Рішення від 14 січня 2026 р. у справі №440/10688/25 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/10688/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойка С.С., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування пункту наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог: ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить:

визнати протиправним та скасувати пункт 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) №178 від 26.06.2023 року;

- визнати протиправним та скасувати підпункт 4.1. пункту 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 67 від 07.03.2024 року;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 280 від 10.07.2023 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 поновити ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на всіх видах забезпечення з 26.06.2023 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недонараховане та невиплачене грошове забезпечення ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) за період зняття його з усіх видів забезпечення та виведення у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .

В обгрунтування зазначає, що є дружиною ОСОБА_2 , який з 24.01.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , 16.02.2023 лейтенанта ОСОБА_2 було направлено на стаціонарне обстеження та лікування з діагнозом ГРВІ. Внегоспітальна двобічна пневмонія з рекомендованим лікуванням його у лазареті, надалі згідно довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_3 №2243 від 27.02.2023 ОСОБА_2 була рекомендована відпустка за станом здоров`я на 30 календарних днів, за направленням командира військової частини № НОМЕР_4 від 31.03.2023 ОСОБА_2 ю направлений1 на лікування у військову частину НОМЕР_5 , 21.06.2023 ОСОБА_2 повторно пройшов ВЛК, за результатами якого йому рекомендовано відпустка за станом здоров`я на 30 календарних днів, після завершення відпустки за станом здоров`я він вибув до військової частини НОМЕР_1 , під час поїздки йому стало погано та його було госпіталізовано до медичного закладу КП «Пирятинська лікарня», по завершенню лікування її чоловік невідкладно вирушив до військової частини для проходження військової служби, однак по прибуттю йому відмовили у наданні можливості виконувати військовий обов`язок, оскільки він перебуває у списках осіб, які самовільно залишили військову частину, він звернувся до прокуратури, яка його перенаправила до зонального відділу військової служби правопорядку, та отримав припис №101/6661 від 07.08.2023 на підстав якого її чоловік був зобов`язаний прибути до військової частини, прибувши до військової частини НОМЕР_1 , йому відмовили у продовженні виконання свого службового обов`язку, прибувши до міста Одеси її чоловік звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , де вкотре надавав пояснення та підтверджуючі документи. Позивач зазначає, що у вказаний період здоров`я її чоловіка погіршувалося, внаслідок чого він був госпіталізований до медичного закладу та ІНФОРМАЦІЯ_5 помер.

Позивач вважає, що військовою частиною протиправно прийнято наказ від 26.02.2023 №178 про те що ОСОБА_2 протиправно залишив військову частину, оскільки ознак самовільного залишення військової частини не було і ОСОБА_2 повинен був рахуватися як такий, що проходить лікування.

В обгрунтування протиправності підпункту 4.1 пункту 4 наказу командира НОМЕР_1 (по строковій частині) №67 від 07.03.2024 позивач зазначає, що даний наказ не містить жодних юридичних та фактичних підстав його видання, оскільки підстава зазначена у спірному наказі, яка передбачена пунктом 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України відсутня, так як відповідач двічі відмовив її чоловікові в допущення його до виконання службових обов`язків за посадою у зв`язку із чим останній звертався до правоохоронних органів для вжиття відповідних заходів.

Щодо протиправності наказу командира військової частини НОМЕР_1 №280 від 10.07.2023 «Про результати службового розслідування» позивач зазначає, що проведене службове розслідування, за наслідками якого було прийнято спірний наказ є неповним, проведене без всебічного дослідження усіх обставин даної спірної обставини, відповідачем не направлено жодних додаткових запитів до медичних закладів з метою отримання інформації про перебування ОСОБА_2 на лікування.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/10688/25, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

04.09.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву зазначав, що підставою для винесення спірних наказів стосовно ОСОБА_2 слугувало те, що 25.06.2023 ОСОБА_2 не прибув зі стаціонарного лікування та був відсутній на шикуванні під час контрольної перевірки наявності особового складу в місці тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 . У зв`язку із цим наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.06.2023 № 178 ОСОБА_2 був знятий з усіх видів забезпечення, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 25.06.2023 № 846 за даною подією було призначено проведення службового розслідування. За результатом проведеного в військовій частині НОМЕР_1 службового розслідування згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 10.07.2023 № 280 було становлено факт, що з 25.06.2023 офіцер медичної служби лейтенант медичної служби ОСОБА_2 , який не з`явився на військову службу, а саме не повернувся з лікування та був відсутній під час контрольної перевірки наявності особового складу о 09.00 в пункті тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 вважається таким, що самовільно залишив військову частину з 25.06.2023. Місцезнаходження вказаного військовослужбовця невідоме.

ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 так і не прибув, а тому перебуває у статусі «самовільно залишив частину». Зазначає, що про його смерть ОСОБА_2 . Відповідач довідався лише коли отримав відповідну інформацію від Позивача.

Так як ОСОБА_2 є офіцером (лейтенант медичної служби) і був відсутній більше 10 діб, то командиром військової частини НОМЕР_6 (у підпорядкуванні якої тоді перебувала військова частина НОМЕР_1 і який мав право звільняти/переміщувати офіцерський склад Відповідача) відповідно до пункту 116 Положення, був виданий наказ командира військової частини НОМЕР_6 (по особовому складу) від 03.03.2024 № 62, яким ОСОБА_2 було виведено у розпорядження командира військової частини НОМЕР_6 .

На виконання наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по особовому складу) від 03.03.2024 № 62, відповідно до вимог пункту 31 розділу ІІ Наказу № 280, командиром військової частини НОМЕР_1 був виданий наказ (по стройовій частині) від 07.03.2024 №67. Не видання б цього наказу Відповідача було б не виконанням наказу вищого начальника, яким на той момент для командира Відповідача виступав командир військової частини НОМЕР_6 , що є в Збройних Силах не правомірним і неприпустимим в умовах режиму воєнного стану.

Так як ОСОБА_2 з 25.06.2023 року самовільно залишив військову частину і не повернувся, то відповідно до норм Наказу 260 він був знятий з усіх видів забезпечення і йому правомірно не вплачувалось грошове забезпечення.

08 вересня 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що поважними причинами нез`явлення вчасно на службу можуть бути хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо та інші надзвичайні обставини, якщо причини затримки підтверджені відповідними документами. Як засвідчують фактичні обставини справи та підтверджено документально чоловік був відсутній на службі виключно з поважних причин – за станом здоров`я. Зазначає, що твердження суб`єкта владних повноважень стосовно самовільного залишення моєї чоловіком розташування військової частини ґрунтується виключно на припущеннях.

Крім того, у відзиві на позовну заяву сторона відповідача також намагається довести про те, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 67 від 07.03.2024 року стосовно виведення ОСОБА_2 у розпорядження командира військової частини НОМЕР_6 є правомірним, оскільки військовослужбовець був відсутній на службі понад 10 діб. Проте, зазначена відповідачем правова підстава прийняття спірного наказу станом на дату прийняття була відсутня, оскільки мій чоловік не був відсутній на службі понад десять діб без поважних причин, а відтак правових підстав для ухвалення відповідачем наказу не було.

Позивач зазначає, що доводи відповідача щодо вчинення дій у повній відповідності до вимог чинного законодавства України не відповідають дійсності та не може бути взято до уваги з вищевикладених мотивів, а відтак позов слід задовольнити у повному обсязі.

07.10.2025 суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті, призначив судове засідання на 06.11.2025 / а.с. 234/.

06.11.2025 учасники справи у судове засідання не з`явилися. Позивачем подана заява про розгляд справи по суті за її відсутності. Представник відповідача у відзиві просив проводити розгляд справи без участі за наявними матеріалами справи.

Керуючись приписами ч.9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішив розглядати справу у письмовому провадженні.

Суд, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Лейтенант медичної служби ОСОБА_2 призваний на військову службу під час мобілізації, прибув до Військової частини НОМЕР_1 з військової частини НОМЕР_7 .

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.01.2023 № 22 ОСОБА_2 справи та посаду прийняв та приступив до виконання обов`язків за посадою «офіцера медичної служби військової частини НОМЕР_1 » / а.с. 214/.

Згідно витягу із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 ( по строковій частині) від 28.02.2023 №54 прийнято вважати таким, що вибув у відпустку за станом здоров1я лейтенанта медичної служби ОСОБА_2 терміном на 30 діб з 1 березня по 30 березня 2023 року. Підстава: рапорт військовослужбовця від 28.02.2023, довідка військово-лікарської комісії від 27.02.2023 №2243, відпускний квиток №675 /а.с. 214 зв/.

Згідно витягу із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 31.03.2023 №87 прийнято вважати таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків з відпустки за станом здоров`я лейтенанта медичної служби ОСОБА_2 . Підстава: відпускний квиток №675 від 28.02.2023 / а.с.215/.

Згідно з направлення ТВО командира військової частини НОМЕР_1 від 31.03.2023 №3113 лейтенант ОСОБА_2 направлений на стаціонарне обстеження (лікування) до Центру Медичної реабілітації та санаторного лікування « ІНФОРМАЦІЯ_6 » /а.с.49/.

Відповідно до виписки із медичної картки стаціонарного хворого №628 ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у Центру Медичної реабілітації та санаторного лікування « ІНФОРМАЦІЯ_6 » у період з 04.04.2023 по 22.06.2023 / а.с.50/.

21.06.2023 ОСОБА_2 повторно пройшов ВЛК, за результатами якого йому рекомендована відпустка за станом здоров`я на 30 календарних днів, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_5 №887 від 21.06.2023 / а.с.51/.

25.06.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 ( з адміністративно-господарської діяльності) №846 призначено службове розслідування стосовно офіцера медичної служби ОСОБА_2 за фактом відсутності останнього на військовій службі з 25.06.2023 / а.с. 217/.

Відповідно до пункту 6 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 26.06.2023 №178 прийнято вважати таким, що самовільно залишив військову частину та зняти з усіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 : лейтенанта ОСОБА_2 / а.с.215 зв/.

10.07.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 ( з основної діяльності) від 10.07.2-023 №280 Про результати службового розслідування наказано за порушення вимог статей 11.12.16.40 Статуту внутрішньої служби України в частині обов`язку кожного військовослужбовця сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, накази командирів, службові обов`язки, поставлені завдання, доповідати командирам про все, що сталося з ним, бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, дотримуватись порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України, офіцера медичної служби лейтенанта медичної служби ОСОБА_2 притягнути до дисциплінарної відповідальності після його повернення до військової частини з урахуванням вимог статті 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України./ а.с.217-218/.

Позивач не погодилась з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) №178 від 26.06.2023 року; наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 67 від 07.03.2024 року; наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 280 від 10.07.2023 року в частинах що стосуються ОСОБА_2 , оскаржила їх до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 14 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008, відповідно до пункту 1 якого це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Згідно з пунктом 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджений Законом України №548 від 24.03.1999.

Відповідно до статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України №551-XIV від 24.03.1999.

Статтею 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України встановлено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Згідно зі статтею 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Стаття 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначає, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця:

додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів;

бути пильним, зберігати державну таємницю;

додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство;

виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету;

поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків;

не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Частиною 3 статті 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України встановлено, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.

Абзацом 1 статті 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Тобто дисциплінарним правопорушенням визнається як невиконання чи неналежне виконання військовослужбовцем своїх службових обов`язків, так й порушення військової дисципліни чи громадського порядку.

За положеннями статті 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Відповідно до пункту 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України затверджено наказом Міністерства оборони України №608 від 21.11.2017, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за 1503/31371.

Пунктом 1 розділу ІV Порядку №608 від 21.11.2017 передбачено, що особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані:

дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення;

виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника;

розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.

У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.

Разом з цим, доводи позивача щодо порушення процедури проведення службового розслідування, оскільки відсутні в матеріалах службового розслідування пояснення ОСОБА_2 , докази відмови від надання пояснень, не приймаються до уваги, оскільки на час проведення службового розслідування ОСОБА_2 був відсутній в місці дислокації військової частини, тому відповідач був позбавлений можливості зажадати від нього пояснень.

Судом встановлено, що згідно з направлення ТВО командира військової частини НОМЕР_1 від 31.03.2023 №3113 лейтенант ОСОБА_2 був направлений на стаціонарне обстеження (лікування) до Центру Медичної реабілітації та санаторного лікування « ІНФОРМАЦІЯ_6 » /а.с.49/.

На лікуванні у Центру Медичної реабілітації та санаторного лікування « ІНФОРМАЦІЯ_6 » ОСОБА_2 перебував у період з 04.04.2023 по 22.06.2023, тобто до військової частини НОМЕР_1 повинен був повернутися 25.06.2023 року.

Разом з цим, 21.06.2023 ОСОБА_2 повторно пройшов ВЛК, за результатами якого йому рекомендована відпустка за станом здоров`я на 30 календарних днів, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_5 №887 від 21.06.2023.

Позивач вважаючи, що ОСОБА_2 не прибув до військової частини 25.06.2023 з поважних причин, оскільки йому рекомендована відпустка за станом здоров`я, вважає спірні накази протиправними.

Надаючи оцінку доводам позивача, суд зазначає наступне.

25.06.2023 ОСОБА_2 не прибув зі стаціонарного лікування та був відсутній на шикуванні під час контрольної перевірки наявності особового складу в місці тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 .

Саме, у зв`язку із цим наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 25.06.2023 № 846 за даною подією було призначено проведення службового розслідування. За результатом проведеного в військовій частині НОМЕР_1 службового розслідування згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 10.07.2023 №280 було становлено на підставі Акту службового розслідування від 10.07.2023 №12705 факт, що з 25.06.2023 офіцер медичної служби лейтенант медичної служби ОСОБА_2 , який не з`явився на військову службу, а саме не повернувся з лікування та був відсутній під час контрольної перевірки наявності особового складу о 09.00 в пункті тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 вважається таким, що самовільно залишив військову частину з 25.06.2023. Місцезнаходження вказаного військовослужбовця невідоме.

Позивач у позовній заяві зазначає, що її чоловік ОСОБА_2 після відпустки за станом здоров`я вирушив до військової частини для продовження військової служби у Запорізькому напрямку але по дорозі йому стало погано і він був негайно госпіталізований до КП «Пирятинська лікарня».

Досліджуючи надану позивачем довідку КП «Пирятинської лікарні» /а.с.53/ судом встановлено, що ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у період з « 21.07.2023 по даний час» (номер довідки та дата довідки відсутня).

Отже, судом встановлено, що до військової частини ОСОБА_2 вирушив вже після проведеного службового розслідування та прийняття наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 10.07.2023 №280 «Про результати службового розслідування».

Суду не надано належних і допустимих доказів того що ОСОБА_2 повідомляв командування військової частини НОМЕР_1 про причини неявки його до військової частини НОМЕР_1 .

Суд звертає увагу позивача, що долучений до позовної заяви рапорт ОСОБА_2 від 21.06.2023 не містить доказів направлення його та отримання командуванням військової частини НОМЕР_1 / а.с. 174/.

Суд погоджується з доводами відповідача, що навіть якщо ОСОБА_2 мав довідку ВЛК про надання йому реабілітаційної відпустки або відпустки для лікування, то він мав особисто прибути до військової частини НОМЕР_1 , подати рапорт про надання відпустки і докласти до нього копію відповідної довідки ВЛК і наказом командира військової частини йому б була надана відпустка для лікування разом з відпускним квитком (адже саме наказ командира військової частини НОМЕР_8 не довідка ВЛК є підставою для відпустки, а не довідка ВЛК. Довідка ВЛК є підставою лише для видання такого наказу командира військової частини).

Однак, ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 25.06.2023 не прибув, а тому відповідачем правомірно призначено службове розслідування, та на підставі Акту службового розслідування від 10.07.2023 №12705 прийнято наказ командира військової частини НОМЕР_1 ( з основної діяльності) від 10.07.2-023 №280 Про результати службового розслідування, яким наказано за порушення вимог статей 11.12.16.40 Статуту внутрішньої служби України в частині обов`язку кожного військовослужбовця сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, накази командирів, службові обов`язки, поставлені завдання, доповідати командирам про все, що сталося з ним, бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, дотримуватись порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України, офіцера медичної служби лейтенанта медичної служби ОСОБА_2 притягнути до дисциплінарної відповідальності після його повернення до військової частини з урахуванням вимог статті 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Так як ОСОБА_2 є офіцером (лейтенант медичної служби) і був відсутній більше 10 діб, то командиром військової частини НОМЕР_6 (у підпорядкуванні якої тоді перебувала військова частина НОМЕР_1 і який мав право звільняти/переміщувати офіцерський склад Відповідача) відповідно до пункту 116 Положення, був виданий наказ командира військової частини НОМЕР_6 (по особовому складу) від 03.03.2024 № 62, яким ОСОБА_2 було виведено у розпорядження командира військової частини НОМЕР_6 .

На виконання наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по особовому складу) від 03.03.2024 № 62, відповідно до вимог пункту 31 розділу ІІ Наказу № 280, командиром військової частини НОМЕР_1 був виданий наказ (по стройовій частині) від 07.03.2024 №67.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваних актів індивідуальної дії відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування спірних наказів.

Окрім цього, суд бере до уваги, що позивач вважає проведене службове розслідування, за наслідками якого було прийнято спірний наказ стосовно її чоловіка ОСОБА_2 від 10 липня 2023 року №280, неповним, проведеним без всебічного дослідження усіх обставин справи, разом з цим позивач не надає доказів того, що її чоловік ОСОБА_2 оскаржував цей наказ за життя, враховуючи що він помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (через дев`ять місяців), а тому мав час та можливість.

Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування пункт 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) №178 від 26.06.2023 року, підпункту 4.1. пункту 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 67 від 07.03.2024 року; наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 280 від 10.07.2023 року є безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення.

Вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 поновити ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на всіх видах забезпечення з 26.06.2023 року та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недонараховане та невиплачене грошове забезпечення ОСОБА_2 за період зняття його з усіх видів забезпечення та виведення у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , є похідними, а відтак до задоволення також не підлягають.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 01.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

Відповідно до положень частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В силу приписів частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 належить відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_9 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄРДПОУ НОМЕР_10 ), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄРДПОУ НОМЕР_11 ) про визнання протиправними та скасування пунктів наказів, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Бойко