Постанова від 11 листопада 2025 р. у справі №368/1273/24 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2025 року місто Київ

справа № 368/1273/24

провадження № 22-ц/824/7618/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання Онопрієнко К.С.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 грудня 2024 року, ухвалене у складі судді Шевченко І.І., -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області про позбавлення батьківських прав. щодо її доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовуючи позов наступним.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зареєстрованому шлюбі позивач і відповідач не перебувають, не мають спільного побуту та господарства, проживають окремо. Спільна донька ОСОБА_5 проживає разом з позивачем та перебуває на його повному триманні та вихованні.

Так, згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 17.11.2023, номер витягу 2023/009441622, малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . За цією ж адресою зареєстрований і проживає позивач. Вказане підтверджується копією витягу про зареєстрованих у житловому будинку осіб від 20.11.2023 № 1065.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Кагарлицької міської ради від 25.04.2024 №196, станом на 25.04.2025 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає разом з позивачем та знаходиться на його утриманні. Аналогічна інформація міститься також у акті обстеження депутата Кагарлицької міської ради VIII скликання ОСОБА_6 від. 21.02.2023, в акті обстеження депутата Кагарлицької міської ради VIII скликання ОСОБА_7 від 16.02.2024, а також в акті обстеження депутата Кагарлицької міської ради VIII скликання ОСОБА_7 від 25.04.2024.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 25.04.2024, житловий будинок адресою: АДРЕСА_1 має усі необхідні умови проживання, у дитини є своя окрема кімната та місце для навчання.

Позивач належним чином дбає про дитину, самостійно забезпечує її всім необхідним, створює їй умови для навчання і розвитку, займається питаннями її здоров`я.

Згідно з характеристикою ОСОБА_3 , учениці 1-Б класу комунального закладу Кагарлицької міської ради «Кагарлицький ліцей № 3» ОСОБА_5 навчається у закладі з 01.11.2023 року. За час навчання зарекомендувала себе як здібна, розумна дитина.

Мати, ОСОБА_4 на даний час приймає пасивну участь у вихованні дитини. З класним керівником на зв`язок не виходить. Навчанням та вихованням дитини не цікавиться. Дитину до школи не приводить і не забирає.

Згідно з випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, копія якої додається, донька ОСОБА_5 має вади здоров`я, зокрема, затримку мовного і фізичного розвитку.

Позивач самостійно займається вихованням дитини, приділяє їй необхідну увагу та батьківську турботу, займається її медичними обстеженнями та лікуванням. Відповідач здоров`ям та навчанням дитини не цікавиться, коштів на утримання дитини не надає.

Донька відвідує логопедичну студію «Моя мова», що підтверджується довідкою зі студії, копія якої додається до цієї заяви. Вартість занять в студії оплачує позивач самостійно.

Згідно з довідкою з КНП КМР «Центр Первинної медико-санітарної допомоги» № 1183 від 17.05.2024, дитина здорова, може відвідувати дитячий колектив.

Крім того, позивач самостійно купує доньці усі необхідні речі, одяг, несе витрати на її розвиток, навчання і відпочинок. Понесені позивачем витрати частково підтверджуються копіями квитанцій, що надаються.

Враховуючи відсутність інтересу з боку відповідача щодо спільної дитини, позивач самостійно та одноособово виконує усі батьківські обов`язки щодо доньки ОСОБА_5 .

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 13.12.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області про позбавлення батьківських прав - відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 7 січня 2025 року подав апеляційну скаргу, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим,

Зазначає, що висновок суду в частині того, що позивач є військовослужбовцем та позбавлений можливості займатись вихованням доньки не відповідає дійсності та має ознаки дискримінації за професійною ознакою. Той факт, що позивач перебуває на службі у Збройних Силах України не є перешкодою для проведення часу з донькою та участі у її вихованні.

Для вирішення спору немає принципового значення з якої дати дитина зареєстрована за місцем проживання позивача. Розбіжності в наданих позивачем документах, щодо точної дати, з якої донька ОСОБА_5 почала проживати з батьком не є суттєвим в контексті предмету доказування та не можуть бути підставою відмови у задоволенні позову.

Відповідач не виконує свої обов`язки як мати дитини.

Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив докази позивача щодо понесених ним витрат для забезпечення доньки одягом, ліками та іншими необхідними предметами побуту.

Також, судом першої інстанції безпідставно відхилено висновок органу опіки та піклування, який підтверджує відсутність участі відповідача у вихованні доньки; проігноровано думку дитини, яка підтримувала батька; неналежна поведінка відповідача є підставою для позбавлення її батьківських прав. ОСОБА_2 допускає неналежну поведінку щодо доньки, яка полягає у фізичному насильстві з боку її співмешканця, про що ОСОБА_3 особисто розповідала у судовому засіданні. Мати не стає на захист доньки, не вчиняє дій для припинення неналежного ставлення її співмешканця щодо доньки.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_8 - адвокат Клапчук Ф.П. підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_8 задовольнити.

В судове засідання не з`явилась відповідачка ОСОБА_2 про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується конвертом, який повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» та Служба у справах дітей та сім`ї Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення.

Зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність осіб, які не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Установлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 24.04.2024.

Позивач ОСОБА_1 визнав батьківство ОСОБА_5 лише у 2020, що підтвердили у судовому засіданні як позивач, так і відповідач, та було видано нове свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 19.09.2020.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 у шлюбі не перебували.

09.09.2024 на виконання ухвали Кагарлицького районного суду Київської області від 15.08.2024 виконавчим комітетом Кагарлицької міської ради, як органом опіки та піклування надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_9 відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому зазначено, що мати самоусунулася від виконання батьківських обов`язків по відношенню до малолітньої дитини.

Рішенням Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області № 1296-82 від 09.09.2024 було затверджено висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_9 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Витягом з реєстру територіальної громади 2023/009441622, який сформований 17.11.2023 року ОСОБА_3 була зареєстрована за заявою представника ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Довідкою № 1065 про зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб, видану ОСОБА_1 , що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_12 .

Актом депутата Кагарлицької міської ради Беми Г.В. від 21.02.2023, яким було обстежено житлово-побутові умови та виявлено, що ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживають в АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 утримує самостійно дитину ОСОБА_3 з 17.11.2023 по теперішній час.

Депутатом Кагарлицької міської ради Бемою Г.В. підтверджено, що ОСОБА_3 проживає за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Актом обстеження депутата Кагарлицької міської ради Драпіковським В.А. 16.02.2024 було обстежено житлово-побутові умови ОСОБА_1 та виявлено наступне: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживають в АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 утримує самостійно ОСОБА_3 ОСОБА_3 проживає за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Актом обстеження депутата Кагарлицької міської ради Драпіковським В.А. 25.04.2024 було обстежено житлово-побутові умови ОСОБА_1 та виявлено наступне: ОСОБА_1 утримує самостійно ОСОБА_3 . ОСОБА_3 проживає за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Актом обстеження умов проживання від 25.04.2024, складено комісією фахівцями із соціальної роботи УСВДС КМР з метою перевірки умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , згідно якого житло має п`ять кімнат. Умови проживання задовільні. Будинок цегляний. За даною адресою постійно проживають: ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . З жовтня 2023 року дитина постійно проживає з татом та бабусею.

Договором обміну від 14.10.1994 ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , та ОСОБА_1 провели обмін квартири, яка їм належала, на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно характеристики на ОСОБА_1 про те, що гр. ОСОБА_1 проживає за вищезазначеною адресою разом з: батько - ОСОБА_10 , 1958 р.н., матір - ОСОБА_11 , 1953 р.н. та донька від цивільного шлюбу - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 є військовослужбовцем ЗСУ. (Вищевказана інформація зазначена зі слів заявника). Скарг на ОСОБА_1 від сусідів та інших жителів міста до Кагарлицької міської ради не надходило. Участі у суспільному житті громади ОСОБА_1 не приймає. При виконавчому комітеті міської ради відсутні будь-які інші дані на ОСОБА_1 .

Згідно характеристики на ученицю 1-Б класу Комунального закладу Кагарлицької міської ради «Кагарлицький ліцей № 3» ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_5 навчається у закладі з 01.11.2023. За час навчання зарекомендувала себе як здібна, розумна дитина. Має навчальні досягнення достатнього рівня. Навчається в повну міру своїх сил. Гарно запам`ятовує учбовий матеріал На уроках завжди уважна, активна. Має добрий загальний розвиток. Дуже дружня, добра дівчинка, скромна, весела, стримана, розсудлива, дисциплінована, по-товариськи відноситься до усіх дітей у класі. Правила поведінки завжди свідомо виконує, не має порушень дисципліни. Зовнішній вигляд ОСОБА_5 завжди охайний, шкільне приладдя в порядку. Дівчинка проживає з татом, ОСОБА_1 , бабусею та дідусем. Вони завжди попереджають про причину відсутності дитини, займаються навчанням та розвитком дитини, здійснюють контроль за навчанням, комунікують з класним керівником. ОСОБА_5 останнім часом не пропускає навчальних занять без поважних причин. Мати, ОСОБА_4 на даний час, приймає пасивну участь у вихованні дитини. З класним керівником на зв`язок не виходить. Навчанням та вихованням дитини не цікавиться. Дитину до школи не приводить і не забирає.

Довідкою сектору адміністративних послуг виконкому Кагарлицької міської ради про те, що за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані та фактично проживають: ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Станом на 25.04.2024. ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно проживає з батьком ОСОБА_1 та знаходиться на його утриманні.

Згідно військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивач призваний до в/ч НОМЕР_4 з 25.12.2022.

Даними про те, що позивача ОСОБА_1 було звільнено з військової служби суд не володіє.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки поведінка відповідача загалом свідчить про її спроможність та волевиявлення виконувати свої природні материнські обов`язки, а також з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання матері брати участь у вихованні та спілкуванні із дочкою та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав.

При цьому суд вважав висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини сторін не достатньо об`єктивним та обґрунтованим, оскільки не містить даних, які об`єктивно характеризують особу останньої, не надано оцінки можливим причинам ухилення її від виконання батьківських обов`язків, а також не наведено мотивів про ставлення дитини до матері.

Суд не врахував думку дитини щодо її бажання проживати разом з батьком, оскільки малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих та певних ситуацій, а також враховував всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона в силу свого віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів виходячи з наступного.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про охорону дитинства" діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частинами першою, другою та четвертою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18), зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), вказано, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), зазначено, що під час вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вважав, що наявні обґрунтовані підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки у останньої, на його думку, відсутній інтерес щодо спільної дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому позивач самостійно та одноособово виконує усі батьківські обов`язки щодо доньки.

Як установлено судом, сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач ОСОБА_1 визнав батьківство ОСОБА_5 лише у 2020 році, цей факт знайшов своє підтвердження сторонами у судовому засіданні та підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 24.04.2024 (а.с. 7).

Витягом з реєстру територіальної громади 2023/009441622, який сформований 17.11.2023 року ОСОБА_3 була зареєстрована за заявою представника ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8).

Згідно витягу з реєстру територіальної громади, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою : АДРЕСА_1 з 17.11.2023 (а.с. 8).

Згідно витягу від 20.11.2023 № 1065, виданого Виконавчим комітетом кагарлицької міської ради про зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 ., ОСОБА_1 та ОСОБА_12 (а.с. 9).

Також встановлено, що ОСОБА_3 станом на 25.04.2024 р. ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно проживає з батьком ОСОБА_1 та знаходиться на його утриманні. Зареєстрована за місцем реєстрації її батька позивача ОСОБА_1 з 17.11.2023.

Інформації щодо попереднього місця реєстрації та проживання позивачем не вказано. У відзиві на позов відповідачка зазначила, що до цього часу донька проживала разом з матір`ю. Також матір проживала за адресою місця реєстрації доньки та позивача до липня 2024 року.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що немає принципового значення з якої дати дитина зареєстрована за місцем проживання позивача та не може бути підставою для відмови у позові. Так дійсно, сам факт реєстрації неповнолітньої доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 за місцем проживання та реєстрації батька не є підставою для відмови у позові, проте така обставина розглядається у сукупності з іншими доказами та підтверджує факт того, що до цього часу місце реєстрації доньки було іншим.

Згідно військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивач призваний до в/ч НОМЕР_4 з 25.12.2022 (а.с. 62). Протилежного не встановлено.

Судом першої інстанції досліджено надані позивачем акти обстежень депутатами Кагарлицької міської ради щодо перевірки умов проживання ОСОБА_1 та його доньки ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10-13). Зі змісту наданих актів вбачається, що депутат ОСОБА_6 та ОСОБА_7 встановили, що позивач та донька проживають разом, донька знаходиться на утриманні позивача. Разом з тим зазначено, що за цією адресою також проживають ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Приймаючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції вважав, що оскільки ОСОБА_1 з 25.12.2022 проходить службу в Збройних Силах України, за таких умов постійне проживання разом з донькою не вбачається можливим та суперечить обставинам, на які посилається позивач та наданими доказами, зокрема актами складеними депутатами Кагарлицької міської ради. З такими висновками погоджується колегія суддів та вважає їх обґрунтованими та не вбачає упередженості суду за професійною ознакою стосовно позивача, оскільки останнім не надано будь - яких доказів проходження служби саме за місцем реєстрації та проживання - м. Кагарлик. Більше того, в умовах триваючого воєнного стану особа, яка проходить військову службу може бути переміщена в будь-яке місце країни для виконання своїх службових обов`язків захисту держави.

При вирішення спорів про позбавлення батьківських прав, суди перш за все керуються інтересами дитини, а не їх батьків. Так, перебування батька на військовій службі не позбавляє його можливості приймати участь у вихованні та забезпеченні доньки, проте така участь обмежена часом та не є тією підставою, яка сприяє ухваленню рішення про позбавлення батьківських прав другого з батьків, за відсутності обґрунтованих на це підстав.

Окрім того колегія суддів зазначає, що зі змісту акту від 21.02.2023, підписаного депутатом Кагарлицької міської ради Бемою Г.В. вбачається, що ОСОБА_3 перебуває на утриманні позивача з 17.11.2023. Тобто у акті від 21.02.2023 описуються події майбутнього - 17.11.2023. За таких обставин, суд ставить під сумнів достовірність та добросовісність викладеної інформації в актах обстеження депутатів Кагарлицької міської ради та не може взяти такі до увагу як належний та допустимий доказ.

Щодо неврахування судом першої інстанції доказів позивача щодо понесених ним витрат для забезпечення доньки одягом, ліками та іншими необхідними предметами побуту, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки самі по собі квитанції про оплату певних товарів чи квиток у цирк, не доводять того факту, що по - перше такі витрати здійснював позивач щодо своєї доньки, а фіксують тільки факт покупки та оплати товарів, по друге - не є тими доказами, що підтверджують відсутність здійснення матір`ю своїх обов`язків щодо доньки ОСОБА_3 .

Щодо висновку виконавчого комітету Кагарлицької міської ради, як органу опіки та піклування колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд першої інстанції критично оцінив наданий висновок. Апеляційний суд також вважає, що висновок Кагарлицької міської ради, як органу опіки та піклування належно не обґрунтований, зроблений без наведення достатніх доказів, які б підтверджували ухилення відповідача від здійснення батьківських обов`язків, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а тому не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

Згідно з частинами першою та другою статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

В судовому засіданні у присутності психолога ОСОБА_15 була допитана малолітня ОСОБА_5 , яка вказала, що вона хоче проживати з батьком, а також те, що матері вона не цікава.

Враховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих та певних ситуацій, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона в силу свого віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Сама по собі озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, а тому при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у сукупності.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, колегія суддів вважає, що неврахування судом першої інстанції думки малолітньої ОСОБА_3 , щодо позбавлення її матері батьківських прав є виправданим з огляду на її вік та нерозуміння в силу цього правових наслідків позбавлення відповідача батьківських прав стосовно неї.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21).

Врахувавши бажання матері брати участь у вихованні та спілкування із дочкою та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення матері батьківських прав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Надані представником позивача в апеляційному суді документи, а саме копія листа КЗ «Центр надання соціальної підтримки послуг» Новопільської сільської ради від 14.07.2025, копія заяви сусідів, фото умов проживання дитини висновків суду першої інстанції про відсутність обґрунтованих підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не спростовують. Тим більше, зазначені документи були складені в липні 2025 року, тобто після ухвалення рішення у цій справі і стосуються іншого періоду життя матері і дитини.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 грудня 2024 року, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 16 січня 2026 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус