Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №639/3386/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 року

м. Харків

справа № 639/3386/25

провадження № 22-ц/818/951/26

провадження № 22-ц/818/1091/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідачка та позивачка за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

третя особа - Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_5 на рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2025 року та додаткове рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2025 року в складі судді Рубіжного С.О.

в с т а н о в и в:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні.

Позовна заява мотивована тим, що з 20.09.2014 він з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 19 жовтня 2023 року шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 залишився проживати разом із матір`ю.

Зазначив, що фактично з самого моменту розлучення, у сторін почалися непорозуміння щодо прийняття участі у вихованні дитини, зі сторони відповідача створювалися штучні перешкоди стосовно неможливості нормального спілкування з сином.

З моменту розлучення, всі його намагання мирним шляхом врегулювати даний спір призводять лише до конфліктів, оскільки відповідачка перешкоджає йому бачитись з дитиною, налаштовує сина проти нього, не бажає його присутності та штучно створює такі обставини через які він не може нормально зустрічатися з сином.

14.03.2024 між колишнім подружжям на підставі вчинення перешкод у спілкуванні батька з неповнолітньою дитиною стався конфлікт, співробітниками УПП стосовно нього складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного примусу або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування та терміновий заборонний припис стосовно кривдника, проте постановою Жовтневого районного суду від 30.05.2024 року провадження по справі було закрито за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.

Протягом тривалого часу він намагається налагодити зв`язок із сином, приймати участь у його вихованні, розвитку його здібностей та забезпечувати його всім необхідним для нормального розвитку та становлення.

Просив зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити ОСОБА_1 для участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі способи участі: можливість перебування неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вихідні дні за домовленістю, у батька ОСОБА_1 ; необмежене спілкування батька ОСОБА_1 з сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку.

У липні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що сторони перебували в шлюбі, від якого мають дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з нею, за адресою: АДРЕСА_1

Зазначила, що 27 квітня 2024 року вона уклала новий шлюб та змінила прізвище на « ОСОБА_7 ». На теперішній час вона проживає з сином та чоловіком за адресою: АДРЕСА_2 .

Посилалася на те, що відповідач постійно висловлює своє незадоволення, що їх син проживає разом зі своєю матір`ю та сторонньою для дитини особою. Він постійно чинить психологічний та моральний тиск на неї, погрожує, що забере дитину. Отже між сторонами немає згоди щодо визначення місця проживання дитини. Угода щодо місця проживання дитини між сторонами не укладалась. Відсутність укладеної між сторонами угоди щодо місця проживання та узгодженого порядку виховання дитини свідчить про наявність спору, який має бути вирішений судом.

Просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_8 за місцем її проживання.

Рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково, визначено ОСОБА_1 спосіб участі у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

перші два місяці з початку виконання рішення суду, перебування дитини з батьком у першу та третю суботу, другу та четверту неділю кожного місяця - з 14.00 години до 16.00 години в присутності матері ОСОБА_8 за місцем проживання дитини або на нейтральній території, за попереднім узгодженням за добу між батьками місця зустрічі з урахуванням стану здоров`я, інтересів та бажання дитини;

в подальшому перебування дитини з батьком у першу та третю суботу, другу та четверту неділю кожного місяця - з 14.00 години до 17.00 години без присутності матері ОСОБА_8 за місцем проживання батька або на нейтральній території, за попереднім узгодженням за добу між батьками місця зустрічі з урахуванням стану здоров`я, інтересів та бажання дитини та обов`язком батька повернення дитини до місця її постійного проживання;

визначити спілкування батька та дитини засобами телефонного, поштового, електронного зв`язку три рази на тиждень за погодженням між батьками безпосередніх днів з 18:00 години до 19:00 години (присутність матері за бажанням дитини);

в задоволені іншої частини позовних вимог - відмовлено;

у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 - відмовлено.

Додатковим рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями ОСОБА_8 та ОСОБА_1 через своїх представників подали апеляційні скарги.

ОСОБА_8 просила рішення скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічних вимог, ухвалити нове судове рішення, яким зустрічні вимоги задовольнити, вирішити питання щодо судових витрат, а також змінити додаткове рішення та стягнути з ОСОБА_1 на її користь витрати на правничу допомогу в розмірі 33 000,00 грн пропорційно розміру задоволених первісних та зустрічних позовних вимог.

ОСОБА_1 просив рішення скасувати, зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити ОСОБА_1 для участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , способи участі встановлені висновком Служби у справах дітей по Новобаварському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, а саме кожен 1 та 3 тиждень місяця з 10:00 суботи до 17:00 неділі; щороку в період канікул 10 днів для спільного відпочинку та оздоровлення дитини; з 15:00 6 січня до 20:00 7 січня; у разі неможливості особистої зустрічі батька з сином за допомогою аудіо та відео зв`язку у зручний для дитини час. Також просив додаткове рішення скасувати, судові витрати покласти на відповідачку.

Апеляційні скарги ОСОБА_8 мотивовані тим, що відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції виходив виключно з власного переконання про відсутність спору між сторонами та, відповідно, права, яке підлягає судовому захисту. Зазначила, що позов та зустрічний позов свідчить про наявність між сторонами неврегульованих питань щодо визначення місця проживання дитини. Батько дитини подавав до суду відзив на зустрічну позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, подавав нові докази. Надання органом опіки та піклування висновку про доцільність проживання дитини разом з матір`ю не свідчить про те, що між сторонами відсутній спір. Відсутність заперечень з боку батька дитини щодо проживання дитини разом із матір`ю не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі. Отже вищенаведене свідчить про наявність у даній справі спору, який підлягає вирішенню судом. Мотивів відхилення висновку органу опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю відповідно до вимог частини шостої статті 19 СК України судом першої інстанції не наведено. В даній справі висновком органу опіки та піклування не було встановлено відсутність між сторонами спору щодо місця проживання дитини, навпаки орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання дитини з матір`ю. В даній справі відповідач за зустрічним позовом вимоги зустрічного позову не визнав та не просив їх задовольнити, а подав відзив та заперечення на відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, в яких виклав свої заперечення та надав нові докази. Оскаржуване рішення суду прийнято всупереч інтересам дитини з огляду на відсутність правової визначеності щодо місця її проживання. Отже зустрічні позовні вимоги є доведеними, їх задоволення буде повністю відповідати інтересам дитини. Зазначила, що в даній справі позивачем не заявлялось жодних письмових заперечень щодо заявлених до стягнення судових витрат на правничу допомогу, не подавалось жодних доказів на спростування розумності та співмірності заявлених до стягнення судових витрат, не заявлялось клопотання про зменшення судових витрат на правничу допомогу. Також у заявах по суті спору позивач не наводив заперечення щодо зазначених у відзиві на позовну заяву та у зустрічній позовній заяві попередніх розмірів судових витрат, які відповідач/позивач за зустрічним позовом понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. За таких обставин судом першої інстанції безпідставно зменшено розмір витрат відповідача, які підлягають розподілу. Крім того зменшивши розмір витрат з 10 750,00 грн до 5 000,00 грн суд першої інстанції не обґрунтував рішення, не зазначив, чому вважає саме такий розмір витрат, що підлягають розподілу, пропорційним, обґрунтованим та співмірним та чому витрати у розмірі 10 750,00 грн є необґрунтованими.

Апеляційні скарги ОСОБА_1 мотивовані тим, що необхідно надати йому можливості спілкуватись із сином без втручання відповідача, оскільки остання при зустрічі з ним провокує конфлікти, налаштовує сина проти нього, що може негативно вплинути на дитину. Також суд першої інстанції помилково встановлює необхідність опиратись на бажання сина, оскільки він у зв`язку із його віком та постійним впливом з боку відповідача, із якою він постійно проживає. Тому встановлення залежності між можливістю позивача спілкуватись із сином у залежність від побажань ще малолітньої та психологічно не до кінця сформованої сина суперечить його ж інтересам як дитини, якій для нормального розвитку слід створити можливості для побудови нормальних відносин як із матір`ю, так і з батьком. Вважав за необхідне встановлення побачень без попереднього з`ясування бажання дитини на таку зустріч. Зазначив, що представником відповідача у справі не було заявлено про розподіл судових витрат чи подано відповідних доказів до завершення судових дебатів. Тому заява про ухвалення додаткового рішення подана адвокатом Москаленко І.Б. не підлягала розгляду, а судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права.

22 та 28 жовтня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_8 через свого представника подала відзиви на апеляційні скарги, в яких посилалася на те, що матеріали справи не містять доводів та доказів перешкоджання нею спілкуванню батька з сином. Примушувати сина спілкуватися з батьком вона не має жодного права. Небажання дитини спілкуватись з батьком обумовлено не конфліктом між сторонами та не перешкоджанням з боку матері, а поведінкою батька, який вважає нормальним приходити на побачення з дитиною в нетверезому стані та замість спілкування з дитиною влаштовувати сварки з її мамою. Крім того позовна вимога про зобов`язання відповідача не чинити перешкоди у спілкуванні з дитиною є неефективним способом захисту порушених прав, оскільки ст. 159 Сімейного кодексу України не передбачає покладення відповідного обов`язку на сторону, з якою проживає дитина, а права позивача на спілкування з сином забезпечуються шляхом визначення судом способу участі у вихованні дитини. Вимоги, які заявлені в апеляційній скарзі не були заявлені у позовній заяві ОСОБА_1 . На теперішній час відсутність матері під час зустрічей батька з дитиною матиме негативний вплив на психологічний стан дитини, коли син не буде відчувати себе у безпеці, і тому графік побачень батька з дитиною має бути за обов`язкової присутності матері для налагодження якісного контакту батька з дитиною, а в подальшому, якщо цей контакт буде налагоджений, такі зустрічі можуть відбуватися без матері. Зустрічі батька з сином у бажаному позивачем порядку, без участі матері, негативно впливатиме на дитину, отже не сприятиме її інтересам. Побачення з дитиною без її згоди це фактично може визнаватися примушуванням дитини, і призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Думка дитини повинна бути врахована, а суд має діяти так, щоб не примушувати дитину до спілкування проти її волі. Вказала, що в даній справі її представником до закінчення судових дебатів заявлено про необхідність розподілу судових витрат та на протязі п`яти днів після ухвалення рішення суду подано заяву про ухвалення додаткового рішення та докази на підтвердження розміру витрат з надсиланням їх заздалегідь іншим учасникам справи. Вказані обставини свідчать про те, що нею було дотримано строки та порядок звернення до суду із заявою про стягнення судових витрат, що було враховано судом першої інстанції.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_8 залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду задовольнити частково, а апеляційну скаргу на додаткове рішення - залишити без змін.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 20.09.2014 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8,61 том 1).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 19 жовтня 2023 року у справі №639/5367/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.62-64 том 1).

ОСОБА_2 , уклавши шлюб з ОСОБА_9 , змінила своє прізвище на « ОСОБА_7 » (а.с.37,65 том 1).

ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.59 том 1).

Згідно з довідками про реєстрацію місця проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15,56,66 том 1).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 10.11.2016 власниками квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_10 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 (а.с.67 том 1).

З 18.11.2023 ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_6 та ОСОБА_9 проживають за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.68-70,71 том 1).

ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем (а.с.72-76 том 1).

14.03.2024 співробітниками УПП стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП вчинення домашнього насильства.

Постановою Жовтневого районного суду від 30.05.2024 року провадження по справі №639/1800/24 закрито за відсутності події та складу адміністративного правопорушення (а.с.9-12 том 1).

З висновку Департаменту служб у справах дітей №8 від 02.01.2025 про доцільність встановлення порядок участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що Департамент служб вважає за доцільне встановити порядок участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначивши час: кожен 1 та 3 тиждень місяця з 10:00 суботи до 17:00 неділі; щороку в період літніх канікул 10 днів для спільного відпочинку та оздоровлення дитини; щороку з 15:00 6 січня по 20:00 7 січня, у разі неможливості особистої зустрічі спілкування батька з сином за допомогою засобів аудіо та відеозв`язку у зручний для дитини час (а.с.2-3 том 2).

З акту обстеження умов проживання вбачається, що ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_5 , де створені належні житлово-побутові умови (а.с.4 том 2).

З висновку Департаменту служб у справах дітей №7 від 02.01.2025 вбачається, що Департамент служб вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_8 (а.с.6-7 том 2).

В суді першої інстанції були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_11 зазначила, що позивач є її сином, займалась вихованням онука ОСОБА_12 . Після розлучення онук спілкувався з нею, кликав по імені, ділився таємницями. Крайній раз зустрічалась із дитиною на початку серпня, спілкування було холодним, онук повідомив, що більше не зустрінуться. ОСОБА_13 люблячий батько, піклувався про дитину. Вважає, що дитину настроювали проти батька.

Свідок ОСОБА_14 зазначила, що є сусідкою ОСОБА_15 . Після розлучення мати забрала дитину. ОСОБА_13 жалівся, що колишня дружина не дає спілкуватись з дитиною. Батько гарно ставився до хлопчика. Зараз спілкування з батьком та бабусею немає, дитину на сьогодні не баче зовсім.

Свідок ОСОБА_16 зазначив, що з ОСОБА_15 дружили сім`ями, після розлучення спілкування припинилось. ОСОБА_13 добрий батько, піклується за свою дитину. Бачив, що дитину ховали від спілкування, батькові на телефон не відповідає.

Також в суді першої інстанції була заслухана думка неповнолітнього ОСОБА_6 , який пояснив, що не хоче спілкуватись з батьком, який з ним не грається, спілкуватись по телефону не бажає, вважає що батько підвищує на нього голос. Висловив бажання жити з мамою.

Щодо вимог про визнання місця проживання дитини разом з матір`ю, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України).

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом із тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У частинах четвертій та п`ятій статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Матеріали справи свідчать про те, що з 20.09.2014 по 19.10.2023 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після розірвання шлюбу між батьками за домовленістю сторін проживає разом з матір`ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , а з 18.11.2023 проживають за адресою: АДРЕСА_2 .

Отже, з 2023 року дитина фактично проживає з матір`ю, батько дитини не заперечує проти цього.

ОСОБА_3 забезпечує дитині повний і гармонійний розвиток та рівень життя, необхідний для такого розвитку; дитина відвідує КЗ «Харківська гімназія №76 Харківської міської ради», також відвідує логопедичні заняття, має відповідні соціальні контакти, мати має дохід та здатна забезпечити дитину усім необхідним, має житло, в якому створила умови для гармонійного розвитку, проживання, навчання і виховання дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд першої інстанції, з рішенням якого погоджується апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання сина разом із матір`ю, оскільки позивачка не довела, що її права порушені, а відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняв.

Суд першої інстанції врахував, що ще до звернення ОСОБА_3 до суду з цим позовом сторони, які проживають окремо, фактично дійшли згоди про те, що малолітній син проживатиме разом із матір`ю, що також підтверджено відповідачем, який не просив змінювати місце проживання дитини.

Колегія суддів звертає увагу, що цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований матір`ю, з якою дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Батько дитини не вимагав та не вимагає зміни місця проживання сина.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правильно керувався тим, що ОСОБА_3 не довела, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із нею, порушені права позивачки.

Встановивши, що спільна дитина сторін після розірвання шлюбу між ними залишилася проживати разом з матір`ю, а батько дитини не заперечує проти цього, не звертався до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з ним, більш того, зазначає, що не має бажання змінювати усталене місце проживання малолітнього сина, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за вказаних обставин інтереси дитини не потребують втручання держави у сімейні відносини, що врегульовані за згодою (домовленістю) їх учасників. ОСОБА_3 не доведено необхідності захисту її прав та інтересів чи інтересів малолітньої дитини, як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення оскаржених судових рішень.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23, від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23, від 25 лютого 2025 року у справі № 562/3371/23, від 17 грудня 2025 року у справі № 643/4568/24 (провадження № 61-11291св25).

Посилання заявниці на те, що судами попередніх інстанцій не було наведено мотивів відхилення висновків органу опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання дитини з нею не заслуговують на увагу, з огляду на те, що ці докази були оцінені судами у сукупності з іншими доказами у справі та з урахуванням відсутності підстав для втручання держави у сімейні відносини, що врегульовані за згодою (домовленістю) їх учасників.

Таким чином доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні та визначення способу участі батька у вихованні дитини, колегія суддів виходить з наступного.

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року в справі «Johansen v. Norway»).

Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III).

У абзацах першому, другому статті 15 Закону № 2402-III зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Тобто у дитини є право, а не обов`язок на підтримання регулярних особистих стосунків і прямих контактів з тим з батьків, який проживає окремо.

У разі, коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом (абзаци третій, четвертий статті 15 Закону № 2402-III).

У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з частинами першою-третьою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У частині першій та другій статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, зокрема стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) виснувала, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.

Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (постанови Верховного Суду від 07 серпня 2024 року в справі № 742/3278/23 (провадження № 61-7675св24), від 08 травня 2024 року в справі № 638/1269/23 (провадження № 61-15097св23) та інші).

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, зокрема її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків, та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.

Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже, остаточність судового рішення в цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи.

Таки висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 675/1124/22 (провадження № 61-1049св24), від 29 травня 2024 року в справі № 686/15230/23 (провадження № 61-3812св24) та інших.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 19 СК України у процесу розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та ін.).

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.

За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом із поданих сторонами доказів встановлено, що між батьками малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_1 та ОСОБА_8 - склалися неприязні відносини і вільно досягти згоди щодо способу участі батька, який проживає окремо від дитини, у її вихованні і спілкуванні із нею вони не можуть.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просив встановити ОСОБА_1 для участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі способи участі: можливість перебування неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вихідні дні за домовленістю, у батька ОСОБА_1 ; необмежене спілкування батька ОСОБА_1 з сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку.

Відповідно до висновку Департаменту служб у справах дітей №8 від 02.01.2025 про доцільність встановлення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що Департамент служб вважає за доцільне встановити порядок участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначивши час: кожен 1 та 3 тиждень місяця з 10:00 суботи до 17:00 неділі; щороку в період літніх канікул 10 днів для спільного відпочинку та оздоровлення дитини; щороку з 15:00 6 січня по 20:00 7 січня, у разі неможливості особистої зустрічі спілкування батька з сином за допомогою засобів аудіо та відеозв`язку у зручний для дитини час.

Судом встановлено наступний графік побачень батька з сином: перші два місяці з початку виконання рішення суду, перебування дитини з батьком у першу та третю суботу, другу та четверту неділю кожного місяця - з 14.00 години до 16.00 години в присутності матері ОСОБА_8 за місцем проживання дитини або на нейтральній території, за попереднім узгодженням за добу між батьками місця зустрічі з урахуванням стану здоров`я, інтересів та бажання дитини; в подальшому перебування дитини з батьком у першу та третю суботу, другу та четверту неділю кожного місяця - з 14.00 години до 17.00 години без присутності матері ОСОБА_8 за місцем проживання батька або на нейтральній території, за попереднім узгодженням за добу між батьками місця зустрічі з урахуванням стану здоров`я, інтересів та бажання дитини та обов`язком батька повернення дитини до місця її постійного проживання; визначити спілкування батька та дитини засобами телефонного, поштового, електронного зв`язку три рази на тиждень за погодженням між батьками безпосередніх днів з 18:00 години до 19:00 години (присутність матері за бажанням дитини).

Встановивши, що права ОСОБА_1 як батька порушуються ОСОБА_8 , суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, дійшов правильного висновку про необхідність визначення способів участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною.

Судом встановлено, що між сторонами склались неприязні стосунки та під час зустрічей батька з сином за участю матері між ними виникають сварки у присутності дитини, що може негативно впливати на психологічний та емоційний стан дитини. Відомостей про те, що дитина емоційно не сприймає батька та доказів негативного впливу батька на сина матеріали справи не містять, а присутність обох сторін під час зустрічей батька з сином не сприятиме перебуванню дитини у цей час у спокійному та стійкому середовищі, з огляду на неприязні стосунки сторін у справі.

Між тим, суд першої інстанції при встановленні побачень батька з сином за присутності матері не звернув увагу на наявність неприязних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 і негативний вплив цієї обставини на сприйняття дитиною особи батька.

Враховуючи вік дитини та відсутність доказів негативного поводження батька з сином, колегія суддів дійшла висновку про встановлення побачень без попереднього з`ясування бажання дитини на таку зустріч.

Також, колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо доцільності проведення зустрічей дитини з батьком у присутності матері, оскільки встановлено, що між сторонами існує конфлікт і постійно виникають суперечки та сварки, тому проведення зустрічей у присутності матері не сприятиме налагодженню стосунків між ОСОБА_1 і сином.

Такий висновок відповідає постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2018 року у справі №686/14512/17 (провадження № 61-7540св18).

Колегія суддів вважає за недоцільне зазначення судом про узгодженням за добу між батьками місця зустрічі з урахуванням стану здоров`я дитини, оскільки у судовому рішенні неможливо передбачити всі умови та обставини, які повинні враховувати батьки при проведенні зустрічей батька з дитиною, зокрема погодні явища та стан здоров`я, за яких мають відбуватися зустрічі та деталізувати поведінку батьків щодо узгоджень планів та повідомлень про їх зміни. Вирішуючи ці питання, батьки, керуючись принципом розумності, мають виходити виключно з інтересів дитини.

Щодо спілкування батька з сином засобами телефонного, поштового, електронного зв`язку, то колегія суддів вважає за необхідне конкретизувати дні та період, в межах якого буде відбуватися таке спілкування задля уникнення між сторонами конфліктів та сварок щодо узгодження проведення такого спілкування.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 не заявляв вимог щодо перебування дитини з ним у період літніх канікул, у зв`язку з чим підстави для задоволення цієї вимоги відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів частково приймає до уваги висновок Департаменту служб у справах дітей №8 від 02.01.2025 про доцільність встановлення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла висновку, що буде доцільним змінити порядок побачень батька із сином, врахувавши інтереси дитини, зокрема, необхідність дотримання звичних для нього умов щодо організації, розпорядку його повсякденного життя, його вік, режим навчання та відпочинку, а також закріплений у положеннях чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участі у її вихованні, врахувавши бажання батька на участь у вихованні та спілкуванні зі своїм сином, встановивши відсутність обставин, які б унеможливлювали реалізацію права батька на таке спілкування, необхідність спілкування дитини як з батьком, так і з матір`ю, які не змогли самостійно визначити порядок участі у вихованні дитини, колегія суддів дійшла висновку про можливість визначення наступного порядку зустрічей батька із сином:

особисті побачення дитини з батьком у першу та третю суботу, другу та четверту неділю кожного місяця - з 14.00 години до 17.00 години без присутності матері ОСОБА_8 ;

спілкування батька та дитини засобами телефонного, поштового, електронного зв`язку у кожен вівторок та четвер в період з 18:00 години до 19:00 години.

Визначення саме такого способу участі у спілкуванні та вихованні дитини відповідатиме її якнайкращим інтересам, віковим потребам, та за сумлінного відношення батька до виконання свого обов`язку, буде достатнім для забезпечення його участі у вихованні сина.

З урахуванням вікових змін дитини, його розвитку та потреб, батьки в майбутньому не позбавлені можливості змінити встановлений судом спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні сина.

Щодо додаткового рішення суду, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 20 вересня 2023 року у справі № 753/7936/22 (провадження № 61-1519св23).

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 604/484/23 (провадження № 61-17933св23), додаткові постанові від 02 жовтня 2024 року у справі № 752/24975/20 (провадження № 61-9599св23).

Матеріали справи свідчать про те, що в суді першої інстанції інтереси ОСОБА_3 представляла адвокатка Москаленко І.Б. на підставі договору про надання правової допомоги №03/05/24 від 09.05.2024, ордеру на надання правничої допомоги серії АХ № 1197067 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1932 від 03.06.2015 та адвокаткою подано до суду відзив на позовну заяву, зустрічний позов, заяву про відкладення розгляду справи, відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, заяву про ознайомлення з матеріалами справи, клопотання про заслуховування думки дитини, заперечення на клопотання про долучення доказів, клопотання про визнання доказів недопустимими, заяву про проведення судового засідання без її участі, закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду,

У суді першої інстанції адвокатка Москаленко І.Б. приймала участь у судових засідання, зокрема, 24.09.2024, 15.04.2025, 02.05.2025, 10.06.2025, 14.08.2025, 26.08.2025.

Згідно звіту про надані правові послуги за договором про надання правової допомоги та розрахунку їх вартості: підготовка та направлення адвокатського запиту № 2/5/24 від 14.05.2024 р. до Комунального закладу «Харківська гімназія №76 Харківської міської ради» - 1000,00 грн; підготовка та направлення адвокатського запиту № 1/6/24 від 21.05.2024 до Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка №2 Харківської міської ради» - 1 000,00 грн; підготовка та подання до суду відзиву від 09.07.2024 на позовну заяву - 5 000,00 грн; підготовка та подання до суду зустрічної позовної заяви від 09.07.2024 - 6 000,00 грн; підготовка та подання до суду відповіді від 18.09.2024 на відзив на зустрічну позовну заяву - 3 000,00 грн; підготовка та подання до суду клопотання від 14.10.2024 про заслухування думки дитини - 2 500,00 грн; підготовка та подання до суду заперечень від 26.10.2024 р на клопотання про долучення позивачем доказів - 2 500,00 грн; участь в судових засіданнях 24.09.2024, 15.04.2025, 02.05.2025, 10.06.2025, 14.08.2025, 26.08.2025 - 2 000,00 грн х 6 = 12 000,00 грн. Вартість наданих послуг складає 33000,00 грн.

Також на підтвердження виконаних робіт, надано акт приймання-передачі наданих правових послуг від 07.09.2025 на загальну суму 33000,00 грн.

Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, а також враховуючи часткове задоволення первісного позову та залишення без задоволення зустрічних позовних вимог, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 5000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони.

Доводи ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 не заявлялось клопотання про зменшення судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України (постанови Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 604/484/23 (провадження № 61-17933св23), додаткові постанові від 02 жовтня 2024 року у справі № 752/24975/20 (провадження № 61-9599св23).

Посилання ОСОБА_1 на те, що представницею ОСОБА_3 не було заявлено про розподіл судових витрат чи подано відповідних доказів до завершення судових дебатів, а тому заява про ухвалення додаткового рішення не підлягала розгляду, є безпідставними, оскільки у зустрічному позові вказано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу до 25000,00 грн, а також вказано про надання відповідних доказів в подальшому. Таким чином, представницею ОСОБА_3 виконано вимоги ч.8 ст.141 ЦПК України.

За таких обставин, рішення суду підлягає зміні в частині визначеного порядку участі батька у вихованні сина, у спосіб зазначений у мотивувальній частині цієї постанови, в іншій частині та додаткове рішення необхідно залишити без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 , - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_5 на рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2025 року - задовольнити частково.

Рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2025 року змінити в частині визначеного порядку участі батька у вихованні сина.

Визначити наступний порядок участі ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та спілкування з ним:

особисті побачення дитини з батьком у першу та третю суботу, другу та четверту неділю кожного місяця - з 14.00 години до 17.00 години без присутності матері ОСОБА_8 ;

спілкування батька та дитини засобами телефонного, поштового, електронного зв`язку у кожен вівторок та четвер в період з 18:00 години до 19:00 години.

Рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2025 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову - залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_5 на додаткове рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2025 року - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова