Постанова від 22 грудня 2025 р. у справі №758/12781/23 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2025 року місто Київ

справа № 758/12781/23

апеляційне провадження № 22-ц/824/15387/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Головачова Я.В.,

суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,

за участю секретаря судового засідання:Приходька Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Подільського районного суду міста Києва у складі судді Гребенюка В.В. від 23 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, трьох процентів річних та інфляційних втрат,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Позов мотивовано тим, що сторони є батьками ОСОБА_4 (до зміни ПІБ - ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

16 січня 2020 року між сторонами укладено Договір про участь у вихованні та утриманні дітей, пунктом 3.3.1. якого визначено, що батько ОСОБА_1 зобов'язується сплачувати аліменти на дітей, а саме по 15 075 грн на кожну дитину, до досягнення кожним з дітей повноліття; сплата аліментів відбуватиметься щомісячно до 5 числа шляхом передачі коштів матері ОСОБА_3 на картковий рахунок або готівкою, якщо не буде погоджено інше.

Відповідач належним чином не виконував умов договору про участь у вихованні та утриманні дітей, внаслідок чого у нього виникла заборгованість по аліментам за період з серпня 2021 року по травень 2022 року. Заборгованість по аліментам відповідач сплатив 16 березня 2023 року.

Посилаючись на положення статті 196 СК України та частини 2 статті 625 ЦК України, ОСОБА_3 просила стягнути з ОСОБА_1 пеню за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дітей у розмірі 271 350 грн, інфляційні втрати у розмірі 70 360 грн 27 коп. та три проценти річних у розмірі 9 793 грн 40 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 23 травня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 70 360 грн 27 коп. інфляційних втрат, 9 793 грн 40 коп. - три проценти річних та 271 350 грн пені. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 3 585 грн 04 коп.

Ухвалюючи рішення в частині позовних вимог про стягнення пені суд виходив з того, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань по утриманню дітей, у нього утворилась заборгованість по аліментам, у зв`язку з чим наявні підстави до застосування положення статті 196 СК України. Судом перевірено наданий позивачем розрахунок заборгованості та встановлено, що останній здійснено правильно, зазначені позивачем нарахування є обґрунтованими; обрахований позивачем розмір пені не перевищує 100% основної суми заборгованості. Клопотання відповідача про зменшення розміру пені судом залишено без задоволення з тих підстав, що не надано доказів виникнення заборгованості по аліментам не з вини відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд виходив з того, що відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів, тому наявні правові підстави для застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скаржник зазначає, що його вина у виникненні заборгованості відсутня. На платника аліментів не можна покладати відповідальність зі сплати пені, якщо заборгованість утворилась з незалежних від нього причин.

Вказує, що заборгованість зі сплати аліментів виникла у зв`язку з тим, що у 2022 році доходи відповідача значно знизилися. Розмір суми аліментів за 2022 рік становив 361 800 грн, що більше ніж вдвічі перевищувало дохід відповідача у той період. Наразі відповідач перебуває у скрутному матеріальному становищі, аліменти на дітей допомагають сплачувати батьки, транспортних засобів він не має, а з нерухомого майна лише квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка є його єдиним житлом.

Вважає, що суд першої інстанції, маючи усі необхідні докази, безпідставно відмовив у зменшенні пені, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Наголошує, що заборгованість зі сплати аліментів відсутня, що не було враховано судом при ухваленні рішення.

Також вказує, що суд дійшов помилкового висновку про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання, яка передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не застосовується до сімейних правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 зазначає, що при ухваленні рішення, суд першої інстанції всебічно та об`єктивно встановив всі обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому таке рішення є законним та обґрунтованим.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просила задовольнити.

ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 (до зміни ПІБ - ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

16 січня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено Договір про участь у вихованні та утриманні дітей (далі - Договір). Договір посвідчено нотаріально.

Пунктом 3.3.1. Договору визначено, що батько зобов'язується сплачувати аліменти на дітей до досягнення кожним з дітей повноліття у такому розмірі: 1) на сина - 15 075 грн; 2) на доньку - 15 075 грн. Загалом 30 150 грн на обох. Сплата таких аліментів відбуватиметься щомісячно до 5 числа шляхом передачі грошових коштів матері на картковий рахунок або готівкою, якщо не буде погоджено інше.

28 липня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Халявкою Н.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі № 3463, на Договорі від 16 січня 2020 року.

Згідно виконавчого напису нотаріуса від 28 липня 2021 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто не виплачені в строк грошові кошти у розмірі 273 050 грн (сума невиплачених аліментів за період з січня 2020 року по липень 2021 року).

Виконавчий напис № 3463 від 28 липня 2021 року перебував на примусовому виконанні (ВП № НОМЕР_1). У зв'язку з повним фактичним виконанням відповідачем зобов`язання виконавче провадження закінчено.

14 червня 2022 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіною О.В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі № 603, на Договорі від 16 січня 2020 року. На підставі даного виконавчого напису з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто 271 350 грн, які є боргом по аліментам за період з серпня 2021 року по травень 2022 року.

За виконавчим написом від 14 червня 2022 року відкрито виконавче провадження Самарським відділом державної виконавчої служби у місті Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (ВП № НОМЕР_2).

16 березня 2023 року ОСОБА_1 сплачено ОСОБА_3 заборгованість по аліментам у розмірі 275 764 грн, яка виникла за період з серпня 2021 року по травень 2022 року.

Згідно розрахунку, наданого позивачем, за період з серпня 2021 року по 16 березня 2023 року розмір пені становить 271 350 грн, інфляційні втрати - 70 360 грн 27 коп., три проценти річних - 9 793 грн 40 коп.

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Щодо стягнення пені

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно статті 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із частиною 4 статті 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до положень статті 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Верховний Суд у постанові від 14 грудня 2020 року в справі № 661/905/19 роз`яснив, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини 1 статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

У постанові від 14 лютого 2022 року в справі № 712/11291/20-ц Верховний Суд навів порядок визначення пені, яка розраховується на заборгованість зі сплати аліментів з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року в справі № 333/6020/16-ц.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення, провівши детальний аналіз указаних норм права у контексті спірних правовідносин, дійшов правильного висновку щодо наявності вини відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, встановивши правильність здійсненого позивачем розрахунку розміру пені, яка підлягає до стягнення з відповідача.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наведені відповідачем обставини не є підставою для зменшення розміру пені.

Зазначених висновків суду доводи апеляційної скарги не спростовують, з наступних підстав.

Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Враховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про охорону дитинства", на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно зі статтями 7, 155 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.

Як правильно установлено судом першої інстанції, зміна матеріального стану відповідача, а саме зменшення прибутку у 2022 році не є причиною невчасної сплати аліментів на дітей, адже такі обставини не свідчать про неможливість вживати інших заходів, спрямованих на своєчасне матеріальне забезпечення дітей. Більш того, зміна, зокрема погіршення матеріального стану платника аліментів у відповідності до вимог статті 192 СК України може бути лише підставою для зменшення розміру аліментів на підставі рішення суду та не звільняє від обов`язку сплачувати аліменти на утримання дітей.

Отже, на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України відповідач не довів, що його матеріальний стан унеможливлював вчасну сплату ним аліментів на утримання дітей.

Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що зміна матеріального стану відповідача не може підтверджувати відсутність будь-якого іншого доходу, неможливість працевлаштування, зважаючи на обов`язок батька утримувати своїх неповнолітніх дітей.

Доводи скаржника про відсутність поточної заборгованості зі сплати аліментів не можуть бути підставою для скасування рішення суду в цій частині, оскільки положення частини 1 статті 196 СК України встановлюють стягнення неустойки (пені) для кожного аліментного платежу, а не для сукупної заборгованості за весь період.

Колегія суддів вважає неспроможними доводи скаржника щодо неефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки стягнення пені прямо передбачено статтею 196 СК України, як захід цивільно-правової відповідальності платника аліментів за прострочення їх сплати.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення пені ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Щодо стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2019 року в справі № 235/4359/6-ц зазначив, що на правовідносини, які виникли між сторонами і регулюються нормами Сімейного кодексу України, а саме статтею 196 СК України, що містить в собі спеціальну відповідальність за прострочення сплати аліментів, не поширюються положення статті 625 ЦК України про відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 70 360 грн 27 коп. та трьох відсотків річних у розмірі 9 793 грн 40 коп. слід відмовити.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав установленими.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що задовольняючи позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Судові витрати

Щодо судового збору

Відповідно до частин 1, 13 статі 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та фактично задоволення позовних вимог на суму 271 350 грн (ціна позову 351 503 грн 67 коп.), то відповідно судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача в дохід держави підлягає зменшенню з 3 585 грн 04 коп. до 2 713 грн 52 коп., що пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні.

Щодо витрат ОСОБА_3 на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною другою статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин 1-3 статті 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частинами 2-4 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що 19 жовтня 2023 року між адвокатом Чухраєвою Н.С. та ОСОБА_3 укладено договір про надання юридичних послуг та правничої допомоги.

19 вересня 2025 року між адвокатом Чухраєвою Н.С. та ОСОБА_3 укладено Додаткову угоду до договору про надання юридичних послуг та правничої допомоги від 19 жовтня 2023 року, пунктом 2.1. якої визначено, що оплата гонорару адвоката за надання правничої допомоги за додатковою угодою здійснюється відповідно до акту наданих послуг, у розмірі 8 000 грн за написання та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу у справі № 758/12781/23, а також 4 000 грн за участь у кожному судовому засіданні в суді апеляційної інстанції у справі № 758/12781/23.

Згідно акту від 26 вересня 2025 року про фактично надані юридичні послуги у рамках договору про надання правничої допомоги від 19 жовтня 2023 року, адвокатом Чухраєвою Н.С. надано ОСОБА_3 послугу з підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду від 23 травня 2025 року в справі № 758/12781/23; вартість послуги 8 000 грн (том 3, а.с. 212).

Платіжною інструкцією № 2.332720623.1 від 30 вересня 2025 року підтверджується, що ОСОБА_3 сплатила адвокату Чухраєвій Н.С. 8 000 грн (том IV, а.с. 2).

Оцінивши надані позивачем докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу, не надходження від відповідача клопотання про зменшення таких витрат, колегія суддів вважає, що позивач довів належними та допустимими доказами розмір витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанцій, розмір таких витрат є обґрунтованим. Однак, ураховуючи, що позов задоволено частково, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час апеляційного розгляду, в розмірі 6 055 грн 20 коп., що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 травня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 інфляційних втрат та трьох процентів річних скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення такого змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відмовити.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 травня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору змінити, зменшити суму, що підлягає стягненню, з 3 585 грн 04 коп. до 2 713 грн 52 коп.

В іншій частині рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 травня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час апеляційного розгляду, в розмірі 6 055 грн 20 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: