Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №545/5323/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/5323/24 Головуючий у І інстанції Потабенко Л.В.

Провадження №22-ц/824/1622/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 січня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря: Спис Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Лучко Тетяни Іванівни на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 14 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 25.03.2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про захист прав споживачів залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого позивача.

11.04.2024 року від представника відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Лучко Т.І. до суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі №545/5323/24 (провадження № 2-712/25) про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 15 000,00 грн.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 14 травня 2025 року в задоволенні заяви представника відповідачаадвоката Лучко Т.І.про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про захист прав споживачів, відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що сам по собі факт залишення позову без розгляду у справі не є безумовною підставою компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи. Оскільки стороною відповідача не наведено обставин та не надано на їх підтвердження доказів, які дали змогу зробити висновок про необґрунтованість дій позивача по справі, що зумовили понесення відповідачем заявлених до стягнення витрат, суд не вбачав за можливе задовольнити заяву про їх компенсацію із застосуванням ч.5 ст. 142 ЦПК України.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , звернулась його представник - адвокат Лучко Т.І., яка, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що висновки суду про неподання відповідачем доказів зловживання позивачем своїми процесуальними правами є безпідставними. Вказує, що про зловживання позивачем своїми процесуальними правами свідчать: неявка позивача у судові засідання 18.02.2025 та 25.03.2025; неподання позивачем заяви про розгляд справи без її участі; надання суду недостовірної інформації щодо свого місця проживання.

Посилаючись на зміст позовної заяви, скаржник також вважає подання позову до суду завідомо безпідставним, оскільки вимоги позову надумані і не відповідають закону.

Звертає також увагу апеляційного суду на те, що судом першої інстанції не було забезпечено розгляд справи у режимі відеоконференції, про що представником відповідача було подано відповідні клопотання.

В судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства, що у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Виходячи з положень ч. 3 ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

За змістом ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Згідно з ч. 6 ст. 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Частиною 9 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частини 1, 2 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Тобто відповідач має право стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу, якщо позов залишено без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Чинне законодавство не містить визначення поняття «необґрунтовані дії позивача».

Тому для розуміння вказаного поняття слід виходити з дозволених меж реалізації прав та виконання обов`язків учасниками судового процесу.

Так, згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц (провадження № 61-44038св18) зроблено висновок, що саме по собі звернення з позовом до суду чи неявка сторони у судове засідання не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Представник відповідача вказував, що неправомірні дії позивача полягали в неявці позивача у судові засідання 18.02.2025 та 25.03.2025; неподання позивачем заяви про розгляд справи без її участі; надання суду недостовірної інформації щодо свого місця проживання, а також у поданні до суду завідомо безпідставного позову.

Колегія суддів перевірила наведені доводи представника відповідача та дійшла висновку, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом, на її думку, свого порушеного права, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, дії сторони, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати.

Разом з тим, оцінка щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог чи відмови надається судом під час розгляду справи по суті спору.

Доводи відповідача, що неявка сторони позивача в судові засідання та неподання про розгляд справи без її участі є свідченням зловживання процесуальними правами, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки сама по собі неявка сторони у судове засідання не свідчить про необґрунтованість дій позивача за відсутності доказів, які свідчили би про обставини, що стали підставою для такої неявки та неподання заяви про розгляд справи без участі позивача.

Таким чином, наведені в даній справі обставини і докази дають підстави для висновку, що позивачка мала право для звернення до суду із зазначеним позовом за захистом прав, які вважала порушеними. Крім того, повторна неявка позивача в судове засідання, яка хоча і стала підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин такої неявки (згідно з п. 3 частини 1 статті 257 ЦПК України), однак не може свідчити про необґрунтованість дій позивача чи зловживання такими правами.

З огляду на наведене, на думку суду апеляційної інстанції, відсутні підстави для висновку вважати такі дії позивача необґрунтованими та такими, що тягнуть за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала щодо відмови ухвалити додаткове рішення є законною та обґрунтованою, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Інші доводи цих висновків не спростовують, тому судом апеляційної інстанції відхилені.

Керуючись ст. 367, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Лучко Тетяни Іванівнизалишити без задоволення.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 14 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складене 15 січня 2026 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О.В. Борисова

С.А. Голуб