Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №160/25965/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 січня 2026 року справа 160/25965/25

Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:

головуючий суддя Суховаров А.В.

судді Головко О.В., Ясенова Т.І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 (суддя Прудник С.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призначення пенсії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 11.09.2025 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області №047350008730 від 06.08.2025; зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 10.04.1996 по 15.01.1997 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 ; зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 27.09.2000 по 12.12.2000 та з 23.05.2002 по 27.07.2002 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 ; зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 1997 року по 1999 рік згідно архівних довідок трудового архіву виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Синельниківського Дніпропетровської області №М-152 та №М-153 від 29.08.2025; зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити та виплатити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту “б” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з урахуванням Рішення Конституційного суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 починаючи з 28.07.2025.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 задоволений позов частково: визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області №047350008730 від 06.08.2025; зобов`язано ГУ ПФУ в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 10.04.1996 по 15.01.1997 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 ; зобов`язано ГУ ПФУ в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 27.09.2000 по 12.12.2000 та з 23.05.2002 по 27.07.2002 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 ; зобов`язано ГУ ПФУ в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 1997 року по 1999 рік згідно архівних довідок трудового архіву виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Синельниківського Дніпропетровської області №М-152 та №М-153 від 29.08.2025; зобов`язано ГУ ПФУ в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 30.07.2025 за списком №2 на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, з урахуванням висновків суду; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Тернопільській області просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 10.04.1996 по 15.01.1997, оскільки відсутня дата наказу про звільнення; період роботи з 1997 по 1999 згідно довідки №263 від 20.08.2004, оскільки відсутня інформація про реорганізацію; періоди роботи з 27.09.2000 по 12.12.2000 та з 23.05.2002 по 27.07.2002, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Посилається на те, що Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” як спеціальний закон, є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 30.07.2025 звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.

Рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області №047350008730 від 06.08.2025, прийнятому за принципом екстериторіальності, відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах за списком №2 в зв`язку із недосягненням пенсійного віку та відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 10.04.1996 по 15.01.1997, оскільки відсутня дата наказу про звільнення (01.1997); період роботи з 1997 по 1999 згідно довідки №263 від 20.08.2004, оскільки відсутня інформація про реорганізацію; періоди роботи з 27.09.2000 по 12.12.2000 та з 23.05.2002 по 27.07.2002, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. До пільгового стажу не враховано період роботи з червня 2017 по січень 2018 та липень 2018, оскільки згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язковою державного соціального страхування заявниця працювала по сумісництву.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 10 Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18 листопада 2005 року для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року.

Відповідно до пункту 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Відповідно пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58 від 29.07.1993, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.

Посилання відповідача, як підставу відмови у задоволені позову, на порушення вимог законодавства в частині заповнення трудової книжки не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду.

Суд наголошує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Вказані відповідачем обставини, не можу бути підставою для виключення спірного періоду роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (установи) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а.

Також, слід врахувати правову позицію, викладену Верховний Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 19.12.2019 у справі №307/541/17, згідно якої підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що доповнив Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту: «працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

Відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше встановлений пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Крім того, згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення суду конституційної юрисдикції застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Отже, рішенням №1-р/2020 від 23.01.2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв`язку з чим вони втратили чинність з дня ухвалення цього рішення (пункт 2 резолютивної частини). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин Закон України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

На момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 з одного боку, та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий у 50 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, справа №560/12743/21 щодо якої є типовою, дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, всупереч доводів, слід застосувати саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, позивачка досягла пенсійного віку для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а висновки відповідача є безпідставними.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241-244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 – без змін.

Постанова набирає законної сили з 15.01.2026 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя А.В. Суховаров

судді О.В. Головко

судді Т.І. Ясенова