Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №182/594/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/845/26 Справа № 182/594/25 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.

за участю секретаря – Триполець В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Берегиня» про визнання договору дарування удаваним

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

До Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа – ТОВ Агрофірма «Берегиня», про визнання договору дарування удаваним. Одночасно з поданням позовної заяви до суду, ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд в якості забезпечення позову заборонити будь-яким способом суб`єктам державної реєстрації прав та державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження нерухомого майна, яке належать на праві власності ОСОБА_3 , а саме: 1/2 частки земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1222987000:02:001:1462, загальною площею 5,7303 га, цільовим призначенням: 01.01. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Покровської територіальної громади Шолоховської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2116687012229. В обґрунтування заяви посилається на те, що йому на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 07.07.2020 року державним нотаріусом Першої Нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Ткачовою Л.П., належить 1/2 частка земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1222987000:02:001:1462, загальною площею 5,7303 га, цільовим призначенням: 01.01. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Покровської територіальної громади Шолоховської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області. При цьому, інша 1/2 частка даної земельної ділянки первісно належала його рідному брату ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 07.07.2020 року державним нотаріусом Першої Нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Ткачовою Л.П. Після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на дану 1/2 частку земельної ділянки успадкувала його дочка ОСОБА_5 , яка в подальшому подарувала її своїй матері ОСОБА_2 (відповідач 1), на підставі договору дарування від 06.03.2024 року. Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин позивач та відповідач володіли земельною ділянкою з кадастровим номером 1222987000:02:001:1462 по 1/2 частці кожний на праві спільної часткової власності. Земельна ділянка в цілому з 27.07.2020 року перебуває в оренді за договором оренди б/н від 27.07.2020 року, укладеним між ТОВ Агрофірма «Берегиня» (орендар) та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (орендодавці), відомості про що внесено до Державного реєстру речових прав. За час володіння 1/2 часткою даної земельної ділянки ОСОБА_2 мала реальний намір її продати, у зв`язку з чим, тричі за 2024 рік реєструвала в Державному реєстрі речових прав свій намір саме продажу 1/2 частки земельної ділянки. Отримавши повідомлення про намір відповідача продати частку земельної ділянки, він двічі направляв до Покровської міської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області заяви про реалізацію свого переважного права купівлі частки земельної ділянки від 21.06.2024 року та від 16.10.2024 року, однак, кожний раз отримував відповідь від нотаріальної контори, про те, що продаж частки земельної ділянки скасовується. Також, йому було відомо, що орендар земельної ділянки ТОВ АФ «Берегиня» має намір її купити, використавши своє переважне право купівлі. Тому, на підставі викладеного, він змушений звернутись до суду та просить його заяву задовольнити (а.с. а.с.1-8, 9-13).

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа – ТОВ Агрофірма «Берегиня», про визнання договору дарування удаваним - задоволено.

Накладено арешт на 1/2 частки земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1222987000:02:001:1462, загальною площею 5,7303 га, цільовим призначенням: 01.01. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Покровської територіальної громади Шолоховської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2116687012229, заборонивши будь-яким способом суб`єктам державної реєстрації прав та державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_3 (а.с.24-26).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на незаконність, необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати та зупинити її дію (а.с.28-31).

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, з огляду на таке.

Так, згідно з ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, у пунктах 1, 2 якої передбачено, що позов може забезпечуватись, зокрема, накладенням арешту на майно та забороною вчиняти певні дії.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Частиною 3 ст.150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Також заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішення.

Як вбачається з матеріалів, в обґрунтування заяви заявник посилається на те, що йому на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 07.07.2020 року державним нотаріусом Першої Нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Ткачовою Л.П., належить 1/2 частка земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1222987000:02:001:1462, загальною площею 5,7303 га, цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Покровської територіальної громади Шолоховської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області. При цьому, інша 1/2 частка даної земельної ділянки первісно належала його рідному брату ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 07.07.2020 року державним нотаріусом Першої Нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Ткачовою Л.П. Після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на дану 1/2 частку земельної ділянки успадкувала його дочка ОСОБА_5 , яка в подальшому подарувала її своїй матері ОСОБА_2 (відповідач 1), на підставі договору дарування від 06.03.2024 року. Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин позивач та відповідач володіли земельною ділянкою з кадастровим номером 1222987000:02:001:1462 по 1/2 частці кожний на праві спільної часткової власності. Земельна ділянка в цілому з 27.07.2020 року перебуває в оренді за договором оренди б/н від 27.07.2020 року, укладеним між ТОВ Агрофірма «Берегиня» (орендар) та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (орендодавці), відомості про що внесено до Державного реєстру речових прав. За час володіння 1/2 часткою даної земельної ділянки ОСОБА_2 мала реальний намір її продати, у зв`язку з чим тричі за 2024 рік реєструвала в Державному реєстрі речових прав свій намір саме продажу 1/2 частки земельної ділянки. Отримавши повідомлення про намір відповідача продати частку земельної ділянки, він двічі направляв до Покровської міської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області заяви про реалізацію свого переважного права купівлі частки земельної ділянки від 21.06.2024 року та від 16.10.2024 року, однак, кожний раз отримував відповідь від нотаріальної контори, що продаж частки земельної ділянки скасовується. Також, йому було відомо, що орендар земельної ділянки ТОВ АФ «Берегиня» має намір її купити, використавши своє переважне право купівлі.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вбачаються достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду, а заявлений позивачем вид заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельну ділянку є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з обраним засобом забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії, який є належним та обґрунтованим.

Однак, колегія суддів не може погодитися з обраним способом забезпечення позову шляхом накладення арешту, виходячи з наступного.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача, або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

Згідно ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Єдиною підставою для забезпечення позову має слугувати обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову” від 22 грудня 2006 року №9 заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Як вбачається із матеріалів справи, заявник, звертаючись до суду першої інстанції, не навів правових підстав заявляти вимоги про забезпечення позову саме шляхом накладення арешту. Не надав додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб.

Колегія суддів звертає увагу, що арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби, обмеженні права користування майном.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував вищевикладених обставин, не перевірив наявності правових підстав щодо забезпечення позову саме шляхом накладення арешту.

Приймаючи до уваги, що між сторонами дійсно виник спір щодо земельної ділянки, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, колегія суддів, враховуючи розумність, співмірність, обґрунтованість і обсяг вимог позивача, з метою забезпечення збалансованості інтересів сторін, вважає що найбільш доцільним буде забезпечення позовних вимог шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо вищевказаної земельної ділянки, що й було застосовано судом першої інстанції.

Заборона відчуження спірного нерухомого майна не обмежить прав на володіння та користування вказаною земельною ділянкою, й водночас обмежить можливий перехід права власності до інших осіб.

На думку колегії суддів, забезпечення позовних вимог шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо вищевказаної земельної ділянки є найбільш доцільним, обґрунтованим та співмірним.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що ухвала судді підлягає частковому скасуванню в частині накладення арешту на майно що належить на праві власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про необґрунтованість заяви про забезпечення позову в цілому, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід задовольнити частково, ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року скасувати в частині накладення арешту на майно, що належить на праві власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а в частині заборони вчиняти дії залишити без змін.

Керуючись ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року - скасувати в частині накладення арешту на майно, що належить на праві власності ОСОБА_3 , а саме: 1/2 частки земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1222987000:02:001:1462, загальною площею 5,7303 га, цільове призначення: 01.01. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Покровської територіальної громади Шолоховської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2116687012229.

В іншій частині ухвалу суду - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 15 січня 2026 року.

Судді: