Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №141/1067/25 — Оратівський районний суд Вінницької області

Справа № 141/1067/25

Провадження №3/141/20/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2026 року с-ще Оратів

Суддя Оратівського районного суду Вінницької області Климчук Сергій Васильович, розглянувши матеріали, що надійшли з СПД № 1 відділення поліції № 3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , пенсіонерку, до адміністративної відповідальності протягом календарного року не притягувалась,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП,

УСТАНОВИВ:

Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 747912 від 20.12.2025, складеного інспектором ЮП ВП №3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ст. л-нтом поліції Поліщученком В.В., 20 грудня 2025 року було встановлено, що гр. ОСОБА_1 неналежним чином виконує свої обов`язки по вихованню неповнолітнього гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який 17.12.2025 приблизно о 19 год 00 хв біля сільського магазину, що розташований в с. Медівка по вул. Центральна, розпивав слабоалкогольні напої «REVO» (приблизно дві металевих банки (бляшанки)).

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 3 ст. 184 КУпАП, що визначає відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють у разі вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті 173-4 цього Кодексу.

В судовому засіданні 15.01.2026 ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП, не визнала та суду пояснила, що виконує обов`язки опікуна по вихованню свого онука ОСОБА_2 належним чином. Також суду зазначила, що на момент вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_2 виповнилося 17 років.

Суд, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , розглянувши матеріали справи № 141/1067/25, доходить наступних висновків.

Частиною 2 ст. 7 КУпАП передбачено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За змістом ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У ст. 251 КУпАП зазначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обстави справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Частина 3 статті 184 КУпАП передбачає відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють у разі вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті 173-4 цього Кодексу.

Таке ухилення може полягати в різних формах як навмисних дій, так і бездіяльності у виконанні батьківських обов`язків щодо дитини, визначені законом.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 184 КУпАП проявляється у невиконанні батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у т.ч. незабезпечення відвідування ними школи, контролю за проведенням дозвілля); незабезпечення дитині безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов тощо.

Неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов`язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.

Суб`єктом правопорушень є батьки малолітніх та/або неповнолітніх дітей або особи, що їх замінюють.

Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Згідно з положеннями ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Дослідивши матеріали справи, а саме: протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 747912 від 20.12.2025; протокол прийняття заяви про правопорушення та іншу подію від 18.12.2025; письмові пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 від 18.12.2025; письмові пояснення неповнолітнього ОСОБА_2 від 18.12.2025, опитаного в присутності матері ОСОБА_3 ; письмові пояснення неповнолітнього ОСОБА_7 від 18.12.2025, опитаного в присутності батька ОСОБА_8 , суд доходить наступних висновків.

Згідно ст. 12 КУпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Сттаттею 13 КУпАП визначено, що до осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу.

У разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 89, 121-127, 130, статтею 139, частиною третьою статті 154, частиною другою статті 156, статтями 173, 173-2, 173-4, 174, 183-1, 185, 190-195 цього Кодексу, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу.

Судом установлено, що ОСОБА_2 станом на 17.12.2025 виповнилося 17 років і тому він відноситься до категорії неповнолітніх осіб.

Разом з тим, санкція ч.3 ст. 184 КУпАП передбачає відповідальність батьків за вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім порушень, передбаченихчастинами третьоюабочетвертою статті 173-4 цього Кодексу.

Таким чином, оскільки на момент події ОСОБА_2 виповнилось повних 17 років, він повинен самостійно нести відповідальність за вчинене правопорушення, оскільки адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку (ст. 12 КУпАП).

Отже, ОСОБА_1 , яка виконує обов`язки опікуна по вихованню свого онука ОСОБА_2 не є суб`єктом відповідальності за ч. 3 ст. 184 КУпАП.

Принагідно суд зазначає, що у порушення вимог ч. 2 ст. 254 КУпАП, відповідно до яких протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, працівником поліції складено протоколи про адміністративні правопорушення лише 20.12.2025, хоча подія, яка стала підставою для його складання та описана в протоколі, відбулась 17.12.2025, а працівникам поліції стало відомо про подію 18.12.2025 (реєстрація звернення, що надійшло зі служби 102).

В той же час, адміністративний матеріал не містить обґрунтованих доказів причин поважності пропуску названих строків та неможливості складання протоколу не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи № 141/1067/25 та доказів, які містяться у матеріалах справи, суд вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП, оскільки її онук ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , опікуном якого вона є на даний час, на момент вчинення правопорушення досяг віку, з якого настає адміністративна відповідальність.

Отже, правові для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП, відсутні.

При цьому, суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Згідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов`язок відповідно до здійснювати неупереджений розгляд та ухвалювати обґрунтовані рішення.

Відповідно до цієї ж статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов`язок сприяти максимальному забезпеченню процесуальних прав учасників судового провадження.

Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У відповідності до п. 4.2 рішення Конституційного суду України № 23-рп/2010 від 22.12.2010 р., адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд враховує, що стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).

У той же час, у справі «Barbera, MesseguandJabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Отже, приймаючи до уваги, що всі сумніви щодо доведеності вини правопорушника слід тлумачити на його користь, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 не є суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП, суд вважає, що провадження в справі № 141/1067/25 слід закрити, у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 184 КУпАП, п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, ст. ст. 251, 252, 283, 284 КУпАП, суд

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі № 141/1067/25 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП, закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю в її діях об`єктивно підтвердженого складу адміністративного правопорушення.

Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду через Оратівський районний суд Вінницької області протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя С.В. Климчук