Рішення від 26 листопада 2025 р. у справі №376/2476/25 — Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/2476/25

Провадження № 2/376/1417/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2025 року Сквирський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Коваленка О.М.

за участі секретаря – Щур Л.А.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Сквира Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю,

установив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

В обґрунтування позову позивач вказала, що з 20.08.2014 по даний час безперервно проживає у будинку АДРЕСА_1 . Будинок вона купила у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без належного оформлення документів. ОСОБА_2 відразу переїхала жити до своєї дочки у м. Вишневе Київської області, але за спільною домовленістю залишилася зареєстрованою у фактично будинку позивачки. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла.

Згідно довідки старости Пищиківського старостинського округу №3 від 08.04.2024, ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з 20.08.2014, підстава – акт про встановлення фактичного місця проживання від 08.04.2024 №169.

ОСОБА_1 належним чином не оформила права на вказаний будинок.

Отже, з 20.08.2014 позивач постійно проживає у житловому будинку АДРЕСА_1 , продовжує ним володіти, добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується даним нерухомим майном, доглядає за будинком, сплачує комунальні послуги та утримує його, постійно робить поточний та капітальний ремонт. Виготовила технічну документацію на даний житловий будинок.

Жодних претензій до позивача від відповідача, тобто службових осіб Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, чи інших осіб з приводу незаконності володіння житловим будинком з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що залишається без власника понад 10 років, не надходило.

На даний час позивачу потрібно привести в порядок документи, а тому, зважаючи на ситуацію, яка склалася, вона вимушена звертатися до суду, у інший спосіб набути у власність житловий будинок вона не може.

З урахуванням викладеного, позивач просить суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 м2, житловою площею 27,0 м2, з відповідними господарськими будівлями та спорудами.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, її представник адвокат Соболь Б.В. надав до канцелярії суду заяву, в якій просив провести розгляд справи за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача Петлюк О.В. у судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Частиною першою ст. 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд вважає за можливе справу розглянути у відсутності сторін, в порядку ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Згідно із ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (стаття 206 ЦПК України).

Як роз`яснив Пленум Верхового Суду України у п. 24 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Оскільки відповідач визнав позов у повному обсязі і таке визнання позову не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та ухвалення рішення в підготовчому засіданні на підставі вимог ст. 200, 206, 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.

Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Матеріалами справи встановив, що з 20.08.2014 по даний час ОСОБА_1 безперервно проживає у будинку АДРЕСА_1 . Будинок позивач купила у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без належного оформлення документів. ОСОБА_2 відразу переїхала жити до своєї дочки у м. Вишневе Київської області, але за спільною домовленістю залишилася зареєстрованою у фактично будинку позивачки. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла.

Згідно довідки старости Пищиківського старостинського округу №3 від 29.05.2024 №26/02-33, згідно обліку погосподарських книг ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 проживала та була власником будинку по АДРЕСА_1 , згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.01.2000 (а.с.8).

Згідно довідки старости Пищиківського старостинського округу №3 від 08.04.2024, ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з 20.08.2014, підстава – акт про встановлення фактичного місця проживання від 08.04.2024 №169 (а.с. 5-7).

ОСОБА_1 належним чином не оформила права на вказаний будинок.

Отже, з 20.08.2014 позивач постійно проживає у житловому будинку АДРЕСА_1 , продовжує ним володіти, добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується даним нерухомим майном, доглядає за будинком, сплачує комунальні послуги та утримує його, постійно робить поточний та капітальний ремонт.

19.07.2025 ОСОБА_1 виготовила технічну документацію на даний житловий будинок з господарськими будівлями (а.с. 15-17).

З приводу користування даним житлом ніхто і ніколи претензій до позивачки не пред`являв, оскільки право власності на будинок не зареєстровано в законному порядкупонад 10 років, тому вона бажає це право зареєструвати.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно Постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК). (п. 9 Постанови)

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. (п. 13 Постанови)

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). (п. 14 Постанови)

Отже, враховуючи, що позивачка добросовісно заволоділа чужим майном і понад 10 років, а саме: з 20.08.2014, продовжує безперервно та відкрито володіти (користується) нерухомим майном – житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , суд вважає за можливе визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, статтями 2, 4, 76, 81, 200, 206, 247, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, статтями 15, 16, 344 ЦК України, суд

ухвалив:

Задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 до Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 м2, житловою площею 27,0 м2, з відповідними господарськими будівлями та спорудами.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.М. Коваленко