Рішення від 12 січня 2026 р. у справі №279/4935/25 — Малинський районний суд Житомирської області

Справа № 279/4935/25

Провадження №2/283/156/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(заочне)

13 січня 2026 року м. Малин

Малинський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого-судді Тимошенка А.О.,

за участю:

секретаря Левченко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 763993 від 30.11.2021 року, який укладений між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 , в розмірі 8604 гривні 27 копійок, яка складається з:

- заборгованості за кредитом в розмірі 6453 гривні 07 копійок;

- заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 2151 гривня 20 копійок.

Позов мотивований тим, що 30.11.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Слон Кредит» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 763993. Відповідачу було направлено електронним повідомленням (SМS) на його номер телефону, який особисто вказаний відповідачем у договорі про споживчий кредит. Повідомлення містило одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтвердила прийняття умов Договору. Даний Договір також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті ТОВ «Слон Кредит».

За даним договором ТОВ «Слон Кредит» перерахувало, а ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 9200 гривень строком на 242 дні. Відповідач зобов?язувалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом.

Однак відповідач умови укладеного договору не виконала, у зв`язку з чим у неї утворилась заборгованість у сумі 8604 гривні 27 копійок, яка складається з:

- заборгованості за кредитом в розмірі 6453 гривні 07 копійок;

- заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 2151 гривня 20 копійок.

03.08.2023 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 0308-23 відповідно до якого право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 763993 від 30.11.2021 року, який укладений між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 , перейшло до позивача на суму заборгованості 8604 гривні 27 копійок.

За таких обставин просить позов задовольнити.

В позовній заяві позивач просить розглядати справу за відсутності свого представника.

Відповідач в судове засідання також не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила та відзив на позов не подала. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. У зв`язку з цим справа розглядається за правилами статей 280-284 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог та дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30.11.2021 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 в електронній формі укладений договір про надання споживчого кредиту № 763993 (а.с. 18-20).

Відповідно до умов даного договору ТОВ «Слон Кредит» зобов?язувалось надати відповідачу кредит в розмірі 9200 гривень строком на 242 дні, а відповідач зобов?язувалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі:

- за перший день користування кредитом в розмірі 15% в день;

- за наступні дні користування кредитом в розмірі 100% річних.

Кредит надається у наступному порядку:

- у розмірі 8000 гривень шляхом перерахування коштів за реквізитами платіжної картки НОМЕР_1 ;

- у розмірі 1200 гривень шляхом утримання їх на користь ТОВ «Слон Кредит» з метою виконання зобов?язань відповідача з оплати відсотків за перший день користування кредитом.

Кредитні кошти в розмірі 8000 гривень були перераховані відповідачу 30.11.2021 року, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 2646_230830165402 від 30.08.2023 року (а.с. 28).

Договір про надання споживчого кредиту № 763993 від 30.11.2021 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі. Тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 цього ж Закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Вищевказаний кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора відповідно до ч.ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

За змістом ч. 13 ст. 11 вищевказаного Закону докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, наведене свідчить, що відповідач ознайомилась і погодилась з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору про надання споживчого кредиту № 763993 від 30.11.2021 року, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

За умовами вказаного договору відповідач отримала грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок.

Виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо передання коштів на умовах кредиту підтверджено вищезазначеним листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення». Між тим відповідачем не надано суду будь-яких доказів, які б спростовували належність вказаного карткового рахунку відповідачу, або щодо не зарахування даної суми на рахунок відповідача, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 1050, частини 2 статті 1054 ЦК України позичальник зобов`язується повертати кредит та сплачувати проценти за користування ним у розмірах та на умовах, встановлених договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Положеннями статті 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

10.08.2021 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 0308-23 за яким ТОВ «Слон Кредит» відступило позивачу за плату право грошової вимоги до відповідача за зобов`язаннями, що виникли з договору про надання споживчого кредиту № 763993 від 30.11.2021 року, який укладений між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 (а.с. 9, 12, 21-26, 33).

Таким чином, ТОВ «Діджи Фінанс» у встановленому порядку набуло права та обов`язки кредитодавця за договором про надання споживчого кредиту № 763993 від 30.11.2021 року, який укладений між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 .

Відповідач свої зобов`язання виконувала не належним чином, в зв`язку з чим виникла заборгованість.

Відповідно до розрахунку заборгованість відповідача перед позивачем становить 8604 гривні 27 копійок, яка складається з (а.с. 13):

- заборгованості за кредитом в розмірі 6453 гривні 07 копійок;

- заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 2151 гривня 20 копійок.

Розрахунок заборгованості здійснений відповідно до умов договору. Доказів сплати кредиту та відсотків відповідач не надала.

За таких обставин суд стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 763993 від 30.11.2021 року, який укладений між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 , в розмірі 8604 гривні 27 копійок, яка складається з:

- заборгованості за кредитом в розмірі 6453 гривні 07 копійок;

- заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 2151 гривня 20 копійок.

Вирішуючи питання про стягнення судового збору, суд керується ч. 1 ст. 141 ЦПК України і стягує з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на сплату судового збору в розмірі 2422 гривні 40 копійок.

Вирішуючи питання про стягнення витрат за надання професійної правничої допомоги суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, правова (правнича) допомога ТОВ «Діджи Фінанс» надавалася адвокатом Лівак І.М. (а.с. 34) на підставі договору про надання правової допомоги № 42649746 від 01.01.2025 року (а.с. 15-17) та додаткової угоди до нього від 30.05.2025 року (а.с. 27).

На підтвердження факту надання професійної правничої допомоги в суді надано договір про надання правової допомоги № 42649746 від 01.01.2025 року, додаткову угоду від 30.05.2025 року до договору про надання правової допомоги № 42649746 від 01.01.2025 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та акт № 763993 про підтвердження факту надання правничої допомоги від 30.05.2025 року.

Згідно акту № 763993 про підтвердження факту надання правничої допомоги від 30.05.2025 року правова допомога надана за загальну суму 6000 гривень з яких (а.с. 10):

- правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» 1,5 години – 2250 гривень;

- складання позовної заяви в тому числі попередній розрахнок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести 3 години – 3000 гривень;

- формування додатків до позовної заяви 1 година – 750 гривень.

Суд погоджується з тим, що загальний розмір витрат на правничу допомогу в сумі 6000 гривень підтверджений належними та допустимими доказами.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.

Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19.

Крім того, суд звертає увагу на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Наведене узгоджується з висновками викладеними в додатковій постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №910/5724/23. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17.

Таким чином, враховуючи предмет та складність справи, час, необхідний для вчинення дій і надання послуг, зазначених в описі наданих послуг, а також засади розумності, справедливості та співмірності, суд приходить до висновку про стягнення на користь ТОВ «Діджи Фінанс» 3000 гривень судових витрат на правничу (правову) допомогу.

Керуючись ст. ст. 209-265, 280-284 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі ст. ст. 203, 512, 639, 1046, 1047, 1054 Цивільного кодексу України,-

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 763993 від 30.11.2021 року, який укладений між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 , в розмірі 8604 гривні 27 копійок, яка складається з:

- заборгованості за кредитом в розмірі 6453 гривні 07 копійок;

- заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 2151 гривня 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати на сплату судового збору в розмірі 2422 гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Позивач:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746; місцезнаходження: Україна, 04112, місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8).

Відповідач:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Суддя: А. О. Тимошенко