Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №320/9873/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/9873/25 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Кузьмишиної О.М., Кузьменка В.В., секретар судового засідання Заліська Є.Я., за участі позивача ОСОБА_1 , її представника Чернілевської К.Г., представника відповідача та третьої особи Білоруцького В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Рух справи.

25.02.2025 ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду позовом до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування Рішення Державної міграційної служби України №01-25 від 29.01.2025 про відмову їй у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка є громадянкою Білорусії, але через свої політичні погляди перебуває в Україні і неодноразово висловлювалась публічно про свої політичні погляди, внаслідок чого звернулась до відповідача із заявою про визнання її особою, яка потребує додаткового захисту чи біженцем, проте відповідач відмовився у наданні їй відповідного статусу.

Позивачка вважає, що нею було дотримано положення чинного законодавства України щодо подання такої заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки така заява є обґрунтованою.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.05.2025 р. позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано Рішення Державної міграційної служби України №01-25 від 29.01.2025 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Приймаючи таке рішення, судом першої інстанції зроблено висновок, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами свої дії та рішення, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім того, суд першої інстанції акцентував, що захист прав позивача в такий спосіб не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, тому що суд не приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а зобов`язує відповідача прийняти таке рішення стосовно позивача і визначити самостійно який статус має бути надано позиваці чи біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам висловленим відповідачем у суді першої інстанції, зокрема те, що рішення №01-25 від 29.01.2025 про відмову у визнанні позивачки біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, було прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням усіх обставин справи та на підставі наданих позивачем матеріалів, тому є правомірним і не підлягає скасуванню.

Апелянт наголосив, що позивачка перебуває на території України на законних підставах, але докази, які були надані, не підтверджують те, що в державі її походження їй існує реальна загроза життю та здоров`ю.

Позивачкою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про правильність висновків суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.08.2025 відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції, та ухвалою від 17.12.2025 призначено слухання справи на 14.01.2026.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, позивачка та її представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Обставини справи.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою Республіки Білорусь, що підтверджується паспортом Республіки Білорусь (т.1, а.с.74-75).

З 2019 року позивачка перебувє в Україні на законних підставах, що підтверджується даними з ЄІАС УМП ІП "Облік іноземців та біженців" та копіями посвідок на тимчасове проживання.

21.11.2019 позивачка звернулась до ЦМУ ДМС із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання на підставі провадження волонтерської діяльності відповідно до частини 10 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". За результатами розгляду заяви 29.11.2019 їй було видано посвідку на тимчасове строком дії до 28.11.2020, приймаючою стороною виступала Всеукраїнська громадська організація "Магнолія".

Надалі позивач неодноразово зверталася до ЦМУ ДМС із заявами про обмін посвідки у зв`язку із закінченням строку її дії: 05.11.2020 - видано посвідку від 18.11.2020 строком дії до 16.11.2021; 25.12.2021 - видано посвідку від 04.11.2021 строком дії до 03.11.2022.

23.09.2022 позивачка подала заяву про обмін посвідки для возз`єднання сім`ї з громадянином України, у зв`язку із одруженням з громадянином України ОСОБА_2 (свідоцтво про шлюб від 23.08.2022), на підставі ч. 14 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", після чого була отримана посвідка сроком дії до 08.11.2023.

20.10.2023 позивачка подала чергову заяву про обмін посвідки і отримала посвідку строком дії до 19.10.2024.

11.12.2023 позивачка звернулась до ЦМУ ДМС із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка була прийнята відповідачем 18.01.2024.

У період з січня 2024 року по січень 2025 року позивач проходила процедуру розгляду поданої заяви, зокрема надання пояснень та додаткових документів, в тому числі щодо громадянської позиції з приводу війни та участі у волонтерській діяльності, підтримки України у збройному конфлікті та побоювань переслідування у країні її походження через її висловлення у мережі Інтернет.

В матеріалах справи у наявності копії публікацій, скріншоти з соціальних мереж, довідки від волонтерських організацій, а також посилання на міжнародні джерела, які підтверджують загрозу переслідування в Білорусі за аналогічні дії.

29.01.2025 Державна міграційна служба України прийняла рішення №01-25 про відмову у визнанні громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке мотивовано тим, що стосовно заявниці умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.

Вказані обставини підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, і не є спірними.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до статті 14 Загальної декларації прав людини 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Управлінням Верховного Комісара ООН (УВКБ) яке є допоміжним органом Генеральної Асамблеї ООН, розроблено з метою забезпечення міжнародного захисту біженців та здійснення нагляду за дотриманням їх прав та основних свобод відповідно до норм міжнародного права тематичні рекомендації « «Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців».

Згідно пунктів 45, 66, вказаного документа, Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Пунктом 195 передбачено, що у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (надалі Закон № 3671) визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671 визначені поняття:

біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Статтею 5 Закону № 3671 встановлений порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зокрема, частиною 2 статті 5 Закону № 3671 визначено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов`язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Частиною 4 статті 5 Закону № 3671 передбачено, що особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною 6 цієї ж статті встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Стаття 6 Закону № 3671 передбачає умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Стаття 7 вказаного Закону№ 3671 визначає порядок оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Стаття 8 цього Закону№ 3671 встановлює порядок попереднього розгляду заяв.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671 передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту статті 10 Закону № 3671 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Висновки суду.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачка на законних підставах знаходиться тривалий час на територій України і подала відповідачу необхідні документи для отримання відповідного статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.

У період з січня 2024 року по січень 2025 року позивачка проходила процедуру розгляду поданої заяви, зокрема надання пояснень та додаткових документів, в тому числі щодо громадянської позиції з приводу війни та участі у волонтерській діяльності, підтримки України у збройному конфлікті та побоювань переслідування у країні її походження через її висловлення у мережі Інтернет.

В матеріалах справи у наявності копії публікацій, скріншоти з соціальних мереж, довідки від волонтерських організацій, а також посилання на міжнародні джерела, які підтверджують загрозу переслідування в Білорусі за аналогічні дії.

Вказана обставина апелянтом не заперечувалась і не спростовувалась.

Проте, 29.01.2025 Державна міграційна служба України прийняла рішення №01-25 про відмову у визнанні громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке мотивовано тим, що стосовно заявниці умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.

Отже, з урахуванням вказаних обставин і наданих доказів сторонами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог і доведеність їх належними та допустимими доказами, зокрема щодо протиправності спірного рішення.

Крім того, судом першої інстанції правильно акцентовано, що захист прав позивача в такий спосіб не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, тому що суд не приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а зобов`язує відповідача прийняти таке рішення стосовно позивача і визначити самостійно який статус має бути надано позиваці чи біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.

Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, доводи апелянта щодо правомірності спірного рішення не знайшли підтвердження в ході слухання справи в судах як першої так і апеляційної інстанцій, тому воно підлягає скасуванню як протиправне.

Щодо всіх інших доводів апелянта, колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Справу розглянуто в межах доводів апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Повний текст виготовлено 15.01.2026.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 р. - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.М. Кузьмишина

В.В. Кузьменко