Рішення від 15 січня 2026 р. у справі №560/4229/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/4229/25

РІШЕННЯ

іменем України

16 січня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить: визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) виключеним з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів та таким, що не підлягає повторному взяттю на військовий облік; визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ведення військового обліку відносно нього, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Ухвалою від 24.03.2025 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до позовної заяви, ОСОБА_1 позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.

Вказує, що рішенням призовної комісії від 15.10.1996 року його було визнано непридатним до строкової військової служби з виключенням з військового обліку, про що, за його твердженням, міститься відповідний запис у військовому квитку.

Зазначає, що, відповідно до законодавства, яке діяло станом на 1996 рік, а також до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (тут і далі – Закон № 2232-XII у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), особи, визнані непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаних і не підлягають повторному взяттю на військовий облік,

Стверджує, що попри зазначене вище, після утворення ТЦК та СП відомості про позивача продовжують обліковуватися як про військовозобов`язаного, відповідач вимагає його особистої явки, а дій щодо належного оформлення статусу позивача як особи, виключеної з військового обліку, не вчиняє, що позивач розцінює як протиправну бездіяльність.

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався, а тому, суд, на підставі ч. 2 ст. 175 КАС України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

У 1996 році рішенням призовної комісії (дата 15.10.1996 року) позивача визнано непридатним до строкової військової служби з виключенням з військового обліку, про що зроблений відповідний запис у військовому квитку.

Адвокат позивача звертався 07.02.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_4 з адвокатським запитом, в якому, зокрема, посилався на наявність у військовому квитку позивача запису про визнання його непридатним до військової служби «з виключенням з військового обліку» та просив: надати копії документів, на підставі яких приймалося відповідне рішення призовної комісії; роз`яснити правові підстави обліку позивача як військовозобов`язаного; пояснити, чому при наявності відмітки про виключення з військового обліку фактично ведеться військовий облік позивача.

У відповіді ІНФОРМАЦІЯ_4 від 19.02.2025 на адвокатський запит, зокрема, зазначено, що: книги протоколів засідань призовних комісій зберігаються протягом 15 років, у зв`язку з чим надати копії документів 1996 року не вбачається можливим; для вирішення питань, пов`язаних із військовим обліком, позивачу запропоновано особисто прибути до відповідного відділу ТЦК та СП.

Інших письмових рішень відповідача, які б прямо стосувалися відмови у виключенні позивача з військового обліку за результатами розгляду його заяви, матеріали справи не містять.

Отже, відповідач у письмовій відповіді на адвокатський запит не заперечив твердження про прийняття стосовно позивача такого рішення у 1996 році, натомість послався виключно на закінчення строків зберігання протоколів призовних комісій (15 років) як на підставу неможливості надати копії документів;

Вказана відповідь містить пропозицію щодо особистої явки позивача до ТЦК та СП «для уточнення облікових даних та надання якісної і законної допомоги» з питань військового обліку.

Відповідач не надав суду будь-яких доказів того, що: позивач був повторно визнаний придатним до військової служби; рішення призовної комісії 1996 року було скасовано чи визнано недійсним у встановленому порядку; вносилися зміни до військово-облікових документів позивача у зв`язку зі зміною його стану здоров`я.

З огляду на викладене вище, суд виходить із того, що сам факт прийняття у 1996 році рішення призовної комісії про визнання позивача непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку фактично не заперечується відповідачем та, відповідно до статті 78 КАС України, розцінюється як обставина, визнана сторонами.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що: позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_4 із окремою письмовою заявою про виключення його з військового обліку (з урахуванням діючого правового режиму з питань військового обліку та мобілізації, Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487, та функціонування Єдиного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів); така заява була розглянута або залишена без розгляду, чи за її результатом приймалося окреме рішення (про виключення або про відмову у виключенні з військового обліку); відповідач ухвалював будь-який індивідуальний адміністративний акт з питання виключення позивача з військового обліку, який нині підлягає судовому контролю.

Єдиним документом, який позивач ставить у зв`язок із заявленою «бездіяльністю щодо військового обліку», є відповідь на адвокатський запит, надана у строки та в порядку, визначеному законодавством про адвокатуру.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам у цій справі, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при їх прийнятті.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

Так, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII у редакції, чинній станом на 15.10.1996 року (на дату прийняття рішення призовної комісії щодо позивача), передбачалося, що за результатами медичного огляду призовники можуть визнаватися непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, що тягне відповідні наслідки для статусу особи.

Закон № 2232-XII у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, у статті 37 «Взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього» визначає, зокрема, підстави зняття та виключення з військового обліку.

Частина шоста статті 37 прямо передбачає, що з військового обліку виключаються, зокрема, громадяни України, які визнані непридатними до військової служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі – Порядок № 1487), який у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, деталізує, зокрема, порядок взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього, а також обов`язки ТЦК та СП щодо ведення військового обліку.

Верховний Суд у постанові від 21.05.2025 у справі № 280/2880/24 при тлумаченні статті 37 Закону № 2232-XII та Порядку № 1487 розмежував поняття «зняття з військового обліку» і «виключення з військового обліку», дійшовши висновку, що: «зняття з військового обліку» не припиняє статусу військовозобов`язаного та передбачає можливість подальшого повторного взяття на облік; натомість «виключення з військового обліку» означає втрату особою статусу військовозобов`язаного.

Щодо юридичної природи фактів, пов`язаних із визнанням особи непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку, Верховний Суд у постанові від 31.01.2024 у справі № 953/2790/23 дійшов висновку, що: чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту визнання особи непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку та факту виключення з військового обліку; ці факти встановлюються відповідними військово-лікарськими комісіями та ТЦК та СП; суди не вправі підміняти відповідні органи, встановлюючи такі факти в судовому порядку; натомість рішення, дії чи бездіяльність органів, уповноважених вирішувати ці питання, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції.

Щодо вимоги про визнання позивача виключеним з військового обліку та таким, що не підлягає повторному взяттю на військовий облік, то суд виходить із таких міркувань.

Заявлена вимога по суті спрямована на те, щоб суд: встановив юридичний факт виключення позивача з військового обліку; констатував статус позивача як особи, що не є військовозобов`язаною; визначив, що позивач не підлягає повторному взяттю на військовий облік.

Однак, як випливає зі статті 37 Закону № 2232-XII (у редакціях, чинних як на 1996 рік, так і на дату виникнення спірних правовідносин), а також з Порядку № 1487, рішення про зняття з військового обліку та про виключення з військового обліку приймаються уповноваженими органами – ТЦК та СП, на підставі висновків військово-лікарських комісій та інших передбачених законом документів.

Так, Верховний Суд у постанові від 31.01.2024 у справі № 953/2790/23 чітко зазначив, що факти визнання особи непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку, факти виключення з військового обліку та неперебування особи у статусі військовозобов`язаного підлягають встановленню в позасудовому порядку відповідними органами, а не судом; отже, суд не може підміняти собою ТЦК та СП, безпосередньо встановлюючи такі факти.

Отже, навіть у разі, якщо суд, з урахуванням доказів, дійшов би висновку, що у 1996 році позивач був законно визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, реалізація наслідків такого рішення (у вигляді належного внесення відомостей до військово-облікових документів, Єдиного реєстру тощо) належить до компетенції ТЦК та СП, а не суду.

При цьому, суд вказує на те, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді прямого визнання судом його виключеним з військового обліку та таким, що не підлягає повторному взяттю на військовий облік не узгоджується з природою адміністративного судочинства, яке передбачає, що суд: перевіряє правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень; у разі встановлення протиправності може зобов`язати відповідний орган повторно розглянути питання, прийняти рішення або вчинити певні дії, але не підміняє собою цей орган у вирішенні питання по суті.

За таких обставин і правових підстав, суд дійшов висновку, що зазначена вимога фактично стосується встановлення юридичного факту та визначення правового статусу позивача поза межами перевірки конкретного рішення/дії/бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Такий спосіб захисту у даній ситуації не відповідає повноваженням адміністративного суду, що є самостійною підставою для відмови в її задоволенні.

Щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльності ТЦК та СП щодо військового обліку позивача, то суд зазначає про таке.

Позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ведення військового обліку відносно нього.

Із матеріалів справи вбачається, що як фактичну основу цієї вимоги позивач розглядає, зокрема, зміст відповіді ТЦК та СП на адвокатський запит.

Водночас, суд виходить із такого.

Бездіяльністю суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України є невчинення дій, які він зобов`язаний вчинити на підставі закону, в межах повноважень та у визначені строки.

Щодо адвокатського запиту: з матеріалів справи вбачається, що відповідач розглянув адвокатський запит у межах строку, передбаченого Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», та надав письмову відповідь, у якій: повідомив про закінчення строку зберігання книг протоколів призовних комісій; запропонував позивачу особисто прибути до ТЦК та СП для уточнення його облікових даних.

Тобто у частині розгляду адвокатського запиту підстав вважати, що відповідач допустив бездіяльність, немає.

Одночасно суд вказує на те, що належним предметом оскарження у спорах, пов`язаних із виключенням з військового обліку, є: або рішення ТЦК та СП про відмову у виключенні з військового обліку за результатами розгляду відповідної заяви; або бездіяльність, що полягає у не розгляді такої заяви у строки та порядку, визначені законом.

Саме так підходить до подібних спорів Верховний Суд (наприклад, постанова у справі № 953/2790/23).

Натомість у цій справі: позивач не оскаржує конкретного рішення ТЦК та СП про відмову у виключенні з військового обліку; матеріали справи не містять доказів подання позивачем до ТЦК та СП окремої заяви про виключення з військового обліку за станом здоров`я, до якої могли б застосовуватися норми статті 37 Закону № 2232-XII та Порядку № 1487; відповідно, суд позбавлений можливості оцінити, чи допустив відповідач бездіяльність у вигляді не розгляду такої заяви або неприйняття рішення за її результатами.

За відсутності чітко окресленого обов`язку відповідача, який він повинен був, але не виконав, та за відсутності доказів подання позивачем заяви про виключення з військового обліку, суд не вбачає підстав для констатації протиправної бездіяльності ТЦК та СП.

Фактично позивач звернувся до суду, не ініціювавши належним чином адміністративну процедуру виключення з військового обліку у сучасному правовому режимі.

За таких умов, суд не може визнати протиправною «загальну» бездіяльність ТЦК та СП щодо військового обліку позивача, не пов`язану з конкретною невчиненою дією в межах визначеної законом процедури.

Водночас, суд погоджується з позивачем, що: рішення призовної комісії 1996 року приймалося у певних правових умовах, і подальші зміни законодавства не можуть мати зворотної дії, погіршуючи становище особи, яка вже набула певний правовий статус (особи, визнаної непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку); у світлі статті 58 Конституції України та практики Конституційного Суду України норми закону, які погіршують становище особи, не застосовуються до подій, що відбулися до набрання ними чинності.

Разом з тим зазначене вище не звільняє позивача від необхідності: звернутися до уповноваженого органу (ТЦК та СП) із належно оформленою заявою про виключення з військового обліку; надати наявні в нього документи (військовий квиток із відмітками, медичні документи тощо); у разі отримання відмови або фактичного не розгляду заяви – оскаржити відповідне рішення чи бездіяльність до адміністративного суду.

Лише за наявності такого рішення або доведеної бездіяльності суд має реальну можливість здійснити ретроспективний контроль – перевірити, чи відповідають мотиви, зазначені в рішенні/бездіяльності, вимогам чинного на той час законодавства та принципу правової визначеності.

Такий підхід відповідає вже згаданим висновкам Верховного Суду, зокрема, у справах № 814/1460/16 та № 420/19337/23.

У даній справі позивач, по суті, передує завершенню позасудової процедури, не довівши, що: він звертався з вимогою про виключення з військового обліку, відповідач відмовив або безпідставно не розглянув таке звернення.

У такій ситуації суд позбавлений можливості: ані визнати протиправною бездіяльність, зміст якої не конкретизований; ані зобов`язати ТЦК та СП здійснити виключення позивача з військового обліку напряму, не пройшовши з позивачем передбачену законом адміністративну процедуру.

З урахуванням встановлених фактичних обставин, аналізу норм матеріального і процесуального права, суд дійшов висновку, що: обраний позивачем спосіб захисту у вигляді безпосереднього визнання судом факту виключення його з військового обліку та визначення статусу як такого, що не підлягає повторному взяттю на військовий облік, не відповідає повноваженням адміністративного суду; позивач не довів належними та допустимими доказами наявності протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо розгляду його звернення про виключення з військового обліку; відтак підстав для задоволення як вимоги про визнання факту виключення з військового обліку, так і вимоги про визнання протиправною бездіяльності ТЦК та СП щодо військового обліку позивача немає.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що це рішення: не позбавляє його права звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_4 із належно оформленою заявою про виключення його з військового обліку за станом здоров`я з наданням усіх наявних документів; у разі відмови у виключенні з військового обліку або невчинення відповідачем дій щодо розгляду заяви у строк, визначений законом, позивач матиме право звернутися до адміністративного суду з окремим позовом про оскарження конкретного рішення чи бездіяльності ТЦК та СП.

Інші аргументи позивача не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів позивача, суд також зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 )

Головуючий суддя Є.В. Печений