Рішення від 17 грудня 2025 р. у справі №607/11631/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.12.2025 Справа №607/11631/25 Провадження №2/607/3644/2025

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді Герчаківської О. Я.,

за участю секретаря судового засідання Баб`як Н. О.,

представника позивачки, адвоката Семененко С. М.,

представника відповідача Кондратюка В. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування арешту нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Семененко С. М., звернулася до суду із позовом до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту нерухомого майна.

В обґрунтування доводів позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

Згідно Довідки № 163/02-14 від 29 травня 2025 року, виданої приватним нотаріусом Нечай JI. C., відповідно до матеріалів спадкової справи ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом, яка прийняла спадщину.

Під час розгляду заяви позивачки про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , нотаріусом було виявлено, що на це майно 12 листопада 2003 року відділом державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції накладено арешт за номером обтяження 5358794.

Відповідно до листа № 89171 Тернопільського відділу ДВС Тернопільської області від 30 травня 2025 року, 24 липня 2007 року зареєстровано обтяження № 5358794 щодо арешту нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_2 . Дане обтяження накладено на підставі постанови б\н від 12 листопада 2003 року відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, однак відомості щодо виконавчого провадження на підставі якого було накладено арешт на майно відсутні. Тому підстав для вилучення обтяження № 5358794 з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого та рухомого майна не має.

За відсутності виконавчих проваджень, у яких боржником є спадкодавець, існування при цьому не скасованого арешту на його майно, суперечить меті виконавчої процедури та не спрямоване на реальне виконання рішення.

Відтак, існування на даний час обтяження у виді накладення арешту на нерухоме майно спадкодавця порушує спадкові права позивачки.

За наведених обставин, ОСОБА_1 просить суд скасувати арешт нерухомого майна – житлового будинку АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), який був накладений постановою б/н державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції від 12 листопада 2003 року за номером обтяження 5358794.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження.

27 серпня 2025 року судом зареєстровано заяву про залучення до участі у справі співвідповідача, яка подана представником позивачки ОСОБА_1 – адвокатом Семененко С. М. На обґрунтування цієї заяви зазначено, що арешт накладено постановою ДПІ від 30 березня 1999 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави 170 грн, а тому орган державної податкової служби має бути співвідповідачем у виниклому спорі.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги предмет позову, адвокат Семененко С. М. просить суд залучити до участі у справі № 607/11631/25 у якості співвідповідача – Тернопільську державну податкову інспекцію Головного управління ДПС у Тернопільській області (46003, м. Тернопіль, вул. Білецька, 1, код ЄДРПОУ 44143637).

Ухвалою суду, постановленою без оформлення окремого документу у судовому засіданні 28 серпня 2025 року, залучено до участі у справі у процесуальному статусі співвідповідача - Тернопільську державну податкову інспекцію Головного управління ДПС у Тернопільській області.

02 жовтня 2025 року судом зареєстрована заява представника Головного управління ДПС у Тернопільській області про заміну неналежного відповідача Тернопільську державну податкову інспекцію Головного управління ДПС у Тернопільській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Тернопільській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України. У своїй заяві представник податкового органу стверджує, що з матеріалів справи позивачем не наведено жодних аргументів та доказів будь-якого відношення Головного управління ДПС у Тернопільській області, як відокремленого підрозділу ДПС України до дій державної виконавчої служби України, що полягали у накладенні обтяження в виді накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_2 (РНОКПП – НОМЕР_1 ), який був накладений постановою б/н державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції від 12 листопада 2003 року № 5358794.

Ухвалою суду, постановленою без оформлення окремого документу у судовому засіданні 14 листопада 2025 року, замінено співвідповідача - Тернопільську державну податкову інспекцію Головного управління ДПС у Тернопільській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Тернопільській області.

Протокольною ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні, яке відбулося 14 листопада 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Семененко С. М. у судовому засіданні позов підтримав з мотивів викладених у позовній заяві, просив скасувати арешт.

Представник відповідача Головного управління ДПС у Тернопільській області Кондратюк В. С. щодо задоволення позовних вимог заперечив.

Представник відповідача Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання не з`явився, однак він належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання, що не перешкоджає суду вирішувати спір по суті.

Суд, заслухавши пояснення представників, дослідивши та оцінивши докази, встановив наступні обставини справи.

Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12 листопада 2003 року держаного виконавця Будій С. Д. відділу ДВС Тернопільського районного управління юстиції при примусовому виконанні постанови ДПІ, виданої 30 березня 1999 року, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 в с. Гаї Шевченківські.

Згідно витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме та реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 428204595, сформованого 22 травня 2025 року, накладено обтяження у виді арешту нерухомого майна за № 5358794, який був накладений постановою б/н від 12 листопада 2003 року, відділом ДВС Тернопільського районного управління юстиції щодо житлового будинку АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_2 .

04 жовтня 1991 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, про що Відділом ЗАГСу міськвиконкому складено актовий запис № 1453, що стверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим 04 жовтня 1991 року.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 05 грудня 2001 року, право власності на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , дійсно належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Свідоцтво видане на підставі рішення виконкому сільської ради № 93 від 17 жовтня 2001 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 на 69 році життя помер ОСОБА_2 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 22 жовтня 2020 року Виконавчим комітетом Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області.

Згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 64447081, виданого 21 квітня 2021 року, після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведена спадкова справа у приватного нотаріуса Нечай Л. С. за № 20/2021.

Згідно листа № 163/02-14 від 29 травня 2025 року, приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу Нечай Л. С., після смерті ОСОБА_2 встановлено, що єдиним спадкоємцем за законом є ОСОБА_1 (дружина померлого).

За змістом відповіді № 89171 від 30 травня 2025 року Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, 24 липня 2007 року було зареєстровано обтяження № 5358794, щодо арешту нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_2 . Дане обтяження було накладено на підставі постанови б/н від 12 листопада 2003 року про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження. Перевіркою бази даних автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що відомості щодо виконавчого провадження на підставі якого було накладено арешт на майно відсутні. У відповідності до Наказу від 07.06.2017 № 1829/5 Про затвердження правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватних виконавців, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки і підлягають знищенню відповідно після закінчення строків їх зберігання. У Відділ не надходили документи що підтверджують відсутність заборгованості або рішення суду про зняття арешту з майна особи, а тому Тернопільський відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не має законних підстав для вилучення обтяження.

Згідно інформації з Єдиного реєстру боржників станом на 02 червня 2025 року відсутня інформація щодо фізичної особи ОСОБА_2 .

За встановлених обставин, до правовідносин, що виникли між сторонами, підлягають застосуванню наступні норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь–якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь–якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

На час накладення арешту на майно діяла редакції Закону України «Про виконавче провадження» № 606–XIV від 21 квітня 1999 року.

Так, згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606–XIV державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі – виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606–XIV).

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ч. 3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» № 606–XIV).

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606–XIV виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Станом на момент вирішення справи судом діє редакція Закону України «Про виконавче провадження» № 1404–VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон).

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №643/3614/17 дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої, частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594св21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109св22).

Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.

Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Отож, суд встановив, що ОСОБА_1 є єдиною спадкоємцем майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Позивачка звернулася до нотаріуса для оформлення своїх спадкових прав, однак у зв`язку з наявністю обтяжень на майно, належне спадкодавцю, зокрема: арешту нерухомого майна – житлового будинку АДРЕСА_1 , що належав померлому ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який був накладений постановою б/н державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції від 12 листопада 2003 року за номером обтяження 5358794, зареєстровано 24 липня 2007 року (архівний запис з феміди № 177288-2592 від 15 листопада 2003 року), має перешкоди у реалізації своїх прав спадкоємця. Арешт накладався з ініціативи податкового органу при примусовому виконанні постанови ДПІ, виданої 30 березня 1999 року, однак на час вирішення спору відомості щодо виконавчого провадження на підставі якого було накладено арешт на майно відсутні, як і відсутні будь-які матеріальні претензії податкового органу з ініціативи якого було вчинено обтяження, до спадкоємців ОСОБА_2 .

За встановлених обставин, порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом скасування арешту нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який був накладений постановою б/н державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції від 12 листопада 2003 року за номером обтяження 5358794, зареєстровано 24 липня 2007 року (архівний запис з феміди № 177288-2592 від 15 листопада 2003 року).

Щодо належності відповідача Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, то суд звертає увагу на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №643/3614/17 (провадження № 14–479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з–під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Відповідач – це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови – підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, – належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Вказане зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16–ц.

Неналежний відповідач – це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі – належному відповідачеві (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 619/2796/19–ц).

Суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частини перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з–під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна. При цьому, орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, суд доходить до висновку, що Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції є неналежними відповідачем у даній справі.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

З огляду на вказане, суд дійшов до переконання, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту нерухомого майна слід відмовити у зв`язку з тим, що позов в цій частині заявлено до неналежного відповідача. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування арешту нерухомого майна, підлягають до задоволення в спосіб, описаний судом вище.

У зв`язку з тим, що позивачка не заявила вимог про розподіл судових витрат, дане питання судом не вирішується.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76–78, 206, 258–268, 273, 352–355ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Скасувати арешт нерухомого майна – житлового будинку АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який був накладений постановою б/н державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції від 12 листопада 2003 року за номером обтяження 5358794, зареєстровано 24 липня 2007 року (архівний запис з феміди № 177288-2592 від 15 листопада 2003 року).

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту нерухомого майна – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Позивач: ОСОБА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач 1: Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, код ЄДРПОУ: 45000236, адреса місцезнаходження: вул. Кн. Острозького, буд. 14, м. Тернопіль, 46025;

Відповідач 2: Головне управління ДПС у Тернопільській області,код ЄДРПОУ: 44143637, адреса місцезнаходження: вул. Білецька,1, м. Тернопіль, 46003.

Головуючий – суддя Герчаківська О. Я.