Рішення від 14 січня 2026 р. у справі №701/1164/25 — Маньківський районний суд Черкаської області

Справа №701/1164/25

Провадження №2/701/41/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2026 рокуМаньківський районний суд, Черкаської області

в складі: головуючого-судді -Калієвського І. Д.

за участю секретаря -Байдужої Г. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Маньківка справу за позовом ОСОБА_1 до Уманської районної державної військової адміністрації Черкаської області та Маньківської селищної ради про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася в суд з позовом до відповідачів про про визнання права власності.

На підставу своїх вимог спирається на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає в квартирі АДРЕСА_1 , постійне місце проживання зареєстроване за цією адресою 18.12.1990 року, що підтверджується відповідною відміткою у паспорті та даними витягу з реєстру територіальної громади від 05.11.2025. Згідно з Рішенням виконавчого комітету Маньківської селищної ради народних депутатів селища Маньківка від 19.10.1990 року №94 позивачу було видано ордер на вселення в квартиру, що розміщена за адресою: АДРЕСА_2 . Ордер №054496 серія А виданий ОСОБА_1 з сім`єю із 2 чоловік, до складу сім`ї якої вказаний ОСОБА_2 , чоловік, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Родниківка Уманського району Черкаської області, про що 04.02.2025 року складено відповідний актовий запис №31, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 04.02.2025 року Маньківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Від часу вселення, отримавши житло у встановленому на той час порядку, уклавши відповідний договір найму жилого приміщення від 03.11.1990 року, у даній квартирі позивач проживає постійно, тут же зареєстроване постійне місце проживання. Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», вона має право на приватизацію квартири, яка попередньо надана була в якості житла. Разом з тим, вселившись у вказане житло на законних підставах, вона постійно, і безперервно добросовісно володіє даним майном фактично від часу вселення і по даний час. Разом з тим, право власності на квартиру до цього часу залишилось неоформленим. Так, з метою оформлення права власності на квартиру, на її замовлення комунальним підприємством «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» проведено технічну інвентаризацію та виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 (Маньківська територіальна громада). Також, при цьому комунальним підприємством «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» надано довідку від 24.06.2025 року №38, згідно якої інформується, що за даними Маньківського відділку Комунального підприємства «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» станом на 01.01.2013 року, право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 – не зареєстровано. 15.07.2025 року позивач звернулась до Маньківської селищної ради із заявою з проханням вирішити питання про надання дозволу на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , яка була надана згідно ордеру серія А №054496. Листом від 17.07.2025 року №02-27/1177 виконавчого комітету Маньківської селищної ради надано письмову відповідь на її заяву з проханням вирішити питання про надання дозволу на приватизацію квартири, яким повідомлено, що у 2021 році Маньківська районна державна адміністрація, при якій був створений орган приватизації, була ліквідована та її правонаступником є Уманська районна державна адміністрація. Архівні документи по приватизації до виконавчого комітету Маньківської селищної ради не передавались та станом на сьогодні, орган приватизації у Маньківській селищній територіальній громаді не створений, тому селищна рада не має повноважень у видачі відповідних дозволів. Після цього, з метою вирішення питань щодо оформлення прав власності (приватизації) квартири, позивач звернулася з письмовою заявою до відповідача - Уманської районної державної (військової) адміністрації з проханням вирішити питання про надання дозволу на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , яка була надана згідно ордеру серія А №054496. Одночасно повідомила про те, що листом Маньківської селищної ради від 17.07.2025 року №02-27/1177 повідомлено про відсутність визначених повноважень щодо викладеного питання оформлення права власності. Листом Уманської районної державної адміністрації (Уманської районної військової адміністрації) від 21.08.2025 року №01-01-23/О-57 позивачу повідомлено, що у документах архівного відділу Уманської районної державної адміністрації селище Маньківка №2 відсутня інформація щодо участі в приватизації громадянки ОСОБА_1 . Повідомлено, що при Маньківській районній державній адміністрації, Уманській районній державній адміністрації та Маньківській районній раді не створювались органи приватизації та Уманська райдержадміністрація не має повноважень вирішити питання по суті. При цьому, крім наявного у неї ордера на вселення в квартиру від 03.11.1990 року серія А №054496, також наявним є архівний витяг із книги протоколів засідань виконавчого комітету Маньківської селищної ради народних депутатів смт. Маньківка Маньківського району Черкаської області, виданий Архівним відділом Уманської районної державної адміністрації 09.10.2025 за №472, куди вона звернулась після отримання листа Уманської районної державної адміністрації (Уманської районної військової адміністрації) від 21.08.2025 року №01-01-23/О-57 за вказаною у листі рекомендацією. Інформацією вказаного витягу підтверджується наявність протоколу №10 засідання виконкому від 19.10.1990 року, на якому розглянуто порядок денний та прийнято рішення про видачу ордерів на квартири працівникам МШПМК та МПМК. Позивач на той час працювала саме там, що підтверджується даними її трудової книжки, і відповідно щодо неї також прийнято рішення про видачу ордера на квартиру. За викладених обставин, враховуючи відсутність можливості оформити право власності на майно за відповідним рішенням органу приватизації по причині відсутності такого, та відповідно у зв`язку з відсутністю можливості оформити право власності за вказаних обставин, вимушена звертатись до суду з даним позовом в порядку цивільного судочинства, тому позивачка змушена звернутися із даною позовною до суду.

Позивач до суду не з`явилася, але в своїй позовній заяві просила справу слухати в її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник Маньківської селищної ради в судове засідання не з`явився, але згідно письмової заяви просить розгляд справи проводити у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Представник Уманської районної державної військової адміністрації Черкаської області в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (шляхом доставки елктронного документа "Судова повістка" до електронного кабінету відповідача), причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надав, заяви про розгляд справи в його відсутність не надходило.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі осіб, які в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

У зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає в квартирі АДРЕСА_1 , постійне місце проживання зареєстроване за цією адресою 18.12.1990 року, що підтверджується відповідною відміткою у паспорті та даними витягу з реєстру територіальної громади від 05.11.2025 (а.с.11-12,13).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Маньківської селищної ради народних депутатів селища Маньківка від 19.10.1990 року №94 позивачу було видано ордер на вселення в квартиру, що розміщена за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.14).

Ордер №054496 серія А виданий ОСОБА_1 з сім`єю із 2 чоловік, до складу сім`ї якої вказаний ОСОБА_2 , чоловік, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Родниківка Уманського району Черкаської області, про що 04.02.2025 року складено відповідний актовий запис №31, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 04.02.2025 року Маньківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с.15).

Від часу вселення, отримавши житло у встановленому на той час порядку, уклавши відповідний договір найму жилого приміщення від 03.11.1990 року, у даній квартирі позивач проживає постійно, тут же зареєстроване постійне місце проживання (а.с.17-18).

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», вона має право на приватизацію квартири, яка попередньо надана була в якості житла. Разом з тим, вселившись у вказане житло на законних підставах, вона постійно, і безперервно добросовісно володіє даним майном фактично від часу вселення і по даний час. Разом з тим, право власності на квартиру до цього часу залишилось неоформленим.

З метою оформлення права власності на квартиру, на позивача замовлення комунальним підприємством «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» проведено технічну інвентаризацію та виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 (Маньківська територіальна громада) (а.с.22-25).

Комунальним підприємством «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» надано довідку від 24.06.2025 року №38, згідно якої інформується, що за даними Маньківського відділку Комунального підприємства «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» станом на 01.01.2013 року, право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 – не зареєстровано (а.с.29).

15.07.2025 року позивач звернулась до Маньківської селищної ради із заявою з проханням вирішити питання про надання дозволу на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , яка була надана згідно ордеру серія А №054496 (а.с.30).

Листом від 17.07.2025 року №02-27/1177 виконавчого комітету Маньківської селищної ради надано письмову відповідь на її заяву з проханням вирішити питання про надання дозволу на приватизацію квартири, яким повідомлено, що у 2021 році Маньківська районна державна адміністрація, при якій був створений орган приватизації, була ліквідована та її правонаступником є Уманська районна державна адміністрація. Архівні документи по приватизації до виконавчого комітету Маньківської селищної ради не передавались та станом на сьогодні, орган приватизації у Маньківській селищній територіальній громаді не створений, тому селищна рада не має повноважень у видачі відповідних дозволів (а.с.31).

З метою вирішення питань щодо оформлення прав власності (приватизації) квартири, вона звернулася з письмовою заявою до відповідача - Уманської районної державної (військової) адміністрації з проханням вирішити питання про надання дозволу на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , яка була надана згідно ордеру серія А №054496. Одночасно повідомила про те, що листом Маньківської селищної ради від 17.07.2025 року №02-27/1177 повідомлено про відсутність визначених повноважень щодо викладеного питання оформлення права власності (а.с.32).

Листом Уманської районної державної адміністрації (Уманської районної військової адміністрації) від 21.08.2025 року №01-01-23/О-57 позивачу повідомлено, що у документах архівного відділу Уманської районної державної адміністрації селище Маньківка №2 відсутня інформація щодо участі в приватизації громадянки ОСОБА_1 . Повідомлено, що при Маньківській районній державній адміністрації, Уманській районній державній адміністрації та Маньківській районній раді не створювались органи приватизації та Уманська райдержадміністрація не має повноважень вирішити питання по суті (а.с.33).

Згідно архівного витягу із книги протоколів засідань виконавчого комітету Маньківської селищної ради народних депутатів смт Маньківка Маньківського району Черкаської області, виданий Архівним відділом Уманської районної державної адміністрації 09.10.2025 за №472, куди позивач звернулась після отримання листа Уманської районної державної адміністрації (Уманської районної військової адміністрації) від 21.08.2025 року №01-01-23/О-57 за вказаною у листі рекомендацією, підтверджується наявність протоколу №10 засідання виконкому від 19.10.1990 року, на якому розглянуто порядок денний та прийнято рішення про видачу ордерів на квартири працівникам МШПМК та МПМК.

Позивач на той час працювала саме там, що підтверджується даними її трудової книжки, і відповідно щодо неї також прийнято рішення про видачу ордера на квартиру (а.с.19-21).

Також обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про відсутність можливості оформити право власності на майно за відповідним рішенням органу приватизації по причині відсутності такого, та відповідно у зв`язку з відсутністю можливості оформити право власності за вказаних обставин, вимушена звертатись до суду з даним позовом в порядку цивільного судочинства.

Суд вирішуючи даний спір керується наступним.

Статтею 16 ЦК України надано право кожній особі звертатися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав може бути визнання права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України визначає, що власність зобов`язує.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить.

Згідно ст. 325 ЦК України, суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Оформлення та реєстрація права власності відбувалась у визначеному на той час законодавством порядку згідно Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5, зареєстрованого в Міністерства юстиції України 18.02.2002 року за №157/6445. Разом з тим, даний наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства юстиції №1844/5 від 14.12.2012 року відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703. Тобто, відбулись зміни у законодавстві щодо порядку оформлення прав власності та проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року №3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 за заявою №31443/96 у справі "Броньовський проти Польщі" зазначив, що принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобо кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам II проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини").

У даному випадку легітимні сподівання позивача на оформлення належного йому майна передбачені чинними нормами Законів України, і на них поширюється режим "існуючого майна".

Відповідно до п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, іншими законами України та цим Порядком, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України від 01.07.2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України від 01.07.2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією з загальних засад державної реєстрації прав є обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України від 01.07.2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України від 01.07.2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Ст. 47 Конституції України встановлює, що кожен має право на житло.

Наявними є обставини того, що позивач відкрито, добросовісно, безперервно володіє квартирою АДРЕСА_1 , дотримуючись вимог щодо приписів законодавства про зобов`язання власності в частині тягаря утримання майна, не порушення прав інших осіб та держави. Від часу вселення позивач продовжує проживати у вищевказаній квартирі на постійній основі, проводить утримання майна.

Подаючи даний позов позивачем обрано такий спосіб судового захисту як визнання права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Відтак йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вищевказаних умов у сукупності. За змістом частини 1 статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17). Така позиція сформульована у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 9 липня 2019 року у справі №920/999/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18) зроблено висновок, що «[…] добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.

Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності» (Постанова Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №466/9865/17; провадження №61-9397св20).

Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб`єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Позивач добросовісно (на підставі ордеру) заволодів чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном (житловим приміщенням - квартирою) більше десяти років по теперішній час, а відтак відповідно по положень ст. 344 ЦК України, наявні правові підстави для набуття позивачем права власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно довідки ТВБВ філії – Черкаського обласного управління АТ «Державний Ощадний банк України» від 05.11.2025 року №121.40/0186-15/24, виданою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інформується, що за адресою АДРЕСА_2 за період з 1 січня 1991 року по 4 листопада 2025 року у часті в приватизації житла не приймала, право приватизації по житловому чеку не використовувала (а.с.35).

Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 05.11.2025 року за №450695847 підтверджує, що за адесою АДРЕСА_2 право власності не зареєстровано (а.с.36).

У відповідності до ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

У відповідності до ч. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України, правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (ч. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України).

За ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства – ст. 14 ЦК України. Відповідно до ст. 15 Цивільного Кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Дослідивши обставини справи, та враховуючи, що заявлений позов відповідає визначеним законом способам захисту і законність підстав такого набуття відповідачем не заперечено, матеріали справи не свідчать про порушення позивачем прав інших осіб, з метою усунення невизначеності відносин власності з приводу нерухомого майна, суд визнає за можливе позовні вимоги задовольнити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 77, 78, 81, 141, 174-177, 263, 265 ЦПК України, ст. ст. 4, 11, 14-16, 316, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 344 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , зареєстрована та жителька АДРЕСА_2 ), право власності на квартиру АДРЕСА_1 , згідно даних технічного паспорта.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду через Маньківський районний суд Черкаської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 (тридцяти) днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.

Суддя І.Д.Калієвський