Рішення від 14 січня 2026 р. у справі №580/4512/25 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 року справа № 580/4512/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В. В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Звенигородської міської ради Черкаської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Звенигородської міської ради Черкаської області (далі відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Звенигородської міської ради Черкаської області при розгляді заяви ОСОБА_1 щодо відмови у затвердженні технічної документації із землеустрою та встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7121210100:01:001:2157, площею 0,0763 га за цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;

- зобов`язати Звенигородську міську раду Черкаської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , з наданою технічною документацію із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер №7121210100:01:001:2157, площею 0,0763 га за цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Також просить у порядку ч. 1 ст. 382 КАС України зобов`язати відповідача не пізніше двотижневого строку з дня набрання законної сили рішенням суду у цій справі подати до суду звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відмова у затвердженні технічної документації Лукіянчук Т. О. є протиправною, оскільки твердження відповідача про належність частини ділянки до земель загального користування не підтверджено жодним посиланням на генеральний план міста чи іншу містобудівну документацію. З наявних документів та графічних зображень контурів земельних ділянок з кадастровими номерами 7121210100:01:001:2157 та 71212010100:01:001:1829 не відображено/не визначено території для «внутрішньоквартального проїду чи пішохідної зони». Позивач виконала всі передбачені законом вимоги, які є передумовою затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) та реалізації її права на одержання земельної ділянки державної чи комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації. Не погоджуючись зі спірним рішенням, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав та інтересів.

21.05.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Обґрунтовуючи відзив, зазначив, що заявлена ОСОБА_1 межа є неправомірною, оскільки частина ділянки належить до земель загального користування (внутрішньоквартальний проїзд). Відповідно до Земельного кодексу України та рішення Звенигородської міської ради від 29.03.2024 № 25-241, ці землі підлягають інвентаризації як комунальна власність (код 02.12) і не можуть бути передані у приватну власність.

27.05.2025 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що твердження відповідача про належність частини спірної ділянки до земель загального користування є безпідставними, оскільки дані Державного земельного кадастру та надана технічна документація підтверджують відсутність будь-яких накладень чи зареєстрованих обтяжень. Відповідач не надав викопіювань із генплану міста, які б доводили статус цих земель як публічних. Більше того, рішення ради № 25-241 прямо вказує, що землі загального користування площею 0,02 га розташовані між ділянками № 7121210100:01:001:2157 та № №71212010100:01:001:1829, а не в їх межах. Посилання на рішення 2011 року щодо іншої особи є безпідставним, оскільки воно стосується відмови у наданні ділянки, а не затвердження вже розробленої технічної документації.

Ухвалою від 29.04.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду. Відкрив провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішив проводити в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи в судове засідання).

З`ясувавши доводи сторін, викладені в поданих заявах по суті справи, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Згідно з договором дарування житлового будинку від 30.11.2023 ОСОБА_2 безоплатно передала у власність ОСОБА_1 (позивачу) житловий будинок з господарським спорудами та побутовими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на неприватизованій земельній ділянці площею 0, 0763 га, кадастровий номер № 7121210100:01:001:2157 (а. с. 11, 12).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастрового реєстру про земельну ділянку від 21.08.2024 № НВ-0002038822024 цільове призначенням земельної ділянки з кадастровим номером 7121210100:01:001:2157 — 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Згідно з відомостями Державного земельного кадастру в розділі щодо підстав державної реєстрації зазначено: Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 20.09.2021, розроблена сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_3 (Звенигородський районний відділ ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»); державну реєстрацію земельної ділянки здійснено 03.11.2021 відділом в Іванківському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (а. с. 16-19).

З матеріалів справи вбачається, що Звенигородським районним відділом ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з кадастровим номером 7121210100:01:001:2157 (а. с. 20-38).

ОСОБА_1 звернулась до Звенигородської міської ради Черкаської області із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

За результатами розгляду вказаної заяви рішенням Звенигородської міської ради Черкаської області від 28.02.2025 № 29-112 ОСОБА_1 відмовлено в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7121210100:01:001:2157.

Вказане рішення мотивоване тим, що частина земельної ділянки відноситься до земель загального користування. Звенигородською міською радою прийняті рішення від 30.12.2011 № 15-42/УІ та від 29.03.2024 № 25-241, відповідно до яких виготовляється технічна документація щодо інвентаризації земельної ділянки комунальної власності орієнтовною площею 0,0200 (між кадастровими номерами 7121210100:01:001:1829 та 7121210100:01:001:2157), за цільовим призначенням - земельні ділянки загального користування, які використовуються як внутрішньо квартальні проїзди, пішохідні зони (код КВЦІ 02.12), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Наведені вище обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, та встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері набуття права власності на землю, врегульовані Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пунктів «а» і «б» частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад в галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Пункт «а» частини першої статті 81 Земельного кодексу України визначає, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Частинами 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до вимог частин 1-4 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру установлює Закон України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VI (далі Закон № 3613-VI, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону № 3613-VI державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;

кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Згідно із статтею 10 Закону № 3613-VI об`єктами Державного земельного кадастру є, зокрема, земельні ділянки.

Частинами першою та третьої статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Частинами першою та другою статті 6 Закону № 3613-VI передбачено, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 9 Закону № 3613-VI внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Статтею 16 Закону № 3613-VI встановлено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Структура кадастрових номерів земельної ділянки визначається Кабінетом Міністрів України. Кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.

Із наведених вище норм законодавства вбачається, що дії щодо державної реєстрації земельної ділянки спрямовані для визначення земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та не стосуються реєстрації речових прав на неї.

Абзацом 2 частини 1, частиною 2 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. До заяви додається розроблена відповідно до Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.

Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У заяві зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає заяву у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (абзацу 3 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України).

Частинами 9-11 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Заява про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, документація із землеустрою реєструються в день надходження до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, та розглядаються у порядку черговості їх надходження.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Частина 1 статті 122 Земельного кодексу України визначає, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою визначено положеннями статті 186 Земельного кодексу України.

Згідно вимог пункту 5 частини 5 статті 186 Земельного кодексу України технічна документація із землеустрою погоджується і затверджується у такому порядку: технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) затверджується власником (розпорядником) земельної ділянки.

Відповідно до стаття 1 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 № 858-IV (далі Закону № 858-IV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Абзацом 1 статті 25 Закону № 858-IV врегульовано, що документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.

Тобто проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок і технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є різними видами документації з землеустрою.

Відповідно до статті 29 Закону № 858-IV документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов`язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації.

Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником.

Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою.

Погодження і затвердження документації із землеустрою відповідно до статті 30 Закону України «Про землеустрій» проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Частиною 1 статті 26 Закону № 858-IV визначено, що замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи .

Як визначено частинами 1-3 статті 55 Закону № 858-IV встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача. У разі передачі у власність та користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування технічна документація розробляється на підставі дозволу, виданого відповідним органом (крім випадків, якщо відповідно до закону розроблення технічної документації здійснюється без надання такого дозволу).

Згідно частини 4 статті 55 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) матеріали топографо-геодезичних робіт; г) кадастровий план земельної ділянки; ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; д) відомості про встановлені межові знаки.

З огляду на вказане правове регулювання, слід врахувати положення частини 1 статті 34 Закону № 3613-VI, якою визначено, що на кадастровому плані земельної ділянки, серед іншого, відображаються кадастровий номер земельної ділянки.

Отже, для такого виду документації із землеустрою, як технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), встановлено вимоги наявності в ній кадастрового плану земельної ділянки, який, у свою чергу, повинен містити кадастровий номер земельної ділянки.

Як встановив суд, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку кадастровий номер 7121210100:01:001:2157, у спірному випадку розроблена Звенигородським районним відділом ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на підставі договору про виконання робіт № 71212Зве00376 від 18.06.2021, укладеного між гр. ОСОБА_2 та ЗРВ ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».

На зазначеній земельній ділянці розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 згідно із договором дарування серії від 30.11.2023.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою. Однак, відповідач прийняв рішення від 28.02.2025 № 29-112 ОСОБА_1 про відмову в затвердженні такої технічної документації.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваного рішення Звенигородської міської ради Черкаської області від 28.02.2025 № 29-112, суд зазначає наступне.

Відповідач в оскаржуваному рішенні виклав зміст мотивів і обґрунтування відмови та посилається на те, частина земельної ділянки відноситься до земель загального користування. Також зазначив, що Звенигородською міською радою прийняті рішення від 30.12.2011 № 15-42/УІ та від 29.03.2024 № 25-241, відповідно до яких виготовляється технічна документація щодо інвентаризації земельної ділянки комунальної власності орієнтовною площею 0,0200 (між кадастровими номерами 7121210100:01:001:1829 та 7121210100:01:001:2157), за цільовим призначенням - земельні ділянки загального користування, які використовуються як внутрішньо квартальні проїзди, пішохідні зони (код КВЦІ 02.12), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто, зміст рішення відповідача від 28.02.2025 № 29-112, яким відмовлено позивачу у затвердженні технічної документації щодо земельної ділянки кадастровий номер 7121210100:01:001:2157, свідчить про чіткі юридичні підстави такої відмови, а саме: пункт «а» частини 4 статті 83 Земельного кодексу України, згідно з яким до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи графічні матеріали щодо земельної ділянки кадастровий номер 7121210100:01:001:2157, встановив, що такі містять графічне зображення контурів земельних ділянок/домоволодінь по АДРЕСА_1 .

Як зазначив відповідач у відзиві, межі спірної земельної ділянки частково перетинаються із територією, яка фактично використовується як внутрішньоквартальний проїзд, що забезпечує під`їзд до об`єктів ПП «Карат-Авто»; є необхідним для доступу до комунікаційних мереж (в т.ч. каналізаційних); забезпечує вільний підхід до сусідніх будівель.

Суд зауважує, що в ділянці нанесення на викопіюванні контурів зовнішніх частинах прямокутної земельної ділянки не відображено/не визначено території для «проїду» між земельними ділянками з кадастровими номерами 7121210100:01:001:1829 та 7121210100:01:001:2157.

При цьому, відповідач не надав викопіювання з генплану, яке б підтверджувало наявність проїзду саме в межах ділянки позивача. Відповідач не обгоунтував, яким чином земельна ділянка, що знаходилася у законному користуванні позивача і на якій розміщені належні їй на праві приватної власності об`єкти житлової нерухомості, вступають у розбіжність з генеральним планом м. Звенигородка Черкаської області.

Посилання на рішення про інвентаризацію від 29.03.2024 № 25-241 є безпідставним і не може слугувати законною причиною для відмови у затвердженні технічної документації. З матеріалів справи слідує, що право комунальної власності на існуючий проїзд не оформлялось.

При цьому, інвентаризація — це процес виявлення та обліку земель, а не встановлений юридичний факт належності їх до земель загального користування. Саме рішення ради вказує, що 0,02 га розташовані між двома іншими ділянками, а не в їх межах, що спростовує твердження про накладання меж.

Крім того, посилання на рішення від 30.12.2011 № 15-42/УІ про відмову гр. ОСОБА_2 у 2011 році стосується іншої особи, іншої площі (0,01 га) та іншої процедури (відмова у наданні ділянки, а не у затвердженні вже готової техдокументації).

Відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували, що межі земельної ділянки з кадастровим номером 7121210100:01:001:2157, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідають фактичному використанню по межі та що до такої земельної ділянки включено проїзд.

Ключовим фактом у цій справі є те, що позивач подала на затвердження технічну документацію на ділянку, яка вже має присвоєний кадастровий номер (7121210100:01:001:2157) та зареєстрована в Державному земельному кадастрі.

Згідно із Законом України «Про Державний земельний кадастр» відомості, внесені до ДЗК, є офіційними та пріоритетними. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту її державної реєстрації. Міська рада, погоджуючи документацію, лише підтверджує відповідність проєкту технічним вимогам, а не визначає її правовий статус наново.

Відповідно до містобудівного законодавства, статус «землі загального користування» або функціональне призначення території (наприклад, проїзд) має бути чітко визначено на затвердженому генеральному плані населеного пункту або детальному плані території. Однак, в оскаржуваному рішенні немає посилання на конкретний графічний матеріал із генплану, який підтверджує цей факт.

Таким чином, рішення Звенигородської міської ради Черкаської області від 28.02.2025 № 29-112 про відмову в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через невідповідність меж земельної ділянки є необґрунтованим і, як наслідок, неправомірним.

Ураховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими, тому для забезпечення ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне позов задовольнити частково у спосіб, визначений судом, шляхом скасування рішення відповідача від 28.02.2025 № 29-112 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, цією нормою передбачено право, а не обов`язок суду щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

На цей час у суду відсутні підстави вважати, що відповідач не виконуватиме чи ухилятиметься від виконання судового рішення у цій справі, тому підстави для встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення відсутні.

Частиною 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з частковим задоволення позову судові витрати підлягають розподілу пропорційно до задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у сумі 1 211,20 грн, отже на відповідача покладаються судові витрати у сумі 605,60 грн (розрахунок: 1211,20/2).

Керуючись статтями 77, 78, 139, 159, 162, 241, 243, 244, 245, 246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Звенигородської міської ради Черкаської області від 28.02.2025 № 29-112 «Про відмову гр. ОСОБА_1 в затверджені технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ».

Зобов`язати Звенигородську міську раду Черкаської області (20200, Черкаська обл., м. Звенигородка, пр. Шевченка, буд. 63, код ЄДРПОУ 26490674) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер №7121210100:01:001:2157, площею 0,0763 га за цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області (20200, Черкаська обл., м. Звенигородка, пр. Шевченка, буд. 63, код ЄДРПОУ 04060803) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.

Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО