Рішення від 15 січня 2026 р. у справі №607/592/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

16.01.2026

Справа №607/592/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2026 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

- головуючої Черніцької І.М.

- при секретарі судового засідання Кокітко І.В.

за участю: заявника ОСОБА_1 ,

заінтересованої особи ОСОБА_2 ,

адвокатів Черничинець С.П., Моленя Р.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, -

В С Т А Н О В И В:

Заявник ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про видачу обмежувального припису терміном на 6 місяців відносно ОСОБА_2 із встановленням таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника: заборонити наближатись на відстань менше 200 м до місця реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити наближатись на відстань менше 200 м до місця проживання потерпілих осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 ; заборонити наближатись на відстань менше 200 м до місця роботи та навчання потерпілих осіб за адресою: АДРЕСА_3 ; заборонити особисто чи через третіх осіб розшукувати потерпілих, якщо вони за власним бажанням перебувають у місці невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватись з ними; заборонити вести листування, телефонні переговори з потерпілими або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто чи через третіх осіб.

В обґрунтування вимог заявник вказала, що протягом 10 років спільно проживала разом з ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4 . Спільне життя між ними не склалось. ОСОБА_2 постійно вчиняв сварки, конфлікти, ображав її, вдома, на вулиці, застосовував до неї фізичне насильство, свідком яких був син ОСОБА_4 . ОСОБА_2 двічі виганяв їх з квартири. У вересні 2025 року вона разом з сином переїхали проживати до її батьків в с.Костянтинівка та вона звернулась до суду із позовом про визначення місця проживання сина разом з нею. З того часу, ОСОБА_2 кожного дня вчиняє щодо неї домашнє насильство, ображає, принижує, погрожує забрати сина. Така негативна поведінка ОСОБА_2 негативно впливає на її та сина психоемоційний стан.

Батько щодня приходить до школи, де навчається їх син та вчиняє скандали із вживанням ненормативної лексики, принижує її у присутності педагогів, батьків, силою забирає сина зі школи. 01 січня 2026 року ОСОБА_2 вчинив щодо неї у присутності сина домашнє насильство, що погіршило її самопочуття. За даним фактом відносно ОСОБА_2 складено протоколи про вчинення домашнього насильств та винесено термінові забороні приписи.

Посилаючись на наведене та те, що ОСОБА_2 тривалий час чинить щодо неї домашнє насильство психологічного та фізичного характеру у присутності дитини, з метою забезпечення їх захисту від подальшого домашнього насильства зі сторони ОСОБА_2 , просила задовольнити заяву.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 січня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні заявник та її адвокат Черничинець С.П. заяву підтримали та просили задовольнити, з підстав викладених у ній. ОСОБА_1 пояснила, що протягом тривалого часу спільного проживання, ОСОБА_2 чинив щодо неї домашнє насильство, погрожував, принижував та ображав її, не давав коштів, забороняв влаштуватись на роботу. Постійні конфлікти та приниження стали причиною залишення нею разом із сином місця їх спільного проживання.

ОСОБА_2 та його адвокат Молень Р.Б. заперечили щодо задоволення заяви. ОСОБА_2 заперечив факти викладені у заяві та протоколах про адміністративне правопорушення від 01.01.2026 року. Вважає, що належним чином виконує свої батьківські обов`язки щодо виховання та утримання сина, любить його та бажає бачитись із ним. Однак, заявник чинить йому у цьому перешкоди, не надає можливості бачитись із сином, не відповідає на телефонні дзвінки, у зв`язку з чим між ними виникають конфлікти.

На даний час він звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом про скасування термінових заборонних приписів, оскільки будь-якого насильства щодо сина та заявника не вчиняв. Посилаючись на наведене, просив відмовити у задоволенні заяви.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 03 лютого 2022 року.

Згідно довідки Тернопільської початкової школи №3 Тернопільської міської ради за № 55 від 16.09.2025 року встановлено, що син ОСОБА_4 є учнем 1 класу Тернопільської початкової школи №3. Мати ОСОБА_5 завжди приводить сина в школу, забирає його, дитина готова до уроків, мати відвідує батьківські збори, спілкується із педагогами, цікавиться розвитком та успішністю дитини.

Згідно листа-відповіді Головного управління Національної поліції в Тернопільській області від 07 січня 2026 року встановлено, що 01 січня 2026 року о 13 год 23 хв на спеціальну лінію 102 надійшло повідомлення про те, що за адресою АДРЕСА_4 вчиняється домашнє насильство. Працівники поліції прибувши на місце події виявили ОСОБА_1 , яка повідомила, що ОСОБА_2 вчиняє щодо неї домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, у присутності малолітнього сина ОСОБА_4 .

Як слідує із протоколів про адміністративне правопорушення серії ВАД №744143 від 01.01.2026 року та серії ВАД № 744144 від 01.01.2026 року, 01 січня 2026 року щодо ОСОБА_2 складено протоколи про вчинення домашнього насильства за ч. 1 та ч. 2 ст. 173-2 КУпАП відносно ОСОБА_1 у присутності малолітнього сина ОСОБА_4 .

Як слідує із фабули протоколу, 01 січня 2026 року 13 год 20 хв ОСОБА_2 в АДРЕСА_4 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно колишньої співмешканки ОСОБА_1 , а саме словесно ображав її, принижував, погрожував та наніс стусана рукою по голові, чим завдав школи її здоров`ю. Вказані дії ОСОБА_2 вчинив у присутності малолітнього сина ОСОБА_4 .

Потерпілими зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , свідок ОСОБА_6 .

Цього ж дня працівниками поліції відносно ОСОБА_2 винесено термінові заборонні приписи щодо потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_3 встановлено заборону в будь-який спосіб контактувати із потерпілими 3 доби з 14 год 45 хв 01 січня 2026 року до 14 го 45 хв 04 січня 2026 року.

З карти виїзду швидкої допомоги КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» ТОР №215 від 01.01.2026 року встановлено, що 01 січня 2026 року здійснено виклик швидкої допомоги по АДРЕСА_4 , проблеми із серцем. Проведено огляд ОСОБА_7 , скарги — тремор кінцівок, неспокій, запаморочення. Попередній діагноз: гіпертонічна хвороба 1 ст., надано медичну допомогу.

Згідно витягу з реєстру територіальної громади, наданого Великобірківською сільською радою від 10.09.2025 року слідує, що з 10 вересня 2025 року зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 .

17 жовтня 2025 року суддею Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Із досліджених у судовому засіданні відеозаписів на флеш-носії встановлено, що на останніх зафіксовано спільний відпочинок батька із сином ОСОБА_4 , який мав місце ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що не заперечила ОСОБА_1 . Між ними теплі та доброзичливі відносини.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що є знайомою ОСОБА_2 та разом працюють. У неї є донька 7 років, а тому вони інколи разом відпочивають із дітьми. Вказала, що знає ОСОБА_2 як батька, лише з хорошої сторони та бачила, що ОСОБА_4 любить його та бажає із ним зустрічатись, проводити час. ОСОБА_9 не чула, щоб ОСОБА_4 не хотів бути з тато чи спілкуватись із ним. Неодноразово була свідком як ОСОБА_2 телефонував до ОСОБА_10 , щоб побачитись із сином, проте остання не відповідала на дзвінки.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , який є племінником ОСОБА_2 та у квартирі якого мала місце подія 01 січня 2026 року, суду пояснив, що знає ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з позитивної сторони. Разом зустрічались, проводили час. Лише у грудні 2025 року йому стало відомо, що вони разом не проживають. 01.01.2026 року до нього, за місцем його проживання по АДРЕСА_4 прийшла ОСОБА_11 разом з сином ОСОБА_4 засівати. Згодом вони вийшли з квартири, проте вже за кілька хвилин повернулись разом з ОСОБА_2 . При цьому, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 плакали. ОСОБА_2 стояв у дверях, а ОСОБА_5 просила випустити їх. ОСОБА_2 заперечував, посилаючись на те, що мати перешкоджає йому у побаченнях із сином. Згодом ОСОБА_1 викликала поліцію, стан її самопочуття погіршувався, почався тремор кінцівок, а тому він викликав швидку медичну допомогу. Зазначив, що не чув та не бачив, щоб ОСОБА_2 ображав, принижував чи завдавав стусанів ОСОБА_1 .

Суд, розглянувши справу, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши та оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, вважає, що заява підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Пунктом 6 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону передбачено, що кривдник – особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Психологічне насильство – це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», однією із засад запобігання та протидії домашньому насильству є гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд, на правову допомогу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

В силу вимог ч.2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом прав спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкуватися з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Згідно з вимогами ч. 3 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Оцінка ризиків має проводитися за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників й умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Суд під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису має надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суд має встановити, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

Згідно з правовими позиціями викладеними Верховним Судом, зокрема, в Постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 06 лютого 2010 року у справі № 753/8626/19, під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Також у цих постановах Верховний суд виходив з того, що звернення заявника до органів поліції самі по собі, не підтверджують факт вчинення насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Відповідно до вимог ч. 4 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з вимогами частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом установлено та підтверджено наявними у справі доказами, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є особами, які спільно проживали як сім`я, мають спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На даний час проживають окремо.

ОСОБА_1 разом з сином проживають без реєстрації по АДРЕСА_5 . ОСОБА_2 проживає окремо.

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 указувала, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу вчиняє щодо неї фізичне, психологічне та економічне насильство, що і стало причиною їх окремого проживання з вересня 2025 року.

01 січня 2026 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 мав місце конфлікт, за наслідками якого працівником поліції винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника – ОСОБА_2 та складено протоколи щодо вчинення ним домашнього насильства відносно ОСОБА_1 в присутності дитини.

Такі обставини встановлені судом на підставі пояснень учасників справи, показів свідків, допитаних у судовому засіданні, письмових доказів, долучених заявником до заяви, таких як протоколи про вчинення адміністративного правопорушення, термінові заборонні приписи, карта виїзду швидкої медичної допомоги.

Враховуючи усі надані заявником докази, з огляду на встановлені судом обставини, суд, приходить до висновку, що наявні обґрунтовані ризики вчинення заінтересованою особою домашнього насильства щодо заявника, тому суд приходить до висновку про обґрунтованість заяви та необхідність видачі обмежувального припису відносно заінтересованої особи – ОСОБА_2 , шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов`язків, зокрема, встановлених частини 2 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» щодо потерпілої ОСОБА_1 строком на 1 місяць.

Сам по собі факт відсутності притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства та оскарження термінових заборонних приписів не спростовує вищенаведених висновків суду та не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника.

Терміновий заборонний припис стосовно кривдника є одним із спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, передбаченим пунктом 1 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Частиною першою статті 25 зазначеного Закону встановлено, що терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров`ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.

В терміновому заборонному приписі стосовно кривдника 01 січня 2026 року вказано, що такий винесений працівником поліції стосовно ОСОБА_2 у зв`язку із вчиненням останнім домашнього насильства психологічного та фізичного характеру щодо постраждалої особи ОСОБА_1 .

Щодо встановлення певних обмежень прав ОСОБА_2 відносно сина, слід зазначити наступне.

У разі, коли особа, звертаючись до суду з відповідною заявою, вважає, що батько стосовно дітеи? є кривдником, то вона повинна довести такі обставини, оскільки необґрунтоване обмеження одного з батьків у реалізаціі? своі?х прав відносно дітеи? у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків не може бути визнане як законним, так і справедливим (постанова Верховного Суду від 09 червня 2022 року, справа № 216/4309/21).

Аналізуючи надані суду матеріали в їх сукупності, суд вважає, що заявником не доведено належними та достатніми доказами той факт, що ОСОБА_2 є кривдником щодо сина, а також ризиків, які можуть наступити у майбутньому у зв`язку із не вчиненням щодо останнього обмежувального припису.

Навпаки, надані суду докази, а саме відеоматеріали, покази свідків свідчать про те, що батько приймає участь у вихованні сина, бажає з ним спілкуватись, проводить час, між ними склались теплі та доброзичливі відносини сина та батька, ОСОБА_4 виявляє бажання зустрічатись із батьком, що не заперечила в судовому засідання ОСОБА_1 .

Враховуючи вищенаведенні вимоги закону та встановленні обставини справи, те, що у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України заявник не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження фактів вчинення батьком психологічного насильства щодо сина, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні заяви у цій частині.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, з метою уникнення у майбутньому домашнього насильства у будь-якому прояві, захисту прав постраждалої ОСОБА_1 , суд вважає, що заява підлягає до часткового задоволення шляхом видання обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 у вигляді заходів тимчасового обмеження його прав, а саме: заборонити наближатися до місця проживання ОСОБА_1 на відстань менше 200 метрів за адресою: АДРЕСА_2 ; заборонити наближатись на відстань менше 200 м до місця реєстрації ОСОБА_1 за адресою : АДРЕСА_1 ; заборонити наближатись на відстань менше 200 м до місця роботи ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_3 ; заборонити особисто та через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який інший спосіб спілкуватися з нею; заборонити вести з ОСОБА_1 листування, телефонні переговори або контактувати через інші засоби зв`язку особисто та через третіх осіб, строком на один місяць.

Суд вважає, що вказані тимчасові обмеження прав ОСОБА_2 щодо потерпілої ОСОБА_1 строком на 1 місяць є виправданими та доречними, відповідають меті їх застосування, та забезпечать дієвий та ефективний захист заявниці від кривдника.

Оцінивши надані докази, з урахуванням оцінки ризиків, суд вважає, що саме такий строк дії обмежувального припису (один місяць) є пропорційним та необхідним, у тому числі для запобігання подальшого розвитку конфлікту, захисту здоров`я особи .

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 354, 355 350-1 – 350-6 ЦПК України, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд, -

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа – ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису– задовольнити частково.

Видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 строком на 1 (один) місяць, визначивши такі заходи тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на ОСОБА_2 обов`язків:

-заборонити наближатися до місця проживання ОСОБА_1 на відстань менше 200 метрів за адресою: АДРЕСА_2 ;

-заборонити наближатись на відстань менше 200 м до місця реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонити наближатись на відстань менше 200 м до місця роботи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 ;

-заборонити особисто та через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який інший спосіб спілкуватися з нею;

-заборонити вести з ОСОБА_1 листування, телефонні переговори або контактувати через інші засоби зв`язку особисто та через третіх осіб.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення суду підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Про видачу обмежувального припису не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районні державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) заявника.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заявник: ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 .

Заінтересована особа: ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_6 , фактичне місце проживання : АДРЕСА_7 , РНОКПП – НОМЕР_3 .

Повне судове рішення складено 16 січня 2026 року.

Головуючий І.М. Черніцька