Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №518/716/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4320/26

Справа № 518/716/25

Головуючий у першій інстанції Алексєєва О. В.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», на заочне рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 14 липня 2025 року у справі, постановленого під головуванням судді Алексєєвої О.В., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

20.04.2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (в подальшому за текстом ТОВ «Споживчий центр») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 27.09.2024-100001776 у розмірі 26300,00 грн. та 2422,40 грн. судового збору.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 27.09.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір (оферти) №2 7.09.2024-100001776, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 10 000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 27.09.2024 року, строком на 98 днів.

Відповідач в свою чергу свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подачі позовної заяви, утворилась заборгованість у розмірі 26300,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

Заочним рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 14 липня 2025 року у задоволені позовних вимог ТОВ «Споживчий центр»про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Павленко Д.О., представник ТОВ «Споживчий центр», звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі в (заявці), за допомогою інтернет еквайрингу – iPay. Тобто, відповідачем при оформлені заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу) але відповідно до положень постанови Правління Національного банку України, а саме п. 22 згідно якого позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача, а тому до суду надано електронні докази в паперовій формі, підписані одноразовим ідентифікатором, які містять номер особистого електронного платіжного засобу відповідача, а саме 5168-75ХХ-ХХХХ-6994.

Апелянтом також стверджуються, що лист ТОВ «УПР» про перерахування коштів, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором. При цьому, відповідач своїм підписом підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язуєтеся їх виконувати.

Своїм правом передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України учасники справи не скористалися, відзив на адресу суду не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

За положеннями ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 1 січня 2024 року це 90 840 грн., відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028 грн. (3028 грн. х 30 = 90 840 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема, малозначні справи.

Відповідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд враховуючи, що ціна позову в даній справі становить 26300,00 грн., що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дійшов висновку, що зазначена справа відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, може розглядатися в порядку спрощеного провадження та не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішеннявідповідно до ст. 376 ЦПК України є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволені заявлених ТОВ «Споживчий центр» вимог, суд першої інстанції виходив із того, що за наявних обставин справи суд позбавлений можливості встановити чи дійсно картка належить відповідачу та саме її номер був зазначений у кредитному договорі (оферті) та заявці. Також надана позивачем довідка-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 27.09.2024-100001776 від 27.09.2024 у ОСОБА_2 не підтверджує факт надання відповідачу кредитних коштів.

Однак, з таким висновком суду колегія суддів не погоджується, за наступних підстав.

Судом встановлено, що 27.09.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір (оферти) № 27.09.2024-100001776. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 10 000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 27.09.2024 року, строком на 98 днів.

Відповідно до умов договору позичальнику надається кредит у розмірі 10 000 грн. строком на 98 днів з дати його надання. Дата повернення кредиту - 02.01.2025 р.

ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подачі позовної заяви, утворилась заборгованість у розмірі 26300,00 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10 000 грн. по процентам в розмірі 9 800,00 грн. та комісії в розмірі 1500,00 грн., також неустойки у розмірі 5000 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту)другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт)може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи вбачається, що 27.09.2025 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір (оферти) № 27.09.2024-100001776.

Пунктом 2 даного договору визначено, що електронний кредитний договір, частиною якого є дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферти), укладається кредитодавцем та позичальником у порядку, передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію». Електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферти), розміщена на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також в особистому кабінеті пози чальника на вебсайті кредитодавця; заявка, сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем; відповідь позичальника про прийняття пропозицій (акцепт), сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в повідомлені на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті. Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується учасника провадження, вказаний кредитний договір підписано позичальником шляхом використання електронного підпису – одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору – Е 284, про що зазначено безпосередньо в кредитному договорі.

Дійсність даного договору в свою чергу в судовому порядку не оскаржується.

Натомість, колегія суддів вважає за необхідне зауважити щодо помилкових висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із позбавленням можливості здійснити перевірку належності вказаної в листі ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. № 76-1604 від 16.04.2025 року відповідачу – ОСОБА_2 , з огляду на наступне.

В заяві позичальника, яка у відповідності до п. 2 кредитного договору № 27.09.2024-100001776 є невід`ємною його частиною та формується безпосередньо позичальником на сайті кредитодавця після його ідентифікації, міститься інформація щодо дати видачі кредиту – 27.09.2024 року, розмір кредиту – 10000,0 грн. та строк на який надається кредит, а саме – 98 днів з дати його надання. Положеннями п. 3 вищевказаного укладеного між сторонами кредитного договору, визначено, що сума кредиту, строк, дата повернення кредиту, а також проценти за користування кредитом встановлюються в заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти.

Пунктом 6 вказаної заявки визначено, що процентна ставка – це фіксована незміна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовуються протягом всього строку, на який надається кредит. Денна процентна ставка – загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розмір виданого кредиту (п. 10). Тобто, з огляду на викладене, сторонами було обумовлено всі істотні умови кредитування, а саме щодо розміру кредиту, строку повернення та сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Окрім наведеного, в заявці, яка формується безпосередньо позичальником, зазначено реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним кредитним договором та всіма наступними – 5168-75хх-хххх-6994.

Слід зауважити, що позивач – ТОВ Споживчий центр» не є банківською установою та відповідно до умов укладеного кредитного договору грошові кошти надані у кредит перераховуються на вже наявний відкритий рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача – 5168-75хх-хххх-6994 (п. 4.1). Тобто, саме позичальником зазначаються відомості щодо номеру рахунку, на який перераховуються в подальшому кредитні кошти.

Зазначений в заявці номер рахунку відповідає наведеному безпосередньо в укладеному між сторонами кредитному договорі, а саме п. 4.1 містить відповідну інформацію.

На підтвердження перерахування кредитних кошів на рахунок позичальника – ОСОБА_2 , позивачем до матеріалів справи долучено копію листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» вих. № 76-164 від 16.04.2025 року (адресованого ТОВ «Споживчий центр»), згідно змісту якого вбачається, що ТОВ «Універсальні платіжні рішення» надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, а також, що між даним підприємством та ТОВ «Споживчий центр» укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024 року. Разом з тим, вказаний лист містить безпосередньо інформацію про дату і час перерахування коштів – 27.09.2024 року 14:46:26 (дата відповідає акті укладення між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 договору), розмір кредиту – 10000,0 грн., що відповідає обумовленому сторонами розміру відповідно до укладеного кредитного договору, а також призначення даного платежу: видача за договором № 27.09.2024-100001776. З наведеного вбачається, що вказані грошові кошти у розмірі 10000,00 грн. було перераховано на підстав укладеного між сторонами кредитного договору, котрий підписаний відповідачем по справі – ОСОБА_2 та останнім в судовому порядку не оскаржувався.

Також у вказаному листі містить зазначення номеру картки, який відповідає зазначеному безпосередньо позичальником ОСОБА_2 в заявці реквізитам платіжного засобу.

Колегія суддів, з огляду на викладене вважає за необхідне зауважити, що відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705.).

Тобто, враховуючи невикладене, зважаючи на наявну в листі інформацію щодо номеру кредитного договору, розміру кредитних коштів, а також зазначення реквізитів платіжного засобу позичальника, апеляційний суд приходить до висновку про доведеність факту здійснення перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача – ОСОБА_2 за допомогою системи iPay.ua (номер транзакції – 521716009) у визначеному сторонами розмірі, що помилково не враховано судом першої інстанції під час розгляду справи по суті, а тому доводи апеляційної скарги в даній частині знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.

На підтвердження розміру наявної заборгованості відповідача – ОСОБА_2 матеріали справи містять довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 27.09.2024-100001776 від 27.09.2024 року, згідно якої заборгованість за основним боргом становить - 10000,0 грн., за процентами – 9800,0 грн., комісія – 1500,0 грн. та 5000,0 грн. – неустойка. Вказаний розмір заборгованості відповідачем по справі не спростований, альтернативного розрахунку заборгованості наявні матеріали справи не містять.

Окрім того, матеріали справи не містять також й доказів на підтвердження повного/часткового погашення наявної заборгованості позичальником ОСОБА_2 .

Таким чином, зважаючи на викладене в своїй сукупності, оскільки наявними матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем кредитних коштів, обумовлення сторонами розміру процентної ставки за користування наданим кредитом та строк надання, відсутність в матеріалах справи відомостей про повернення позичальником отриманих в кредит грошових коштів та сплату процентів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити щодо наявності підстав в даному випадку для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, що становить 19800,0 грн.

Стосовно позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» про стягнення комісій за надання кредиту у розмірі 1500,0 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 7 заявки кредитного договору № 27.09.2024-1000017766 визначено, що комісія, пов`язана із наданням кредиту – 15% від суми кредиту та дорівнює 1500,0 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Натомість, положеннями ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Відповідно, банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022року у справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021року у справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021року у справі № 209/789/15.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

За наведених обставин справи в своїй сукупності, заявлені вимоги позивача про стягнення комісії у розмірі 1500,0 грн задоволенню не підлягають.

Стосовно заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача неустойки у розмірі 5000,0 грн, слід заначити наступне.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 року, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Отже, колегія суддів вважає, що нарахування неустойки за невиконання грошового зобов`язання є неправомірним, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 5000,00 грн. слід відмовити.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини справи, з наявних матеріалів справи вбачається укладення між сторонами кредитного договору, обумовлення сторонами всіх істотних умов кредитування, а саме щодо строку надання кредиту та розміру процентної ставки за користування кредитними коштами, натомість з огляду на відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за комісією та неустойкою, колегія суддів вважає за необхідне зауважити про передчасність та помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості в повному обсязі. Відповідно, враховуючи вищенаведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

За подання позовної заяви ТОВ «Споживчий центр» сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № СЦ0001939 від 17.04.2025 року.

За подання апеляційної скаргиТОВ «Споживчий центр» сплачений судовий збір у розмірі 3633,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № СЦ00032996 від 15.08.2025 року.

Відповідно, з урахуванням розміру задоволених позовних вимог (75% від заявлених), судовий збір, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 становить 4542 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» – задовольнити частково.

Заочне рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 14 липня 2025 року – скасувати.

Ухвалити постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором № 27.09.2024-100001776 у розмірі 19800,00 гривень, яка складається з 10000,00 гривень – заборгованість за тілом та 9800,00 гривень – заборгованість за процентами.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4542,00 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 15 січня 2026 року.

Головуючий О.С. Комлева

Судді М.М. Драгомерецький

С.М. Сегеда