Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №206/1460/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/828/26 Справа № 206/1460/25 Суддя у 1-й інстанції - Румянцев О. П. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.

за участю секретаря – Триполець О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»

на рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 29 липня 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

19 березня 2025 року ПрАТ «СГ «ТАС» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування. В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 21 жовтня 2023 року о 10 годині 00 хвилин, у районі буд. 51 по вул. Запорозьке шосе в м. Дніпрі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 та автомобіля «Skoda», номерний знак НОМЕР_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2023 року у справі про адміністративне правопорушення № 201/14174/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. На підставі ст.22 КУпАП ОСОБА_1 звільнено від адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП за малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням та провадження по справі закрито. Закриття провадження по справі не є реабілітуючою обставиною для винуватця ДТП. На момент дорожньо-транспортної пригоди, майнові інтереси власника автомобіля «Skoda» номерний знак НОМЕР_2 , були застраховані в АТ «СГ «ТАС» (приватне). Страхувальник пошкодженого транспортного засобу «Skoda» номерний знак НОМЕР_2 , звернувся до АТ «СГ «ТАС» (приватне) із заявою про настання події від 24.10.2023 року та заявою на виплату страхового відшкодування від 20.11.2023 року. Дана заява була розглянута, пошкодження застрахованого автомобіля визнано страховим випадком, у зв`язку з чим АТ «СГ «ТАС» (приватне) здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 41529,60 грн. ОСОБА_1 у досудовому порядку було сплачено частину боргу в розмірі 2000,00 грн., тому за вирахуванням частини сплаченої суми, розмір страхового відшкодування становить 39529,60 грн. На момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована в ПРАТ СК «ВУСО» полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 216427319, у зв`язку з чим ПРАТ СК «ВУСО» здійснило виплату страхового відшкодування на користь АТ «СГ «ТАС» (приватне) в розмірі: 30512,68 коп. Таким чином, відповідач повинен сплатити позивачу 9016,92 грн. Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 9016,92 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн. (а.с.1-2).

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 29 липня 2025 року у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування - відмовлено (а.с.54-58).

В апеляційній скарзі ПрАТ «СГ «ТАС». посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с. 61-63).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом 1 інстанції встановлено, що ОСОБА_1 21 жовтня 2023 року о 10 годині 00 хвилин, керуючи автомобілем «БМВ», д/н НОМЕР_1 , при зміні напрямку ліворуч в районі буд. № 51 по вул. Запорозьке шосе в м. Дніпрі не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого відбулось зіткнення з попутним зліва автомобілем «Шкода», д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 10.1 Правил дорожнього руху України, спричинивши матеріальний збиток та механічні пошкодження зазначеним транспортним засобам.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2023 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та на підставі ст. 22 КУпАП звільнено ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП за малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням та провадження по справі закрито (а.с. 4).

На момент дорожньо-транспортної пригоди майнові інтереси власника автомобіля «Skoda», номерний знак НОМЕР_2 , були застраховані в АТ «СГ «ТАС» відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) №FA-00279280 «ПРАВИЛЬНЕ КАСКО»; додатковий договір №2 від 12.07.2023 року до Договору № FA-00279280 від 19.06.2023 року та додаток №1 до Договору добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № FA-00279280 «ПРАВИЛЬНЕ КАСКО» в редакції додаткового договору №2 (а.с. 5-13).

ОСОБА_2 (страхувальник) пошкодженого транспортного засобу «Skoda» номерний знак НОМЕР_2 , звернулася до АТ «СГ «ТАС» (приватне) із заявою про настання події від 24.10.2023 року та заявою на виплату страхового відшкодування від 20.11.2023 року (а.с. 15-17).

Дана заява була розглянута, пошкодження застрахованого автомобіля визнано страховим випадком, у зв`язку з чим, на підставі: акту огляду транспортного засобу від 24.10.2023 року (а.с. 18); рахунка-фактури № АДС-015392 від 16.11.2023 року (а.с. 19); страхового акту № 23760/01/923 від 27.11.2023 року та розрахунку суми страхового відшкодування (а.с. 20) АТ «СГ «ТАС» (приватне) здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 41529,60 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 9115 від 29.11.2023 року (а.с. 21).

ОСОБА_1 у досудовому порядку було сплачено частину боргу в розмірі 2000,00 грн. (а.с. 24).

На момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована в ПРАТ СК «ВУСО» полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 216427319, у зв`язку з чим ПРАТ СК «ВУСО» здійснило виплату страхового відшкодування на користь АТ «СГ «ТАС» (приватне) в розмірі: 30512,68 коп. (а.с. 23).

На підставі вищевикладеного, позивач просить стягнути з відповідача 9016,92 грн. (41529,60 грн. – 2000,00 грн. – 30512,68 грн.).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є не належним відповідачем у справі.

Із вказаним висновком суду 1 інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме : шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою

У відповідності до положень ст.993 ЦК України, до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

В силу ст.1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У відповідності до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц зазначено, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

В постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17 зазначено, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком (франшиза, втрата товарної вартості, страховий ліміт).

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, що різниця між страховою виплатою та загальною сумою завданої шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, виникла саме внаслідок зазначених законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Як вбачається із матеріалів справи, останні не містять доказів, що позивач звертався до ПрАТ СК «ВУСО» для з`ясування обставин неповної сплати страхового відшкодування, внаслідок якого можливо було б встановити, що саме ОСОБА_1 є належним відповідачем у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Отже, враховуючи вище викладене суд 1 інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 є неналежним відповідачем.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянтів, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.

Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позовних вимог.

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» - залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 29 липня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 15 січня 2026 року.

Судді: