державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Петрову К.В. відновити виконавче провадження №49649459 з примусового виконання виконавчого листа по справі №201/11043/15-ц, виданого 22.10.2015 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська та вчинити заходи примусового виконання рішення суду у спосіб і порядок, передбачений Законом України «Про виконавче провадження» та виконавчим документом.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Петрової Кристини Валеріївни про закриття виконавчого провадження та зобов`язання вчинити дії, боржник: ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Петрової Кристини Валеріївни щодо винесення постанови від 31.08.2020 про закінчення виконавчого провадження №49649459 з примусового виконання виконавчого листа по справі №201/11043/15-ц, виданого 22.10.2015 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська та скасувати цю постанову.

З метою поновлення порушеного права ОСОБА_1 зобов`язати державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Петрової Кристини Валеріївни відновити виконавче провадження №49649459 з примусового виконання виконавчого листа по справі №201/11043/15-ц, виданого 2.10.2015 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська та вчинити заходи примусового виконання рішення суду у спосіб і порядок, передбачений Законом України «Про виконавче провадження» та виконавчим документом.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 15 січня 2026 року.

Судді: