Рішення від 15 січня 2026 р. у справі №320/22722/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2026 року м. Київ справа №320/22722/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту також відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.03.2025 №37173240203 та №27163240203.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомила, що за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог своєчасності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді інвестиційного прибутку від продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Драгрейс» платника податків фізичної особи ОСОБА_1 відповідачем винесено спірні податкові повідомлення-рішення, згідно яких позивачу донараховано суми ПДФО та військового збору.

Позивач наголосила, що на момент відчуження корпоративних прав у ТОВ «Агро-Медіа» у неї не виникло ні інвестиційного прибутку, ні інвестиційного збитку з огляду на те, що частку у статутному капіталі у розмірі 2 020 000,00 грн продано за ціною придбання, що підтверджується договором купівлі-продажу (відчуження) часток у статутному капіталі (корпоративних прав) ТОВ «Агро-Медіа».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.06.205 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.

Позивачем подано до суду заяву про доповнення підстав позову, в якій зазначено, що наказ про проведення перевірки направлявся за адресою, за якою позивач ніколи не була зареєстрована. В свою чергу, наказ про проведення перевірки не надсилався позивачу за податковою адресою.

Позивач наголошує на тому, що оскільки відповідачем не було виконано умови статті 79 Податкового кодексу України, у посадових осіб контролюючого органу були відсутні підстави розпочати проведення перевірки.

Усною ухвалою суду від 05.08.2025, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, судом прийнято заяву про доповнення підстав позову та розцінено її як заяву про зміну підстав позову.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому наголошено на незгоді із заявленими позовними вимогами.

Усною ухвалою суду від 11.09.2025, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, судом відмовлено відповідачу у клопотанні про поновлення строку для подання відзиву та залишено відзив на позовну заяву без розгляду у зв`язку з пропуском строку подання.

Відповідачем подано до суду додаткові пояснення, в яких зазначено, що доводи позивача, викладені в доповненнях підстав позову щодо неповідомлення її про проведення перевірки є необґрунтованими з огляду на направлення наказу до електронного кабінету ОСОБА_1 . Щодо адреси, на яку направлявся наказ про проведення перевірки, відповідач підтвердив допущення технічної помилки в зазначенні місця реєстрації позивача та направлення наказу на неправильну адресу.

Позивачем подано заперечення на клопотання (заяву), в яких наголошено на безпідставності тверджень відповідача щодо повідомлення ОСОБА_1 , про проведення перевірки шляхом направлення наказу до електронного кабінету, оскільки нею не надавалась згода на отримання документів через електронний кабінет.

Усною ухвалою суду від 16.10.2025, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Присутній у судовому засіданні 21.10.2025 представник позивача заявив клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження. Представник відповідача щодо розгляду означеного клопотання послався на розсуд суду.

Згідно з частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Усною ухвалою суду від 21.10.2025, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

У період з 08.11.2024 по 14.11.2024 відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору, отриманого з доходу у вигляді інвестиційного прибутку від продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Драгрейс» платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, результати якої оформлені актом від 19.11.2024 №22746/Ж5/26-15-24-02-03/3653407162 (далі по тексту також - акт перевірки).

Перевіркою встановлено наступні порушення:

- пункту 179.1 статті 179 з урахуванням вимог підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України - не подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2021 рік до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДПС у м. Києві;

- вимог підпункту «а» пункту 176.1 статті 176, пунктів 44.1, 44.3 статті 44 ПК України - не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального оподатковуваного доходу;

- пункту 164.2 статті 164, підпункту 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 ПК України - занижено інвестиційний прибуток на суму 2 020 000,00 грн та не сплачено до бюджету ПДФО за 2021 рік у сумі 363 600,00 грн з отриманого доходу;

- підпункту 1.2, 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України - не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету військовий збір у розмірі 30 300,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки, позивачем подано заперечення, які листом ГУ ДПС у м. Києві від 24.12.2024 №49494/Ж12/26-15-24-02-03-09 залишено без задоволення, а висновки акта перевірки - без змін.

Рішенням ДПС України від 21.03.2025 №8074/6/99-00-06-01-02-06 за результатами розгляду скарги позивача на податкові повідомлення-рішення від 31.12.2024 №14719524023 та №14719924023 скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 31.12.2024 в частині застосування штрафних санкцій №14719524023 у сумі 90 900,00 грн та №14719924023 у сумі 7 575,00 грн, в інших частинах залишено без змін, а скаргу - задоволено частково.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 26.03.2025 №27173240203 за порушення підпункту 168.2.1 пункту 168.2, підпункту 168.1.3 пункту 168.1 статті 168 ПК України позивачу нараховано суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у сумі 363 600,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 26.03.2025 №27163240203 за порушення підпункту 1.2, 1.3 пункту 16-1 підрозділу ХХ розділу ХХ Перехідних положень ПК України позивачу нараховано суму грошового зобов`язання з військового збору у сумі 30 300,00 грн.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цих податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однією з підстав позову позивачем вказано порушення порядку проведення перевірки, яке полягає у неповідомленні її про призначення такої, з приводу чого суд зазначає таке.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 (справа №826/17123/18) зроблено висновок, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень. Підставам позову такого змісту, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками перевірки, - переходити до перевірки підстав позову, пов`язаних з оспорюванням висновку контролюючого органу про вчинення платником податків податкового правопорушення (порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган).

Отже, за правовим висновком Верховного Суду процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою «плоди отруйного дерева», сформульованій Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.

Встановлена судом протиправність наслідків перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, від 11.07.2024 у справі № 320/7160/19.

Також відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду обґрунтувала відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом» та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення Відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення Позивачем пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання».

Отже, установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, суд не може переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 140/3135/19, від 11.07.2024 у справі № 320/7160/19.

В аспекті відповідної судової практики Верховного Суду надаючи оцінку доводам позивача щодо дотримання відповідачем процедури проведення перевірки, за результатами якої винесені спірні податкові повідомлення-рішення, суд звертає увагу на таке.

Наказом ГУ ДПС у м. Києві від 03.10.2024 №6623-к на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78, статті 79, пункту 82.2 статті 82 ПК України, у зв`язку з отриманням податкової інформації щодо отриманого доходу у вигляді інвестиційного прибутку від продажу частки у статутному капіталі призначено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого інвестиційного прибутку від продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Драгрейс» (ТОВ «Агро Медіа») за період з 01.01.2021 по 31.12.2021.

Означений наказ направлено відповідачем позивачу за адресою: АДРЕСА_1 та повернуто без вручення з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Листом ГУ ДПС у м. Києві від 13.08.2025 надано пояснення, в яких зазначено, що під час складання наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 було допущено технічну описку в зазначенні місця реєстрації, а саме: зазначено невірну адресу ( АДРЕСА_2 ). Водночас, повідомлено, що фізична особа ОСОБА_1 була проінформована про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки шляхом направлення до електронного кабінету платника податку копії наказу №6623-п від 03.10.203 та повідомлення №2212/26-15-24-02-03 від 03.10.2024.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження й обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно підпунктів 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

За приписами підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звітність для податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, якщо їх подання передбачено законом.

Пунктом 78.4 статті 78 ПК України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Тобто, що у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава). Та, дотримання цих вимог в їх сукупності може бути належною підставою для призначення та проведення перевірки. При цьому, виїзна перевірка має проводиться виключно за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. У разі ж якщо перевірка проводиться в приміщенні контролюючого органу, то така перевірка є невиїзною.

Вказані висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду викладеної у постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, у постановах Верховного Суду від 17.05.2019 у справі №823/2530/18, від 23.04.2020 у справі №826/20146/15, від 24.01.2019 у справі №805/1941/17-а, від 22.04.2021 у справі №820/2993/16, від 13.02.2024 у справі №140/3135/19.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що адресою реєстрації місця проживання позивача є АДРЕСА_3 .

В свою чергу, з копії поштового повернення вбачається про направлення наказу ГУ ДПС у м. Києві від 03.10.2024 №6623-к про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача за адресою АДРЕСА_2 , тобто за адресою, відмінною від адреси реєстрації місця проживання позивача.

Листом ГУ ДПС у м. Києві від 13.08.2025 фактично підтверджено не направлення наказу ГУ ДПС у м. Києві від 03.10.2024 №6623-к за адресою реєстрації місця проживання позивача: АДРЕСА_3 .

Тобто, суд констатує відсутність в матеріалах справи доказів, якими б підтверджувалося виконання контролюючим органом такої імперативно закріпленої передумови для початку проведення документальної позапланової виїзної перевірки як надіслання/пред`явлення оформленого відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки.

Відповідач стверджує про повідомлення позивача належним чином про проведення перевірки шляхом направлення до електронного кабінету платника податку копії наказу №6623-п від 03.10.203 та повідомлення №2212/26-15-24-02-03 від 03.10.2024, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 42.4 статті 42 ПК України платники податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті, можуть здійснювати листування з контролюючими органами засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Для осіб, які є фінансовими агентами, листування з контролюючим органом в електронній формі є обов`язковим у випадках, визначених цим Кодексом.

Листування контролюючих органів з платниками податків, зазначеними в абзаці першому цього пункту, які подали заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, а також з фінансовими агентами у випадках, визначених цим Кодексом, здійснюється засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" шляхом надіслання документа в електронний кабінет з одночасним надісланням платнику податків на його електронну адресу (адреси) інформації про вид документа, дату та час його надіслання в електронний кабінет.

Документ, надісланий контролюючим органом в електронний кабінет, вважається врученим платнику податків або фінансовому агенту, якщо він сформований з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та є доступним в електронному кабінеті.

Датою вручення платнику податків або фінансовому агенту документа є дата, зазначена у квитанції про доставку у текстовому форматі, що відправляється з електронного кабінету автоматично та свідчить про дату та час доставки документа платнику податків/фінансовому агенту. У разі якщо доставка документа відбулася після 18 години, датою вручення документа платнику податків/фінансовому агенту вважається наступний робочий день. Якщо доставка відбулася у вихідний чи святковий день, датою вручення документа платнику податків/фінансовому агенту вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

У разі неотримання контролюючим органом квитанції про доставку документа в електронний кабінет протягом двох робочих днів з дня його надіслання такий документ у паперовій формі на третій робочий день з дня відправлення з електронного кабінету надсилається за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків/фінансового агента рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручається платнику податків/фінансовому агенту (його представнику).

При цьому строк доставки документа в електронний кабінет, визначений абзацом п`ятим цього пункту, не зараховується до строку надіслання документів, визначеного цим Кодексом.

Платник податків (крім фінансового агента у частині листування з контролюючим органом з питань, визначених статтею 39-3 цього Кодексу) один раз протягом року може надіслати до контролюючого органу через електронний кабінет заяву про відмову отримувати документи через електронний кабінет. Датою завершення листування платника податків через електронний кабінет є дата, зазначена у квитанції про доставку контролюючому органу заяви про відмову отримувати документи через електронний кабінет.

Відповідно до пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

На вимогу платника податків, який отримав документ в електронній формі, контролюючий орган надає такому платнику податків відповідний документ у паперовій формі протягом трьох робочих днів з дня надходження відповідної вимоги (у паперовій або електронній формі) платника податків.

Означена правова норма прямо вказує на те, що контролюючий орган дійсно може листуватися з платником податків через електронний кабінет, але виключно у випадку, якщо такий платник податків подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет. Тобто, такий спосіб листування контролюючого органу з платником податків буде вважатися належним лише за умови, яка встановлена в цій нормі, а не в усіх абсолютно випадках.

Верховний Суд у постановах від 06.07.2023 у справі №380/7418/22, від 23.12.2025 у справі №160/14765/24 висловив правову позицію, відповідно до якої передумовою використання контролюючим органом способу листування з платником податків шляхом надіслання йому документів засобами електронного зв`язку в електронній формі є подання платником податків відповідної заяви про бажання отримувати документи через електронний кабінет. За відсутності такої заяви контролюючий орган повинен надсилати відповідні документи платнику податків в порядку, встановленому пунктом 42.5 статті 42 ПК України. У разі ж виявлення платником податків бажання отримувати документи через електронний кабінет підтвердженням для податкового органу про доставку документа є відповідна квитанція. Податковий орган також повинен сповістити платника податків про надіслання документів в його електронний кабінет шляхом надсилання таких відомостей на його електронну адресу (адреси).

Однак, позивач стверджує, що не подавала відповідної заяви, а тому такий спосіб листування контролюючого органу конкретно з нею був недопустимим і до того ж також порушеним (не сповіщено про відповідне надіслання документів в її електронний кабінет шляхом надсилання таких відомостей на його електронну адресу).

На підтвердження означених доводів позивачем долучено до матеріалів справи роздруківку з електронного кабінету, з відміткою «Відсутня інформація про бажання отримувати документи через Електронний кабінет».

Означені обставини, на переконання суду, свідчать, що відповідачем в порушення положень податкового законодавства, без виконання імперативно закріпленого за контролюючим органом обов`язку вручення у порядку, визначеному статтею 42 ПК України, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивачу як обов`язкової передумови для початку проведення такої перевірки, проведено перевірку, за результатами якої винесено спірні податкові повідомлення-рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 виснувала таке: «…аналізованими нормами ПК з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. У разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення…».

Отже, за правовим висновком Верховного Суду, процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою плоди отруйного дерева, сформульованій Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.

Встановлена судом протиправність перевірки внаслідок порушення процедури її призначення та проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18.

Таким чином, враховуючи вищевказані висновки Верховного Суду та з огляду на встановлені судом порушення, допущені відповідачем під час призначення перевірки у вигляді ненаправлення/невручення позивачу копії наказу про проведення перевірки перед початком її проведення, які нівелюють наслідки її проведення, суд дійшов висновку, що наведене є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог.

Водночас, незважаючи на те, що вказані обставини є достатньою самостійною підставою для задоволення позову, суд, керуючись закріпленим в статті 9 КАС України принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі, також вважає за доцільне надати правовий висновок викладеним в акті перевірки твердженням контролюючого органу про порушення позивачем вимог ПК України в частині ненарахування та несплати ПДФО та військового збору з отриманого інвестиційного прибутку у 2021 році.

Особливості оподаткування податком на доходи фізичних осіб визначені розділом IV ПК України.

Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно з положеннями пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Пунктом 164.1 статті 164 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 165.1.40 і 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Нормами пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені в пункті 162.1 статті 162 ПК, тобто фізичні особи - резиденти, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні та іноземні доходи.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 ПК.

За приписами підпункту 14.1.81-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України інвестиційний прибуток для цілей розділу IV цього Кодексу - дохід у вигляді позитивної різниці між доходом, отриманим платником податку від проведення операцій з цінними паперами з урахуванням курсової різниці, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, та витратами на придбання таких інвестиційних активів.

Особливості оподаткування інвестиційного прибутку визначені у пункті 170.2 статті 170 ПК України.

Так, відповідно до підпункту 170.2.1 пункту 170.2 статті 170 ПК України облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік за результатами якого платник податку зобов`язаний подати річну податкову декларацію, в якій має відобразити загальний фінансовий результат (інвестиційний прибуток або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року.

За правилами, визначеними підпунктом 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 ПК України інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу, або вартістю інвестиційного активу, що була задекларована особою як об`єкт декларування у порядку одноразового (спеціального) добровільного декларування відповідно до підрозділу 94 розділу XX цього Кодексу, з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 - 170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).

До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з: обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив; зворотного викупу або погашення інвестиційного активу його емітентом, який належав платнику податку; повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним (або особою, у якої інвестиційний актив був придбаний прямо чи опосередковано) до статутного капіталу емітента корпоративних прав, у разі виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента, зменшення статутного капіталу такого емітента чи ліквідації такого емітента.

Інвестиційний актив, подарований платнику податку чи успадкований платником податку, вважається придбаним за вартістю, що дорівнює сумі державного мита та податку з доходів фізичних осіб, сплачених у зв`язку з таким даруванням чи успадкуванням.

Підпунктом 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 ПК України визначено, що до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.

Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від`ємне значення, його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що до складу інвестиційного прибутку включається позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу, а до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм пункту 170.2 статті 170 ПК України у подібних правовідносинах зроблено Верховним Судом у постановах від 12.11.2020 у справі №826/16334/15, від 27.05.2022 у справі № 640/6721/20.

При цьому суд зауважує, що відповідно до статті 1 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Статтею 16 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного (складеного) капіталу.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про господарські товариства» вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Отже, вклад учасника товариства у вигляді майна (нежитлові приміщення), що збільшує розмір статутного фонду, слід розглядати як операцію з внесення платником податку коштів (майна) до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

У свою чергу, операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на емітовані ним корпоративні права є операцією з придбання інвестиційного активу, тобто є витратами платника податку на придбання такого активу - частки у статутному капіталі.

При цьому, виходячи з вимог статті 13 Закону України «Про господарські товариства», грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства.

Таким чином, у випадку придбання інвестиційного активу - частки у статутному капіталі господарського товариства за рахунок внесення до статутного капіталу нежитлового приміщення, витратами на придбання такого активу є вартість такого нежитлового приміщення, визначена за згодою учасників товариства.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач відповідно до договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі (корпоративних прав) ТОВ «Агро Медіа» від 16.09.2020 придбала у громадянина України ОСОБА_2 корпоративні права у розмірі 100% у статутному капіталі ТОВ «Агро Медіа». Продаж частки, яка становить 100% статутного капіталу (2 000 000,00 грн) здійснюється за 2 020 000,00 грн. Покупець підтверджує, що ця сума повністю сплачена ним до підписання цього договору. Продавець підтверджує отримання грошових коштів.

Розпискою від 16.09.2020 підтверджено передачу коштів у розмірі 2 020 000,00 грн від ОСОБА_1 ОСОБА_2 , за купівлю частки у статутному капіталі ТОВ «Агро Медіа».

Актом приймання-передавання частки у статутному капіталі ТОВ «Агро Медіа», засвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 04.10.2021 та зареєстрованим за №1715, 1716 підтверджено факт прийняття позивачем частки, яка становить 100% статутного капіталу ТОВ «Агро Медіа» (2 000 000,00 грн).

Відповідно до договору №04/10/21 від 04.10.2021 купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі (корпоративних прав) ТОВ Агро Медіа» позивачем продано частку (100%) у статутному капіталі ТОВ «Агро Медіа» за ціною 2 020 000,00 грн.

Відповідно до розписки від 04.10.2021 позивач отримала від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 2 020 000,00 грн за продаж частки, яка становить 100% статутного капіталу ТОВ «Агро Медіа» (2 020 000,00 грн) по договору №04/10/21 від 04.10.2021.

Позивачем було подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2021 рік з додатком Ф1, в якому відображено суму доходу, отриманого від продажу інвестиційного активу - 2 020 000,00 грн та суму витрат на придбання інвестиційного активу - 2 020 000,00 грн.

Тобто, витрати позивачки на придбання частки в статутному капіталі ТОВ «Агро Медіа» дорівнюють розміру отриманого нею доходу від їх продажу у розмірі 2 020 000,00 грн, що підтверджено документально та не спростовано під час судового розгляду справи.

Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що жодною нормою чинного законодавства, зокрема, ПК України, не визначено відповідного виключного переліку документів, якими повинні підтверджуватися витрати на придбання інвестиційного активу.

При цьому, суд приймає до уваги висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 по справі «Вєренцов проти України», про те, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (рішення у справах «Копецький проти Словаччини» (Kopeckэ v. Slovakia), «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії»).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та №37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95).

Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Враховуючи означені обставини, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу спірними податковими повідомленнями-рішеннями податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити повністю.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 02.05.2025 №56.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - ГУ ДПС у м. Києві.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 26.03.2025 №27173240203 та №27163240203.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 43141267, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.