Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №158/3923/24 — Ківерцівський районний суд Волинської області

Справа № 158/3923/24

Провадження № 2/0158/11/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2026 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Корецької В.В.

за участю секретаря - Процик Л.В.

представника позивача за первісним позовом,

відповідача за зустрічним позовом - Муравської О.М.

представника відповідача за первісним позовом,

позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці цивільну справу за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про визнання недійсним договору про споживчий кредит, -

в с т а н о в и в :

Представник ТОВ «Коллект Центр» звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивує тим, що 24.10.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_2 було укладено договір про споживчий кредит №3447009, за умовами якого відповідач отримала кредитні кошти, які зобов`язалася повернути та сплатити відсотки за користування ними.

26.01.2022 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу №26-01/2022-83, у відповідності до умов якого до останнього, з-поміж іншого, перейшло право майнової вимоги за кредитним договором №3447009 від 24.10.2021 року.

10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено Договір факторингу №10-01/2023, у відповідності до умов якого до позивача, з-поміж іншого, перейшло право майнової вимоги за кредитним договором №3447009 від 24.10.2021 року, розмір заборгованості позичальника, за яким становить 48080 грн., з яких: 8000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 38480 грн. - заборгованість за нарахованими процентами, 1600 грн. - заборгованість за комісіями.

Всупереч умовам кредитного договору відповідач свої зобов`язання не виконує. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до ОСОБА_2 , остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «Коллект Центр», ні на рахунки попередніх кредиторів.

З врахуванням наведеного просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Коллект Центр» суму заборгованості за кредитним договором №3447009 від 24.10.2021 року в розмірі 48080 грн., судовий збір у розмірі 2422,40 грн., а також витрати на правничу допомогу в розмірі 13000 грн.

Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 09.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Заочним рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 06.02.2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором №3447009 від 24.10.2021 року у розмірі 19200 грн., судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 967,35 грн. коп. витрати на правничу допомогу в розмірі 5191,35 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 20.03.2025 року заочне рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 06.02.2025 року у даній цивільній справі скасовано та призначено справу до розгляду.

02.04.2025 року від представника позивача до суду подано зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ТОВ «Коллект «Центр» про визнання недійсним договору про споживчий кредит, яка мотивована тим, що вказаний споживчий кредит вона не укладала, кредитні кошти не утримувала, ними не користувалася, реальне настання правових наслідків правочину відсутнє, а тому просив визнати недійним договір про споживчий кредит №3447009 від 24.10.2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Мілоан».

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 14.05.2025 року прийнято зустрічну позовну заяву та об`єднано в одне провадження із первісним позовом.

02.06.2025 року від представника ТОВ «Коллект Центр» до суду подано відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого остання зазначила, що оспорюваний договір укладено у електронній формі, підписується одноразовим ідентифікатором, введеним у відповідне поле з метою підписання договору, який у свою чергу отримала на телефонний номер. При цьому, без здійснення вказаних дій кредитний договір не був би укладений сторонами. Також зазначила, що у зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 стверджує, що не укладала кредитний договір, то в силу закону цей договір має бути нікчемний, відповідно вказана позовна заява не є належним способом захисту, а тому просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 05.06.2025 року задоволено клопотання сторін по справі та витребувано докази від «Державний ощадний банк».

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 21.07.2025 року, залучено до участі у справі за первісним позовом ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Коллект Центр» про визнання недійсним договору про споживчий кредит, в якості третьої особи, за зустрічним позовом - ТОВ «Мілоан».

Представник ТОВ «Коллект Ценрт» - Муравська О.М. у судовому засіданні первісні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, а у задоволенні зустрічним позовних вимог просила відмовити.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 у судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити, а зустрічні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник третьої особи ТОВ «Мілоан» у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Заслухавши пояснення учасників справи, кожного зокрема, всебічно проаналізувавши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.

Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.

Судом встановлено, що 24.10.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_2 було укладено договір про споживчий кредит №3447009, за умовами якого відповідач отримала кредитні кошти, які зобов`язалася повернути та сплатити відсотки за користування ними.

Укладення Кредитодавцем договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Кредитодавцем ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

За приписами частин 1, 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої-другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У частині першій статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині другій статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 (справа № 2-383/2010) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У Законі України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин сьомої-дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

У статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису, визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.

Як вбачається з копії договору про споживчий кредит №3447009 від 24.10.2021 року, останній підписаний ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , телефон: НОМЕР_2 ) за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором L75681.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз указаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 (справа № 906/1174/18) зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 (справа № 910/12525/20) зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

26.01.2022 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу №26-01/2022-83, у відповідності до умов якого до останнього, з-поміж іншого, перейшло право майнової вимоги за кредитним договором №3447009 від 24.10.2021 року.

10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено Договір факторингу №10-01/2023, у відповідності до умов якого до позивача, з-поміж іншого, перейшло право майнової вимоги за кредитним договором №3447009 від 24.10.2021 року.

Отже, ТОВ «Коллект Центр» набуло право вимоги відносно ОСОБА_2 , як боржника у зобов`язанні за договором про споживчий кредит №3447009 від 24.10.2021 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 .

Згідно наданих позивачем розрахунків за кредитним договором №3447009 від 24.10.2021 року, розмір заборгованості ОСОБА_2 , становить 48080 грн., з яких: 8000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 38480 грн. - заборгованість за нарахованими процентами, 1600 грн. - заборгованість за комісіями.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Долучені до позовної заяви докази у своїй сукупності підтверджують отримання ОСОБА_2 коштів, погодження нею умов договору про споживчий кредит.

У зустрічній позовні заяві представником ОСОБА_2 зазначено, що остання не залишала будь-яких заявок на отримання кредиту, не створювала особистий кабінет на електронному сервісі, не надавала своїх персональних даних ТОВ «Мілоан», не ставила підпис (в тому числі електронний), не здійснювала підтвердження будь-яких операцій з отримання кредиту та не отримувала будь-яких коштів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Слід зазначити, що будь-які докази на спростування отримання/використання ОСОБА_2 кредитних коштів матеріали справи не містять, так і відсутні докази на спростування наявності заборгованості за користування кредитними коштами.

У свою чергу слід зазначити, що договір про споживчий кредит №3447009 від 24.10.2021 року містить відмітку, відображену у верхньому лівому куті першої сторінки, де зазначено, що договір з усіма його додатками підписано ОСОБА_2 одноразовим ідентифікатором L75681 (час: 24.10.2021 21:23). Вказаний ідентифікатор є ідентичним з ідентифікатором, наданим у довідці про ідентифікацію.

Тобто, особу ОСОБА_2 було ідентифіковано в момент, коли остання вписала одноразовий ідентифікатор у відповідне поле з метою підписання кредитного договору, який у свою чергу отримала на телефонний номер НОМЕР_2 .

Слід зазначити, що суд не бере до уваги твердження представника ОСОБА_2 , що вказаний номер не належить останній, оскільки відповідно до звіту фізичної особи, суб`єкта кредитної історії ОСОБА_2 , даний номер мобільного телефону остання зазначала під час подачі заявою на кредит, від 24.10.2021 року та в подальшому також.

Крім того, з витребуваної судом інформації від АТ «Державний ощадний банк України» вбачається, що вказаний номер телефону міститься в анкетних даних ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та є її єдиним фінансовим номером.

У постанові Верховного Суду від 08.08.2022 року в справі №234/7298/20 (провадження №61-2902св), колегією суддів зазначено, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису. При цьому позивач через особистий кабінет на веб-сайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого відповідач надіслав позивачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору. Встановивши, що без здійснення вказаних дій позивачем кредитний договір не був би укладений сторонами, суди дійшли обгрунтованого висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 року, у справі №234/7160/20 (провадження №61-2903св21), від 01.11.2021 року у справі №234/8084/20 (провадження №61-2303св21).

Таким чином, перебування номеру мобільного телефону НОМЕР_2 , на який було надіслано код одноразового ідентифікатора для підписання договору №3447009, у розпорядженні ОСОБА_2 унеможливлює укладення цього договору іншою особою.

Разом з тим, щодо твердження представника ОСОБА_2 про те, що банківська карта на яку перераховано кредитні кошти № НОМЕР_3 не емітована до рахунків ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 31.01.2024 року у справі №671/1832/20, отримання кредитних коштів не позивачем, а перерахунок їх на третю особу не може розцінюватися як доказ неукладення та/або непідписання вказаного договору. Ця обставина пов`язана виключно з виконанням договору.

Відповідними Правилами надання коштів у позику та умовами договору не передбачено зарахування кредитних коштів виключно на картку позивача, а вказано, що кошти кредиту надаються кредитодавцем у безготівковій формі, шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані клієнтом кредитодавцю з метою отримання кредиту.

Тобто, ОСОБА_2 , здійснюючи оформлення заявки на кредит на сайті ТОВ «Мілоан», вказала бажаний спосіб отримання кредитних коштів, шляхом їх безготівкового перерахування на банківську карту № НОМЕР_3 .

З врахуванням вищевикладеного, беручи до уваги те, що ОСОБА_2 та її представником ОСОБА_1 не надано жодних доказів щодо визнання оспорюваного договору недійним, суд приходить до висновку, що у задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити.

Згідно статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_2 отриманих кредитних коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначених сторонами строків кредитування.

З огляду на викладене, суд приходить до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 не виконала зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту №3447009 від 24.10.2021 року, а тому з неї на користь позивача слід стягнути заборгованість.

Разом з тим, суд не може погодитися з розміром нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за договором про надання споживчого кредиту №3447009 від 24.10.2021 року в розмірі 38480 грн., виходячи з наступного.

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судом при виборі і застосуванні норм права.

За умовами договору про надання споживчого кредиту №3447009 від 24.10.2021 року сторони встановили строк кредитування 24 днів, (стандартна ставка - 5%) до 17.11.2021 року, включаючи дату отримання та повернення позики.

Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.

Відтак, розмір відсотків відповідно до умов договору кредиту №3447009 від 24.10.2021 року становить 9600 грн за період з 24.10.2021 року по 17.11.2021 року, виходячи з розрахунку: 8000 грн (тіло кредиту) х 5% (відсотки від фактичного залишку кредиту х 24 днів (строк позики).

Згідно викладеного Великою Палатою у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 правового висновку, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Щодо заявленої суми заборгованості за комісіями в розмірі 1600 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася.

Суд зазначає, що норми ЦК України в частині обов`язку списання нарахованої неустойки (комісії) не суперечать положенням спеціального закону - Закону України «Про споживче кредитування». За таких обставин, позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (комісії) за прострочення виконання кредитного зобов`язання. Нарахована неустойка у виді комісії в розмірі 1600 грн підлягає списанню позикодавцем.

Отже, нарахування комісії в розмірі 1600 гривень є безпідставним, а позов в цій частині не підлягає до задоволення.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача у справі підлягає стягненню кредитна заборгованість за договором №3447009 від 24.10.2021 року у розмірі 17600 грн. з яких: 8000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 9600 грн. - заборгованість за нарахованими процентами.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, витрати зі сплати судового збору слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених вимог у розмірі 886,73 грн. (2422,40 грн. х 17600 грн. / 48080 грн.).

Іншими витратами є зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч.3 ст. 133 ЦПК України).

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надані копії: договору № 01-07/2024 про надання правової допомоги від 01.07.2024 року між ТОВ «Коллект Центр» (як клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс», відповідно до якого адвокатське об`єднання бере на себе обов`язки надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором; прайс-лист Адвокатського об`єднання «Лігал Ассістанс», заявка ТОВ «Коллект Центр» про надання юридичної допомоги №419 від 01.11.2024 року, з якої вбачається, що позивач та адвокатське об`єднання погодили надання позивачу юридичних послуг по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_2 ; витягу із акта №2 про надання юридичної допомоги (надання усної консультації з вивченням документів ціною 4000,00 грн.; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 9000 грн.

Суд наголошує, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід ураховувати позицію ВС від 01.09.2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд зауважує, що справа не входить до категорії складних та розглядалась у спрощеному провадженні.

Крім того, послуги надані адвокатським об`єднанням є типовими для позивача оскільки стягнення заборгованості також є предметом діяльності позивача, відповідно не потребують витрати значного часу на складання документів та визначення правових позиції.

З огляду на обставини справи, позицію сторони відповідача, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, суд вважає, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову, вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем, пропорційно до суми задоволених вимог в розмірі 4758,73 грн. (13000 грн. х 17600 грн. / 48080 грн.).

Керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77, 81, 141, 263-265, 280-284, 288, 354 ЦПК України, ст.ст.526, 527, 533, 626, 629, 631, 651, 1046, 1048, 1050, 1054, 1055, 1056 ЦК України, суд, -

у х в а л и в :

Первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором №3447009 від 24.10.2021 року у розмірі 17600 (сімнадцять тисяч шістсот) грн. з яких: 8000 (вісім тисяч)грн. - заборгованість за тілом кредиту, 9600 (дев`ять тисяч шістсот) грн. - заборгованість за нарахованими процентами.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 886 (вісімсот вісімдесят шість) грн. 73 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 4758 (чотири тисячі сімсот п`ятдесят вісім) грн. 73 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про визнання недійсним договору про споживчий кредит - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», адреса: м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306, код ЄДРПОУ: 44276926.

Представник позивача за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом - Муравська Ольга Миколаївана , адреса: м. Дніпро.

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Третя особа за зустрічним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», код ЄДРПОУ: 40484607, адреса: м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21.

Суддя Ківерцівського районного суду В.В. Корецька

Повний текст рішення суду виготовлено 16.01.2026 року.