Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №183/4205/21 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Дата: 13 січня 2026 р.

Справа: №183/4205/21

Суддя: Пищида М. М.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/970/26 Справа № 183/4205/21 Суддя у 1-й інстанції - Майна Г. Є. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого – Пищиди М.М.

суддів – Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.

за участю секретаря судового засідання – Волкової К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2025 року у справі за позовом Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпро до ОСОБА_1 , третя особа Військова частина НОМЕР_1 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И Л А:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 позивач звернувся з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Військова частина НОМЕР_1 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, зазначив, що відповідно до державного акту № 020061 на право безстрокового користування земельною ділянкою, виданого у 1988 році, земельна ділянка площею 20 447,00 гектарів, в межі якої входить, у тому числі земельна ділянка площею 54,00 га, що використовується під розміщення військової частини НОМЕР_1 , розташована у АДРЕСА_1 , передана Дніпропетровській квартирно-експлуатаційній частині, правонаступником якої є квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро.

Відповідно до рішення Піщанської сільської ради від 28 квітня 2021 року № 77 будівлям і спорудам військового містечка № НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 було присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2 .

Станом на дату подання позовної заяви, зазначена земельна ділянка знаходиться на картковому обліку у КЕВ м. Дніпро і використовується за призначенням під розміщення військової частини НОМЕР_1 . Згідно з формою Ф-405А станом на 01 вересня 2015 року облікова площа 54,00 га.

Відповідно до даних, отриманих від Управління Держземагентства у Новомосковському районі станом на 01 вересня 2015 року, згідно з формою 6-зем, земельна ділянка складає 54 га, та рахується як землі оборони. Земельна ділянка, використовується за призначенням під розміщення військової частини НОМЕР_3 .

05 березня 2015 року заступник командира військової частини НОМЕР_1 з матеріально-технічного забезпечення - начальник матеріально-технічного забезпечення майор Кас? ОСОБА_2 набув у власність квартиру з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 , яка межує з територією військової частини НОМЕР_1 .

У подальшому, Кас? ОСОБА_2 огородив набуті у власність об?єкти нерухомості, разом з суміжною частиною території військової частини НОМЕР_1 площею 0,0476 га, чим обмежив доступ до вказаної території та почав будувати на ній будівлю. При цьому, жодні дозвільні документи на початок будівництва Кас? ОСОБА_3 компетентними органами не надавались і він таких не отримував. Наразі будівля в експлуатацію не введена, документи, що засвідчують право власності на неї відсутні.

За вказаним фактом 07 травня 2020 року було зареєстровано кримінальне провадження № 42020040010000140 щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України. У ході розслідування був підтверджений факт незаконного самовільного захоплення земельної ділянки Міністерства оборони України заступником командира військової частини НОМЕР_1 з тилового забезпечення майором Кас? ОСОБА_4 , площею 0,0476 га, у тому числі Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об?єкту - земельної ділянки № 1159-ДК/1040/АП/09/01/-20 від 17 вересня 2020 року, проведеної Державною інспекцією у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Тобто право власності на земельну ділянку площею 20 447,00 гектарів, в межі якої входить у тому числі земельна ділянка площею 54,00 га, що використовується під розміщення військової частини НОМЕР_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та передана Дніпропетровській квартирно-експлуатаційній частині, правонаступником якої є квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро - належить державі. Указана земельна ділянка входить до земель оборони і не може передаватись у комунальну або приватну власність, а факт самовільного зайняття земельної ділянки, завдає шкоди її законному володільцю Міністерству оборони України та КЕВ м. Дніпро.

Таким чином, незаконне самовільне захоплення земельної ділянки заступником командира військової частини НОМЕР_1 з тилового забезпечення майором Кас? ОСОБА_4 , що є власністю держави та перебуває у користуванні Міністерства оборони України, унеможливлює володіння та розпорядження вказаним майном за призначенням, внаслідок чого, вказана земельна ділянка не може служити для розміщення будівель військових частин та містечок, забезпечити на належному рівні боєздатність, бойову та мобілізаційну готовність Збройних Сил України, що призводить до порушення як державних майнових інтересів, так і інтересів у сфері оборони.

У зв`язку з чим просить усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,0476, що є частиною земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_2 , зобов?язавши Кас? ОСОБА_5 демонтувати (знести) житловий будинок та паркан, що самовільно збудовані поруч з житловим будинком АДРЕСА_4 .

Дніпровською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону було повідомлено уповноважені органи про порушення інтересів держави ще в червні 2020 року та повторно 08 червня 2021 року, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро та Міністерство оборони України не вживали жодних заходів для відновлення порушених інтересів держави та до суду не зверталися. Отже, Державі в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро завдано збитку, який виражається у незаконному самовільному захопленні земельної ділянки Міністерства оборони України площею 0,0476 га, за адресою: АДРЕСА_4 , чим прямо порушено інтерес Держави на мирне та законне володіння і розпорядження державним майном. Оскільки Міністерством оборони України та КЕВ м. Дніпро не здійснено захист інтересів держави, то відповідно до ст. 23 Закону України «По прокуратуру» прокурор звертається до суду з цією заявою.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди Міністерству оборони України та Квартирно-експлуатаційному відділу міста Дніпро у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, площею 0,0476 га, що є частиною земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом знесення за рахунок ОСОБА_1 житлового будинку та паркану, що самовільно збудовані поруч з житловим будинком АДРЕСА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2025 року позов за заявою Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпро з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Військова частина НОМЕР_1 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою – задоволено повністю.

Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди Міністерству оборони України та Квартирно-експлуатаційному відділу міста Дніпро у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, площею 0,0476 га, що є частиною земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом знесення за рахунок ОСОБА_1 житлового будинку та паркану, що самовільно збудовані поруч з житловим будинком АДРЕСА_4 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону відшкодування справленого судового збору у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 коп.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, установлені судом.

Розпорядженням Орлівщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 17 лютого 2016 року № 21 АДРЕСА_5 .

26 вересня 2024 року набула чинності постанова Верховної Ради України № 3984-IX від 19.09.2024 про перейменування окремих населених пунктів та районів, зокрема було змінено назви Новомосковського району на Самарівський район; місто Новомосковськ Новомосковського району на місто Самар.

Відповідно до державного акту № 020061 на право безстрокового користування земельною ділянкою, виданого у 1988 році, земельна ділянка площею 20 447,00 гектарів, в межі якої входить у тому числі земельна ділянка площею 54,00 га, що використовується під розміщення військової частини НОМЕР_1 , яка розташована у АДРЕСА_1 , передана Дніпропетровській квартирно-експлуатаційній частині, правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпро (т. 1 а.с. 14-19).

Як убачається з Акту обстеження земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 , затвердженого начальником КЕВ м. Дніпро підполковником ОСОБА_6 23 квітня 2020 року, земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_2 відведена для потреб оборони рішенням ОВК № 845 від 05 червня 1945 року. Право користування землею засвідчено державним актом № 020061 1988 року. Земельна ділянка (№ 5) військового містечка № НОМЕР_2 знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Земельна ділянка загальною площею 54,0 га знаходиться на картковому обліку КЕВ м. Дніпро і використовується за призначенням під розміщення військової частини НОМЕР_1 . Згідно з формою Ф-405А станом на 01 вересня 2015 року облікова площа складає 54,00 га. За даними Управління Держземагентства у Новомосковському районі станом на 01 вересня 2015 року, згідно з формою 6-зем, земельна ділянка складає 54 га, та рахується як землі оборони. Земельна ділянка, використовується за призначенням під розміщення військової частини НОМЕР_3 . Під час обстеження військового містечка № НОМЕР_2 було виявлено самовільно захоплену частину земельної ділянки орієнтовною площею 0,0476 га, на якій збудовано житловий будинок, під час встановлення власників та наявність у них правовстановлюючих документів на будівлю і споруди, документи надані не були (т. 1 а.с. 20-21).

08 травня 2020 року за № 42020040010000140 внесено відомості до ЄРДР щодо кримінального правопорушення, попередньо кваліфікованого органом досудового розслідування за ч. 3 ст. 197-1 КК України. Відповідно до короткого викладу обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зазначеному у Витязі з ЄРДР, заступник командира військової частини НОМЕР_1 з тилового забезпечення майор Кас?янов на земельній ділянці, що належить Міністерству оборони України, самовільно збудував будинок та огородив загорожею, тим самим захопивши земельну ділянку площею 0,2 га (т. 1 а.с. 12).

Відповідно до Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об?єкту - земельної ділянки від 17 вересня 2020 року № 1159-ДК/1040/A11/09/01/-20, державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Держгеокадастру у Дніпропетровській області - головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель у Новомосковському, Павлоградському, Юр?ївському районах та м. Павлограді управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області Шаповаленком О. В. проведено перевірку стосовно земельної ділянки на АДРЕСА_6 . У результаті перевірки з виїздом на місце установлено, що на земельній ділянці на АДРЕСА_6 фактично розміщене двоквартирне домоволодіння та новозбудований житловий будинок. Будь-які особи, які могли надати пояснення або землевпорядну документацію були відсутні. Доступ до земельної ділянки обмежений парканом.

Згідно з інформацією, наданою Пішанською сільською радою, на АДРЕСА_2 знаходиться двоквартирне домоволодіння та земельна ділянка площею 0,23 га.

Відповідно до наявної інформації Кас? ОСОБА_7 використовує земельну ділянку загальною площею 0,0476 га на АДРЕСА_2 для фактичного розміщення новозбудованого будинку та прибудинкової території за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Також цей Акт містить фотозображення – План-схему земельної ділянки (т. 1 а.с. 22-23).

Листом Відділу у Новомосковському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області від 17 лютого 2021 року № 0-4-0.23-90/110-21 повідомлено, що згідно з Державним актом на право користування землею серія Б № 020061, наданого «Днепропетровской квартирно-эксплуатационной части района», запитувана земельна ділянка площею 0,0476 (згідно з викопіюванням) відноситься до земель міністерства оборони (т. 1 а.с. 26).

Згідно з повідомленням Піщанської сільської ради від 22 травня 2020 року № 1127 громадянин ОСОБА_1 (або його довірені особи) у період з 2010 року та до дня надання відповіді до Орлівщинської сільської ради з клопотанням або іншими документами на відведення або оформлення у право власності йому будівлі та земельної ділянки в межах села Орлівщина не звертався. Рішення Орлівщинської сільської ради з 2005 року до 2010 рік вилучені прокуратурою. Рішення Орлівщинської сільської ради до 2004 року включно знаходяться в архівному відділі Новомосковської РДА. За домоволодінням на АДРЕСА_7 числиться земельна ділянка площею 0,25 га, рішення передані до архівного відділу Новомосковської РДА. Вулиця Чкалова в селі Орлівщина не межує з землями Черкаської селищної ради та виходить до населеного пункту село Піщанка (т. 1 а.с. 28).

Рішенням Піщанської сільської ради від 28 квітня 2021 року № 77 будівлям військової частини НОМЕР_1 присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 30).

05 березня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області Перцевою І. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 19934548, проведено державну реєстрацію, згідно з якою за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об`єкт житлової нерухомості квартира з господарськими будівлями та спорудами, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер нерухомого майна 594369612232. Зазначене підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з індексним номером 34789804, сформованим 12 березня 2015 року, наданим суду у засвідченій прокурором копії Підставою виникнення права власності у Витязі зазначено: рішення суду справа № 2-4954/10, видане 10 червня 2010 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області (т. 1 а.с. 29).

Одночасно з цим, відповідно до відповіді № 1669377 від 14 серпня 2025 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наданої на запит суду, за ОСОБА_1 05 березня 2015 року зареєстровано право власності на житловий будинок-літ. "А" з господарськими будівлями та спорудами: погріб (вхід)-літ."Б" сарай-літ. "В", вбиральня-літ. "Г", літній душ-літ. "Д", сарай-літ. "Е", навіс-літ. "Ж", навіс-літ. "3", сарай-літ. "І", сарай-літ. "Л", колодязь (1/2 частина) - літ. "К", огорожа "I", загальною площею 54,8 кв.м, житловою площею 31,3 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_3 . У графі відомості про документи-підстави права власності так само зазначено рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2010 року, справа № 2-4954/10.

Згідно з повідомленням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2023 року № 01-42/326/2023 відповідно до обліково-статистичних даних у цивільних справах суду за 2010 рік цивільна справа № 2-4954/10 стосується стягнення аліментів за участю інших осіб ніж ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 20).

Відповідно до листа Піщанської сільської ради № 1055/0/2-23 від 26 травня 2023 року Піщанською сільською радою земельна ділянка ОСОБА_1 в приватну власність або користування не передавалась. Також не передавалась сільською радою в приватну власність або користування земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_8 (т. 2 а.с. 21).

Мотиви, якими керується апеляційний суд

Щодо здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави.

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзац 1 частини третьої, абзаци 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що «відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 926/54/22 зазначено, що: «якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, і такий орган протягом розумного строку на зазначену інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2023 року у справі № 447/827/21 (провадження № 61-9570св22) з посиланням на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 372/391/17 (провадження № 61-9578св21) зазначено, що: «залишаючи позов заступника прокурора Київської області без розгляду в цій справі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позов подано і оформлено прокурором із порушенням порядку, визначеного ЦПК України, зокрема в частині відсутності обґрунтування прокурором підстав для здійснення представництва інтересів держави. За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18, на яку послався заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд не погодився з висновком місцевого та апеляційного господарських судів про недодержання прокурором передбаченого законом обов`язку щодо попереднього (до звернення до суду) повідомлення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області як суб`єкта владних повноважень про встановлення факту відповідного порушення (укладання оспорюваного договору) та про намір здійснити представництво інтересів держави у суді, що, на думку судів, проявилося у надісланні прокурором відповідного повідомлення одночасно з поданням позову (24 квітня 2018 року), оскільки зі змісту пункту 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що відповідне повідомлення має бути здійснено прокурором до моменту подання позовної заяви та надходження її до суду, чого прокурором порушено не було. При цьому Верховний Суд зазначив, що передчасним та бездоказовим є посилання суду першої інстанції на те, що вказаними діями прокуратури Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області нібито було позбавлено можливості та часу для оскарження визначеної прокурором наявності підстав для представництва такого суб`єкта, так як відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті».

Встановлено, що заступник командира військової частини НОМЕР_1 з тилового забезпечення майор Кас? ОСОБА_2 на території військової частини НОМЕР_1 , що межує з с. Орлівщина, збудував будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а територію під ним, площею 0,0476 га огородив загорожею (парканом), чим фактично самовільно захопив земельну ділянку Міністерства оборони України.

За цим фактом 08 травня 2020 року прокуратурою в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстровано кримінальне провадження за № 42020040010000140.

Про ЄРДР Міністерству оборони України та КЕВ м. Дніпро стало відомо у червні 2020 року під час проведення щомісячних звірок за фактами реєстрації кримінальних проваджень.

Однак, станом на 18 червня 2021 року Міністерство оборони України та КЕВ м. Дніпро з позовом до Кас?янова Ю. О. про звільнення та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, не звертались, заходи представництва інтересів держави в суді не вживали.

Дніпровською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону відповідно до вимог ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», а також узагальненої практики, установленої постановою Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26 травня 2020 року, на адресу Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро направлено лист від 08 червня 2021 року № 5-4-624вих-21, яким доведено до керівництва зазначених установ про незаконне самовільне захоплення земельної ділянки Міністерства оборони України площею 0,0476 га, за адресою: АДРЕСА_4 ;

У наведеному листі також зазначено, що КЕВ м. Дніпро та Міністерство оборони України заходи представництва інтересів держави в суді не вживають, у зв?язку з чим Дніпровською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону встановлені підстави для пред?явлення позову в інтересах держави, а також повідомлено, що такий позов буде пред?явлений прокурором;

На лист від прокуратури від 08 червня 2021 року № 5-4-624вих-21 від КЕВ м. Дніпро та Міністерства оборони України надійшли відповіді за № 525/2368 від 24 червня 2021 року та № 370/2/3805 від 16 червня 2021 року, відповідно, з яких убачається, що КЕВ м. Дніпро і Міністерство оборони України, ні до, ні після повідомлення прокурора про порушення інтересів держави, не звернулися до суду з позовом на захист інтересів держави. У цих же відповідях не зазначено, що КЕВ м. Дніпро та Міністерство оборони України планують найближчим часом звернутися до суду з позовом.

Шляхом моніторингу єдиного реєстру судових рішень та офіційного сайту Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області встановлено, що станом на 22 червня 2021 року Міністерство оборони України та КЕВ м. Дніпро не подавали позовної заяви до Кас?янова Юрія Олеговича про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Так, не дивлячись на те, що Дніпровською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону було повідомлено уповноважені органи про порушення інтересів держави ще в червні 2020 року та повторно 08 червня 2021 року, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпро та Міністерство оборони України, не вживали жодних заходів для відновлення порушених інтересів держави та до суду не зверталися.

Таким чином, Державі в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпро завдано збитку, який виражається у незаконному самовільному захопленні земельної ділянки Міністерства оборони України площею - 0,0476 га, за адресою: АДРЕСА_4 , чим прямо порушено інтерес Держави на мирне та законне володіння і розпорядження державним майном, а Міністерством оборони України та КЕВ м. Дніпро не здійснено захист інтересів держави, що свідчить про наявність у цій справі у прокурора підстав для представництва, передбачених абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Щодо позовних вимог про зобов`язання звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки шляхом знесення самовільно побудованих споруд

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Так, згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з ст. ст. 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 13 ЗК України, статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», статей 9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

У розумінні статей 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин установ, закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (військові частини); військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Згідно зі ст. 1, 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України на праві оперативного управління.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

До військового майна належать будинки, споруди, та інше майно. Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності») належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У частинах третій, четвертій статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови (див. постанову Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року по справі № 642/7110/15-ц).

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинно збудованим вважається об`єкт нерухомості, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного документа чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц).

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 (провадження № 61-20491св19) зазначено, що «задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача)».

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року по справі 653/1096/16-ц, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Указаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі 906/554/18.

Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 911/1659/19.

У постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 369/3261/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що за обставин справи, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки шляхом знесення усіх об`єктів, зокрема й самочинного, будівництва навіть у разі його державної реєстрації, здійсненого не власником або без його згоди. Власник вправі вимагати усунення із земельної ділянки усіх результатів діяльності (господарювання) відповідача на ній. Оцінка самочинності здійсненого будівництва не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки будь-яке будівництво на чужій земельній ділянці, має розглядатися як таке, що вчинене без правомірних підстав для ведення такої діяльності. Отже, відповідно до вимог цивільного закону незаконний набувач земельної ділянки не набуває права власності на збудовані ним за час незаконного володіння споруди і має право лише на належні йому будівельні матеріали та конструктивні елементи без набуття права власності на споруди, які їх складали.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) вказано, що «за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що визначальними обставинами для встановлення подібності справ № 263/18985/19 та № 916/1174/22 є (1) наявність самочинного будівництва, на яке (2) неправомірно зареєстровано право власності. Спір щодо подальшої юридичної долі самочинно побудованого майна вирішується виключно відповідно до статті 376 ЦК України, тобто за вимогами про знесення такого майна або про визнання права власності на таке майно. У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності».

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, відповідно до державного акту № 020061 на право безстрокового користування земельною ділянкою, виданого у 1988 році, земельна ділянка площею 20 447,00 гектарів, в межі якої входить у тому числі земельна ділянка площею 54,00 га, що використовується під розміщення військової частини НОМЕР_1 , яка розташована у АДРЕСА_1 , передана Дніпропетровській квартирно-експлуатаційній частині, правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпро (т. 1 а.с. 14-19).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Таким чином, Кас? ОСОБА_7 самовільно займає земельну ділянку загальною площею 0,0476 га на АДРЕСА_2 для фактичного розміщення новозбудованого будинку та прибудинкової території, відповідальність за що передбачена пунктом «б» ст. 211 Земельного кодексу України, ст. 53-1 КУпАП.

Також цей Акт містить фотозображення – План-схему земельної ділянки (т. 1 а.с. 22-23).

Таким чином достеменно встановлено, що на земельній ділянці на АДРЕСА_4 фактично розміщене двоквартирне домоволодіння та новозбудований житловий будинок, територія навколо якого огороджена парканом. Кас? ОСОБА_7 використовує земельну ділянку загальною площею 0,0476 га на АДРЕСА_4 для фактичного розміщення новозбудованого будинку та прибудинкової території за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Спірний новозбудований відповідачем будинок побудований на земельній ділянці оборони, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який давав право виконувати будівельні роботи.

У теперішній час ОСОБА_1 чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою державою в особі Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Дніпро, оскільки на спірній земельній ділянці розташований об`єкт нерухомості, який побудований ОСОБА_1 .

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд першої інстанції установивши, що на земельній ділянці, яка належить до земель оборони, і не була відведена для будівництва відповідачу, без відповідного документа, який давав право виконувати будівельні роботи, побудовано об`єкт нерухомості, відповідач чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою державою в особі Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Дніпро, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог щодо усунення перешкод Міністерству оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпро в користуванні частиною земельної ділянки 0,0476 га, загальною площею 54,00 га, шляхом знесення об`єкту нерухомості житлового будинку та паркану, що самовільно збудовані відповідачем поруч з житловим будинком АДРЕСА_4 , за власний рахунок ОСОБА_1 , оскільки саме такий спосіб захисту за встановлених обставин справи є належним.

Доводи позивача в апеляційній скарзі щодо незгоди із висновками суду першої інстанції, які, на його думку, не відповідають дійсним обставинам справи, колегія суддів відхиляє, оскільки такі жодним чином не спростовують правильних висновків суду.

Доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, визначив характер спірних правовідносин та дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2025 року — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Повний текст постанови складено “14” січня 2026 року.

Головуючий:

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua