Рішення від 29 грудня 2025 р. у справі №947/35928/25 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/35928/25

Провадження № 2/947/6165/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.12.2025 року

Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого судді Петренка В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист гідності та честі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 про захист гідності та честі, в якій просить визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до її гідності, честі інформацію, розповсюджену адвокатом Павлишиним Юрієм Миколайовичем у позовній заяві у справі №511/2005/17 (суддя Прохоров П.А.) складеної адвокатом Павлишиним Юрієм Миколайовичем в інтересах потерпілих.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 13.09.2025 року нею від відповідача отримано позовну заяву у справі №511/2005/17, яку в даний час розглядає суддя Київського районного суду м. Одеси Прохоров П.А.

У вказаній вище справі позивачка є обвинуваченою у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України.

Зазначає, що дана справа передана на розгляд Київського районного суду м. Одеси Одеським апеляційним судом на підставі розпорядження голови Роздільнянського районного суду Одеської області після задоволення відводів всіх суддів цього суду.

Ознайомившись з текстом позову, позивачка вказує, що повністю не згодна з ним, та крім того, адвокатом Павлишиним Юрієм Миколайовичем її було безпідставно вже обвинувачено у скоєнні злочину – шахрайстві щодо потерпілих по справі.

Позивачка вказує, що вказаний вище позов вона розцінює як публічну образу її гідності та честі, оскільки особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Проте, відповідач, будучі адвокатом, в силу своєї професійної діяльності, обізнаним в законах, допустив такі умисні дії, які посягають на честь та гідність позивачки, а саме оприлюдненням вказаного позову шляхом подачі його до суду, в якому і суддя, і секретар, і помічник судді, а також прокурор, який приймає участь в розгляді кримінального провадження, та деякі інші працівники суду будуть з ним знайомитись та робити свої висновки, тощо.

Також, зазначає, що вказані дії відповідача, як адвоката повністю суперечать правовій основі діяльності адвокатури України.

При цьому, дані публічні висловлювання адвоката ОСОБА_2 ображають її та зачепають її честь та гідність, як чесної людини та жінки, яку держава в особі прокуратури – звинувачує в злочині, якого вона не вчиняла.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Петренко В.С.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09.10.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист гідності та честі. Розгляд цивільної справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження, передбаченого ст. 274-279 ЦПК України без виклику сторін.

31.10.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначає, що висловлювання у судовому процесі та формулювання у процесуальних документах зокрема у позовах не є поширенням недостовірної інформації, оскільки це є вираження особистої думки потерпілих та їх правової позиції, яка збігається з ствердженням прокурора у справі та версією сторони обвинувачення, яка зазначена в обвинувальному, акті.

При цьому, про винуватість ОСОБА_1 в категоричній формі у позовах не зазначено, а зроблена оцінка дій обвинуваченої з посиланням на обставини справи та логічні міркування.

Також, ОСОБА_2 публічно не висловлювався щодо вини ОСОБА_1 або скоєння нею злочину та не звинувачував її вчиненні злочину.

У справі позови потерпілих не оголошувалися і не оприлюднювалися. Під час судового розгляду були присутні особи, які є обізнаними про те, що ОСОБА_1 обвинувачується за ч.3 ст. 190 КК України.

Крім того, інформація, яку позивач просить спростувати, зазначена у позовах є предметом дослідження і оцінки під час розгляду кримінального провадження №12017160390000639 по якому позивачка є обвинуваченою, а ОСОБА_2 є представником потерпілих і позивачів, і тому не є такою, що підлягає спростуванню в розумінні положень статті 277 ЦК України. Тому, дії відповідача не є поширенням інформації, а тому позов задоволенню не підлягає, також позивачка не довела, що оцінка її дій, яка викладена у позовах є розповсюдженням недостовірної інформації та є порушенням її права.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази в їх сукупності, вважає, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, що в провадженні судді Київського районного суду м. Одеси Прохорова П.А. перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України.

В межах вказаного вище кримінального провадження Павлишиним Юрієм Миколаєвичем, який діє в інтересах ОСОБА_3 , було подано позовну заяву до ОСОБА_1 , щодо стягнення з останньої на користь ОСОБА_3 суми матеріального та морального збитку.

Відповідно до заяви (скарги) про дисциплінарний проступок адвоката, в порядку ст.33-36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», яку ОСОБА_1 адресовано кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури м. Одеси, вона просила вирішити питання про притягнення ОСОБА_2 до певного виду дисциплінарної відповідальності, визначеного пунктами 2, 3 статті 35 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», з підстав того, що у поданому позові в межах кримінального провадження, адвокатом ОСОБА_2 її було безпідставно вже обвинувачено у скоєнні злочину – шахрайстві щодо потерпілих по справі, що ображає її честь та гідність, як чесної людини та жінки, яку держава в особі прокуратури – звинувачує в злочині, якого вона не вчиняла.

Згідно п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року № 1 недостовірною вважається інформація яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації.

Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, то порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

Відповідно до частини другої статті 30 ЗУ «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Оцінка дій - це процес з`ясування юридично значущих ознак вчиненого діяння та встановлення відповідності цих ознак ознакам, передбаченим конкретною правовою нормою. Зазвичай це поняття стосується кримінального права, де оцінка дій наивається кваліфікацією злочинів і полягає у встановленні того, чи відповідає вчинене діяння складу злочину, визначеного законом.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Положеннями частини першої статті 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

У справі повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями (оцінкою дій). У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Те, що позивачка вважає порушенням презумпції невинуватості є оціночним судженням потерпілих та ствердженням прокурора про обставини справи, а також оцінкою дій обвинуваченої ОСОБА_1 , які засновані на зібраних доказах кримінального провадження та не є звинуваченням у вчиненні злочину з боку відповідача.

Висловлювання у судовому процесі та формулювання у процесуальних документах зокрема у позовах не є поширенням недостовірної інформації, оскільки це є вираження особистої думки потерпілих та їх правової позиції, яка збігається з ствердженням прокурора у справі та версією сторони обвинувачення, яка зазначена в обвинувальному, акті.

Судом встановлено, що про винуватість ОСОБА_1 в категоричній формі у позовах не зазначено, а зроблена оцінка дій обвинуваченої з посиланням на обставини справи та логічні міркування.

Докази того, що ОСОБА_2 публічно висловлювався щодо вини ОСОБА_1 або скоєння нею злочину та звинувачував її вчиненні злочину, відсутні.

Крім того, інформація, яку позивач просить спростувати, зазначена у позовах є предметом дослідження і оцінки під час розгляду кримінального провадження №12017160390000639 по якому позивачка є обвинуваченою, а ОСОБА_2 є представником потерпілих і позивачів, і тому не є такою, що підлягає спростуванню в розумінні положень статті 277 ЦК України.

Тому, вказані дії відповідача не є поширенням інформації в розумінні положення статті 277 ЦК України, а тому позов задоволенню не підлягає.

Чинним законодавством не передбачено можливість притягнення відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Аналогічний висновок містить Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільною суду від 12 липня 2023 року у справі №341/1988/21.

Таким чином, будь-які висловлювання у судовому процесі, як і донесення до суду своєї позиції у справі або подання позову не є поширенням недостовірної інформації, оскільки такі дії повинні розглядатися в контексті дотримання процесуального закону щодо прав та обов`язків учасника процесу. Вищевказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 341/1988/21 (провадження №61-11066 св 22).

Право на звернення до суду закріплено в ст. 55 Конституції України та ст. 128 КПК України.

Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв`язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого (ч.3 ст.55 КПК України).

Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого (ч.2 ст.55 КПК).

Відповідно до ч.1 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого.

Право на подання цивільного позову в потерпілого (як і отримання цього процесуального статусу) виникає за умови встановлення факту кримінального правопорушення і подальшого встановлення його наслідків у вигляді шкоди, що можливо лише в разі постановления судом обвинувального вироку та на брання ним законної сили.

Отже, коли особа звертається до суду з позовом, де міститься та чи інша інформація, а судовий орган вправі перевіряти і оцінювати таку інформацію та приймати рішення проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову про спростування інформації, оскільки у такому випадку має місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 55 Конституції та ст. 128 КПК України, а не поширення недостовірної інформації.

Таким чином, викладення у процесуальних документах до суду відомостей, оціночних суджень або оцінки дій, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам осіб.

Аналогічно і звернення зі скаргами до органів державної влади не є розповсюдженням недостовірної інформації (ВС/КЦС №727/5418/17 від 21.03.2019).

Згідно п. 15, 16 роз`яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суд «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року, під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або лілової репутації фізичної та юридичної особи.

Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Згідно п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року:

Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.

Таким чином, викладення у процесуальних документах, які подані до суду відомостей, оціночних суджень або оцінки дій, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам осіб, оскільки суд буде вивчати, перевіряти і оцінювати аргументи позивачів та приймати рішення за результатом розгляду кримінального провадження.

Викладена у позовах інформація щодо ОСОБА_1 визначена підставою пред`явленого позову і стосується його предмета, а також пов`язана з доказами у кримінальній справі, які будуть перевірятися і оцінюватися судом.

Враховуючи вказане вище, ОСОБА_1 не доведено, що оцінка її дій, яка викладена у позовах є розповсюдженням недостовірної інформації та є порушенням її права, таким чином позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист гідності та честі підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст.4-13,76-89,258-273, 280-289 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист гідності та честі – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

У зв`язку із перебуванням судді Петренка В.С. у відпустці, повний текст рішення складено 14.01.2026 року.

Суддя В. С. Петренко